Усе вищенаведене є свідченням того, що культура дотримання прав інтелектуальної власності у мистецькій сфері в Україні тільки народжується.
Неукладення договору і не виплата винагороди є порушенням прав авторів, виконавців, виробників фонограм, відеограм. Саме недотримання законодавства України у сфері авторських та суміжних прав є однією із основних підстав для судового захисту. Також, підставою для подачі позовів користувачів є порушення умов договору (якщо він укладений) між користувачем і відповідним підприємством.
Правомірним прикладом може бути така ситуація, коли: 2 липня 2008 року, Компанія METRO Cash & Carry Україна купила у державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" ліцензію на використання музичних добутків зі світового каталогу у всіх магазинах компанії в країні. Те, що компанія МЕТRО Cash & Carry Україна підписала відповідний договір стало показовою подією, оскільки сьогодні, на жаль, вітчизняні компанії всіма можливими способами намагаються уникнути виплати винагороди за використання авторських прав, від чого в першу чергу страждають наші музиканти, композитори і поети. А такі іноземні компанії, як МЕТRО Cash & Carry Україна, показують приклад відкритості і поваги до законів держави.
Нажаль, можна навести набагато більше прикладів із практики, які є неправомірними, чим таких, у яких чітко дотримуються вказівок закону.
Порушниками авторських прав, можуть бути не лише певні компанії чи підприємства, які не виплачують винагороди, але й інші особи, які без будь-яких прав використовують чужі тври. Так, наприклад поет Мирослав Воньо - автор популярних пісень "Козацькому роду нема переводу" і "Здрастуй, рідне село", уже четвертий рік намагається домогтися в суді відшкодування морального і матеріального збитку від Михайла Поплавського. Мирослав Воньо кілька разів намагався подати позовну заяву про відшкодування морального і матеріального збитку в Шевченківський районний суд столиці, але її не приймають.
Як повідомив Мирослав Воньо в інтерв'ю газеті "Україна молода", Михайло Поплавський кілька років назад включив ці пісні у свої збірники "Сало" і "Кохаймося" без відома та дозволу композитора і поета. Більш того, на аудіокасетах і компакт-дисках автори пісень не були зазначені, що і є свідченням злісного порушення авторських прав.
Нажаль, справа так і залишилась не вирішеною, але Мирослав Воньо має намір продовжити боротьбу за справедливість.
Ще одним прикладом у судовій практиці щодо використання музичних творів, у 2009 році став позов до суду "Української ліги музичних прав", яка збирає роялті за використання музики в комерційних цілях у торгових мережах та ресторанах, проти будівельних гіпермаркетів "Епіцентр".
Від торгової мережі Ліга вимагає щорічно сплачувати 1% від своєї виручки у вигляді роялті за програвання музичних творів. У Лізі зазначають, що у зв'язку з кризою вони навіть готові піти на поступки роздрібним мережам.
"Ми запропонували Епіцентру укласти договір за фіксованою ставкою — 400 грн. в місяць за 1 тис. кв. м торгової площі. Таким чином, обсяг місячної плати для мережі становив би близько 500 тис. грн. Після цього вони перестали з нами контактувати, але від використання музики не відмовилися. Тому ми і були змушені звернутися до суду", — пояснює директор Української ліги музичних прав Олексій Гуменчук.
Тепер компанія в судовому порядку вимагає від Епіцентру оплачувати 1% свого обороту у вигляді роялті, як це передбачено постановою Кабміну № 71 від 18 січня 2003 року.
У зв'язку з тим, що торговельна мережа в останні роки не розголошує результатів своєї роботи, розмір роялті до оплати оцінити складно. Однак дохід основного конкурента Епіцентру — мережі Нова лінія — за підсумками 2008 року склав 2,7 млрд грн.
Таким чином, у разі програшу справи в суді Епіцентр повинен буде укласти договір з Лігою і платити їй за використання фонограм суму в кілька десятків мільйонів гривень на рік.
Також, у 2007 році показовими судовими спорами стали справи за позовами ТОВ "Українська музична видавнича група" до ТОВ "ТРО "Русское радио" –"Україна" (№ 20/570) та ТОВ "Українська музична видавнича група" до ТОВ "ТРК "Медіа маркет") про заборону вчинення дій за участі двох ОКУ як третіх осіб (третьою особою на стороні позивача була ОКУ асоціація "Дім авторів музики в Україні", третьою стороною на стороні відповідачів – ДП "УААСП").
Суть спорів така. Позивач вимагав від відповідачів припинити публічне сповіщення без дозволу й договору з Асоціацією "ДАМвУ" й без виплати авторської винагороди Асоціації "ДАМвУ" (уповноважена позивачем ОКУ) музичних творів (пісень) за певним переліком, а також зобов’язати відповідачів сплатити позивачеві компенсацію за порушення авторських прав у сумі 600000 грн. та 525000 грн. відповідно.
Судами першої й апеляційної інстанцій було встановлено, що:
1) позивач на території України є власником виключних майнових авторських прав на згадані твори;
2) позивач уклав з Асоціацією "ДАМвУ" договір, за яким Асоціація "ДАМвУ" як ОКУ прийняла в управління виключні майнові авторські права, що належать позивачеві, в тому числі й на надання дозволів на використання творів і по збору авторської винагороди, тоді як позивач зберіг за собою право самостійно контролювати дотримання його авторських прав третіми особами й самостійно захищати свої права;
3) між відповідачами і ДП "УААСП" як ОКУ укладено ліцензійні договори, за якими відповідачі одержали дозволи на використання музичних творів, які є предметом спорів, і повністю сплатив належну авторську винагороду за їх використання шляхом публічного сповіщення;
4) позивач листами повідомив ДП "УААСП" про виключення спірних творів із колективного управління ДП "УААСП" і про заборону з 1 січня 2006 р. видавати дозволи на використання творів, права на які належать позивачеві;
5) офіційно твори, які є предметом цих спорів, не виключено з управління ДП "УААСП";
6) станом на 7 серпня 2006 р. відповідачами сплачено авторську винагороду за використання спірних творів відповідно до їх договорів з ДП "УААСП";
7) позивач не звертався до ДП "УААСП" з приводу одержання належної йому авторської винагороди. Отже, причиною спорів є питання про розмежування сфер діяльності ОКУ.
