В оформленні візи може бути також відмовлено, якщо від дати попередньої відмови минуло менше одного року. У разі відмови в оформленні візи мотиви такого рішення заявникові можуть не пояснюватися, що є загальновизнаним підходом у міжнародній практиці.
Окремо слід звернути увагу на те, що на підставі ст. 25, 31, 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та пунктів 15, 16 Правил візу може бути анульовано (при чому анулювання може відбутися як під час проходження прикордонного контролю іноземцем, так і під час перебування іноземця або особи без громадянства на території України).
3.3 Біженці
Правовий статус біженців на території України врегульовано Законом України "Про біженців" від 21.06.2001 р., Законом України "Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців" від 10.01.2002 р. та Конвенцією про статус біженців від 28.07.1951 р.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про біженців" біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, якій надано статус біженця відповідно до законодавства України не може бути вислана або примусово повернута до країн, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Якщо особи, які мають намір набути статусу біженця, перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, то вони повинні протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця; ті ж особи, які намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні подати таку заяву протягом трьох робочих днів. Після розгляду звернення зазначених осіб та прийняття рішення про надання їм статусу біженця, органами міграційної служби видаються посвідчення біженця встановленого зразка. Зазначені посвідчення видається строком на один рік, а продовжується їх дія під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання.
Статтею 15 Закону України "Про біженців" передбачено випадки втрати і позбавлення статусу біженця. Так, статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства повернулася в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують; отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують. Позбавляється ж особа статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України. Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання.
Особа, яка не скористалася правом на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.
Окремо слід підкреслити, що розділом ІУ Закону України "Про біженців" передбачено права та обов’язки біженців на території України (при цьому приписи Закону різняться щодо осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та осіб, яким вже надано статус біженця). Загальним правилом є надання біженцям національного правового режиму (тобто вони користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією та законами України); але у окремих випадках передбачено надання біженцям додаткових прав (наприклад, права на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, права на користування житлом, наданим у місці проживання).
3.4 Особи, яким надано політичний притулок
Відповідно до ст. 26 Конституції України, ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Нажаль, на сьогодні такого спеціального закону України не прийнято, внутрішнім законодавством це питання не врегульовано.
Слід зазначити, що право фізичної особи на отримання притулку закріплено також у ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р. відповідно до якої кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах та користуватися цим притулком. Це право не може бути використано у разі переслідування, заснованого на вчиненні неполітичного злочину або діяння, що суперечить цілям та принципам Організації Об’єднаних Націй. Зазвичай рішення про надання політичного притулку приймається в індивідуальному порядку головою відповідної держави або уповноваженим їм органом.
Особа розглядається такою, що отримала політичний притулок, якщо вона переслідується за свою громадянсько-політичну діяльність та такі переслідування мають індивідуальний характер.
4. ПРАВОЗДАТНІСТЬ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ
Правоздатність іноземців визначається за правом держави їх перебування. В Україні іноземцям надано національний правовий режим. Згідно ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Аналогічні норми закріплено у ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", ч. 1 ст. 423 та ст. 424 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 24-26 Цивільного кодексу України, ст. 275 Сімейного кодексу України. Закріплений у законодавстві національний режим щодо правоздатності іноземців має безумовний характер, тобто він надається іноземцю у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі ж права громадянам України у його державі. У той же час надання іноземцям національного режиму не означає, що вони можуть претендувати в Україні на будь-які інші права, ніж ті, що законом надані громадянам України; іноземець не може вимагати надання йому привілей чи встановлення виключень із законів України. Законодавством України можуть встановлюватися загальні виключення щодо правоздатності іноземців:
а) відповідно до п. 4 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Прийняті ж іноземними громадянами чи особами без громадянства землі сільськогосподарського призначення у спадщину відповідно до п. 4 ст. 81 ЗК України протягом року підлягають відчуженню;
б) іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумі (ст. 23 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства");
в) іноземці не можуть бути членами політичних партій України (ст. 16 вказаного Закону);
г) іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 вказаного Закону). Так, наприклад, іноземець не може бути засновником фермерського господарства, оскільки згідно ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" таким правом наділені лише громадяни України; також тільки громадянина України може бути призначено на посаду судді (ст. 7 Закону України "Про статус суддів") тощо.
д) на іноземців не поширюється загальний військовий обов’язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України (ст. 24 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").
Існують відмінності у правовому статусі іноземців, які постійно проживають в Україні (іммігрантів), та іноземців, що перебувають в Україні тимчасово. Так, згідно Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" тільки іммігранти прирівнюються до громадян України у праві на трудову діяльність (ст. 8), на охорону здоров’я (ст. 10), на житло (ст. 12), на освіту (ст. 14). На відміну від цього іноземцям, які тимчасово перебувають на території України, медична допомога надається у порядку, постановою Кабінету Міністрів України "Про надання медичної допомоги іноземним громадянам" № 1146 від 17.09.1996 р. де встановлено, що надання медичної допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у посольствах та консульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законодавством.
Питання освіти вказаних осіб вирішуються постановою Кабінету Міністрів України "Про навчання іноземних громадян в Україні" № 136 від 26.02.1993 р. Навчання іноземців, які не мають постійного місця проживання на території України, є платним, якщо інше не встановлено міжнародними угодами України. По-різному вирішуються й питання щодо здійснення підприємницької та інвестиційної діяльності іммігрантами та особами, які тимчасово перебувають в Україні. Окрім того, як вже зазначалося, правоздатність іноземців, які тимчасово перебувають на території України, обумовлюється цілями їх в’їзду, тобто обмежується категорією візи.
В окремих сферах діяльності (інвестиційній, зовнішньоторговельній, торговому мореплавстві) на основі міжнародних угод до прав та обов’язків іноземців застосовується переважно не національний режим, а режим найбільшого сприяння. Слід зазначити, що у проекті Закону України "Про міжнародне приватне право" № 2274 від 09.10.2002 р. передбачено нову для нашого законодавства колізійну норму, згідно з якою виникнення та припинення правоздатності фізичної особи визначається за її особистим законом (ч. 1 ст. 15).
Особистим законом іноземця вважається:
- щодо іноземного громадянина – право країни, громадянство якої він має;
- щодо особи без громадянства – право країни, в якій ця особа має постійне місце проживання, а за його відсутності – звичайне місце перебування;
