3. Перспективи розвитку ЄС
3.1 Огляд Лісабонської угоди
Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Проект договору, що поліпшує Договір про Євросоюз і Договір про становлення Європейського Співтовариства" (англ. Draft Treaty amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community).
Конституційний комітет Європейського парламенту дав "зелене світло" процесу ратифікації Лісабонської угоди. Передбачається, що дана угода спростить механізм прийняття рішень в ЄС. Разом з тим, норми Євросоюзу не стануть більш чіткими та зрозумілими для його громадян.
Європарламентарі наполягають на необхідності ратифікації Лісабонської угоди усіма країнами-членами до кінця цього року. Це дасть змогу громадянам ЄС отримати чітке уявлення про інституційну структруру Євросоюзу та усвідомлено проголосувати на виборах до Європейського парламенту у червні 2009 року. [19]
Саме тому конституційний комітет 23 січня політично "благословив" доповідь представників Європарламенту - іспанського правоцентриста І. Мендеса де Віго та британського лейбориста Р. Корбетта (20 голосами "за" та 6 "проти").
Лісабонська угода демократизує Євросоюз завдяки посиленню ролі Європарламенту та національних парламентів, а також удосконаленню механізмів захисту прав людини через приєднання до угоди Хартії фундаментальних прав ЄС.
Разом з тим, депутати Європарламенту критикують особливі умови для Великобританії та Ірландії в сферах візової та іміграційної політики, а також незастосування положень Хартії фундаментальних прав на території Великобританії та Польщі.
Також європарламентарі шкодують, що Лісабонська угода не набула форми конституції на зразок Європейської конституційної угоди (яка не була ратифікована на референдумах у Франції та Нідерландах у 2005 році).
Представники Європарламенту вважають норми Лісабонської угоди менш чіткими та зрозумілими за норми Європейської конституції. [23]
Для вирішення цієї проблеми парламентарі пропонують урядам країн підготувати свою коротку доступнішу версію Лісабонської угоди у межах інформаційного забезпечення процесу ратифікації.
Новий договір повинен замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади президента ЄС, який обиратиметься на 5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту. [20]
Європейські керівні інституції отримають більшу повноту влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опиняться в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.
Формально новий договір не є конституцією — у ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі — євроконституції. Договір повинен допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію. Для введення в дію нової Лісабонської Угоди провести референдум планує лише Ірландія. [22]
Офіційне підписання Лісабонської сталось 13 грудня 2007 року, після чого документ повинен бути ратифікований національними парламентами 27 держав Євросоюзу.
3.2 Інституційні зміни в Євросоюзі відповідно до Лісабонської угоди
Розглянемо основні положенні, що були покладені в основу Лісабонської угоди і таким чином змінили інституційну будову ЄС.
По-перше, в ЄС вводяться посади президента і вищого представника із закордонної політики і спільної безпеки з адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЄС на зовнішній арені.
У той же час, згідно з процедурою прийняття рішень в сфері зовнішньої політики кожна країна-член може заблокувати будь-які зовнішньополітичні кроки ЄС. [21]
За умови гіпотетичної участі України в ЄС такий чинник є сприятливим для нашої держави: Польща, наприклад цього року використала право вето, заблокувавши переговорний процес ЄС з Росією через заборону експорту в РФ польського м'яса.
А цей чинник може стати перешкодою на шляху прийняття рішення про членство України в ЄС, оскільки в образі нашої країни ЄС може отримати додатковий головний біль в зовнішній політиці, з огляду на ряд проблем в українсько-російських відносинах, в першу чергу в енергетичній сфері. А енергетика для ЄС є "ахіллесовою п'ятою".
По-друге, голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55% країн-членів, які представляють не менше 65% населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з урахуванням "компромісу Іоанніна", який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів. [22]
Нова система голосування буде поширена на 50 додаткових сфер, включаючи поліцейське і юридичне співробітництво, боротьбу проти тероризму, освіту, економічну політику.
Президент Європейської Комісії також буде призначатись Європейською Радою на основі кваліфікованої більшості з врахуванням результатів європейських виборів на термін 2,5 роки.
Правило абсолютної єдності залишиться для сфер зовнішньої політики, оборонної політики, соціальної безпеки, фінансової сфери і культури.
