При здійсненні імпортних, експортних та транзитних перевезень слід також враховувати положення розділу "Відповідальність сторін за порушення правил перевезень та порядку планування експортних, імпортних вантажів" Тимчасового положення про місячне планування та організацію перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів залізничним, морським та річковим транспортом.
Однак незалежно від встановленої транспортними кодексами (статутами) відповідальності у вигляді штрафів сторона, яка зазнала збитків, має право вимагати відшкодування їх відповідно до загальних положень ст.ст.552, 623 ЦК.
У ч2 ст.921 ЦК законодавцем відтворено загальне правило про звільнення перевізника та відправника вантажу від відповідальності у разі відсутності їх вини у ненаданні вантажу або невикористанні наданого транспортного засобу. Єдиною умовою такого звільнення є за загальним правилом явища стихійного характеру або несприятливі шляхово-кліматичні умови (замети, землетрус, смерч, повінь, пожежа тощо), які відповідно до положень транспортних кодексів (статутів) є підставами для припинення (обмеження) перевезення вантажів у певних напрямках (ст.18 Статуту автомобільного транспорту, ст.130 КТМ, ст.29 Статуту залізниць України). Такий підхід повністю відповідає загальній нормі ст.617 ЦК про підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Стаття 922 ЦК містить нову для транспортного законодавства України норму, яка встановлює відповідальність перевізників при транспортному обслуговуванні пасажирів. Однак її реалізація на практиці, за відсутності відповідних положень безпосередньо у договорі перевезення, потребує внесення відповідних доповнень щодо розміру передбаченого штрафу до транспортних кодексів (статутів) [21, с. 22].
При цьому відповідальність за затримку у відправленні транспортного засобу або його запізненні до пункту призначення настає за наявності вини перевізника, яка припускається. Однак це не позбавляє перевізника права довести відсутність власної вини, а отже, й відповідальності.
Перелік підстав звільнення перевізника від відповідальності, перелічених у ч.1 ст.922 ЦК, не є вичерпним. Наприклад, відповідно до ст.94 ПК перевізник звільняється від відповідальності за прострочення у доставці пасажира, якщо доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання такому простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник також звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.
У разі затримки відправлення пасажир згідно з ч.2 ст.922 ЦК має право в односторонньому порядку відмовитись від договору перевезення. В цьому випадку перевізник зобов'язаний повернути пасажиру провізну плату, що, власне, є не боргом, а відповідальністю перевізника за порушення зобов'язання.
Новою є також норма ч.3 даної статті, що дає можливість пасажиру вимагати, крім сплати штрафу згідно з ч.1 ст.922 ЦК, відшкодування завданих перевізником збитків у разі неможливості здійснити пересадку на інший транспортний засіб, спричиненої порушенням строку доставки пасажира в зазначений пункт пересадки.
Однак незалежно від встановленої транспортними кодексами (статутами) чи договором перевезення відповідальності у вигляді штрафів відповідно до ст.922 ЦК пасажир має право вимагати відшкодування збитків відповідно до загальних положень ст.ст.552, 623 ЦК. Розмір понесених збитків має бути доведений пасажиром.
Доставка вантажу в пункт призначення у встановлений строк є однією з основних умов договору перевезення. У разі прострочення доставки відповідальність перевізника у вигляді відшкодування збитків, за загальним правилом настає за умови, що збитки, яких зазнав одержувач, пов'язані саме з простроченням доставки. Отже, в ст.923 ЦК 2003 р., на відміну від ст.364 ЦК 1963 р., законодавець відійшов від принципу вини перевізника. При цьому неустойка (штраф, пеня), передбачена договором чи транспортними кодексами (статутами), має стягуватись у повному розмірі понад відшкодування збитків, пов'язаних, наприклад, з псуванням вантажу згідно зі ст.924 ЦК, якщо інше співвідношення між збитками а неустойкою не передбачено договором (див. положення ст.624 ЦК) чи транспортними кодексами (статутами) (див. положення ст.552 ЦК).
Наприклад, відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу виражається в сплаті штрафу. Його розмір залежить від тривалості прострочення та суми провізної плати. Так, на залізничному транспорті перевізник сплачує одержувачу штраф в розмірі: 10% провізної плати - за прострочення на 2 доби; 20% - на 3 доби; 30% на 4 і більше діб. Хоча такий підхід суперечить правилу, встановленому у п."в" ст. 127 Статуту залізниць України, де за прострочення доставки багажу, вантажобагажу залізниця сплачує штраф у розмірі 10% провізної плати за кожну добу, але не більше 25% провізної плати. При цьому неповна доба приймається за повну, а за прострочення доставки багажу, вантажобагажу в межах до однієї доби штраф не нараховується. Не нараховується цей штраф також у разі, коли пасажир не вивіз багаж зі станції в установлені Правилами перевезень пасажирів терміни.
У разі виявлення у багажі, вантажобагажі предметів та речей, перевезення яких заборонено, власник сплачує залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості перевезення багажу або вантажобагажу. Відповідальність за збереження ручної поклажі, яку пасажир перевозить з собою, покладено на пасажира (ст.127 Статуту залізниць України).
Штраф також не сплачується, якщо вантаж не був вивезений одержувачем зі станції протягом доби після отримання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же строк одержувач не розкредитував перевізні документи на вантаж, що прибув (ст.116 Статуту залізниць України) [2].
