За предметом всеукраїнські референдуми поділяють на: конституційні (ст. 156 Конституції України, п. 1 ст. З Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми); законодавчі (п. 2 ст. З закону); з питань зміни території України (ст. 73 Конституції України); міжнародно-правові (ст. 5 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»); з питань довіри (недовіри) Верховній Раді України та Президенту України (ст. 13 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»).
Поряд із всеукраїнським референдумом відповідно до чинної Конституції України і законодавства проводяться місцеві референдуми. Можливість їх проведення передбачається Конституцією України (статті 38, 143), законами «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативно-правовими актами.
Місцеві референдуми — це безпосереднє (пряме) волевиявлення територіальних громад щодо прийняття рішень з питань місцевого значення шляхом голосування членів цих громад.
Ці референдуми за своєю сутністю є формою безпосередньої демократії на місцевому рівні, здійснення місцевої публічної влади територіальними громадами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Згідно з Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» на місцеві референдуми не виносяться питання: про скасування законних рішень вищих за належністю органів державної влади і самоврядування; віднесені до відання органів суду і прокуратури; пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної ради та її виконавчих органів.
Голосування на місцевих референдумах проводяться на демократичних засадах. Воно відбувається на основі загального, рівного і прямого виборчого права, є вільним і таємним.
Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (ст. 22) встановлюється, що в рішенні про призначення референдуму зазначається дата проведення референдуму, назва проекту закону, рішення, зміст питання, що виноситься на референдум. На місцевий референдум, як правило, виноситься одне питання. Дата проведення місцевого референдуму призначається не раніш як за місяць і не пізніш як за два місяці від дня прийняття рішення про його проведення.
Для проведення голосування і підрахунку голосів згідно зі ст. 23 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» територія районів, міст, районів у містах, селищ міського типу і сільрад поділяється на дільниці для голосування. Дільниці утворюються не пізніш як за 20 днів до місцевого референдуму з охопленням від 20 до 3000 громадян. Згідно зі ст. 24 закону для підготовки і проведення місцевого референдуму в межах адміністративно-територіальних одиниць, де він проводиться, утворюються такі комісії: обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму, а також дільничні комісії.
Законодавство про референдуми визначає можливість цивільно-правової відповідальності за порушення права громадянина на участь у референдумі. Така відповідальність передбачена главою ЗО Цивільного процесуального кодексу України «Скарги на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі».
3.2 Центральні виборчі органи іноземних країн
У сучасних демократичних державах світу вибори являють собою основну форму волевиявлення населення, засіб реалізації народного суверенітету у встановлених конституцією межах.
У кожній країні інститут виборів регулюється численними правовими актами. Параметри і способи їх регламентації обумовлені належністю країни до того чи іншого типу держав та їх правової системи, а також національними, історичними, релігійними та іншими особливостями населення країни. У багатьох державах питання виборів регулюється на конституційному рівні, переважно в розділах, присвячених основним правам і свободам громадян та вищим органам влади. У деяких країнах ці питання закріплені у спеціальних розділах чи главах конституцій.
Істотними чинниками, які впливають на характер виборів, зокрема на кількісний склад та структуру виборних органів у деяких країнах Європи, є тенденції, що намітилися тут у другій половині ХХ століття щодо ускладнення територіальної організації держав унаслідок створення нових адміністративних ланок (Франція, Польща), виділення автономних утворень в унітарних державах (Іспанія, Італія, Португалія, Україна та ін.), перехід від унітарної до федеративної форми державного устрою (Бельгія, Боснія та Герцеговина) [18, 41].
Розглянемо виборчі органи Франції. В адміністративному відношенні Франція розділена на 22 регіону, 99 департаментів і 36 700 комун (з них 5 300 міських комун, які займають усього 16% території метрополії, але проживають у них 74% населення). Крім того, існують 4 заморські округи з особливим статусом.
Регіони (округа) були утворені в 1972 р., а з 1982 р. перетворені в самокеровані адміністративно-територіальні одиниці. Границі й назви регіонів мають історичне походження. На чолі регіону стоїть регіональна рада, що обирає на 6 років прямим загальним голосуванням в один тур.
Регіональна рада обирає зі свого складу таємним голосуванням по мажоритарній системі в три тури голови строком на 6 років. Обираються також його заступники й постійна комісія. Голова регіональної ради є главою виконавчої влади регіону, керує регіональними адміністративними службами й службовцями регіональної адміністрації. Поліцейською владою він не володіє.
Основне завдання ради - рішення соціально-економічних проблем регіону, у тому числі розробка регіонального плану, бюджету, надання допомоги підприємствам, забезпечення благоустрою території, будівельних робіт та ін. Рада займається питаннями утворення, включаючи будівництво ліцеїв, керуванням середніми навчальними закладами, питаннями культури, житлового будівництва, захисту навколишнього середовища.
Представником держави в регіоні є префект регіону (він же - префект департаменту, де розташована столиця регіону). Він бере участь у підготовці рішень центральних державних органів по даному регіоні, здійснює адміністративний контроль за законністю рішень регіональної ради і його голови, керує діяльністю місцевих служб центральних державних адміністративних органів.