Системний аналіз норм законодавства свідчить про наявність особливостей правового регулювання діяльності органів колективного управління з управління авторськими правами порівняно із загальними нормами (ст. 15 ЗУ "Про авторське право і суміжні права"). Таким чином законодавець враховує специфіку діяльності й організацій телерадіомовлення, яка полягає в постійному використанні великої кількості різних об’єктів авторського права, що викликає складність при визначенні кола суб’єктів авторського права, і в необхідності дотримуватися їхніх прав (беручи до уваги значну кількість творів і їх авторів; необхідність встановлення всіх авторів кожного твору (його складової частини); необхідність з’ясування особи належного суб’єкта авторського права щодо кожного твору; наявність іноземних суб’єктів авторського права; можливість передачі авторського права його суб’єктом іншій особі й ін.).
За таких обставин апеляційний господарський суд, встановив, що факт використання відповідачами спірних творів на підставі чинних ліцензійних договорів із ДП "УААСП" як організацією колективного управління; факт належної сплати відповідачами авторської винагороди відповідно до умов згаданих договорів (у тому числі й за використання спірних творів); відсутність факту вилучення спірних творів із дозволу на використання, який відповідачам надано ДП "УААСП" (з огляду на відсутність відповідного рішення ДП "УААСП", оцінка правомірності дій якого з цього приводу перебуває поза межами вказаних позовів, а також враховуючи фактичні дати написання й альтернативний і неконкретизований зміст листів позивача на адресу ДП "УААСП" (відсутня індивідуалізація об’єктів авторського права), і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях відповідачів вини як обов’язкового елементу складу цивільного правопорушення й у зв’язку з відсутністю з боку відповідача порушення авторських прав позивача прийняв правомірне рішення про повну відмову в позові. При цьому позивач не втратив права на одержання сплаченої відповідачами авторської винагороди через ДП "УААСП" і на вилучення спірних творів із дозволів на використання, які надаються ДП "УААСП".
Сам лише факт укладення ліцензійного договору між телерадіомовником й організацією колективного управління майновими правами авторів не є гарантією, що користувач уникне небажаних позовів від суб’єктів виключних майнових прав на твори, на використання яких телерадіомовник отримав дозвіл від ОКУ. Таке припущення підтверджується й матеріалами іншого господарського спору про використання мовником музичних творів на підставі ліцензійної угоди з ОКУ. Цікавим для розуміння судової практики цієї категорії господарських спорів є факт, що добросовісним діям мовника-користувача, аналогічним за своїм цивільно-правовим змістом поведінці відповідачів за наведеними вище спорами, господарським судом дана зовсім протилежна оцінка.
Суть цього спору така. ТОВ "Чесна музика" звернулося з позовом до ПП "Нова хвиля" (радіостанція "Шарманка") з позовом про стягнення компенсації за порушення виключних майнових авторських прав на музичний твір із текстом.
Судами першої й апеляційної інстанції було встановлено:
1) позивачеві були передані права від інших суб’єктів авторського права на використання певних творів, у т.ч. спірного музичного твору, який відповідач використовував шляхом публічного сповіщення на радіо "Шарманка", а також право третім особам забороняти позадоговірне використання цих музичних творів;
2) факт використання відповідачем спірного музичного твору зафіксовано актом фіксації порушення авторських прав;
3) позивач повідомив Всеукраїнську громадську організацію "Автор" про вилучення з колективного управління спірний твір;
4) між відповідачем і Всеукраїнською громадською організацією "Автор" як організацією колективного управління укладено договір на виплату винагороди за використання творів при здійсненні господарських операцій, відповідно до якого відповідач щомісяця сплачує авторську винагороду (роялті) за використання музичних творів.
Однак на відміну від попередніх постанов Київського апеляційного господарського суду (у справах № 20/570 і № 20/571), які відмовили в задоволенні позовів власника виключних майнових прав на музичні твори на території України, цього разу суд зазначив, що сам по собі факт збору винагороди за сповіщений відповідачем спірний твір не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді сплати компенсації, оскільки відповідно до умов договору відповідач не повинен сплачувати винагороду на користь третьої особи, а третя особа не мала права на збір винагороди за сповіщений музичний твір у тому випадку, коли відповідачем не був укладений відповідний авторський договір або договір про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, тобто коли відповідачем не було забезпечено використання твору без заподіяння шкоди авторським правам.
Отже, не зважаючи на наявність укладеного договору між користувачем та ОКУ про надання дозволу на використання об’єктів авторського права і сплати винагороди за таке використання, користувач зобов’язаний самостійно укладати договори про надання дозволу про використання об’єкту авторського права з кожним із правовласників, об’єкти авторського права яких він має намір використовувати шляхом публічного сповіщення по радіо чи телебаченню. Такий підхід суперечить принципам діяльності ОКУ, викладених у ст. 49 ЗУ "Про авторське право і суміжні права". До функцій ОКУ належить укладення договорів про використання прав, переданих в управління на основі повноважень, одержаних від суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав. Умови цих договорів мають відповідати положенням статей 31-33 цього Закону. Тобто метою укладення договору між ОКУ і відповідачем було забезпечення використання музичних творів без заподіяння шкоди авторським правам, у тому числі спірного твору.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
