Основними рисами громадського суспільства є:
наявність демократичної правової державності;
самоврядування індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян;
різноманітність форм власності (приватної, колективної, кооперативної тощо), ринкова економіка;
плюралізм ідеологій і політичних поглядів, багатопартійність;
доступ усіх громадян до участі в державних і суспільних справах;
взаємна відповідальність держави та громадян за виконання демократично прийнятих законів;
наявність розвинутої соціальної структури;
розвинена громадянська політична культура і свідомість;
цінування прав громадян вище за державні закони;
багатоманіття соціальних ініціатив;
контроль суспільства за діяльністю державних органів.
[11 ,ст176]
Словосполучення «громадянське суспільство» умовне, оскільки «не громадянське», а тим більше « анти громадянське» суспільства не існує. Будь-яке суспільство складається з громадян, пов’язаних із державою політико-юридичними відносинами. Лише додержавне, нецивілізоване суспільство не можна було назвати громадянським через незрілість, примітивність,а також тому, що там взагалі не було таких понять, як «громадянин», «громадянство».[2, ст.77]
Інститут громадянства виник і отримав політико - правове визнання лише в буржуазну епоху, під впливом природних прав людини та необхідність їх юридичного захисту. Саме термін «громадянське суспільство» набув у літературі свого особливого змісту і в сучасному розумінні виражає певний тип (стан характеру) суспільства, його соціально-економічну і правову природу, ступінь розвитку та завершеності. [2, ст.78]
Свій внесок у розробку концепції громадянського суспільства зробили такі відомі вчені,як Аристотель, Платон, Т. Гоббс, Дж Локк, Ш.Л. Монтеск’є, І. Кант, Ф. Гегель та ін. У теперішньому, певною мірою завершеному вигляді концепція громадянського суспільства складається з таких основних ідей:
- економічне визнання та захист природних прав людини і громадянина;
- безумовне визнання та захист природних прав людини і громадянина;
- легітимність і демократичний характер влади;
- рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;
- наявність правової держави,в якій влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;
- політичний та ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;
- свобода слова й друку, незалежність засобів масової інформації;
невтручання держави в приватне життя громадянина;
ефективна соціальна політика, що забезпечує належний рівень життя людей.[2, ст..78]
Громадянське суспільство функціонує на принципах:
а)приватної власності;
б)особистої свободи;
в)всезагальне усвідомлення;
г)справедливості ;
д)дотримання законів.[3, ст..34]
Громадянське суспільство можна розглядати як елемент розбудови демократичної інституції, як засіб реалізації свободи слова, як засіб зробити прозорою діяльність органів державної влади тощо.
Сучасні дослідники сходяться на думці про те, що громадянське суспільство — це як економічні, духовно-моральні, сімейні, культурні, національні, так і соціально-економічні відносини. Виходячи з цього вони визначають громадянське суспільство як сферу спонтанного самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих ними організацій та об'єднань у всіх сферах життя суспільства і відносин між і ними, які захищені необхідними законами від прямого втручання і свавілля органів державної влади. Як вважали Дж. Локк та Ш. Монтеск'є, громадянське суспільство — це самостійна, відокремлена від держави структура. Основа громадянського суспільства — вільна, незалежна особистість, що зобов'язана своїм існуванням і процвітанням не опіці чи бажанню влади, а своїми власними зусиллями і здібностями.
«Рідко коли у сфері розвитку з’являлася концепція, котра так швидко привертала увагу людей», — пише Р. Голлоуей у праці «Засоби розбудови громадянського суспільства». Справжній бум у вживанні цього терміна збігається в часі з падінням Берлінської стіни, політичними перетвореннями у Східній Європі, побудовою демократії у Південній Америці. Ці події відродили давню ідею епохи Просвітництва про право людей на створення власних громад, у яких пануватимуть свобода та братерство.
У роботі Б. Найти «Громадянське суспільство: основні факти» наведений перелік факторів, який свідчить про те, що концепція громадянського суспільства в найближче десятиліття не втратить своєї актуальності у всьому світі:
1) зростання міжнародного обігу капіталу;
2)зростання прірви між багатими та бідними;
3) зростання гнучкого ринку робочої сили;
4) подальший розвиток постійних інформаційних потоків;
5)видозмінені стосунки між місцевим та глобальним;
6)Локальні конфлікти та війни;
7)у криза державного управління й обмеженість державного сектора та ін.
Громадянське суспільство вже стало передумовою вирішення деяких із перелічених проблем. Воно перебирає на себе відповідальність за соціальний розвиток у таких складних умовах. У зв'язку з очевидними невдачами втручання держави в суспільство, політичні діячі, вчені акцентують увагу на п'яти головних соціальних процесах: об'єднанні, визнанні, комунікації, взаєморозумінні, довірі. Так, А. Еціоніписав про «комунітаризм», Р. Патнам — про «соціальний капітал», Д. Селбурн — про «обов'язок», Ф. Фукуяма— про «довіру».
