Лизинговые контракты
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
кафедра фінанси та кредит
Реферат
за темою: "Лізингові контракти"
Виконав:
Запоріжжя
1999
ЗМІСТ
1. Декілька фактів з історії.
2. Сутність лізингової угоди.
3. Види лізингу.
3.1. Оперативний лізинг.
3.2. Фінансовий лізинг.
3.3 Інші види лізингу.
4. Ефективність лізингу.
5. Ризики лізінгу.
1. Декілька фактів з історії.
Термін "лізинг" має походження від англійського дієслова lеаsе й
означає — здавати і брати майно внайми. Історія лізингу бере початок ще до
часів древніх фінікійців, що практикували довгострокові "чартерні" угоди на
оренду судів. Ці угоди підписувалися на термін, що покриває розрахунковий
період життя судів, і жадали від орендаря прийняття на себе більшої частини
зобов'язань, що випливають із монопольного використання арендованих
засобів.
В історичній перспективі значення лізингу найкраще демонструють два
факти. Перший відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник завдяки
лізингу в нормандських судновласників одержав кораблі для вторгнення на
Британські острови. За два тижні сформувався величезний флот. Король не мав
необхідний економічний потенціал для фінансування такої кампанії. Однак
застосування лізингу дозволило йому в такий мізерно короткий термін
наростити свою військову потужність до необхідного рівня.
Друга подія (зв'язана з першим уживанням терміна "лізинг") відбулася в
1877 році, коли телефонна компанія "Веll" прийняла рішення не продавати
свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. На відміну від продажу, це
дозволяло компанії захистити своє монопольне право на використання ноу-хау.
Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало
кінець цій практиці і зажадало від виготовлювачів виставити устаткування у
вільний продаж.
У 1952 р. американська компанія United States Leasing Corporation
заснувала в Сан-Франциско перше у світі лізингове суспільство. Порівняно
швидко лізинг перетворився в один з основних інструментів інвестиційної
діяльності, хоча в США і не існує спеціальних законів по регулюванню
лізингових відношень.
На європейському континенті фінансово-лізингові суспільства з'явилися
наприкінці 50-х – початку 60-х рр.
У деяких країнах Європи лізингові операції займають значну питому вагу
і створена правова база по їх регулюванню: у Франції – закон 1966 р. "Про
підприємства, що практикують кредит-оренду", у Бельгії – королівська
постанова 1967 р. "Про підприємства, що практикують фінансову оренду", в
Англії – закон 1965 р. про оренду-продаж.
В Італі й Іспанії в 1988 р. були прийняті закони про кредит-оренду
устаткування.
Найбільш бурхливий розвиток лізинг одержав в Азіатському регіоні, у
країнах, що характеризуються високою інвестиційною активністю, — Японії,
Індонезії, Тайвані.
У підсумку від 20 до 25% загального об'єму інвестицій розвитих країн
світу фінансується на умовах лізингу.
У Росії найбільшу відомість одержала лізингова компанія "Балтійський
лізинг" (Санкт-Петербург), що здійснює лізинг морських та річкових судів,
технологічного устаткування, автотранспорту, комп'ютерів, оргтехніки,
різних об'єктів нерухомості. Засновниками "Балтлізу" є Санкт-Петербургський
"Промислово-будівельний банк" і компанія "Ростосстрах".
Сутність лізингової угоди.
На основі тісних зв'язків між виробниками та споживачами продукції
виникають та розвиваються принципово нові джерела Їх фінансування та
кредитування. Одним із таких нових джерел став лізинг.
У світовій практиці термін «лізинг» використовується для позначення
угод різного роду, що засновані на оренді товарів тривалого користування.
Залежно від терміну, на який укладається договір оренди, розрізняють три
види орендних операцій:
1. Короткотермінова оренда (рейтинг) — на термін від одного дня до
одного року;
2. Середньотермінова оренда (хайринг) — від одного до трьох років;
1. Довготермінова оренда (лізинг) — від трьох до двадцяти років та більше.
Тому під лізингом розуміють довготермінову оренду машин та обладнання,
що куплені орендодавцем для орендатора з метою Їх виробничого використання
за умови збереження права власності на них орендодавцем на весь термін
договору. Крім того, лізинг можна розглядати як специфічну форму
фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої
(лізингової) компанії, що займається придбанням для третьої особи майна і
віддає їй його в оренду на довготерміновий період. Таким чином, лізингова
компанія фактично кредитує орендатора. Тому лізинг іноді має назву «кредит-
оренда». На відміну від договору купівлі-продажу, за яким право власності
на товар переходить від продавця до покупця, при лізингу власність на
предмет оренди зберігається за орендодавцем, а лізингоодержувач отримує
його лише у тимчасове використання. Після закінчення терміну лізингового
договору лізингоодержувач може придбати об'єкт угоди за узгодженою ціною,
продовжити лізинговий договір або повернути обладнання власникові.
