НАУКОВА КАРТИНА СВІТУ ТА закономірності її зміни
МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ УКРАЇНИ
Чернiвецький державний унiверситет
iм. Ю. Федьковича
РЕФЕРАТ
з фiлософiї на тему:
НАУКОВА КАРТИНА СВІТУ ТА
ЗАКОНОМІРНОСТІ ЇЇ ЗМІНИ
Виконавець:
здобувач кафедри
оптоелектронiки Барасюк Я.М.
м. Чернiвцi 1997
Зміст
|Вступ |3 |
|1. Про науку і наукову картину світу |4 |
|2. Місце наукової картини світу в процесі наукового пізнання |7 |
|3. Структура та зміни картини світу. Наукові революції |12 |
|4. Закономірності зміни наукової картини світу |14 |
|4.1 Неминучість зміни картини світу |15 |
|4.2 Про закономірності зміни наукової картини світу |16 |
|4.3. Умови та етапи зміни наукової картини світу |17 |
|5. Про "здоровий консерватизм" |23 |
|Висновки |26 |
|Література |27 |
Вступ
Прблема визначення поняття "наукова картина світу" і її
взаємовідношення з наукою складна і в даний час обговорюється як
філософами, так і представниками природничих наук.
Разом з тим історія природничих наук говорить про існування на
протязі довгих періодів часу певної стійкої ідейної "атмосфери" із
загальних понять про властивості дійсності, під впливом яких розвивається
наука даного часу. Цю атмосферу прийнято називати "науковою картиною
світу". Вона визначає межі "розумних" з точки зору даної епохи гіпотез, а
тому стимулює постановку одних наукових проблем і, навпаки, не сприяє і
навіть перешкоджає появі інших. Тим самим наукова картина світу задає
визначений напрямок для розвитку і теорії (направляючи зусилля на
дослідження в цьому напрямку), і спостережень (для розвитку їх технічної
бази).
1. Про науку і наукову картину світу
Науку звичайно визначають як особливу сферу духовної, саме,
інтелектуальної діяльності людини і людства, ціллю якої є вироблення
достовірного знання про оточуючу нас дійсність. Разом з тим, наукою
називають і сам результат цієї діяльності систему більш чи менш
достовірних знань про дану область дійсності в вигляді сукупності
кількісних законів, загальних ідей-принципів, закінчених теорій, а також
нових робочих гіпотез (до останніх, як до частин науки що зазнають
найбільших змін, і відносяться слова "менш достовірних")[1]. З іншої
сторони, для науки характерне поступове накопичення ядра більш стійких
знань, куда входять названі закони, принципи, і, головним чином, кількісна,
математична сторона фізичних теорій. Справа в тому, що навіть спроможність
тієї чи іншої теорії передбачати нові явища (а це основний контроль
цінності теорії) не виключає того, що дана теорія правильно відображає
тільки кількісну сторону явищ (в межах певної теорії). Разом з тим вона
може давати помилкове пояснення природи явищ. Такими були, наприклад,
теорія Птолемея в астрономії; теорії теплоти, електрики, магнетизму,
побудовані на ідеях особливих невагомих рідин: теплороду і т.д. в фізиці.
Взагалі по мірі загального розвитку науки виявляються все більш чітко і
межі справедливості або степінь точності самих кількісних законів.
Але все ж описане ядро знань, хоча і випробовує з плином часу певні
зміни, складає базис науки. З розвитком знань базисні, або фундаментальні
закони, принципи, теорії досить рідко змінюються революційним шляхом,
шляхом повного відкидання одних і введення нових (як це сталося при
переході від арістотелівської до сучасної фізики). Такі теорії і
закономірності на протязі довгих проміжків часу збагачуються в узгодженні з
принципом відповідності. Останнє означає, що побудовані нові більш загальні
теорії і введені більш загальні закони зводяться до уже відомих при
переході до розгляду явищ в більш обмеженій області простору, швидкостей і
т.д. або на більш низькому рівні точності. (Наприклад, загальна і
спеціальна теорія відносності до класичних теорій гравітації і механіки).
Розкривається істинна суть постулатів, які іноді виявляються тільки
"зеркально перевернутим" відображенням дійсності.
Базис науки в свою чергу служить основою, на якій виникає та існує
більш змінна складова науки галузь конкретних робочих гіпотез, що
вимагають перевірки. (Сюда відноситься і "якісна", пояснююча причини
частина фізичних теорій.) Перевірка їх проводиться по мірі розвитку техніки
експерименту, приймачів інформації, методів їх обробки, логічного та
математичного апарату науки. Тоді гіпотеза або переходить в ранг строгих
кількісних теорій і в деякій мірі поповнює собою базис, або відкидається як
помилкова або вичерпавша свої можливості наближеного (наприклад, на основі
аналогії з чимось уже відомим) описання дійсності.