Приєднання України до Європейської співдружності значно вплинуло б на процес прийняття рішень з її майже 9% від існуючої кількості населення Європейського Союзу - за даними Державного комітету статистики на 1 вересня 2007 року населення України складає 46,46 млн. осіб. [19]
Більшість нових країн-членів ЄС є вихідцями із колишнього соціалістичного табору і мають схожі проблеми зі вступом до ЄС, але населення переважної більшості цих країн є невеликим. Десять колишніх соціалістичних країн з населенням 102,52 млн. чоловік (21,2% чисельності ЄС) представляють 37% загальної кількості країн-членів ЄС.
Очевидно, що всі рішення після 2014 року будуть прийматись практично одноосібно старими членами ЄС, в першу чергу Францією, Італією, Німеччиною, Іспанією, Великобританією, не зважаючи на підходи до цих рішень з боку інших, нових країн-членів. [21]
Не дивно, що з червневого 2007 року саміту ЄС Польща вимагала перенесення терміну введення в дію системи голосування за кваліфікаційною більшістю. Польщі вдалось скористатись правом вето і перенести початок її дії практично на 2017 рік.
Фактор великої чисельності населення України є сприятливим для нашої країни, за умови вступу до ЄС, і несприятливим для старих країн-членів, оскільки збільшується вірогідність блокування рішень новими країнами-членами.
По-третє, посилюється роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції ЄС ("зелені книги", "білі книги", комунікації і законодавчі програми) будуть направлятися в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виноситись на прийняття в ЄС.
По-четверте, кількість депутатів Європейського Парламенту має зменшитись з 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто після виборів до Європарламенту. Кількість депутатів визначаються за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів. [21]
Україна є п'ятою за населенням після Німеччини (82,54 млн. чоловік), Франції (59,9 млн. чоловік), Великої Британії (59,33 млн. чоловік) та Італії (57,48 млн. чоловік).
Україна могла б отримати близько 65 місць в Європарламенті, тоді як на сьогодні Польща має 51 місце, а європейські лідери відповідно: 96 - у Німеччини, 74 - у Франції і по 73 у Великої Британії і Італії.
По-п'яте, Європейська група набуває статусу офіційного органу ЄС, який буде наділений функцією координації економічних політик країн-членів зони євро. З одного боку, Україні ще далеко до вирішення цього питання, а з іншого боку, в новій угоді Україна - ЄС наша держава прагне прописати економічну інтеграцію, яка має реалізуватись в зоні вільної торгівлі, що неможливо зробити без набуття членства в Світовій організації торгівлі.
Здається, Україна вже долає останню перешкоду на шляху до СОТ, оскільки 24 жовтня делегація Киргизії на неофіційному засіданні робочої групи зі вступу України до СОТ в Женеві прилюдно визнала необґрунтованість вимог Бішкека до Києва обнулити імпортні мита на сільськогосподарську продукцію і пообіцяла підписати двосторонній протокол. [19]
Однак тут існують і інші проблеми. У сфері економічних відносин з найближчими сусідами, депутати Європейського парламенту 9 жовтня цього року привернули увагу української влади на те, що деякі положення угоди про Єдиний економічний простір (ЄЕП) можуть, у випадку імплементації, завадити намірам створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.
І в такій ситуації перед Україною стоїть непростий вибір: ЄС чи ЄЕП, адже за січень-серпень 2007 року доля ЄС у загальному обсязі експорту України становила 29,9%, а доля країн ЄЕП - 31,6%, по імпорту ЄС - 35,1%, ЄЕП - 33,8%.
По-шосте, в Європейському Суді буде створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну буде займати представник Польщі, що було зроблено за вимогою останньої. Це створило прецедент, який автоматично може перенестись на Україну, за умови її членства в ЄС.
По-сьоме, Хартія фундаментальних прав, яка вступить в силу в усіх країнах-членах ЄС, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини. Україна ж в цьому плані ще має ряд серйозних недоліків, що стосується і рівності перед законом, і захисту інтелектуальної власності, і боротьби з корупцією.
По-восьме, стосовно контролю за іміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на "забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження пересікання зовнішніх кордонів".
З урахуванням цього, для ЄС в сьогоднішній ситуації вигідніше мати Україну - сусіда, ніж Україну - члена, оскільки Україна як сусід може стати чудовим фільтром для міграційних потоків із Сходу, які становлять загрозу внутрішній ситуації в країнах - членах ЄС. [22]
Одночасно зростатимуть і вимоги та більш прискіпливе ставлення ЄС до нових кандидатів, прикладом чого є затягнутий переговорний процес із Туреччиною. [23]
У таких умовах, Україна, дотримуючись незворотного шляху на поглиблення європейської інтеграції, повинна спрямовувати основні зусилля на виконання домашнього завдання із проведення внутрішніх реформ, які, якщо і не виллються в безпосереднє членство в ЄС, то значно покращать життєдіяльність нашої держави і наблизять її до європейських стандартів.
