Большая База Рефератов - Філософські погляди Г.С. Сковороди

Філософські погляди Г.С. Сковороди

«Філософські погляди Г. С. Сковороди»

Київ 2000

тема: «Філософські погляди Г. С. Сковороди»

Зміст.

1. ВСТУП……………………………………………………………………..………....3

2. ШЛЯХ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ ДО ФІЛОСОФІЇ……….…………..4

3. ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА СКОВОРОДИ……………………………..………..6

4. ЗВ'ЯЗОК ФІЛОСОФСЬКОЇ СПАДЩИНИ СКОВОРОДИ З СУЧАСНІСТТЮ..10

5. ВИСНОВОК………………………………………………………………………...12

6. ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………….13

ВСТУП.

Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди

(1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів.

На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки

оригінальна, але і досить сучасна.

Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи

зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор

розділяє і загострює увагу на тих моментах, які вважає для себе дуже

важливими. Тематично робота складається з трьох частин. У першій частині

стисло викладаються біографічні дані і предфілософський шлях Г. С.

Сковороди. У другій - власне філософська система Сковороди, а в третій -

зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.

Шлях Григорія Савича Сковороди в Філософію.

Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він

віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-

80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги,

трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє

філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї

мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.

З чого ж складався цей предфілософський шлях?

Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї

малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-

Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У

складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення

працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав

поэтику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З

Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс

"християнської гречності", концепція якого не співпадала з офіційно-

церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки

нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення

до світу, його проблем.

Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під

дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його

багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що

різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий

розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і

голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав

здібності до малювання.

Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час

звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, що

супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю,

розпустою, владою речей, духовною зпустошеністтю.

Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася

і на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при

негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав

таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області

критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу освіти,

культури та моралі.

Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке

він сам проповідував.

У 50-60 роки XVIII віку Сковорода створює в основному літературні

твори. Він написав біля 50 пісень і віршів, створив цикл байок під назвою

"Байки Харківські", зробив перекази ряду античних

мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві,

золоті і владі, Григорій Сковорода прославляє людину "малих бажань" і

обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом

служать як би прелюдією до його філософської творчості. Вже в байках

звучить один з його головних філософських принципів. Його суть складається

у визнанні законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які

відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Мораль його

байок часто перевищує їх безпосередній сюжет.

Необхідність переходу від творіння байок безпосередньо до філософської

творчості особливо явно відчувається в моралі байки №19: "…Світло й тьма,

тління і вічність, віра і безчестя - складають світ цей і потрібні одне для

одного. Хто пітьма – хай буде пітьмою, а син світла - хай буде світлом. Від

плодів їхніх розпізнаєте їх.…".[1]

Оскільки тема роботи має філософську спрямованість, то обмежимо

предфилософский період вказаними фактами і перейдемо безпосередньо до

аналізу філософської системи Сковороди.

Філософська Система Сковороди.

"Світ ловив мене, але не піймав"

Г. С. Сковорода

Формально філософська система Сковороди укладається в один рядок.

Основа цієї системи полягає в існуванні "двох натур" і "трьох світів".

Розшифровка існування "двох натур" слідує безпосередньо з трактату "Про

Бога": "…Весь світ складається з двох натур: одна - видима, друга -

невидима. Видима натура зветься твар, а невидима - Бог. ... у стародавніх

[людей] Бог звався “розум всесвітній”. Йому в них були різні імена: натура,

буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та ін. А в християн

найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. ...

Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім'я, наприклад: речовина чи

матерія, земля, плоть, тінь та ін. …".[2]

Питання про Бога, який складає першооснову усього сущого - "вищу всіх

причин причину", внутрішню причину розвитку всього світу, є одним з

основних питань в філософській системі Сковороди. Своїм уявленням про Бога

він поставив себе в опозицію по відношенню до церкви, що дотримується

біблійної легенди про створення світу Богом протягом шести днів. На відміну

від церковного, його Бог - вічний початок - невловимий і невидимий,

оскільки він, "будучи присутнім у всім, не є ні частиною, ні цілим, не має

міри, часової і просторової характеристики". Таке розуміння Бога, що

ототожнюється з природою, отримало в філософії назву пантеїзму. Сам термін

"пантеїзм" був уперше введений англійським філософом Джоном Толандом, хоч

уявлення про тотожність Бога і природи були закладені ще нідерландським

філософом Бенедіктом Спінозою.

Представлення Сковороди не можна віднести ні до чистого ідеалізму, ні

до чистого матеріалізму. У нього Бог і матерія співіснують поряд, хоч

невидима натура завжди первинна - тобто у Сковороди мета розвитку матерії

задана Богом. Оскільки будь-який розвиток світу розуміється Сковородою як

здійснення мети, то розвитком управляють внутрішні закони, які визначають

можливі кордони саморозвитку. Ці кордони саморозвитку задані Богом і від

людей не залежать. Творчість же можлива тільки в рамках відведених Богом -

природними законами - кордонів.

