Таким чином, дієздатність юридичної особи обумовлюється специфічною дієздатністю фізичних осіб, які входять до її складу. Саме діяльність цих осіб, обумовлена їхніми службовими обов’язками, породжує суб’єктивні права та юридичні обов’язки юридичної особи (тобто викликає юридичні наслідки не для самих фізичних осіб, а для юридичної особи, з якою вони знаходяться в певному зв'язку).
Отже, для вирішення питання про те, чи є дії юридичної особи винними, необхідно визначити, чи є вони наслідком дій або бездіяльності фізичних осіб, що входять до її складу. Якщо юридичним фактом, що лежить в основі протиправної діяльності юридичної особи, є дії фізичних осіб, дії юридичної особи вважаються винними. Якщо ж такою основою є фактичні обставини, виникнення яких не залежить від волі і свідомості осіб, які входять до складу юридичної особи, дії останньої вважати винними не можна. При цьому визначення вин юридичної особи слід виводити саме через зв’язок між діями фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи, і протиправними діями власне юридичної особи. Адже саме дії фізичних осіб - працівників юридичної особи можуть викликати протиправні дії останньої, навіть не будучи протиправними. Водночас протиправні дії фізичних осіб, що стали причиною протиправних дій юридичної особи, в багатьох випадках є самостійними правопорушеннями і тягнуть за собою відповідальність саме цих осіб [14; Ст.34].
Тому, можна дійти висновку, що для визначення вини юридичної особи переважне значення матиме оцінка фізичною особою, яка входить до її складу, не власних дій, а того, яким чином її дії впливають на дії саме юридичної особи. Тобто вина юридичної особи може бути визначена як психічне ставлення фізичних осіб, що входять до складу юридичної особи, до зв'язку між їх діями (бездіяльністю) та протиправними діями власне юридичної особи. [15; Ст.87].
Слід відзначити, що вітчизняні дослідники приділяють увагу і формам вини юридичної особи. Безпосередня форма вини має місце тоді, коли фізична особа, яка входить до складу юридичної особи, усвідомлює, що її дії (бездіяльність) призведуть до вчинення юридичною особою протиправного діяння, і вчиняє такі дії (продовжує бездіяльність). Коли ж фізична особа не усвідомлює, що її дії (бездіяльність) призведуть до вчинення юридичною особою протиправного діяння, хоч має усвідомлювати це, і вчиняє такі дії (продовжує бездіяльність), має місце ризикована форма вини. Врахування форми вини юридичної особи може мати значення у тих випадках, коли дії фізичних осіб, що обумовили вчинення правопорушення цією особою, утворюють самостійний склад правопорушення, і санкція за нього, яку слід застосувати до юридичної особи, має відносно визначений характер. При цьому є очевидним, що умисна форма вини фізичної особи обумовлюватиме безпосередню форму вини юридичної особи, а необережна форма вини фізичної особи - ризиковану [16; Ст.76].
Щодо строків притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, то деякі з вітчизняних дослідників, зокрема Бабяк А., Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д., Кравченко Л. Та ін., вважають, що до юридичних осіб можливо застосовувати строки, передбачені ч.1 ст.38 КУпАП: адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушення - два місяці з дня виявлення [17; Ст.49].
Водночас у вітчизняній юридичній літературі висловлюється думка про недоцільність застосування зазначених процесуальних строків. Таке положення обґрунтовується тим, що певні правопорушення юридичних осіб (зокрема, за здійснення яких передбачено застосування фінансових санкцій) можуть бути виявлені державними контролюючими наглядовими органами лише за результатами відповідних перевірок. Періодичність таких перевірок чітко визначена в законодавстві і є досить обмеженою, оскільки інакше буде практично паралізована діяльність господарюючих суб’єктів. Якщо ж застосовувати положення даної статті до юридичних осіб, то більшість правопорушень залишаються без відповідальності, оскільки строк притягнення їх до відповідальності дуже малий, що, в свою чергу, знизить ефективність державного впливу на правопорушників. Тому вищезазначені дослідники пропонують встановити інші строки, які робили б можливим оперативне виявлення контролюючими органами скоєних правопорушень і водночас відповідали нормальній роботі суб’єктів господарської діяльності [18; Ст.47].
Таким чином, можна дійти висновку, що сьогодні вже існує достатнє теоретичне підґрунтя для того, щоб визнати юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності і внести відповідні зміни до чинного адміністративного законодавства. Внесення таких змін і подальше узгодження існуючих нормативно-правових актів між собою дозволить подолати численні суперечності й проблеми, пов’язані з накладенням відповідних стягнень та порядком провадження у цих справах. Розглянемо такі суперечності на прикладі податкового законодавства.
Крім того, суди розглядаючи справи про притягнення юридичних осіб до відповідальності посилаються на те, що пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України передбачено лише чотири види юридичної відповідальності: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну, і за своїми ознаками відповідальність юридичних осіб за порушення податкового законодавства є адміністративною.
2. Адміністративна відповідальність юридичних осіб у сфері податкового законодавства
Питання адміністративної відповідальності юридичних осіб у сфері податкового законодавства сьогодні є актуальним і досить дискусійним. Перш за все це пов’язано з наявністю у сучасній теорії права і чинному законодавстві двох невирішених питань:
чи може юридична особа бути суб’єктом адміністративної відповідальності взагалі;
чи є фінансові санкції (які власне і застосовуються до юридичних осіб за порушення валютного законодавства) за своєю правовою природою заходами адміністративної відповідальності.
