История денежной системы Украины
Харьковский Государственный
экономический университет
кафедра “Банковское дело”
Контрольная работа
Основні номінали грошового
обігу України
X-XX століть
г. Харьков
1999 год
Выполнила
студентка ІІІ курса
заочного отделения
специальность 75106-1
группы 1
Стефаненко Л.В.
ОСНОВНІ НОМІНАЛИ ГРОШОВОГО ОБІГУ
УКРАЇНИ Х-ХХ СТОЛІТЬ
У зв’язку з введенням української національної валюти походження
окремих грошових одиниць цікавить не тільки спеціалістів, а й широкі
верстви населення.
Якщо назва широко відомої вагової, грошово-вагової та грошово-
лічильної одиниці Київської Русі та наступних державних утворень, до складу
яких входили українські землі, гривни(гривні), з самого початку вважалася
найбільш вдалою для більшого, основного номіналу національної грошової
системи, то назви можливих розмінних номіналів викликали дискусії. Адже на
певних хронологічних етапах багатовікової історії України в окремих її
регіонах вживалися різні гривні: вагові, грошово-вагові і грошово-лічильні
та відповідні до них свої розмінні номінали.
Грошові системи Київської Русі, як і інших країн, до складу яких
входили українські землі, визначалися загальноєвропейськими процесами, але
з урахуванням характерних особливостей та традицій лічби. Грошові системи
окремих країн формувалися в генетичній єдності вагових і лічильних одиниць.
Вагові-походили від традиційної основної максимальної одиниці, як гривня чи
фунт. Лічильні ж, здебільшого, спиралися на конкретні засоби обігу
визначеної групи та відтворювали її багатократність. Оскільки основним
монетним металом у середньовіччі було срібло, згідно срібної гривні-ваги
визначалася і стопа (кількість монет з одиниці металу) монет. Перебіг
складних політичних подій, економічні фактори, відсутність власних копалень
срібла обумовлювали широке використання іноземних монет та елементів різної
грошової лічби в грошовому обігу України.
ОСНОВНІ ГРОШОВІ НОМІНАЛИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Писемні джерела Київської Русі називають п’ять елементів
давньоруської грошової системи: гривню, куну, ногату, резану, веверицю
(векшу). Аналіз грошових співвідношень у зводі основних законів давньої
Русі - ”Руській Правді“ - дозволив дослідникам реконструювати систему
грошової лічби в ХІ столітті: гривна =20 ногатам=25 кунам=50 резанам.
Пізніше, у ХІІ-ХІІІ століттях, у зв’язку зі змінами обігових монет це
співвідношення змінюється.
Дослідники й досі не дійшли згоди з приводу того, які конкретні
засоби обігу відповідають всім кунам, ногатам, резанам, векшам. Так, одні
дослідники пов’язують ці елементи грошової лічби з конкретними
нумізматичними пам’ятками, іноземними та власними монетами з грошового
обігу давньої Русі. Так, куну ототожнюють з основними срібними монетами
грошового обігу: арабським дирхемом, візантійським міліарісієм,
давньоруським срібляником та західноєвропейським денарієм. Ногату
найчастіше виводять від арабського “нагд”-дзвінка, повноцінна, відбірна
монета і пов’язують з окремою групою якісних повноцінних арабських
дирхемів. Резану поєднують з обрізками кун, фрагментами арабських дирхемів,
які часто знаходять у давньоруських скарбах.
Інші дослідники, аналізуючи писемні джерела, бачать у розмінних
номіналах лічбу хутра куниць і білок (куна, вевериця). З фінським “ногать”
(нохат), що означало шкіра, хутро, пов’язують і ногату.
У багатьох регіонах світу хутро було однією з найрозповсюдженіших форм
товаро-грошей. Будучи одним із основних елементів товарообміну, мірою
вартості ще в домонетному обігу, хутро, поруч з монетами, залишилося товаро
- грошима і в пізніші часи. Усталені назви ’’розмінних одиниць’’-товаро-
грошей надовго залишилися в пам’яті й перейшли на металеві гроші. Відомо
декілька різновидів податків під назвою ‘’куниця’’, що, певно, фіксує ще
одну функцію товаро-грошей-платежу. Наприклад, у Англії з її розвинутим
монетним карбуванням в ХІ столітті м. Честер сплачувало річний податок
хутром куниці. А у Києві в 1499 році за право торгівлі харчовими продуктами
треба було заплатити податок-куницю, що в монеті дорівнювало 12 грошам:
‘’тот маєт дати осьмнику(уряднику воєводи у торгових і торгово-судових
справах) куницу дванацять грошей’’.
Іcнyє припущення про зв’язок терміну ’’куна’’ з римською монетою.
Причому відзначається, що сам термін був відомий не тільки слов’янам, але й
іншим народам, де перебували в обігу римські денарії.
Подібне явище фіксується і для терміну ‘’скот’’. У давнього населення
Італії гроші позначалися словом ‘’pecunіa’’ (лат. худоба). У давньофризькій
мові слово ’’sket’’ означало і худобу, і гроші. З цим же словом
пов’язується і назва ранньосередньовічної англосаксонської монети
‘’skeatt’’ і німецьке ‘’shatz’’ -скарб, давньоскандинавської ‘’skattr’’ -
казна, гроші.