Розберемо тепер, що ж переховується під існуванням "трьох світів",

кожний з яких також володіє двома натурами - видимою і невидимою.

Першим і головним світом у Сковороди є весь Всесвіт - макрокосм.

Макрокосм включає в себе все народжене в цьому великому світі, складеному з

паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ні початку, ні кінця -

він вічний і безмежний. Метою пізнання цього світу є не опис окремих

предметів, а розкриття їх невидимої натури - збагнення їх внутрішнього

значення, бо через внутрішню суть окремих речей можна осягнути "таємні

пружини розвитку всього Всесвіту". При цьому Сковорода вважає, що внутрішня

невидима суть речей завжди пов'язана з видимою через зовнішню форму, яка

визначається мірою, ритмом, симетрією, пропорцією.

Другим з "трьох світів" є малий світ - мікрокосм - світ людини.

Звернемося до трактату під назвою "Симфонія, названа книга АСХАНЬ, про

пізнання самого себе". У цьому трактаті від імені одного з дійових осіб -

"Друга" - задається питання з подальшою на нього відповіддю: "…А що ж таке

людина? Що б воно не було: чи діло, чи дія, чи слово - все те марнота, якщо

воно не отримало свого здійснення в самій людині. ...вся оця різновида

плоть, уся незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і

пожирається в людині. …".[3]

Отже, згідно з представленнями Сковороди, все, що здійснюється в світі

- макрокосмі, знаходить своє завершення в людині - мікрокосмі. З позицій

вчення Сковороди можливості пізнання світу людиною нічим не обмежені.

Прагнення людини до пізнання ототожнюється з прагненням людини до Бога без

посередників, бо Богом є сама природа, а людина - її витвір, - пізнаючи

Бога - пізнає самого себе. У цьому значенні Сковорода заперечує агностицизм

- вчення про непізнаваність світу.

Дуже тонким моментом в теорії пізнання Сковороди є той факт, що він не

зв'язує множення людиною своїх пізнань із зростанням матеріальних потреб,

задовільнення яких розуміється як досягнення людського щастя. Швидше

навпаки: чим краще людина пізнає саму себе і оточуючий її світ, тим

розумніше і скромніше повинні бути її потреби.

Ця думка особливо яскраво виражена в "Притчі, названій "Еродій":

“…Вмій малим ти вдовольняться. За великим не женися,

Сіті кинуто на лови, їх ти вельми бережися.

Я кажу вам, що не треба у розкошах жити,

На таких, кажу, повсюди розпинають сіті.

Триста впало у неволю з пристрасті в цім часі,

Шістсот плачуть у хворобах – дуже були ласі. …”.[4]

Що ж до щастя, то як буде показано нижче, воно пов'язане не із

задоволенням все зростаючих матеріальних потреб, а з радістю праці.

Існуючий же світ Сковорода характеризував в одному трактаті як:

"світ є бенкет скажених, торжище що хитаються, море що хвилюються, пекло що

мучаться", а в іншому, як: "світ є море що топляться, країна є виразкою

прокажених, огорожа лютих левів, острог приваблених, торжище блудних, піч,

роспаляюча пристрасті, бенкет скажених, хоровод п'яно-навіжених, і не

протверезяться, поки не втомляться, стисло сказати, сліпі за сліпим в

безодню грядущі".

Можливість подолання людиною моральних вад Сковорода зв'язує не із

зовнішніми обставинами, а з внутрішніми якостями людини. Взагалі науку про

людину Сковорода вважає вищою з всіх наук. Людське щастя він розглядає

тільки через призму внутрішньої натури людини. З філософії Сковороди

слідує, що внутрішня натура, в кінцевому результаті, виражається через

взаємодію з певним виглядом праці. Тема "спорідненої праці" - ця одна з

самих найважливіших тем, що розвиваються Сковородою. Ця тема перейшла з

його байок в філософію і досягла такої висоти, що придбала значення

загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але навіть

значення людського буття.

Третім - з існуючих "трьох світів" - є символічний світ, що

ототожнюється Сковородою з Біблією. Біблії також приписується існування

двох натур - зовнішньої і внутрішньої. Сковорода вважає, що представлені в

Біблії легенди - це фантазія, обман, фальсифікація, небилиці, брехня, з

одного боку, але в них закладене таємниче значення, корисне і повчальне

знання - з іншого.

