надають інформацію про тенденції розвитку економіки;
показують структурні зміни, демонструють нерівномірність рівня розвитку окремих галузей;
екранізують поточну ситуацію на фондовому ринку, відображають коливання кон’юнктури та настрої інвесторів;
відображають ситуацію на окремому ринку;
дають відомості, що необхідні для формування портфеля цінних паперів;
виступають інструментом хеджування для укладання контрактів на ф’ючерси та опціони
У фінансовій практиці прийнято виділяти середню як просте арифметичне значення цін акцій та індекси як середню, що розраховується за будь-якою формулою (простої арифметичної середньої, зваженої середньої, середньої геометричної тощо), і співвідноситься до певного базового рівня. Прикладом середньої є AMEX MMI - індикатор американської біржі, який розраховується на підставі цін акцій 20 промислових “блакитних фішок". Цей індикатор (середня) поширена на Американський фондовій біржі, хоча в розрахунок входять компанії, що мають лістинг на Нью-Йоркській фондовій біржі. До індексів належать такі індикатори, як система індексів Dow Jones, Nikkei, Financial Times Securities (FTSE) і багато інших.
За ознакою охоплення компаній та підприємств фондового ринку всі індекси можна розподілити на дві групи:
інтегральні, що характеризують стан ринку загалом. Вони ще отримали назву індикаторів з широкою базою;
локальні або окремі (індикатори з вузькою базою), що доповнюють інтегральний показник характеристикою окремих елементів, секторів, галузей або параметрів ринку.
Інтегральні показники, в свою чергу, поділяються на інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні. Інтернаціональні характеризують стан ринку акцій незалежно від національних кордонів.
Одним з інтернаціональних показників стану ринку акцій є індекс Доу-Джонса, який був запропонований фінансовими журналістами Ч. Доу і Е. Джонсом і застосовується з 1884 р. Він представляє собою просту середньоарифметичну щоденних котировок найбільш відомих компаній (“блакитних фішок”), які входять до списку індексу, що визначається на момент закриття біржі. До міжнародного індексу належить Dow Jones Industrial Average (DJIA), що обраховується за 30 ”блакитними фішками”, акції яких активно торгують на ринку. Робота цих компаній на 20% визначає ринкову капіталізацію Нью-Йоркської фондової біржі. На сучасний момент визначається кілька галузевих індексів, на основі яких розраховується Dow Jones Composite (сумарний або складовий індекс Доу-Джонса), який розраховується як індекс 65 акцій компаній. Про важливість розрахунку системи індексів Доу Джонса свідчить той факт, що була створена теорія (так звана теорія Доу), за якою визначення головного тренда, що склався на фондовому ринку, має підтверджуватися співпадінням із трендом двох індексів - Dow Jones Industrial Average (середнім промисловим) і Dow Jones Transportation Average (середнім транспортним). Отже, висновок щодо підйому чи падіння ринку може бути обґрунтованим лише тоді, якщо цей факт підтверджується аналогічним рухом цих двох індексів. У випадку, якщо аналогічний рух індексів не відбувається, слід очікувати, що ринок повернеться на попередні позиції [48].
DJIA виступає барометром економічної ситуації: якщо криві курсу акцій промислових, транспортних та комунальних компаній одночасно рухається доверху і перевищують відмітки, які були найгіршими в недавньому минулому, то акції варто купляти. Якщо криві спускаються нижче тих відміток, які були найнижчими за останній час, то акції варто продати. Зрозуміло, що це лише приблизний орієнтир для здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів.
Крім індексу Доу-Джонса, застосовуються інші інтернаціональні індекси великих фондових бірж світу. Серед них зазначимо MSCI (Margan Stanley Capital International), який є одним з провідних аналітичних індексів світового ринку акцій. Різновидності цього індексу застосовуються також для окремих географічних секторних ринків (Північної Америки, Європи, Далекого Сходу), а також у рамках національних ринків акцій. Серед інших міжнародних індексів слід назвати індекси Ніккей 225 (Nikkei 225, Японія), Комерцбанк (Commerzbank, Німеччина), САС 40 (Франція), Ганг Сенг (Hang Seng, Гонг Конг).
Розробка фінансових індексів має величезне значення для приваблення іноземних інвесторів, досягнення прозорості його роботи, що вимагається за всіма міжнародними стандартами. При цьому постає кілька проблематичних питань, що стосуються передусім країн із новоствореними фінансовими ринками. По-перше, в багатьох країнах відчувається брак сумлінних емітентів, які б виходили на фондовий ринок з достатньо високим потенціалом діяльності. По-друге, поняття ліквідності акцій, які входять невід’ємною умовою формування бази індексу, є в багатьох країнах обмеженою, бо фактично вторинний ринок цінних паперів майже не функціонує. У даний час критерієм для включення акцій будь-якої компанії у вибірку виступає показник ринкової капіталізації, навіть якщо 75% її акцій знаходяться в “закритому” володінні. Однак акції компаній з низькою часткою цінних паперів, що мають обіг на вільному ринку, важко купити, а неліквідність може серйозним чином уплинути на їхню ціну [34].
Розглянемо другий індикатор фондового ринку - рейтинг (кредитний рейтинг). Існує кілька визначень рейтингу. Зокрема, рейтинг визначають як “кількісно-якісну оцінку компанії, а також випущених нею цінних паперів”.
Кредитний рейтинг у словнику Баррона охарактеризовано як оцінку інвестування у цінні папери та пов’язаного з цим кредитного ризику, що запроваджується рейтинговими службами.
