Так, правові гарантії законності в літературі визначаються як «спеціальні, закріплені в законодавстві правові засоби, що становлять відновлення порушеної законності та притягнення винних до відповідальності, засоби, які безпосередньо запобігають порушенням законності, забезпечують виявлення допущених порушень і негайне їх усунення». Або дещо по-іншому: «юридичні гарантії - це сукупність закріплених у законодавстві засобів, а також організаційно-правова діяльність щодо їх застосування задля забезпечення законності, безперешкодне здійснення, захист прав і свобод» [10;143].
Так чи інакше, в літературі поняття «спеціальна гарантія законності» тлумачиться насамперед як правовий засіб, установлений законодавством, тобто, іншими словами, можна говорити про тотожність термінів «спеціальна (юридична) гарантія законності» та «засіб забезпечення законності» й надалі використовувати їх як рівнозначні.
Без створення широко розвинутої системи ефективних гарантій неможливо забезпечити кожному громадянину здійснення всього комплексу наданих йому прав.
Теоретична розробка проблем, пов'язаних з подальшим розвитком системи юридичних гарантій в Україні, має серйозне практичне значення. Розробка цих проблем допоможе вдосконалити правові норми, що охороняють права громадян, буде сприяти підсиленню законності, поліпшенню діяльності органів й організацій (незалежно від форми власності), що застосовують ці норми.
Можна дати наступне загальне визначення гарантій здійснення (у тому числі охорони й відновлення ) прав громадян.
Гарантії - це засоби, способи й умови, за допомогою яких у державі забезпечується реальне здійснення наданих громадянам демократичних прав і свобод .
2.2.2 Класифікація спеціальних правових гарантій
Залежно від цілей і завдань наукових праць є різні класифікації правових гарантій, і насправді їх обсяг через багатогранність самого права є дуже широким. Досліджуючи забезпечення законності державного управління, ряд авторів виділяють окремі групи засобів забезпечення законності:
1)різні види контрольної діяльності у сфері державного управління з боку державних органів, органів місцевого самоврядування і громадських організацій.
2)різні способи реагування державних органів, насамперед органів виконавчої влади, на звернення громадян (пропозиції, заяви і скарги) з метою правової охорони й захисту їхніх прав і свобод.
3)здійснення спеціалізованого судового захисту порушених прав і свобод громадян у порядку адміністративного судочинства.
4)притягнення до різних видів юридичної відповідальності посадових осіб державних органів за протиправні дії у сфері державного управління, а також, у необхідних випадках, застосування заходів адміністративної відповідальності до громадян, які своїми протиправними діями порушують встановлений порядок управління [10;144].
Свого часу дещо інша класифікація наводилась у книзі «Правовые гарантии законности в СССР» (1962): «за своїм змістом конкретні правові засоби забезпечення законності в діяльності органів державного управління класифікують таким чином:
1)правові засоби запобігання правопорушенням у процесі організації виконання законів;
2)правові засоби виявлення вчинених правопорушень і відновлення порушеної законності;
3)правові засоби впливу на правопорушників» [10;144].
Слід погодитися з думкою С.В. Бобровник про те, що «до спеціально-юридичних гарантій належить система нормативних приписів, наявність спеціальних суб'єктів та їхня діяльність з охорони та забезпечення законності в державі. І справді, використання засобів забезпечення законності неможливе без правозастосовчої діяльності органів державної влади, наділених контрольними та наглядовими повноваженнями, до функцій яких віднесено забезпечення законності. Важливим є те, що засіб забезпечення законності — це тільки спосіб, прийом для досягнення бажаного режиму відносин. Наявність засобу забезпечення законності, тобто можливість його застосувати, сама собою ще не забезпечує законність остаточно, хоча значно знижує рівень правопорушень. Для остаточного забезпечення законності, в тому числі її відновлення, необхідно використати -«запустити в дію» передбачені правові засоби. В цьому сенсі можна говорити про механізми забезпечення законності, які є сукупністю (поєднанням) правильно обраних та використаних певним суб'єктом правових засобів, завдяки яким зрештою забезпечується законність.
Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі:
1) превентивні (запобіжні) — полягають в запобіганні правопорушенням: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення;
2) припиняючі (такі, що кладуть край) — спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;
3) відновлюючі — виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння;
4) каральні, або штрафні, — спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення.
Видами юридичних гарантій є правові умови, правові засоби, організаційно-правові заходи.
2.2.3 Правові умови
Правовими умовами об'єктивного порядку є стан чинного права і законодавства (їх ще називають нормативною основою законності), від якого великою мірою залежить міцність і стабільність режиму законності і правопорядку. Вони повинні відповідати закономірностям суспільного розвитку, йти в ногу з його тенденціями, оптимально втілювати в собі правові засоби, методи, типи правового регулювання стосовно тієї чи іншої сфери суспільних відносин, в них не повинно бути прогалин і суперечностей, їх слід доводити до загального відома, забезпечувати необхідними механізмами реалізації та охорони тощо. Відсутність цих властивостей у праві і законодавстві стає причиною різного роду правопорушень, особливо у сфері економіки, ускладнює боротьбу зі злочинністю. Відомо, якщо норма права відстає від життя або суперечить йому, то її виконання буде не меншим злом, аніж її порушення.