Сковорода і сам написав декілька притч з вигаданими образами, але з

глибоким внутрішнім значенням. Тому і Біблію він розглядав як інструмент

збагнення прихованої таємниці. Збагнення внутрішньої натури Сковорода

зв'язує з пізнанням краси. Він вважає, що зовнішня форма - це випадкове,

явище, що вноситься в природу, а внутрішня натура - це істинне джерело

краси.

Застосовуючи філософію двох натур і трьох світів до людини, Сковорода

робить висновок, що людина здійснює прекрасні вчинки і щаслива тільки тоді,

коли вона погодить свою поведінку і образ життя зі своїми природними

схильностями.

Зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.

У філософському вченні Сковороди не тільки сама сильна і яскрава, але

і сама важлива для сучасності є теза про щастя людини і людства загалом. У

попередніх главах вказувалося, що у вченні Сковороди щастя людини не

зв'язується з все більш повнішим задовільненням її потреб.

У Сковороди розуміння щастя має більш глибоке коріння. Суть щастя він

зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається

через вислів Сократа: "…Інший живе для того, щоб їсти, а я - їм для того,

щоб жити. …"[5] - яким Сковорода відкриває свій трактат під назвою "Ікона

Алкивіадська". Своїм розумінням щастя Сковорода як би захищає людську

"природу" від примітивного її зведення до споживання і користі. Сам він

обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому "не жити краще",

а "бути краще". Прагнення "бути краще" він зв'язував з поняттям "чистої

совісті": "краще годину чесно жити, чим поганить цілий день".

Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли

Сковорода визначає саму суть "чесного життя" і "чистої совісті".

Виявляється ця суть розкривається через трудову діяльність людини. У

Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього

праця - це не обов'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає

сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як

насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій

праці Сковорода дає визначення "споріднена". Розділення людей, що

займаються "спорідненою" і "неспорідненою" працею - це і є сама глибока

думка, на яку можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства.

Думка про те, що щастя людини полягає в праці, і що вона зробила мавпу

людиною, відвідувала багатьох філософів і раніше. Але визначення праці з

позицій джерела свободи і щастя, або джерела страждання і нещастя людей

зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як

головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Вся його

творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця

з суспільною користю і особистим щастям - "споріднена" праця. Праця ж

"неспоріднена" - джерело деградації і людини, і людського суспільства.

Сучасна екологічна криза - це свідчення того, що людство займається в

основному "неспорідненою" працею і ще не усвідомило роль "спорідненої"

праці, пов'язаної з суттю самої людини. Тільки на основі пізнання людиною

своїх природних здібностей - своєї функції в природі, можна перейти на

перспективну траєкторію розвитку.

Передова частина людства чуйно вловлює цю думку Сковороди. Світова

громадськість зараз визнає, що щастя і мир на планеті залежать в більшій

мірі не від того, що люли уміють робити, а від того, на що направлена їх

діяльність.

Заняття "спорідненою" працею накладає відбиток і на образ життя

людини. Біографи Сковороди, наприклад, стверджують, що письменник Лев

Толстой любив Сковороду саме за те, що його образ життя гармоніював з його

вченням. Сам же Толстой страждав від дисгармонії між власним вченням і

безсиллям порвати з життям, не відповідним його ідеалам.

Висновок.

Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі

різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво.

Цілком природно, що про все написати неможливо, так і у автора роботи немає

таких глибоких знань по кожному з напрямів. Однак, що можна однозначно

зтверджувати, так це те, що всі грані спираються на загальний центральний

стержень, що розглядає проблему природи людини і її призначення. Цей

стержень включає в себе і сам образ Сковороди, що підтвердив практикою

життя силу свого вчення.

Немає особливої потреби писати про те, що вчення Сковороди виникло не

на пустому місці. Можна лише відмітити, що ще грецький філософ Сократ, на

чиї вислови часто спирався Сковорода, вважав моральність-доброчесність і

знання-мудрість тотожними поняттями. Мандри Сковороди в образі "старця"

також нагадують проповіді Сократом своїх ідей на вулицях і площах.

Значення філософської спадщини Г. С. Сковороди в тому, що на неї

можна спиратися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку

результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається

зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а

життя стало безцільним (якщо вона не пов'язана з накопиченням капіталу) і

незахищеним.

Багато які з перерахованих проблем можуть отримати розв'язку, якщо

відродити тему "спорідненої" праці, поставлену Сковородою майже 250 років

тому. Незважаючи на те, що ця тема отримала розвиток в українській

літературі, вона все ще чекає свого збагнення.

Література.

1. Філософська енциклопедія, в 5 т., М., 1970

2. Радугин А. А. "Філософія (курс лекцій)", М., 1995

3. Сковорода Г. С., твори: у 2 т.-К: АТ “Обереги”, 1994. – (Гарвард. б-ка

давнього укр. письменства).

-----------------------

[1] Сковорода Григорій Савич