Але одночасно із розвитком науки, як процесу накопичення
контролюємих знань, на її основі, із найбільш загальних її гіпотез виникає
"ідейна надбудова" формується гіпотетична єдина система представлень
модель загальної побудови дійсності, точніше її конкретного аспекту
фізичного, біологічного, астрономічного. Крім знань про закономірності,
характерні для даного аспекту дійсності, така модель включає і поняття про
"правила поведінки" пізнаючого її розуму про логіку та критерій "здорового
глузду" для даної моделі. Така цілісна система ідей і понять складає
наукову картину світу[2].
Наукова картина світу виникає як результат підсвідомої екстраполяції
більш достовірного, проте обмеженого знання на всю дійсність, на область де
повна перевірка ідей принципово недосяжна. В створенні наукової картини
світу проявляється властивість людського розуму завжди розповсюджувати
знання далеко за межі досвіду, необхідного для життя, за межі їх
практичного використання, і із будь якого малого набору фактів дорисовувати
весь видимий навколишній світ. Робиться це тим більш вільніше, чим менше є
опорних фактів (менш строгий контроль), про що говорить поява міфів і казок
космологічного та космогонічного змісту в усіх народів перед тим, як у них
появилася точна наука.
На відмінну від науки, точніше від деяких наукових гіпотез, наукова
картина світу не може перетворитися в строгу теорію, так як це була б
теорія "усієї дійсності", усіх можливих, наприклад, біологічних чи
астрономічних явищ. Але дійсність невичерпна і процес пізнання її
безмежний[4].
Наукова картина світу не може перейти в ранг строгих теорій і тому,
що вона є результатом дуже далеких екстраполяцій відомого на такі безмежні
об'єми невідомого, в яких можуть існувати поки що недоступні нам закони і
форми самої матерії.
Але хоча наперед ясно (для усіх, хто задумується над цим), що наукова
картина світу тільки тимчасова модель дійсності, без її побудови та без
сприйняття її як достатньо надійного (на значному проміжку часу)
відображення дійсності людський розум не міг би просуватися дальше в
пізнанні світу. Адже побудова картини, моделі світу це, по суті,
постулювання (на основі накопиченого досвіду) універсальності законів
природи, які відкриваються і в кінці кінців загальної впорядкованості
об'єктивного світу, без чого неможлива ніяка теорія про нього, крім як про
повний хаос, недоступний пізнанню.
2. Місце наукової картини світу в процесі
наукового пізнання
Наукова творчість і створення наукової картини світу різні, хоча і
взаємозв'язані елементи одного нескінченого процесу осмислення і пізнання
об'єктивної дійсності, в якому можна виділити три основні елементи. По-
перше, це зміст процесу: накопичення інформації шляхом спостереження і
відкриття явищ; обробка інформації з допомогою технічних засобів
(наприклад, класифікація); нарешті, це процес осмислення інформації шляхом
висунення робочих гіпотез про зв'язок явищ між собою та про їхню природу;
перевірка гіпотез шляхом постановки контрольного експерименту або нових
спостережень з метою побкдови нової кількісної теорії даної сукупності
явищ.
Другим елементом наукового пізнання можна назвати засоби і умови його
здійснення: засоби одержання і обробки інформації і, як уже говорилося,
певну ідейну атмосферу, яка ніби визначає точку зору на одержану сукупність
спостережених фактів (наукову картину світу).
Третім елементом процесу наукового пізнання є його результати:
конкретні кількісні чи якісні закони, принципи; певне прийняте тлумачення
знову відкритих явищ наприклад, як свідоцтва існування нових об'єктів
(відкриття пульсарів по особливих періодичних радіосигналах); це, накінець,
теорія явищ і об'єктів. Конкретні результати науки складають її зростаюче
ядро, базис. На його основі формуються прикладні науки, які використовують
досягнення науки в техніці та повсякденному житті. В свою чергу ядро
оточене менш стійкою атмосферою робочих гіпотез про окремі групи явищ.
Разом з тим, екстраполяція за межі доступного в дану епоху можливого
досвіду нових одержаних знань доповнює і уточнює існуючу картину світу,
або, наприклад, показує її неспроможність, і тоді зароджуються нові ідеї
для закладки нової наукової картини світу. Таким чином, картина світу
являється і умовою, і результатом розвитку науки, направляє наукове
дослідження і змінюється сама по принципу зворотнього зв'язку.
Історична роль кожної наукової картини світу створювати деякий
ескіз, або гіпотетичний каркас дійсності, який накладає певні обмеження на
характер можливих нових гіпотез для пояснення тих чи інших нових явищ.
Подібно силовому полю, картина світу немов би направляє рух думки,
організовує її в осмисленні дійсності. А так як кожна істинна картина світу
сама опирається на попередні досягнення науки, являючись гранично широкою
гіпотезою екстраполяцією знань, то, організовуючи дослідження в певному