Автотранспортне підприємство за прострочення доставки вантажу при міжміських перевезеннях сплачує одержувачеві штраф в розмірі 12% провізної плати за кожну добу. При цьому загальний розмір не може перевищувати 60% провізної плати. За прострочення доставки багажу перевізник сплачує штраф у розмірі 10% за кожний день прострочення, але не більш як 50% провізної плати (ст.138 Статуту автомобільного транспорту).
За прострочення доставки вантажу або плоту пароплавство сплачує вантажоодержувачеві штраф у розмірі:
10% провізної плати при простроченні до 1/10 строку;
20% - при простроченні до 2/10 строку;
30% - при простроченні до 3/10 строку;
40% - при простроченні до 4/10 строку;
50% - при простроченні, що перевищує 4/10 строку.
За прострочення доставки багажу, а також за затримку з вини пароплавства видачі вантажів, що прибули, зі складів портів (пристаней) пароплавство сплачує вантажоодержувачеві або пред'явнику багажної квитанції штраф у розмірі:
5% провізної плати при простроченні до 1/10 строку;
10% - при простроченні до 2/10 строку;
15% - при простроченні до 3/10 строку;
20% - при простроченні до 4/10 строку;
25% - при простроченні, що перевищує 4/10 строку.
Якщо ж строк доставки менше 6 діб, то розмір штрафу знижується на 50% (ст.188 Статуту внутрішнього водного транспорту).
За загальним правилом перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу, якщо доведе, що ним буде вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник також може бути звільненим від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.
Відповідальним за незбереження вантажу, багажу чи пошти перевізник стає з моменту прийняття пред'явленого за договором до перевезення й до видачі їх належному одержувачеві або іншій уповноваженій на це особі (ст.123 Статуту автомобільного транспорту, ст.92 ПК).
Стаття 924 ЦК 2003 р. змінює застосовуваний у п.2 ст.362 ЦК 1963 р. підхід, за яким у випадках, передбачених транспортними кодексами (статутами), тягар доведення вини перевізника при втраті, нестачі або пошкодженні ввіреного йому до перевезення вантажу покладався на одержувача або відправника вантажу, багажу чи пошти.
За закріпленим правилом ст.924 ЦК, тягар доведення того, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу чи пошти сталося не з вини перевізника або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, повністю покладається на перевізника - особу, яка "порушила" зобов'язання. Такий підхід застосовується до правового регулювання перевезень всіма видами транспорту.
Під втратою вантажу (багажу, пошти) слід розуміти не тільки його фізичну загибель, а й невидачу вантажу (багажу, пошти) одержувачеві протягом встановлених транспортним законодавством строків.
Нестача вантажу (багажу, пошти) - доставка вантажу (багажу, пошти) одержувачу в меншій кількості, ніж його було прийнято до перевезення.
Псування вантажу (багажу, пошти) - це погіршення його якостей (погіршення хімічних, біологічних властивостей, зовнішні пошкодження, що стали причиною псування тощо).
Пошкодження вантажу (багажу, пошти) - це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій тощо).
За загальним правилом ст.615 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Стаття 924 ЦК також не усуває можливості застосування підстав для звільнення в зазначених випадках перевізника від відповідальності, передбачених транспортними кодексами (статутами).
Отже, перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування чи пошкодження вантажу (багажу, пошти) сталися в силу обставин, яким він не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало. Зокрема, йдеться про вину вантажовідправника, особливі природні властивості вантажу, що перевозиться, дефекти тари чи упаковки, які не можна було виявити шляхом зовнішнього огляду при пред'явленні вантажу для перевезення чи за інших обставин, передбачених транспортними кодексами (статутами) чи іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх підставі. Перевізник для того, щоб не стати дестинатором відповідної норми права, має довести, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу (багажу, пошти) сталися саме в силу зазначених вище обставин.
Перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу псування або пошкодження вантажу, прийнятого для перевезення якщо вантаж прибув: у справному контейнері, вагоні зі справними пломбами відправника або на справному відкритому рухомому складі без перевалки в дорозі, з належним маркуванням; у справному судні без наднавантаження в дорозі тощо (ст.111 Статуту залізниць України, ст.134 Статуту автомобільного транспорту, ст.176 КТМ).
Наявність названих та інших, передбачених транспортними кодексами (статутами), обставин, передбачає відсутність причинного зв'язку між дією перевізника і втратою або пошкодженням вантажу, а отже, й відсутність його вини. У цих випадках перевізник не повинен доводити свою невинуватість, оскільки це передбачається.
Щодо розміру відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, то у ст.924 ЦК відтворено правило, закріплене у ч.З ст.13 Закону про транспорт, за яким перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди[19, с. 22].
Таким чином, обсяг відповідальності перевізника за незбереження вантажу в процесі перевезення тепер розширений, оскільки, крім вартості втраченого, зіпсованого вантажу, вартості нестачі, а також відповідної суми провізної плати, з нього можуть бути стягнуті й інші фактичні збитки, яких зазнав одержувач. Положення даної статті закону стосуються перевізників усіх видів транспорту. Хоча у будь-якому випадку відповідальність перевізника залишається обмеженою, оскільки неотримані прибутки відповідно до положень ст.924 ЦК відшкодуванню не підлягають.
