Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини
ТЕМА
ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
контроль державний фінансовий норма
План
1. Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст
2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості
3. Органи та організація фінансового контролю
4. Види і методи фінансового контролю
1. Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст
Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі, є загальнообов'язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, які виділяють їх з великої кількості соціальних правил, що існують у суспільстві.
Норми права всіх галузей — це обов'язкові правила поведінки загального характеру. Приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно, повинні виконуватися кожним суб'єтом, якщо він опиняється в умовах, що передбачені правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов'язки. Якщо правило, яке міститься в нормі, не виконується добровільно, держава примушує дотримуватися його, застосовуючи заходи, які передбачаються санкціями. Таким чином, норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов'язковий, характер, забезпечений примусовою силою держави. Всі ці ознаки властиві й фінансово-правовим нормам, які регулюють відносини тільки в галузі фінансової діяльності і містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приводу мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.
Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, обов'язок сплачувати податок при наявності самостійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.
Категоричність фінансово-правової норми проявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормою (активна чи пасивна): в зобов'язуючих, забороняючих і уповноважуючих нормах.
Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т.д.), встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати і т.д. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.
Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.
Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.
В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм проявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер поєднується з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.
Так, законодавство дозволяє Радам збільшувати загальні суми доходів і видатків своїх бюджетів, але без зміни розмірів відрахувань у ці бюджети від загальнодержавних податків і доходів, передбачених у періодичних актах про бюджет. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Поєднання імперативності і повноваженості передбачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.
Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому методі фінансової діяльності. При добровільному методі імперативність все одно є, але виражається дещо інакше. Фінансова-правова норма — це загально-обов'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені е категоричній формі й забезпечені примусовою силою держава. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулювання фінансових відносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.
Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи), не відрізняються від структури норм інших галузей права, але в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.
Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою юридичні права і обов'язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.
Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.
Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умову, за якої громадяни сплачують прибутковий податок: наявність самостійного джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.
Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни застосовуються і специфічні заходи — фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет. За недотримання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ — повне або часткове закриття бюджетного фінансування.
Примусове стягнення не внесених у строк платежів може застосовуватися як в адміністративному (безспірному) порядку, так і в судовому (до громадян). До порушників фінансово-кредитної дисципліни широке коло впливу застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання кредиту, оголошувати своїх клієнтів неплатоспроможними. У сучасний період, коли господарські органи різних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини на договірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати за кредит, але й зменшувати її при виконанні умов, визначених під час укладання кредитного договору. Це є свідченням того, що господарська реформа істотно змінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає можливість кредитним установам обирати умови надання позичок, але в певних межах. Заохочення і пільги застосовуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасно повертають позички банкам.
2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості
Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використання фондів коштів, якої вони повинні додержуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків.
Наприклад, фінансово-правові норми, що містяться в нормативному акті про податок на додану вартість, реалізуються в конкретних правовідносинах, що виникають між фінансовим органом і підприємством будь-якої форми власності при внесенні ним нарахованих сум податку на додану вартість. Модель поведінки учасників цих правовідносин (правова норма) сформульована компетентним органом, який затвердив нормативний акт про податок на додану вартість. В цьому акті встановлені права і обов'язки учасників фінансових відносин при внесенні податку на добавлену вартість, який є одним із найважливіших доходів державного бюджету. Конкретизуються ці приписи в правовідносинах, що виникають між фінансовим органом і підприємством, яке вносить платежі в бюджет. У випадку невнесення платежу в строк або неподання фінансовому органу в строк звіту за відповідний період у дію приводяться юридичні засоби забезпечення прав податкових інспекцій, що представляють інтереси держави в цілому, і обов'язків конкретного платника. Одночасно з забезпеченням юридичних прав податкових інспекцій у правовідносинах забезпечується право другого учасника — платника податку на додану вартість. (В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів коштів, які містяться в фінансово-правових актах, є юридичною формою, що наповнюється матеріальними засобами при здійсненні позитивних дій (внесення платежів, витрачання коштів); цим і досягається мета правового регулювання. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.
Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів (внесення плати), а юридичним — суб'єктивні юридичні права і обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб'єктивні права — це належна уповноваженій особі (фінансовому чи кредитному органу) для задоволення її (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов'язками другої сторони відносин. Саме обов'язки другої сторони фінансових відносин, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою органу. Обов'язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона витрачання коштів, що призначаються на оплату праці, на інші потреби) або, навпаки, виконання обов'язку (внесення платежу).
Юридичний обов'язок — це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб'єкт. Ним може бути і фінансовий орган (наприклад, за встановленими щороку Верховною Радою нормативами частина прибутку на додану вартість передається в бюджети областей. Фінансові органи мусять виконувати приписи Верховної Ради).
Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, об'єкт фінансових правовідносин пов'язаний з інтересом управомоченої державної сторони. Як бачимо, фінансові правовідносини мають ті ж характерні риси, що властиві усім видам правовідносин. Але фінансові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості. По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер. По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів державної влади, державного управління, особливо часто в особі фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому. По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим актом (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону).
