З цією ж метою Кабінет Міністрів визначає центральні органи виконавчої влади, які координують роботу державних замовників щодо розміщення цих поставок, доводять до державних замовників їх обсяги для укладення державних контрактів з виконавцями.
Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються до цього. Потреби в продукції, необхідної для забезпечення регіональних цільових програм, визначаються урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями і забезпечуються за рахунок коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також позабюджетних джерел, які залучаються з цією метою.
Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, регулюються окремими нормативними актами. Так, порядок формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб та їх реалізації з державних ресурсів через біржовий товарний ринок визначає постанова Кабінету Міністрів України від 19 грудня 1997 року.
Згідно з цією постановою формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб проводяться за окремими видами сільськогосподарської продукції і продовольства, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів на кожен бюджетний рік.
Закупівля та реалізація сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб здійснюється на біржовому товарному ринку шляхом укладення контрактів. Ці операції можуть виконувати державні та недержавні підприємства, установи і організації, визначені на конкурсних засадах.
Кабінет Міністрів установив також, що закупка зерна в сільськогосподарських товаровиробників здійснюється за заставними цінами, які щороку визначаються Кабінетом Міністрів з гарантуванням їм права використання цього зерна в терміни, передбачені угодами, але не більше восьми місяців з дня надходження до елеваторно-складських приміщень заготівельних підприємств [14].
У рахунок оплати сільськогосподарської продукції, що поставляється, товаровиробникам за їх згодою можуть поставлятися матеріально-технічні ресурси, в тому числі через товарні біржі. Такі зустрічні поставки передбачені Положенням про порядок здійснення через біржовий товарний ринок контрактів зустрічних поставок сільськогосподарської продукції і продовольства та матеріально-технічних ресурсів, затвердженим Наказом Міністерства агрополітики, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації 21 червня 2000 року.
Зустрічні поставки здійснюються шляхом укладення спотового та форвардного біржових контрактів, які передбачають, що одна сторона — продавець матеріально-технічних ресурсів згідно зі спотовим біржовим контрактом виконує поставку, а друга сторона — їх покупець, згідно з цим контрактом, приймає товар. Для здійснення розрахунків за спотовим біржовим контрактом покупець матеріально-технічних ресурсів укладає з постачальником цих ресурсів форвардний контракт рівної вартості на поставку сільськогосподарської продукції чи продовольства.
Метою державного регулювання відносин у сфері поставок продукції для державних потреб є створення конкурентного середовища, забезпечення прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти та досягнення раціонального їх використання.
Правові засади здійснення цих процедур встановлює закон України від 22 лютого 2000 року «Про закупівлю товарів і послуг за державні кошти». Цей закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів.
Основною процедурою закупівель, за законом, є відкриті торги. Крім них можуть застосовуватись також торги з обмеженою участю; двоступеневі торги; торги шляхом запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника (виконавця) [10].
В умовах конкурентного середовища закупівля товарів і послуг державними замовниками здійснюється на основі тендерних пропозицій — пропозицій щодо певного предмета закупівлі, які готуються та подаються виконавцем замовнику. Таким чином, у цих умовах, оферта (тендерна пропозиція) надходить від виконавця до замовника, але вона подається виконавцем відповідно до вимог тендерної документації, яка готується замовником і передається виконавцям для підготовки ними тендерних пропозицій щодо предмета закупівлі.
Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані виконавці, запрошені замовником шляхом публікації оголошення у «Віснику державних закупівель», в інших друкованих засобах масової інформації.
Якщо торги проводяться з обмеженою участю, тендерні пропозиції подають лише ті виконавці, які запрошені замовником взяти участь у процедурі закупівлі. В цьому випадку тендерна документація надсилається одночасно з запрошенням до участі в торгах. Вона повинна містити інформацію про характер і необхідні технічні та якісні характеристики предмета закупівлі, у тому числі: відповідну технічну специфікацію, плани, креслення, малюнки; кількість товару, додаткові послуги, які мають бути надані; строки поставки, а також перелік критеріїв та методику їх оцінки для визначення найкращої тендерної пропозиції.
Процедури торгів з обмеженою участю застосовуються в разі, якщо товари, роботи чи послуги через їх складний або спеціалізований характер можуть бути запропоновані обмеженою кількістю виконавців, яка могла б забезпечити вибір найбільш вигідної пропозиції та конкуренцію (тобто не менше двох виконавців).
Таким чином, конкурсні процедури закупівель товарів, послуг і робіт за державні кошти дають можливість державним замовникам забезпечувати вибір з кількох пропозицій кращої. Таку пропозицію може надати той виконавець, який відповідає певним кваліфікаційним вимогам. Закон визначає, що замовник може вимагати від виконавця надання інформації щодо його відповідності таким кваліфікаційним вимогам: наявності відповідного дозволу або ліцензії на виконання певних робіт чи послуг; наявності коштів, обладнання та працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання і досвід, та ін.