Висновки
Європейське право - великий і розгалужений комплекс (фахівці користуються нерідко поняттям "правовий масив"), що включає норми, що відносяться до різних галузей права. Тут переплітаються норми публічного й приватного права, традиційних і нових галузей права. Європейське право відрізняється й тим, що нерідко відмовляється від стандартних, звичних підходів і йде власним шляхом. До його аналізу часто важко підходити зі сталими критеріями й поданнями, тому що його принципова з вимагає серйозного перегляду багатьох колишніх поглядів. З відомою часткою умовності можна говорити нс тільки про комплексний, але й про "гібридний" характер європейського права, що, розвиваючись, вбирає в себе все прогресивне, досягнуте в самих різних галузях права сучасного світу. Одночасно європейське право сміло заглядає в майбутнє, створює й перевіряє на практиці нові інститути, процедури, традиції. Європейське право в певному змісті є збірним поняттям, що охоплює хоча й близькі й часом взаємозалежні, але проте різні правові феномени. Строго говорячи, одного, єдиного європейського права в природі не існує. Щораз, коли ми говоримо про європейське право, необхідно уточнювати, про що, власне, мова йде, що саме мається на увазі. Ситуація ускладнюється нерідко неоднаковим підходом до європейського права в різних країнах, що найчастіше відбиває принципові розходження відносно політичного керівництва тієї або іншої країни до інтеграції. Право Європейського Союзу утворює складну систему не тільки у своїх зовнішніх проявах, але й у внутрішніх взаємозв'язках. У першому випадку використовується термін правова система, що покликана підкреслити той факт, що право Союзу є самостійне правове явище стосовно інших систем (тобто до національного й міжнародного публічного права).
У західній доктрині стосовно до права Європейського Союзу окраїн широке поширення функціональний підхід. У цьому випадку як критерій побудови системи права Союзу беруться причини прийняття конкретних норм і їхнє призначення. Відповідно в системі його права виділяють два тридцятилітні: гак називане інституційне (або "інституціональне") право й право "матеріальне" (або "змістовне"). До "інституційного права" відносять норми, покликані закріпити пристрій і компетенцію організації Європейський Союз, статус її інститутів і інших органів. "Питома вага" норм різних галузей і інститутів у системі права Союзу неоднакова. З урахуванням історичного розвитку цієї організації, цілком природно, найбільший розвиток одержали норми, що регулюють економічні й пов'язані з ними відносини.
Керівні органи, наділені, як правило, владними повноваженнями, іменуються в праве Європейського Союзу інститутами. Саме на інститути покладене здійснення завдань Європейських співтовариств і Союзу в цілому, саме в особі своїх інститутів Європейський Союз реалізує ті суверенні права, які були делеговані йому країнами-членами. Інститутів у Європейських співтовариств спочатку було чотири, нині їх п'ять: Європейський парламент, Рада, Комісія, Суд і Рахункова палата.
У західноєвропейській доктрині Рада, незважаючи на склад, традиційно характеризується як головний законодавчий орган Європейського Союзу. Характеристика Ради як законодавця нині прямо відбита в установчих договорах, хоча поряд із законодавчим він здійснює багато інших повноважень, у тому числі й з виконавчої влади. Рада по загальних питаннях, що засідає в складі міністрів закордонних справ або міністрів по "європейських справах" (така посада нині існує в урядах деяких країн-членів). Рада по загальних питаннях приймає рішення зовнішньополітичного характеру, тобто в сфері відносин Співтовариств і Союзу із третіми країнами, а також з питань, що зачіпають Європейський Союз у цілому ("загальні питання"), наприклад, про скликання конференції по перегляду установчих договорів. Рада по загальних питаннях також координує роботу й розподіляє компетенцію між різними "формаціями" галузевої Ради, інакше називаного спеціальним.
