Державний лад та організація управління в Київській Русі у ІХ-ХІІ століттях
Державна митна служба України
Академія митної служби України
Кафедра державного права і митної політики
Реферат
З дисципліни :Історія держави та права України
На тему : Державний лад та організація управління в Київській Русі у ІХ-ХІІ століттях
Дніпропетровськ 2002
Зміст
Вступ
1. Класовий поділ та соціально-правові категорії давньоруського населення
2. Політична система Русі: князь дружина і боярська рада - віче
3. Адміністративно-територіальний устрій та організація управління на Русі
4. Проблема соціально-економічного та політичного ладу Древньої Русі
давньоруський держава ранньофеодальній монархія
Вступ
Східні слов'яни в своєму розвитку проминули рабовласницьку формацію в її класичному вияві. На базі розпаду первіснообщинного ладу в них формувався феодалізм. Період становлення ранньофеодальних структур припадає на IX— Х ст.: це утворення Руської держави з центром у Києві, прийняття християнства, утвердження феодального способу виробництва.
Давньоруська держава як ранньофеодальна монархія була побудована на принципах сюзеренітету—васалітету. Однак окремі історики, зокрема М. Брайчевський, вважають, що вона не набула завершеного монархічного устрою і протягом всієї своєї історії тяжіла до республіканських форм правління. До часів монгольської навали на Русі так і не було створено чітку систему престолонаслідування, що негативно позначи лося на внутрішньому і зовнішньому становищі країни. Главою держави був великий князь київський. У столицях зе мель-князівств — Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі-на-Клязьмі та інших — сиділи удільні князі. В середині XI ст. був сформульований та закріплений у 1097 р. на Любецькому з'їзді головний принцип між князівських відносин на Русі: су веренність влади в межах землі. Характеризуючи державний лад Київської Русі, треба відзначити деякі особливості: по-перше, влада великого князя була самодержавною лише в пе ріоди централізації держави (X — початок XII ст.), зокрема за правління Володимира Святославовича, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха; по-друге, з послабленням київського централізму й розпадом держави на окремі князівства, закріп ленням в них окремих княжих династій, старшинство вели кого князя втрачало реальне значення, а його титул зверхника усієї країни залишався лише почесною історичною тради цією; по-третє, в державній організації тих часів не було чіт кого розподілу функцій влади. Існувала конкуренція між різними органами управління. Аналогічні функції виконував князь, боярська рада і частково — віче. Тому можна лише в загальних рисах відтворити порядок організації та здійснення державної влади в Київській Русі, зважаючи на те, що дер жавний устрій та розподіл влади між частинами держави змі нювалися в залежності від обставин, що зумовлювалися чинниками як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.
1. Класовий поділ та соціально-правові категорії давньоруського населення
Виникнення і розвиток феодалізму виражається насамперед у появі і росту феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність склала економічну основу панування класу феодалів. Феодальні відносини розвивалися нерівномірно. Були центри, де цей процес проходив швидше (наприклад. Київська, Галицька, Чернігівська землі), у деяких же цей процес тільки починався (землі вятичів, дреговичів). Первинною формою економічної реалізації феодальної земельної власності було полюддя, у якому в «оголеній формі виступають відносини панування і підпорядкування, так само як і початкова фаза перетворення землі у феодальну власність».
У IX ст. формується панівний клас феодалів, у который входили київські князі, місцеві князі, бояри. Формування великокнязівського домена і доменів окремих князів підсилилося в Х ст. Князівський домен являв собою маєток, що належав не державі, а самому князю як феодалу. Класичним прикладом князівського землеволодіння були села Ольжичі і Будутіно, що належали княгині Ользі. Про значні розміри домена Володимира Святославича свідчить літопис, що розповідає про його дарування Десятинної церкви. Князівське землеволодіння, як і різного роду служителі в цих володіннях — огнищані, старости й ін., охоронялися правом Київської Русі в особливому порядку. Про це свідчать, зокрема, статті 19—28, 32, 33 Короткої Правди.
Поряд з великокнязівським доменом і володіннями місцевих князів з'являється боярське землеволодіння. У літописній розповіді про похід Ольги в Іскоростень згадуються древлянські «кращі мужі», у яких деякі дослідники бачать вже власників феодальних вотчин. У літописі повідомляється, що в 1091 князь Мстислав Володимирович перервав воєнні дії і «розпусти дружину по селом». Усе сказане свідчить про розвиток боярсько-дружинного землеволодіння.
Час появи на Русі боярського землеволодіння через неповноту джерел поки ще остаточно не встановлено. Але ст. 34 Короткої Правди, де говориться про штраф за псування межового знака, свідчить про посилений захист швидше за все приватного землеволодіння. У Великій Правді, що відноситься до кінця XI —початку XII ст., але тієї, що виражала більш ранній період розвитку суспільного ладу, говориться про боярських тіунів, боярських рядовичів, боярського холопа, а також про боярське спадкування . Феодальні землеволодіння збільшувалися за рахунок як князівських дарувань, так і захоплення земель, що пустують, і земель общинників.
З введенням християнства на Русі великим феодалом ставала церква. Йшов процес формування духовного стану, верхівку якого складали митрополит, єпископи й ігумени монастирів. Духівництво поділялося па чорне (монашествуюче) і біле (мирське). Поступово одержує поширення практика дарування землі монастирям і церкві, що перетворює їх у великих землевласників.