Юридичною гарантією є і така правова умова суб'єктивного порядку, як стан правової науки, повноти і розвитку в ній прогресивних, гуманістичних положень, науково-теоретичних конструкцій. Наявність у ній прогресивних наукових концепцій безпосередньо впливає на рівень законності і правопорядку в країні. Сприйняття сучасною вітчизняною правовою наукою загальнолюдських цінностей, втілення їх положень у законодавчу та правозастосовну практику дозволили зміцнити законність у діяльності державних органів, посадових осіб, досягти успіху в забезпеченні стабільності і міцності правопорядку.
2.2.4 Правові засоби
Правові засоби як вид юридичних гарантій являють собою вельми широкий спектр. їх основу становить закріплений у законі обов'язок держави, її органів, посадових осіб, громадян, різних суспільних об'єднань суворо додержуватись і виконувати закони.
Велике значення серед правових гарантій законності і правопорядку мають конституційно-правові засоби — принципи, норми, процедури, які покликані забезпечити верховенство права і конституції як основного джерела національного законодавства, додержання прав, свобод і законних інтересів громадян. Конституція України встановлює систему органів нагляду і контролю за станом законності у сфері законотворчості та сфері правореалізації. Особливу роль у забезпеченні верховенства Конституції відіграє Конституційний Суд України.
Важливе місце серед правових гарантій законності і правопорядку посідає право на судовий захист. Відповідно до ст. 55 Конституції України «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». На захист прав і свобод людини спрямований інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Кожному надається право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55).
Серед правових засобів гарантування законності значна роль відводиться процедурним нормам. Законодавчо закріплені права і свободи можуть бути успішно реалізовані лише при наявності надійного процесуального механізму реалізації цих прав, їх забезпечення та захисту.
2.2.5 Організаційно-правові заходи
До організаційно-правових заходів як виду юридичних гарантій законності належить діяльність суб'єктів правовстановлюючих повноважень, яка спрямована на удосконалення законодавства. Кінцевою метою їх діяльності є створення правових за змістом законів, інших нормативно-правових актів.
У системі організаційно-правових заходів велике значення має видання індивідуально-правових актів. Приймаючись на основі законів, вони спрямовані на забезпечення законності в реальних конкретних життєвих ситуаціях, на усунення перешкод у додержанні, виконанні, використанні прав і свобод громадян іншими суб'єктами права, на ліквідацію допущених правопорушень (відміна незаконних нормативно-правових актів, вироків суду, адміністративних стягнень тощо).
Провідна роль серед юридичних гарантій належить здійсненню правосуддя — діяльності судів, які розглядають і вирішують цивільні та кримінальні справи з метою захисту прав громадянина усіх суб'єктів права. Правосуддя виконує і контрольну функцію. Судовий контроль проводиться конституційними, господарськими судами, судами загальної юрисдикції. Здійснювані судовими органами організаційно-правові заходи захисту прав суб'єктів — це, з одного боку, заходи захисту, які здійснюються за ініціативою суб'єктів, чиї права порушені, а з другого — заходи судового контролю.
У забезпеченні законності і правопорядку неабияке значення має юридична відповідальність, яка застосовується до правопорушників. Основною метою і функцією юридичної відповідальності є загальне попередження на адресу потенційних правопорушників і попередження самого правопорушника.
Юридична відповідальність для правопорушників - насамперед, невідворотність притягнення особи, винної в порушенні законності, до відповідальності ( в літературі визначається також як принцип вимога законності та принцип відповідальності). Вона полягає у встановленні винної в порушенні законності особи та притягненні її до юридичної (кримінальної, адміністративної, цивільної, матеріальної, дисциплінарної) відповідальності в будь-якому разі, незалежно від жодних чинників. Слід зазначити, що «невідворотність зумовлена не прагненням до тяжкого покарання, а до того, щоб будь-яке правопорушення своєчасно розкривалося, припинялося й тягло за собою відповідальність винних осіб». Важливим моментом законності самого притягнення до відповідальності є обов'язкова наявність складу злочину чи правопорушення. Не тільки рішення, дії та бездіяльність правопорушників, які визнаються неправомірними, повинні суперечити законодавству, а саме законодавство має містити конкретно визначені санкції за такі порушення та механізми їх застосування. Закони без санкцій за порушення є «мертвими», оскільки сама особа, яка їх порушує, впевнена в неможливості негативних наслідків щодо себе, й це є додатковим стимулом для вчинення протиправних дій. Страх особи перед неминучою, невідворотною відповідальністю є своєрідною первісною гарантією законності, бо відомо ще з давніх-давен, що «люди бояться не злочину, а покарання».
Зміцненню законності і правопорядку сприяють і захисно-поновлюючі заходи по відновленню порушених прав громадян і організацій. Ці заходи здійснюються, як правило, за ініціативою самих суб'єктів порушених прав за їх скаргами, заявами. До таких заходів належать:
