Апеляційна ухвала повинна відповідати вимогам ст. 313 ЦПК. Зміст рішення суду апеляційної інстанції визначений ст. 314 ЦПК.
Рішення чи ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку, переглянута у зв’язку з нововиявленими обставинами.
Ухвали, постановлені в судовому засіданні та зафіксовані в протоколі, не можуть бути оскаржені окремо.
Отже, при розгляді справ в апеляційному порядку вищестоящі суди перевіряють законність та обґрунтованість рішень і ухвал судів першої інстанції, які не набрали законної сили, виправляють зроблені ними помилки і цим самим сприяють правильному здійсненню правосуддя в цивільних справах і виконанню завдань по захисту прав і законних інтересів громадян, організацій і держави, утвердженню принципу справедливості [4].
Відповідно до умов завдання та виходячи з чинного законодавства апеляційна скарга має бути задоволена в повному обсязі, оскільки в діях місцевого суду Дзержинського району м. Харкова вбачається помилкове трактування КПК України та хибне визначення сторін цивільного процесу.
Завдання 3.
Дане завдання передбачає знання процедури виконавчого провадження. Отже, цивільне судочинство має забезпечувати не тільки правильний і швидкий розгляд та вирішення справ, а й виконання постановлених у них рішень. Це досягається шляхом примусової реалізації цих рішень.
Виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб державної виконавчої служби, спрямованих на примусове виконання рішень судів.
Примусове виконання покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення) та районних у містах відділів державної виконавчої служби.
Примусовому виконанню підлягають:
─ рішення, ухвали й постанови судів у цивільних справах;
─ постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;
─ мирові угоди, затверджені судом.
У виконавчому документі повинні бути зазначені:
1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали виконавчий документ;
2) дата й номер рішення, за яким видано виконавчий документ;
3) найменування стягувача й боржника, їх адреси, дата й місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);
4) резолютивна частина рішення;
5) дата набрання рішенням чинності;
6) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.
За кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущено до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається один виконавчий лист. Коли на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, то суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним листом (ст. 348 ЦПК). Замість втраченого оригіналу виконавчого листа суд, який постановив рішення, може видати дублікат (ст. 353 ЦПК).
Виконання рішень судів (ст. 349 ЦПК) здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Заходами примусового виконання рішень є:
─ звернення стягнення на грошові кошти боржника;
─ звернення стягнення на інші види майна боржника;
─ звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
─ вилучення в боржника й передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;
─ відібрання дитини;
─ інші заходи, передбачені рішенням.
Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони (стягувач і боржник), їхні представники, експерти, спеціалісти, перекладачі (гл. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або його представника, за заявою прокурора, при надходженні виконавчих документів із судів.
Виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред’явлені до виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення (ст. 35 Закону «Про виконавче провадження»).
Стягувачам, які пропустили строк для пред’явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (ст. 350 ЦПК).
Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні за загальним правилом. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. На ухвалу суду з питання поновлення строку може бути подано скаргу, внесено окреме подання.
Державний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові він встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів, а рішень про примусове виселення – 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку. При цьому вказується дата виконання [7].
Виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов’язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня надходження виконавчого документа до державного виконавця.
За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити спосіб і порядок виконання рішення (ст. 351 ЦПК). Відстрочка виконання рішення полягає у відкладенні провадження виконавчих дій на певний строк. При розстрочці рішення виконується по частинах у точно визначені строки. На ухвалу про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення може бути подано скаргу, внесено окреме подання.
Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення на затвердження. За результатами розгляду мирової угоди чи відмови від примусового виконання рішення суд постановляє ухвалу відповідно до норм ст. 179 ЦПК [2].
Виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадках, передбачених ст. 34 Закону «Про виконавче провадження»:
─ смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення існування сторони – юридичної особи, якщо установлені судом правовідносини допускають правонаступництво;
─ визнання стягувача або боржника недієздатним;
─ проходження боржником строкової військової служби в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях;
─ оспорювання боржником виконавчого документа в судовому порядку, якщо таке допускається законом. При цьому боржник має надати письмове повідомлення суду про надходження скарги;
─ прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;
─ винесення постанови про зупинення виконання відповідного рішення посадовою особою, якій законом надане таке право;
─ подання до суду позову про виключення майна з опису;
─ порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
─ Право державного виконавця зупинити виконавче провадження (ст. 35 Закону «Про виконавче провадження»):
─ звернення державного виконавця до суду (або іншого органу), який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, що підлягає виконанню;
─ прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України або інших військових формувань;
─ перебування боржника у тривалому службовому відрядженні;
─ знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі;
─ подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі;
─ оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;
─ перебування боржника або стягувача у відпустці за межами населеного пункту, де вони проживають.
Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець зобов’язаний поновити виконавче провадження за власною ініціативою або заявою стягувача.
У вказаній задачі, ґрунтуючись на вищезазначених нормах Амуров має право на відстрочення виконання, відповідно до тих обставин які склалися. Щодо виконавця судового рішення то він зобов’язаний зупинрити виконання рішення на строк розгляду відповідної заяви Амурова.
Список використаної літератури
1. Цивільно-процесуальний кодекс України. – Х, 2005.
2. Науково практичний коментар до Цивільно-процесуального кодексу України. – К., 2007.
3. Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2007. – 576 с.
4. Цивільне процесуальне право / Опорний конспект лекцій. – Х., 2005.
5. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 520 с.
6. Кравчук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу. – К.: Атіка, 2005. (Вища освіта ХХІ століття).
7. Цивільний процес. За ред. Штефана М.Й. – К, 2001,