Провідною тезою концепції громадянського суспільства є «громадяни, що працюють для самих себе» у своїх організаціях. Це суспільство змагається із державою за владу і вплив, але в жодному разі не намагається підірвати верховенство держави[11 , ст.177]
1.3 Держава і громадянське суспільство
Слід відрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспільство». Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.[11 , ст. 43-44].
Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства. Державу не можна ототожнювати з суспільством, бо в такому разі і суспільство і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризм. Термін «тоталітаризм» ввів у науковий обіг німецький учений Карл Шмідт. Цей термін означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством шляхом поглиблення першою другого. Однак між державою і суспільством повинна існувати певна дистанція, що і забезпечує демократію,відповідний рівень свободи суб’єкти громадянського суспільства. Водночас ця межа відносна , а не абсолютна, бо держава за своєю сутністю є необхідною для існування і розвитку громадянського суспільства. Правильно щодо цього думка Гегеля, який зневажав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспільства і пояснював їх взаємозв’язок діалектично. Він зазначав, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб, які його складають. А якщо це так, то зрозуміло, що вони мають власні, іноді навіть протилежні інтереси , для узгодження яких і необхідна держава ,що є організацією загального зв’язку кожного з кожним. Отже, вірно підкреслюючи об’єктивний характер походження і необхідності держави для формування і розвитку громадянського суспільства, Гегель водночас помилявся , стверджуючи, що держава – це абсолютна мета його існування.[7 ,ст. 76]
Актуальність і необхідність державного регулювання в межах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можуть обійтися без цього. Це, наприклад, проблема забезпечення реальності прав, свобод, обов’язків і законних інтересів людини і громадянина, економічного розвитку, освоєння космосу, національної безпеки тощо.[7 ,ст. 77]
Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватися вольовим, а тим більше авторитарно-владним методом, оскільки в становленні громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відігравати не суб’єктивний фактор, а об’єктивний, природно історичний процес розвитку суспільства, де люди відіграють найважливішу роль, як головна виробнича сила суспільства, основний суб’єкт створення матеріальних і духовних цінностей. Саме сучасним поколінням людей випало на долю сформувати громадянське суспільство, тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народному господарстві, освіті, культурі тощо, примножуючи багатство українського суспільства, забезпечити його еволюційний прогрес.[7 ,ст. 78]
Отже громадянське суспільство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв’язку. Сутність його полягає в тому, що громадянське суспільство і держава повинні базуватися на однакових моральних основах, реалізувати і дотримуватись у своєму розвитку однакових моральних принципів – принципів загальнолюдської моралі. За наявністю такого суспільного ладу їх взаємовідносин можна говорити про те, що громадянському суспільстві відповідає громадянська держава і навпаки. [7 ,ст88]
Громадянське суспільство органічно взаємопов’язане з державою, воно не існувало до держави і поза державою, і водночас громадянське суспільство має щодо держави верховний суверенітет, сенс якого полягає в тому, що саме інтереси громадянського суспільства мають у країні пріоритет щодо державних інтересів, структури державного апарату, форм держави, державно правового режиму, тощо. Це особливо наочно виявляється у сфері захисту і прав громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти, як сила що не залежить від держави.[7 ,ст. 83-84]
РОЗДІЛ 2. Поняття та співвідношення правової держави і громадянського суспільства
2.1 Поняття та ознаки правової держави
У статті Конституції України проголошено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою[8]. Правова держава, спочатку як ревна ідея, теорія і концепція, а потім і відповідна практична модель влаштування держави і навіть суспільства, має історичну ґенезу і сучасні варіанти її існування.[7, ст. 102]
Правова держава – це політична організація суспільства, в якій право обмежує і підпорядковує собі державну владу,а основні права особи та її соціальна безпека є змістом свободи, закріплені в законах, це підґрунтя громадянського суспільства.[1,ст. 54]
Правова держава – це держава в якій панує закон, громадянин знаходиться під надійним правовим захистом, де існує взаємна відповідальність особи і держави.[6, ст.. 96]
Правова держава – це суверенно політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей та громадянського суспільства в цілому,де держава й людина несуть взаємну відповідальність. Іншими словами це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона та захист основних прав і свобод людини.[4, ст29]
Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства.
Правовій державі притаманні:
1) Конституційна юрисдикція. Конституція — основний закон, усі інші нормативно-правові акти приймаються на її основі;
2) Верховенство права. Розвинена і діюча система права і законодавства;