З економічної точки зору лізинг має схожість з кредитом, що надається
на купівлю обладнання. При кредиті в основні фонди боржник вносить у
встановлені терміни плату за рахунок покриття боргу: при цьому банк, для
забезпечення повернення кредиту, зберігає за собою право власності на
кредитований об'єкт до повного покриття позики. При лізингу орендар стає
власником одержаного в оренду майна тільки після закінчення терміну
договору та сплати ним повної вартості орендованого майна. Однак така
схожість характерна лише для фінансового лізингу. Для іншого виду лізингу —
оперативного — спостерігається більша схожість з класичною орендою
обладнання. За своєю юридичною формою лізингова угода є своєрідним видом
довготермінової оренди інвестиційних цінностей.
Основу лізингової угоди складають:
– об'єкт угоди;
– суб'єкт угоди (сторони лізингового договору);
– термін лізингового договору (період лізи);
– лізингові виплати;
- послуги, що надаються за лізингом.
Об'єктом лізингової угоди може бути будь-який вид матеріальних
цінностей, якщо він не знищується у процесі виробництва. За природою
об'єкта, що надається в оренду, розрізняють лізинг рухомого та нерухомого
майна. До прямих учасників лізингової угоди належать:
• лізингові фірми та компанії (лізингодавці або орендодавці);
• виробничі (промислові та господарські), торговельні і транспортні
підприємства та населення (лізингоодержувачі або орендатори);
• постачальники об'єктів договору — виробничі та торговельні
компанії.
Непрямими учасниками лізингової угоди є комерційні та інвестиційні
банки, що кредитують лізингодавця і виступають гарантами угод, страхові
компанії, брокерські та інші посередницькі фірми.
«Лізинговими» називають усі фірми, що здійснюють орендні відносини
незалежно від виду оренди (короткотермінової, середньотермінової чи
довготермінової) За характером своєї діяльності вони поділяються на
вузькоспеціалізовані й універсальні.
ВузькоспеціалізованІ компанії, як правило, мають справу з одним вилом
товару (легкові автомобілі, контейнери) чи з товарами однієї групи
(будівельне обладнання, обладнання для текстильних підприємств), ЦІ фірми,
як правило, мають власний парк машин або запас обладнання та слідкують за
підтримкою Їх у нормальному експлуатаційному стані,
Універсальні лізингові фірми надають в оренду різноманітні види машин
та обладнання і при цьому надають орендатору право розміщення замовлення і
прийняття об'єкта угоди,
Лізингові фірми дуже рідко вважаються незалежними, У більшості
випадків вони виступають як філії або дочірні компанії промислових та
торговельних фірм, банків та страхових товариств.
Комерційні банки США почали брати безпосередню участь у лізингових
операціях на початку 60-х років. Поширенню лізингового бізнесу в наступні
роки сприяло прийняте у 1971 році рішення керівників Федеральної резервної
системи, що дозволило банкам утворювати дочірні фірми для надання в оренду
дрібної власності і обладнання, а потім і нерухомості.
Впровадження банків на ринок лізингових послуг пояснюється, по-перше,
тим, що лізинг є капіталомістким видом бізнесу, а банки — основні
накопичувачі грошових ресурсів. По-друге, лізингові послуги за своєю
економічною природою тісно пов'язані з банківським кредитуванням і є
своєрідною альтернативою останньому. Конкуренція на фінансовому ринку
підштовхує банки до активного розширення цих операцій. При цьому банки
контролюють і незалежні лізингові фірми, надаючи їм кредити. Кредитуючи
лізингові товариства, вони опосередковано фінансують лізингоодержувачів У
формі товарного кредиту.
До другої категорії фірм, що здійснюють лізингові операції, належать
промислові та будівельні фірми, які використовують для надання а оренду
власний збутовий апарат.
Третя категорія лізингових фірм включає різні посередницькі та
торговельні фірми.
При укладанні лізингового договору враховується:
• термін служби обладнання. Термін лізингового контракту не може
перевищувати термін можливого використання обладнання. Він може
встановлюватися законодавче. Наприклад, в Австрії нижня його межа складає
40%, а верхня 90% від терміну, прийнятого для нарахування амортизації;
• період амортизації обладнання, що встановлюється урядом. При
фінансовому лізингу термін договору збігається з періодом амортизації;
• цикл появи більш продуктивного чи дешевшого предмета угоди.
Особливо важливий цей фактор у галузях, що здійснюють оновлення продукції,
що виробляється, у короткі терміни;
• динаміку інфляційних процесів. Для лізингодавця не вигідно укладати
договір при швидкій інфляції на довгий термін із фіксованими орендними
виплатами і навпаки, при тенденції цін до зниження, лізингодавець прагне до
більш продовженого терміну угоди;
• кон'юнктуру ринку позикових коштів і тенденції його розвитку,
Страницы: 1, 2