2. Політична система Русі: князь дружина і боярська рада - віче
Давньоруська держава склалася як ранньофеодальна монархія. Це було відносно єдине, засноване на принципі сюзеренітету-васалітету держава. Його очолював великий князь київський, котрому були підлеглі місцеві правителі — його васали. Склалася і система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувалася радою з верхівки феодалів. Пізніше для рішення найбільш важливих питань стали скликатися феодальні з'їзди.
Великий князь
Функції перших великих князів укладалися насамперед в організації дружини і військових ополчень, керуванні ними. Вони піклувалися про забезпечення охорони границь держави, очолювали військові походи для скорення нових племен, встановлення і стягування з них данини. У той же час київські князі прагнули підтримувати зовнішньополітичні відносини з войовничими кочівниками, з Візантійською імперією, з найближчими країнами Сходу. Це було продиктовано насамперед інтересами збуту товарів. Великий князь судив головним чином своїх васалів, дружинників, своє найближче оточення. Князівська юрисдикція в той час тільки починала поширюватися на основну масу населення. Суд здійснював діяльність на основі норм звичайного права. Про широке князівське законодавство в цей період навряд чи можна говорити.
Великі князі відали головним чином київською землею, тобто територією галявин. Інші племінні території чи керувалися племінними чи князями князями-намісниками. При завоюванні і приєднанні до Києва нових земель великі князі повинні були залишати в племінних центрах свої збройні загони. У головному племінному місті й особливо важливих центрах розміщався великий загін — тисячу дружинників, що поділявся па сотні' (тисяцький було начальником загону, а соцькі — командирами невеликих дружин),у містах меншого значення стояли дружини, якими командували соцькі і десяцькі. Вони «рубали» на приєднаних територіях нові міста, що ставали опорними пунктами, що зміцнювали їхню владу на місцях. Крім цього, нові міста ставали економічними центрами. Літописець повідомляє, що князь Оле всюди в землях «посади мужи своп». Поступово тисяцькі, соцькі і десяцькі наділялися адміністративними функціями (підтримка і наведення порядку в місті, придушення опору місцевого населення, допомога збирачам данини), торгово-поліцейськими функціями, а з розвитком великокнязівської юрисдикції — судово-адміністративними. Так оформилася найбільш древня десяткова система керування. До даної системи керування великі князі прибігали й у власне Київській землі.
З кінця Х в. відбулися зміни в організації влади великого князя й у її обсязі. Усе чіткіше виявлявся феодальний характер влади князя, його функцій. Князь у цей час був військовим вождем, організатором і командуючим військовими силами. Але обсяг його військово-організаторської діяльності через ускладнення складу військ держави значно зростає. Великокнязівська дружина, війська васалів, народне ополчення жадали від великого князя значних зусиль по керуванню ними. Ускладнюються функції князя по захисту зовнішніх границь. Великі князі займалися також організацією будівництва доріг, мостів, охороною торгових шляхів. Вони не тільки «срядили» — керували, але багато уваги приділяли розгляду судових справ. Придушення зростаючого опору пригноблених, і насамперед феодально залежних селян, було завжди в центрі князівської уваги. Так, у 1068 р. київський князь Ізяслав жорстоко придушив народне повстання, що було викликано антипатріотичною діяльністю князя і його дружини. У 1113 р. повстали городяни в Києві. Народний гнів обрушився на купців, що втридорога продавали хліб і сіль, а також на лихварів, що стягували зі своїх боржників непомірні відсотки. До повстання городян примкнули і закупи із сільської округи Києва. Для придушення повстання бояри і єпископи викликали в Київ князя Володимира Мономаха із сильною дружиною.
Розвивається законодавча діяльність великих князів. Особливо активної вона стає в XI—XII ст. Більш зримо, чим раніш, особливо після прийняття християнства, виявляється релігійна функція великого князя. Він усіляко сприяв поширенню християнства в давньоруському суспільстві, уточнюючи правове положення церкви, а також визначав джерела матеріального забезпечення духівництва.
У допомогу собі по керуванню великі князі призначали посадників, волостелей, тіунів і інших численних представників адміністрації. Посадників визначали у важливі центри Давньоруської держави. У 1096 р. Олег Святославич підкорив собі Муромську і Ростовську землі, «посажа посадники своя по містах і данині поча брати».
Посадники на відміну від тисяцьких і соцьких, що були насамперед командирами дружин, а потім уже виконували адміністративні функції, були повноважними представниками великокнязівської влади на місцях. Вони судили, збирали данина і різні мита. Були засновані і спеціальні пункти збору данини — цвинтарі. Посадники одночасно керували військовими силами міста, у їхньому веденні знаходилася і прилягаюча сільська округа. Великі князі призначали посадниками, як правило, бояр і інших «добрих чоловіків». Посадники і волостелі (управителі сільськими волостями) мали найближчих помічників в особі тіунів. Були в них і помічники по спеціальних справах — мечники, мостники, вирники і т.п. Усі ці особи містилися за рахунок податків і поборовши з населення. Така система керування називалася системою годівлі. ПРО «корм» представникам князівського апарата говориться в ст. 42 Короткої Правди і ст. 9, 10, 74 Великої Правди.
Великий князь приймав найважливіші рішення за згодою свого оточення — великих феодалів (бояр), «княжих чоловіків», що складали феодальну раду при князі. У його склад входили також представники духовної знаті, іноді представники верхівки міст («старці», «старці градські»), у воєнний час — керівники союзників. Рада при князі був важливим органом держави. Члени князівської ради називалися «думцями». Сказане не означає, що вотчинний князь не мав право приймати без ради самостійно те чи інше рішення. Однак князь був зацікавлений у тім, щоб рішення, що він вважав найбільш важливими, підтримувалися впливовими в державі особами. Тому він досить часто звертався до ради.
