Соціологічна доктрина Гоббса
Міністерство освіти України
Тернопільська академія народного господарства
Кафедра філософії
та історії
Реферат на тему:
Соціологічна доктрина Гоббса.
Виконав: Сапеляк Василь
Рецензент:
Тернопіль 1996.
Вступ.
Століттям генеальних людей називають 17 століття історики філософії і
природніх наук. При цьому вони мають на увазі велику плеяду видатних
вчених, які заложили фундамент теперішнього природознавства і в порівнянні
з попередніми століттями далеко просунувши суспільні науки, в особливій
мірі філософію.
В сузір’ї цих імен одне з найперших займає ім’я англійського філософа
Томаса Гоббса. Як і більшість прогресивних вчених того часу він об’єктивно
був виразником інтересів правлячого класу (буржуазії), а суб’єктивно ж він
рахував себе безкорисним шукачем істини, яка так необхідна всьому людству.
В своїй роботі я буду намагатись більш глибоко викласти вчення
Т.Гоббса про суспільство та державу, яке на мою думку займає провідне місце
у всій доктрині.
Соціологічна доктрина Гоббса.
Томас Гоббс був одним із засновників широко розповсюдженої в 17-18
ст. буржуазної теорії природнього права і договірного походження держави.
Ця теорія виходила із зовсім нових принципів, відмінних від середньовічних,
виходила із нових уявлень про людину, суспільство і державу, котрі були
підказані наукою, яка розвивалась і матеріалістичною філософією.
Буржуазні ідеологи 17-18 ст. в своїй боротьбі з феодалізмом ставили
перед собою задачу встановити, які “об’єктивні” і “необ’єктивні” основи, на
яких повинне будуватись державний устрій, законодавча діяльність,
відношення між людьми і народами. Такі “об’єктивні” і незалежні від
людських думок початки нео,хідно шукати не в божому прозрінні. Гоббс
говорив, що Христос не давав ніяких принципів права і політики. Не потрібно
шукати ці початки і в установленому законодавстві, тому що воно тимчасове і
набуте і часто залежить від думок окремих людей. Необхідно шукати ці
абсолютні і вічні початки в самій “природі”. Загальний вирослий інтерес до
природи втілився в особистий інтерес до “людської природи”. Предметом
філософського вивчення складає не діюче, установче право, яке є правом
феодального суспільства, а “природне право”, подібне законам всього
механізму всесвіту.
Природне право протиставляється існуючому, як виходячи із людської
природи, і з цього ж джерела воно і пізнається людським розумом.
Філософія в пошуках “поняття держави як такої” повинна відірватися
від теологічного розгляду суспільних явищ. Філософи 18 ст., в їх числі
Т.Гоббс, шукають підвалини держави в ньому самому, вони хочуть вивести
закони суспільства не з теології, а із розуму і досвіду.
Подібно того, як природу хотіли побачити такою, якою вона існує в
дійсності, філософи 17ст. хотіли бачити і людину такою, якою вона є в
“дійсності”, від природи. Цей “дійсний” чоловік, чоловік “взагалі” став
вихідною точкою для політичної критики феодалізма, феодального
законодавства і права.
Людина є, з однієї сторони, істотою природи, “природною” істотою,
принятим в загальну систему природи, підлеглій її загальній необхідності і
закономірності. Як такий, він представлявся рівним від природи всім іншим
людям, а нерівність людей оголошувалося як противне природі. З другої
сторони, людина розглядається як суб’єкт права в її відношенні з іншими
людьми, в громадському середовищі. Звідси дуже пошерене ділення
“Громадської філосфії” на “De homine” (“Про людину”) та “De cive” (“Про
громадянина”), якої дотримувався Томас Гоббс.
Людина, з точки зору Гоббса, - середня ланка між природою та
суспільством. Він тіло природи, фізичний об’єкт, він також розумний творець
штучного тіла - держави. Без знання людини та його природи неможливо
зрозуміти ні освіти держави, ні елементів державного життя. Вчення про
людину по тій причинні являє ведення до теорії держави.
При всьому ідеалізмі своєї теорії суспільства Т.Гоббс виходив із нових
для його часу основ. Він включає людину в послідовність дій природнього
механізму світу. Він порівнює людей з автоматами, котрі мають штучне життя,
з серцем замість пружини, з нервами замість ниток, з суглобами замість
колес.
Аффекти, пристрасть та прагнення людей Гоббс старається зрозуміти,
виходячи із механічного процесу руху крові і найтонших елементів в
організмі людини. Все емоційне життя людини має свій початок в
елементарному відчутті болі або задоволення, котрі за істиною не що інше,
як рух всередені нашого серця, визвані рухом або давленням зовнішнього
тіла.
Апетит, бажання, любов, відраза, ненавість, радість, горе - такі
головні рухи людського сердця. В залежності від різних поміркувань вони
мають різні назви і можуть представлятися в різних комбінаціях.
Гоббс аналізує “природу” людини, його страсті як щось незалежне від
конкретно-історичних умов. Для нього емоції людини цілком вільні від
необхідного закону всесвіту, вони раз і назавжди дані в послідовності дій і
наслідків, послідовною ланкою якого є сама людська діяльність. “Людська
природа” детермінована, всі якості і особливості людей визначені законами
природи, вони вічні і незмінні, як вічна і незмінна сама природа.