Отже, зважаючи на певні розходження у сприйнятті поняття “кредитний рейтинг", вважаємо за доцільне навести власне визначення рейтингу. Кредитний рейтинг - це узагальнена, відносно стала оцінка суб’єкту чи об’єкту фінансового ринку за певним набором показників, що характеризують рівень виконання ним фінансових зобов’язань перед інвесторами та іншими учасниками фінансового ринку, ступінь їх надійності.
Завданнями розробки рейтингів є:
надання об’єктивної оцінки діяльності емітентів, професіоналів ринку та інструментів, які вони застосовують;
сприяння прозорості роботи фінансового ринку, збільшення рівня інформативності усіх його учасників;
уникнення ситуації входження на ринок несумлінних учасників, запобігання фінансових криз і дефолтів;
сприяння входженню на ринок великої кількості інвесторів, у тому числі, нерезидентів.
Звернемося до досвіду країн світу, що запроваджували рейтингові індикатори на національних фондових ринках.
Окремої уваги потребує визначення рейтингу країни за рівнем ризику. Ці рейтинги впливають на позиції країни на світовому фондовому ринку, рівень інвестиційної активності нерезидентів на національних ринках, роль і місце окремих галузей та емітентів. Серед рейтингових агенцій, що розробляють рейтинги за політичними ризиками, зазначимо такі відомі фірми, як Frost & Sullivan, Business International and Data Resources Inc. та інші. Для оцінки політичного стану країни створено банк політичних даних (World Handbook of Political and Social Indicators).
За формою власності можна виділити урядові та приватні організації. Зазначимо, що національні рейтингові агентства формуються у країнах, де значного розмаху набули корпоративні цінні папери. Наприклад, на початку 1990-х рр. у Німеччині було створено одразу 10 агентств як відповідь на бум корпоративних облігацій на німецькому фінансовому ринку. Вважається, що національні агентства починають активніше розвиватися з приходом великої кількості іноземних інвесторів.
Отже, головними завданнями державного регулювання у сфері розвитку фондового ринку є запровадження системи інформаційної достатності, звітності та оцінювання основних його гравців, що досягається шляхом введення ліцензування, відкриття доступу на фондові ринки сумлінним його учасникам, введенню системи індикаторів, доступних широкому загалу.
Розділ 2. Методи державного регулювання фондового ринку в Україні
2.1 Регламентування процесу формування фондового ринку та діяльності його суб’єктів
Державне регулювання становлення фондового ринку в Україні передбачало використання арсеналу засобів, механізмів та інструментів, результатом використання яких мало бути формування сучасної структури, інститутів та інституцій ринку цінних паперів. Ці механізми охоплювали стимулювання процесів прискорення приватизації, створення й доповнення законодавства відповідними актами, формування державних органів управління та контролю за функціонуванням ринку цінних паперів, розвиток інституційної бази роботи ринку, запровадження сучасних комп’ютерних технологій, виконання інших невідкладних задач.
Вивчення етапів формування фондового ринку, супроводження його становлення відповідними нормативно-законодавчими актами, стимулювання роботи його інституцій, різних на певних етапах функціонування ринку, є важливим для аналізу та вироблення подальшої стратегії і тактики державного регулювання, врахування помилок, що були допущені, створення передумов для подальшої стабілізації фондової системи.
Отже, формування фондового ринку йшло протягом певного періоду, початком якого можна вважати становлення самої держави, і його можна поділити на кілька етапів.
Перший етап охоплює початок 90-х років. Характерним для цього етапу було започаткування основних професіональних суб’єктів фондового ринку, створення інституціональних передумов його функціонування. Проте застосування більшості заходів регулювання процесами формування фондового ринку відбувались хаотично та безсистемно.
Серед основних законодавчих актів, що було прийнято у цей період, слід відзначити Закони України “Про цінні папери та фондову біржу" (від 18 червня 1991 р), “Про господарські товариства (від 19 вересня 1991 р), “Про приватизацію майна державних підприємств" (від 4 березня 1992 р), “Про приватизацію невеликих державних підприємств" (від 6 березня 1992 р). Останні два Закони визначали основні принципи приватизації: законну основу проведення цих процесів; надання пільг членам трудового колективу; забезпечення соціальної захищеності та рівноправності; безоплатність надбання громадянами України частки майна; конкурентні засади приватизації; надання повної, своєчасної та достовірної інформації щодо ходу приватизації; врахування особливостей приватизації сировинних галузей тощо. Зазначеними законами визначена концептуальна основа проведення приватизації, її основні учасники та їх категорії, об’єкти приватизації й інструменти. Однак була відсутня така важлива норма, як порядок оцінки вартості об’єктів приватизації, що породжувало численні зловживання та непорозуміння. До цього ж слід додати, що 80-90% підприємств, що підлягали роздержавленню, мали технічно та морально застарілі виробництва, що вимагало розробки спеціальної методики оцінки їх вартості.
У 1991 р. Кабінетом Міністрів України була зареєстрована, а з 1992 р. розпочала роботу Українська фондова біржа “як організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами". Акціонерами УФБ було 29 комерційних банків, асоціацій і компаній України. При запровадженні моделі українського фондового ринку орієнтувались на французьку модель централізованого ринку, що було обумовлено двома причинами. По-перше, створення УФБ відбувалось за технічної допомоги Франції, що надала також програмне забезпечення для електронної біржі та депозитарію. По-друге, ця модель досить добре себе зарекомендувала у деяких країнах Центральної та Східної Європи, які її впровадили.
Незважаючи на те, що в цей період з’являються деякі спеціалізовані інституції фондового ринку, можна зробити висновок, що інфраструктура фондового ринку була практично відсутня. Не існувало системи реєстрації та обліку прав власності, й, відповідно, інституції, що виконують професійні функції реєстраторів та зберігачів цінних паперів, були в зародковому стані.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