Тому, якщо виконавець не відповідає цим вимогам, замовник відхиляє його тендерну пропозицію. Акцептує він ту тендерну пропозицію, яка визнана найкращою. З виконавцем цієї пропозиції укладається договір на закупівлю відповідно до вимог тендерної документації.
У тих випадках, коли замовник не може скласти конкретний перелік товарів (робіт) або визначити вид послуг, а також якщо для прийняття оптимального рішення про закупівлю необхідно провести попередні переговори з виконавцями, застосовуються процедури двоступеневих торгів, тобто торгів, які здійснюються у два етапи. На першому етапі всім виконавцям пропонується подавати попередні тендерні пропозиції без зазначення ціни. Отримавши попередні пропозиції, замовник може внести зміни до тендерної документації щодо технічних вимог та вимог до якості предмета закупівлі. А на другому етапі замовник пропонує виконавцям, попередні тендерні пропозиції яких не були відхилені, надати остаточні тендерні пропозиції з зазначенням ціни. Далі процедура двоступеневих торгів проводиться так само, як і процедура відкритих торгів.
Процедура двоступеневих торгів застосовується також для нових будівельних робіт, які є повторенням подібних робіт, що відповідають типовому проекту, та у випадках, коли предметом закупівлі є здійснення наукових досліджень, експериментів або розроблень, надання консультативних та інших спеціальних послуг.
Для закупівель вже готових для вжитку товарів чи послуг, для яких є постійно діючий ринок, замовник може застосовувати процедуру запиту цінових пропозицій (котирувань). При цьому він подає запит цих пропозицій не менше ніж трьом виконавцям. Замовник у цьому випадку укладає договір про закупівлю з тим виконавцем-переможцем, який подав пропозицію з найнижчою ціною.
Закон не виключає можливості закупівлі товарів, робіт чи послуг і без конкурсу — у одного виконавця. Така закупівля — це процедура, відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю з виконавцем після проведення з ним переговорів. Вона застосовується у випадках, передбачених законом, зокрема — це відсутність конкуренції (з технічних причин), тобто товари, роботи чи послуги можуть бути поставлені (виконані) тільки певним виконавцем; потреби в здійсненні додаткових поставок або будівельних робіт первинним виконавцем та ін.
До договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти ставляться ті самі вимоги, що й до всякого господарського договору — він має бути укладеним тільки в письмовій формі і набуває чинності з моменту його підписання.
Свідченням того, що держава не стоїть осторонь господарської діяльності в цілому і аграрної зокрема, є інститут її ліцензування. Держава законодавче визначає види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, порядок ліцензування, встановлює державний контроль у цій сфері.
Закон України від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає ліцензування як надання права суб'єктам господарювання на здійснення певного виду господарської діяльності. Таким чином, ліцензія — це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом певного строку. Відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають види господарської діяльності, перелічені в ньому. Серед них — і деякі види діяльності, пов'язані з агропромисловою сферою [7].
Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, звертається до відповідного органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії. Визначення спеціально уповноважених виконавчих органів для проведення ліцензування Законом покладено на Кабінет Міністрів, який здійснює реалізацію державної політики в цій сфері. Кабінет Міністрів своїми постановами затвердив перелік органів виконавчої влади, уповноважених здійснювати ліцензування певних видів господарської діяльності, та перелік документів, що додаються до заяви про видачу ліцензії.
Так, Міністерство агрополітики проводить ліцензування культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей, проведення землевпорядних та землеоцінних робіт.
До заяви до цього органу про видачу ліцензії на культивування, використання для промислових цілей зазначених рослин додаються засвідчені в установленому порядку копія свідоцтва державної насіннєвої інспекції про кондиційність насіння маку і конопель; копія акта апробації для насінницьких посівів; копія накладної на відпуск насіння маку та конопель; копія документа про оренду землі (в разі оренди землі заявником — суб'єктом господарської діяльності).
А до заяви про ліцензування проведення землевпорядних та землеоцінних робіт додаються засвідчені в установленому порядку копії документів заявника, що підтверджують рівень його освіти, кваліфікації та стаж роботи за спеціальністю, необхідні для здійснення відповідного виду господарської діяльності; копія сертифіката на право виконання експертної оцінки земель.
Наведені приклади свідчать про те, що держава, надаючи дозвіл (ліцензію) на здійснення певних видів господарської діяльності відповідним суб'єктам, при цьому вимагає від них додержуватись певних організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог при провадженні такої діяльності [8].
Державний вплив на господарську, зокрема аграрну, діяльність, Де держава виступає в публічних інтересах, здійснюється і за допомогою оподаткування.