Департаменти були створені вперше в період Великої Французької революції в 1789-1790 р. Тоді їх було 83. Керівним виборним органом департаменту є генеральна рада. Вибори в неї проходять по так званих кантонах і тому називаються кантональними. Кантон - не адміністративна одиниця. Фактично - це виборчий округ, у який входить певне число комун. Кожний кантон обирає в генеральну раду одного представника. Число кантонів у різних департаментах по-різному, воно встановлюється урядом.
Кожний член генеральної ради (вони називаються генеральними радниками) обирається на 6 років. Склад генеральної ради обновляється наполовину кожні 3 роки.
Генеральна рада обирає зі свого складу голови, його заступників і постійну комісію. Голова генеральної ради обирається на 3 роки, але може обиратися необмежене число раз.
Генеральна рада управляє справами департаменту, у тому числі місцевим і міжміським транспортом, соціальною й медичною допомогою незаможним, департаментськими державними службами, шкільними справами, бібліотеками. Він приймає бюджет на поточний фінансовий рік, може надавати фінансову допомогу підприємствам, що випробовують утруднення.
Представником держави в департаменті є префект департаменту. Префекти призначаються указом президента, попередньо схваленим Радою міністрів. Префект очолює всю систему державної влади в департаменті, є розпорядником державних витрат і відповідає за керування державним майном.
Важлива функція префекта - здійснювати адміністративний контроль за діяльністю департаментів і комун. Він може опротестувати рішення місцевих органів влади, якщо вважає їх незаконними. У випадку незгоди з ним відповідного органа префект передає справу в суд. Префект керує також роботою всіх зовнішніх служб центральних державних адміністративних органів (за винятком служб системи утворення, інспекції праці, фінансів, юстиції й оборони); надає допомогу органам юстиції; робить призначення на деякі посади.
У своїй більшості комун виникли із церковних приходів і великих сіл і носять стародавні історичні назви. Їхні територіальні границі визначені державою. На чолі комун стоїть муніципальна рада. Віна складається з муніципальних радників, число яких коливається від 9 (для комун з населенням менш 100 жителів) до 69 (з населенням від 300 тис. і більше). В особливому положенні перебувають найбільші міста Франції: Париж (163 радника), Марсель (101), Ліон (73). Рада вибирається прямим загальним голосуванням всіх виборців комуни.
Муніципальна рада обирає зі свого складу мера і його заступників (разом вони становлять муніципалітет). Мер обирається таємним голосуванням по мажоритарній системі.
Мер керує роботою муніципальної ради, персоналом комуни, муніципальною поліцією, призначає на посаді, створювані радою. Він видає дозволи на землекористування й будівництво, забезпечує безпеку, дотримання соціально-гігієнічних норм і громадського порядку, вживає заходів для запобігання катастроф [18, 271].
Тепер розглянемо для порівняння виборчі органи Німеччини. ФРН має федеративну форму територіального пристрою. 16 держав (земель) разом становлять єдину державу (Федерацію).
Кожна земля має свою конституцію, свій уряд і парламент, іменований ландтагом, а в окремих випадках - цивільними зборами або палатою депутатів. Ці парламенти однопалатні, крім баварського, де ландтаг має двопалатну структуру. Обираються вони на строк 4 і 5 років. У землях функціонує власна судова система. У кожній землі (за винятком Шлезвиг-Гольштейна) існує свій орган конституційного контролю. У земельних конституціях не передбачений пост президента як глави держави. Прем'єр-міністри (буквально: міністри-президенти) земельних урядів обираються парламентами земель і сполучають функції глави уряду й представницьких прерогатив глави держави, тобто землі. У так званих містах-державах (Берлін, Бремен, Гамбург) глави урядів називаються правлячими бургомістрами, уряду - сенатами, а міністри - сенаторами. Уряду земель підлеглі ландтагам.
У завдання земельних урядів входять вироблення земельних законопроектів і забезпечення виконання законів після їхнього твердження земельними парламентами. Вони відповідальні й за проведення в життя федеральних законів.
Конституції земель і общинні укладення визначають структуру й завдання громад (комун). Громади - міста районного значення й районного підпорядкування, сільські громади, повіти, райони - це самостійні, правоздатні територіальні одиниці із правом прийняття уставів, власним бюджетом і персоналом.
У землях ФРН відрізняються один від одного укладення про громади. Це пояснюється історично обумовленими звичаями, поданнями й традиціями, що вкоренилися в різних частинах Німеччини. Поняття "громада" вживається найчастіше не тільки стосовно сільських громад, але й до міських і інших територіальних одиниць. Однак, з погляду правових норм, має значення тільки те, чи входить громада до складу повіту або є внеуездной, тобто громадою центрального (земельного) підпорядкування (останні одночасно здійснюють і повноваження повіту). У землі Баварія існує й більша, чим повіт, одиниця місцевого самоврядування - район. Райони є й у деяких містах. Вся територія Німеччини поділяється на громади. Однак по своїй площі вони сильно відрізняються один від одного як внаслідок історичної традиції, так і з інших причин - наприклад, через різну щільність населення.
Повноваження громад досить широкі. Вони виконують ряд завдань загальнодержавного характеру: ведення актів громадянського стану, проведення виборів від загальноєвропейського до муніципального рівня, облік військовозобов'язаних, видача посвідчень особи; здійснюють будівельний, промисловий, промисловий нагляд.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