У давній Русі слово ‘’скот’’ також означало гроші, а слово
‘’скотниця’’ - казну. Дослідники припускають, що всі ці терміни походять
від давнього індоєвропейського терміну, який був узагальнюючим для
позначення різних видів майна і багатства, а в пізніших східно-слов’янських
мовах-зберігся лише для домашньої худоби. Або ж пов’язують безпосередньо зі
скотарством та його продуктами, як мірою багатства та вартості.
Але вже в давньоруські часи термін ‘’скот’’, напевно, вважався
архаїчним. Давньоруські джерела віддають перевагу терміну ‘’куни’’- в
узагальнюючому розумінні- гроші. А в більш пізніх редакціях давніх текстів
‘’куни’’ замінюють окремі випадки вживання терміну ‘’скот’’. В
давньоруських джерелах фіксується чітке словосполучення ‘’гривня кун’’.
Таким чином, для давньоруських часів найбільш вживаною і стійкою
назвою розмінних грошових одиниць була куна. Але для ХХ століття цей термін
для грошової одиниці звучить архаїчно, адже його етимологія ховається ще в
домонетному товарообігу. Хоча прецедент цого використання відомий і в ХХ
столітті. Під час другої світової війни урядом Хорватії було введено нову
грошову одиницю - куну (1 куна = 100 банікам ) в прокламативних цілях. На
середньовічних хорватських монетах зображалася куниця, а з хорватської мови
‘’куна’’ перекладається як куниця.
Увагу привертають і умовні назви давньоруських монет -
‘’срібляників’’ і ’’ златників’’, які почали використовуватися нумізматами
ХІХ століття. Напевно, саме з назвою монетарного металу пов’язувалися ці
монети в очах сучасників, про що свідчать легенди на монетах: “... а се
його сребро “, “... а се його злато “. Але в умовах карбування кредитних
монет з недорогоцінних металів ці назви лунали б некоректно.
ОСНОВНІ РОЗМІННІ НОМІНАЛИ XІV- XV CТОЛІТЬ
Татаро-монгольська навала XІІІ століття значною мірою зруйнувала
політичний та економічний потенціал князівств Східної (вропи. Гостра
нестача розмірнної монети, яка почала відчуватися ще з XІІ століття, значно
посилилася в XІІІ- XІV століттях. У “ безмонетний період” XІІ- XІV століть
засобами розмірнного платежу та обміну часто є різноманітні товаро-гроші.
Гривні - зливки срібла - обслуговують найбільщі сфери грошових операцій,
стають основним засобом виплати данини - ”татарського виходу”. Не випадково
вже в другій половині XІІІ століття ще кочова монголо-татарська держава
стала спроможною карбувати власні монети-срібні дирхеми. Це, на думку
дослідників, стало можливим завдяки величезній кількості срібла-данини, яке
потрапляло з різних регіонів Східної (вропи у зливках.
В “безмонетний період” відбуваються зміни гривень-зликів: вони
зменшуються у вазі, приймають дещо інші форми.
На межі ХІІІ-ХІV століть у Східній (вропі для зликів срібла починає
застосовуватися термін “рубль”. Існує кілька версій про походження цього
терміну. Але абсолютна більшість дослІдників пов’язує його з дієсловом
“рубить”, зі зменшенням, поділом гривні-зливка. Тривалий час існувало
паралельне вживання обох термінів.
Протягом ХІV-ХV століть українські землі входили до кількох державних
утворень зі своїми сформованими і такими, що формуються, монетно-грошовими
системами.
В результаті походу короля Казиміра ІІІ у 1349 році Галицька Русь
увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом
карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50-х
років XІV століття і до 1414-1415 років, дослідники пов’язують зі
згадуваними в тогочасних писемних джерелах “загальновживаними
грошами”(“grossі usualі”), “грошами руської лічби(“grossі numerі
Ruthelіalіs”), “монетами, що курсують у Руській землі“ (“moneta іn terra
Russіe”).
Оскільки за метрологічними показниками галицькі срібні монети
відповідають напівгрошеві, а не грошеві, в історіографії вони називаються
квартниками, або напівгрошами. Остаточно не з’ясовано, від якої метричної
одиниці карбувалися галицькі напівгроші, але більшість дослідників пов’язує
їх карбування з краківською гривньою (лат. маркою). Нe виключено також, що
галицькі монети карбувалися згідно зі своєю лічильною галицько-руською
гривнею, яка через економічні та політичні фактори не знайшла свого
продовження в наступних грошово-монетних системах. Галицькі документи
другої половини XІV століття називають “гривні руської лічби” (“marca
Ruthenіalіs pagament”), ”гривні львівської лічби” ( ”marca lemburgensіs
pagament”), “польські гривні” (marca polonіcalіs”).
Краківська гривня ділилася на 4 лічильні вярдунка(1 вярдунок
дорівнював 12грошам) і 24 лічильних шкойца (шкойц дорівнював 2 грошам). Але
протягом значного часу Польща карбувала лише 2 основні номінали - квартники-
напівгроші (”quarteness” дорівнював 1/4 шкойця, дорівнював 1/2 гроша) та
денарії (1/8 гроша). З денарієвим номіналом пов'язуються і мідні, кредитні
галицькі монети XІV століття, хоча їх назва не зафіксована у джерелах (або
не виділена).
За винятком дуже обмеженної емісії за Казиміра ІІІ (1333-1370 роки),
до 1526 року у Польщі не карбувалися монети номіналом у гріш - основної
Страницы: 1, 2