Європейський парламент включає 732 члена (депутатів), що обираються в кожній країні-члені у відповідність із чисельністю населення, але не строго пропорційно (представництво невеликих країн завищене). Кількість депутатських місць для кожної країни зафіксовано безпосередньо в Договорі про Європейське співтовариство, тобто є "твердою" нормою. Ніццький договір, переглянув існуючі раніше квоти убік скорочення, щоб після прийому нових країн-членів (і, відповідно,обрання додаткових депутатів) чисельність Європарламенту не стала надмірно великою. Представницький характер Парламенту обумовлює наділення його депутатів вільним мандатом: вони не зв'язані наказами своїх виборців (тому що представляють всі народи ЄС, а не тільки свій округ), не можуть бути відкликані й голосують у відповідності зі своєю совістю й переконаннями.
З 1967 р. Комісія - єдиний орган для ЄЕС, ЕОВС і Євратому - Комісія європейських співтовариств. Комісія в західній літературі й засобах масової інформації традиційно характеризується в якості головного виконавчого органа Союзу, а іноді навіть як його "уряд".
Європейський Суд являє собою незалежний правовий орган, необхідний для того, щоб через тлумачення й застосування цього Договору дотримувалося право Європейського Союзу. Справи в суд передаються трьома способами: 1. Національними судами відповідно до процедур; 2. Позовами Європейської Комісії проти країн-членів; 3. Позовами, збудженими одною країною-членом проти іншого.
Європейська Рахункова палата була заснована відповідно до положень другого бюджетного договору 1975 р. і стала функціонувати в повному обсязі в жовтні 1977 р. Європейська Рахункова палата виконує контрольну функцію й не належить ні до однієї з галузей влади ЄС.
Лісабонська угода, привнесла в інституційну будову ЄС наступні зміни:
· вводяться посади президента і вищого представника із закордонної політики і спільної безпеки з адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЄС на зовнішній арені
· голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55 % країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з врахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів
· посилюється роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції Європейського Союзу («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) будуть направлятися в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виноситись на прийняття в ЄС.
· кількість депутатів Європейського Парламенту має зменшитись з 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто після виборів до Європарламенту. Кількість депутатів визначаються за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів.
· Європейська група набуває статусу офіційного органу ЄС, який буде наділений функцією координації економічних політик країн-членів зони євро.
· в Європейському Суді буде створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну буде займати представник Польщі, що було зроблено за вимогою останньої.
· Хартія фундаментальних прав, яка вступить в силу в усіх країнах-членах Європейського Союзу, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини.
· стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження пересікання зовнішніх кордонів».
Список використаної літератури
1. Арах М. Европейский Союз. Видение политического объединения. М., 2005.
2. Барановский В.Г. Политическая интеграция в Западной Европе. М., 2003.
3. Документы Европейского союза. Т. I—V. М., 1993—2004.
4. Евратом: правовые проблемы / Отв. ред. А.И. Иойрыш. М., 2002.
5. Европа в меняющемся мире. Международные связи Европейского сообщества / Под ред. Ю.А. Борко. М., 2005.
6. Европа на пороге XXI в.: ренессанс или упадок. М., 2000.
7. Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая / Отв. ред. Б.Н. Топорнин. М., 2002.
8. Европейский союз на пороге XXI века: выбор стратегии развития / Под ред. Ю.А. Борко и О.В. Буториной. М., 2001.
9. Европейский Союз. Путеводитель / Под ред. Ю.А. Борко и О.В Буториной. М., 2005.
10. Европейское право. Учебник / Отв. ред. Л.М. Энтин. М., 2005.
11. Капустин А.Я. Европейский союз: интеграция и право М., 2004.
12. Каргалова М.В. От социальной идеи к социальной интеграции. М., 2003.
13. Конкурентная политика Европейского Союза. М.: Право, 2005.
14. Основы права Европейского Союза: Учебное пособие / Под ред. СЮ. Кашкина. М, 2004.
15. Право Европейского Союза: Документы и комментарии / Под. ред. СЮ. Кашкина. М., 2002.
16. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учебное пособие / Под ред. В.В. Безбаха, л.Я. Капустина, В.К. Пучинского. М., 2003.
17. Топорнин Б.Н. Европейские сообщества: право и институты. М., 2002.
18. Топорнин Б.Н. Европейское право. Учебник. М., 2006.
19. http://maidan.org.ua/static/news/2007/1192799429.html
20. http://www.pravda.com.ua/news/2007/10/29/66017.htm
21. http://eu.prostir.ua/news/8576.html
22. Приходько К.С. Дебати щодо Лісабонської угоди // Персонал + № 3 (255) 24 - 30 січня 2008 року.
23. Капанін О.П. Нова угода ЄС: усі за одного, а не кожен за себе. // Європейський простір № 16 02.05.2008
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