Закон "Про Державну податкову службу в Україні" та деякі інші законодавчі акти передбачають застосування санкцій не тільки до керівників та інших посадових осіб підприємств, а й до самих підприємств. Варто зауважити, що теоретично юридичні особи визнаються суб'єктами адміністративної відповідальності, але в законодавстві термін "адміністративна відповідальність" щодо цих осіб не використовується. Більше того, Конституційний Суд України в Рішенні у справі про відповідальність юридичних осіб від 30 травня 2001 р. [19; Ст.45] наголосив, що КУпАП вважає притягнення юридичних осіб до відповідальності неповним і таким, що не відповідає конституційному визначенню України як правової держави, і рекомендував Верховній Раді України у найкоротший термін врегулювати зазначене питання відповідно до положень Конституції України. Притягнення до адміністративної відповідальності фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності і не притягнення за ті ж дії юридичної особи, не є конструктивним і порушує передбачений ст.13 Конституції України принцип рівності всіх суб’єктів права власності перед законом. [20; Ст.38].
В теорії права адміністративною відповідальністю юридичних осіб визнається застосування до них різних фінансових санкцій, які мають штрафний характер, обмеження (припинення) діяльності та інших подібних заходів. Так, п.7 ст.11 Закону "Про Державну податкову службу в Україні" передбачає застосування до банків або юридичних осіб, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за неповідомлення у встановлений законом строк про відкриття або закриття рахунків у банках.
Відповідальність підприємств за правопорушення у сфері фінансової діяльності може наставати також відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [21; Ст.13]. Декрет, зокрема, передбачає застосування штрафів у різних розмірах, у тому числі до юридичних осіб, за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції, невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна тощо.
Норми Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та податкових законів, що встановлюють відповідальність за порушення їх приписів, спрямовані на забезпечення режиму здійснення валютних операцій, фінансової (в тому числі податкової) дисципліни. За змістом цих норм предметом їх регулювання є відносини не цивільно-правового, а публічно-правового характеру, передбачена ними відповідальність також є публічно-правовою.
Однак у численних законодавчих актах, які встановлюють відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства у публічних сферах, у тому числі валютного та податкового, не дається прямої вказівки на її вид чи характер правопорушень, а йдеться про "фінансові санкції", "штрафи", "заходи впливу", "заходи впливу та санкції" тощо.
Слід зазначити, що в законодавстві встановлюються тільки розміри фінансових санкцій та інші заходи впливу, які можуть застосовуватися до юридичних осіб, і повноваження різних органів щодо їх застосування; що ж стосується процедур притягнення юридичних осіб до відповідальності, яка в теорії визнається адміністративною, то вони в наш час здебільшого законом не врегульовані (на це звернув увагу Конституційний Суд України, формулюючи рекомендації Верховній Раді з цього приводу).
За порушення фінансового законодавства поряд із адміністративною відповідальністю застосовуються також спеціальні санкції - фінансові.
Фінансова санкція - це покарання уповноваженим державою органом суб'єкта фінансових правовідносин, тобто фізичної чи юридичної особи, що вчинила фінансове правопорушення, в порядку, встановленому фінансово-правовими нормами з метою забезпечення фінансових інтересів держави, додержання фінансової дисципліни та профілактики вчинення таких правопорушень у майбутньому [22; Ст.12].
Поява нового терміна, „фінансові санкції”, не розтлумаченого законодавством, призвела до виникнення дискусії з приводу його правової природи. Крім того, в жодному правових актів не зазначається про строки застосування таких санкцій. Спробуємо розібратися, до якого виду відповідальності належать фінансові санкції, що застосовуються за порушення податкового законодавства, і як мають вирішуватися процесуальні питання, пов’язані з їх накладенням.
З приводу правової природи фінансових санкцій у юридичній літературі існують дві точки зору. Перша полягає в тому, що фінансові санкції є засобами нового виду відповідальності, який ще не знайшов належного відображення в юридичній науці, а саме - фінансової відповідальності. Прихильники іншої думки стверджують, що фінансові санкції є нічим іншим як засобами адміністративної відповідальності. Немає єдності в розумінні юридичної природи і в судовій практиці. Зокрема, господарські суди різних рівнів у справах за участю Національного банку України постановили кілька рішень, згідно з якими фінансові санкції кваліфікуються в одних випадках як санкції цивільно-правової відповідальності, а в інших - як санкції адміністративної відповідальності.
У разі застосування фінансових санкцій виникають відносини публічно-правового характеру, оскільки однією з сторін є відповідний контролюючий або наглядовий державний орган (наприклад, у валютних правовідносинах - НБУ, Державна податкова адміністрація), який від імені держави уповноважений застосовувати певні заходи примусу. При цьому зазначені санкції накладаються в адміністративному, а не судовому порядку, а суми стягнених штрафів спрямовуються до державного бюджету України. Отже, відносини, що виникають у даному випадку, за своїм характером є адміністративно-правовими. Тобто, можна дійти висновку про те, що за своїм змістом фінансові санкції є заходами адміністративної відповідальності. При цьому слід додати, що навіть при кваліфікації зазначених правовідносин адміністративні суди при визначенні строків накладення адміністративного стягнення застосовують різні правові акти.