Але якщо пристрасті та бажання усюди і завжди одинакові у всіх людей,
то об’єкти пристрасті сприймаються людьми по-різному. Деякі бажають одного,
і це для них є благо, інші до цього ж предмету відносяться з відразою, і
він для них є злом. Це залежить, на думку Гоббса, від “індивідуальної
будови людини” і від “особливостей її виховання”. Вихованню, однак, він не
придає такого серйозного значення, як пізніше Люк і французські
матеріалісти. Головною причиною відміності етичних норм є, по Гоббсу, різна
будова людських органів чуття і зміни “конституції людського тіла”. Тому
Гоббс рахує неможливим, щоб “одні і тіж самі речі викликали одні і тіж самі
бажання і відразу”, і ще менш можливо, “щоби всі люди спільно відчували
бажання по відношенню хоча би до одного об’єкту”.
Щож являє собою людина від природи? Які її пристрасті та бажання? В
своїх висновках Гоббс йшов порізно з звичними успадкованими від Арістотеля
і Цицерона уявленнями про людину, як про “політичну тварину” (тобто
суспільним). Гоббс вважає, що людина дякуючи своїм пристрастям егоїстична
по природі, що в ній вкладено вроджене прагнення все забрати собі, володіти
над всіма. Жадність, жах, честолюбство рухають людською діяльністю. Ні про
яке присутнє людині appetitus societatis (суспільне стремління) мови бути
не може. Людина людині - вовк. Такий основний закон взаємовідносин між
людми.
Гоббс шукає підтвердження своїм поглядам на людину в історії і перш за
все в політичних подіях своєї країни. При цьому висловлює ряд влучних
характеристик, вірних домислів. “На більшість заможних - писав Гоббс, - я
дивлюся як на людей, у яких немає очей ні для чого, крім власної вигоди,
які сліпі до вього, що не лежить на їх дорозі, і які падають духом при
одній думці про пограбування”. Причину громадянської війни в своїй рідній
країні Гоббс бачить не в суперечках про церковне вчення, а в боротьбі за
“особисті інтереси”.
Гоббс, подібно до деяких його далекоглядним сучасникам, визнавав, що
громадянська війна була перш за все боротьбою за особистість. Гоббс
показав, як верхи нового дворянства, верховоди Сіті - “партія грошового
мішка” - з поспішною жадністю наживались на революції. Скажена спекуляція
біля єпископських земель, акцизи на відкуп, податки, позики, в цьому
буржуазному ділі далеко обганяли стару аристократію. Гоббс в “Бегемоті”
змальовує, як “богачі лондонського Сіті” стали головним центром “заколоту”
і намагались побудувати державу, з керуванням подібне до Нідерландії.
Грошовий інтерес, інтерес особистості “рухав заколотниками” в боротьбі
проти короля.
В результаті, в егоїстичній людській природі Гоббс відкриває найбільш
прості елементи, до яких можуть бути зведенні “правила і закони політики”.
Він був першим із представників нової філософії 17 ст., який зробив
вихідним пунктом своєї теорії всесторонню боротьбу індивидів за свої
матеріалістичні інтереси.
В чому ж полягає реальна, історична основа його “людини”, тої
“людської природи”, яку змальовує Гоббс? Хоча Гоббс змальовує нам людину
“взагалі” і дедуціює його сутність із загальних принципів своєї системи, у
змальованні Гоббса знайшли своє відображення, хоч і в абстрактній формі,
нехай незалежно від глибини розуміння Гоббсом, картини суспільних відносин
людей цілої історичної епохи.
Це була епоха початкового капіталістачного накопичення, коли
руйнувалися століттями встановлені відносини, коли сотні і тисячі людей
виявились викинутими із звичайного життєвого ритму ,коли майно
накопичувалось на протязі короткого часу, а також швидко розорювалися люди,
коли пограбування стали узаконеними, а бідність офіційно визнавалась як зло
в економіці цілої держави. Гоббс багато вгадав і відобразив характер
народжуваного суспільства, суспільство тваринної конкуренції та
ворогування. В Англії процес утворення нового капіталістичного ладу прийняв
особливо жорсткі і варварські форми, зміг дати немало в підтвердження думки
Гоббса проте, що “людина людині - вовк”.
Абстрактна людина Гоббса - це людина того суспільства, в якому,
висловлюючись словами самого Гоббса, “влада” є “дещо почесне”, а “рабський
стан, обумовлено необхідністю і страхом, дещо ганебне”, в якому багатство,
жадібне стремління до нього складає моральну цінність людини.
Гоббс так само як і після нього Локк, був засновником зведення всіх
багатообразних людських взаємовідносин до єдиного відношення корисності.
Вони вказували, що це “мабуть метафізична абстракція виходить з того, що в
сучасному буржуазному суспільстві всі відносини практично підпорядковані
тільки одному абстрактному грошово-гендлярському відношенню”.
Ідеалізм і антиісторизм в підході до суспільних проблем у Гоббса
Страницы: 1, 2
