Розділ 3. Повноваження президента України відповідно до проекту Конституції України
31 березня 2009 р. Президент України Віктор Ющенко вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону “Про внесення змін до Конституції України”, визначивши цей законопроект як невідкладний для позачергового розгляду Парламентом [5].
Обґрунтування необхідності прийняття проекту проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» спрямовано на системне оновлення конституційного регулювання суспільних відносин. Зміни до Основного Закону держави пропонується викласти у формі нової редакції Конституції України. Ініціювання змін обумовлено станом сучасного українського суспільства і політичного процесу в Україні, який об'єктивно потребує необхідності вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин. Ці зміни мають сприяти досягненню визначеної у чинній Конституції України мети, пов'язаної, зокрема, з прагненням розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, а також необхідністю забезпечення наступництва у конституційному творенні. Комплексні зміни до Конституції України викликані також практикою застосування її положень, виявленням та необхідністю усунення у її змісті певних недоліків, зокрема, недостатності гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, вад в організації та функціонуванні державного механізму, недосконалості системи стримувань і противаг, які мала б забезпечувати збалансованість та єдність цього механізму
Мета і завдання проекту: проектом передбачається внести зміни до Конституції України, що повинні мати комплексний, змістовний характер і бути реалізовані шляхом прийняття Основного Закону в новій редакції у порядку, встановленому Конституцією України[11; 27]. Адекватним і витребуваним способом конституційного реформування є здійснення системного оновлення (удосконалення) Конституції України, що має завданням, зокрема:
· систематизацію, посилення конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина, реальне забезпечення їх захисту насамперед у судовому порядку;
· забезпечення здійснення ефективної державної влади на засадах чіткого розподілу функцій, удосконалення системи стримування і противаг, уникнення дуалізму в системі виконавчої влади, а також збалансування всього державного механізму;
· розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії;
· оптимізацію територіальної організації влади в Україні;
· розвиток місцевого самоврядування;
· створення передумов для здійснення судової реформи та реформи правоохоронних органів;
· встановлення конституційних засад участі України у процесах світової і європейської інтеграції;
· усунення наявних неузгодженостей конституційного тексту.
Виходячи з усталених засад сучасного конституціоналізму, було здійснено аналіз положень чинної Конституції. Опрацьовано міжнародний та вітчизняний досвід конституційно-державного будівництва, загальновизнані міжнародні стандарти та вимоги міжнародно-правових документів у сфері прав людини. Враховувалися висновки і рішення Конституційного Суду України. Проект підготовлено, переважно, базуючись на напрацьованому робочою групою Національної конституційної ради проекті Концепції системного оновлення регулювання суспільних відносин в Україні. Були взяті до уваги проекти нової редакції Конституції України, що розроблялися науковцями, політичними партіями, а також напрацювання Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, громадських, зокрема правозахисних, організацій, думки вчених, передусім провідних фахівців у галузі конституційного і адміністративного права, окремі пропозиції, що висловлювалися у засобах масової інформації. Загальна характеристика і основні положення проекту. Зміни, ґрунтуючись на положеннях чинної Конституції України, розвивають їх з метою забезпечення послідовної реалізації принципу народного суверенітету, засад правової, демократичної, соціальної держави, принципів верховенства права та соціальної справедливості, що сприятиме розвитку в Україні громадянського суспільства. Оскільки людина є найвищою цінністю суспільства і держави, особливу увагу приділено системному, комплексному викладу правових норм стосовно прав і свобод людини і громадянина, посиленню гарантій їх реалізації. Вихідною позицією у роботі над проектом було те, що в Україні нині є змішана республіканська форма державного правління. Пропонується внести до Конституції України зміни, мета яких - усунути проблеми, що виникли, особливо після контр реформи, запровадженої Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України», у діяльності державного механізму, створити необхідні умови для його збалансованості та ефективного функціонування змішаної форми державного правління на основі більш чіткого розподілу функцій і повноважень державних органів, удосконалення системи противаг і стримувань у трикутнику «Президент - Парламент - Уряд». Суттєво демократизовано модель здійснення влади на місцях. Оскільки Конституція України є цілісним актом, норми якого перебувають у системній єдності між собою, комплексний характер пропонованих і чітко взаємопов'язаних змін зумовив необхідність одночасного внесення змін практично до усього тексту Основного Закону, до всіх його розділів, відтак викладу проекту змін у вигляді нової редакції Конституції України. Структура нової редакції Конституції України і виклад її положень забезпечують наступництво у конституційному регулюванні суспільних відносин, а також зумовлюють загальну логіку формування нормативно-правового матеріалу. Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» складається з розділу I, в якому викладається Конституція України у новій редакції; розділу II, що врегульовує порядок набуття чинності прийнятим Законом.
У новій редакції Конституції України вбачається доцільним викласти назву розділу I «Засади конституційного ладу», розділу III «Народне волевиявлення»; об'єднати в одному розділі положення стосовно організації судової влади і органів прокуратури, виклавши їх у розділі VII «Суд і прокуратура», а також об'єднати в один розділ положення щодо місцевого самоврядування, конституційного статусу Автономної Республіки Крим, організації місцевого самоврядування та виконавчої влади на місцях[11; 29].
1. Президент України - Глава держави. Президент України представляє державу і забезпечує її правонаступництво.
2. Президент України є гарантом забезпечення суверенітету, територіальної цілісності і безпеки держави, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
3. Президент України обирається всенародно на прямих виборах строком на п'ять років. Одна і та ж особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.
4. Президент України здійснює керівництво у сферах зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, Головою Ради національної безпеки та наділений відповідними повноваженнями.
Так, Президент України: ухвалює рішення про визнання іноземних держав; укладає міжнародні договори України, уповноважує на укладення міжнародних договорів від імені України; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України; приймає вірчі та відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; ухвалює рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, про надання військової допомоги іноземним державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань до іноземної держави чи про допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України - з наступним затвердженням відповідних указів Сенатом; призначає на посади за згодою Сенату та звільняє з посад Генерального прокурора України, а також Голову Служби безпеки України, Голову Національного бюро розслідувань України, керівників інших державних органів, які здійснюють досудове слідство, Голову Служби зовнішньої розвідки України; скасовує акти Кабінету Міністрів України з питань зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави після консультацій з Прем'єр-міністром України.
5. Президент України призначає всеукраїнський референдум відповідно до Конституції України; звертається з посланнями до Українського народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Національних Зборів України про внутрішнє і зовнішнє становище України; призначає вибори народних депутатів, сенаторів у строки, передбачені Конституцією України; утворює суди у встановленому законом порядку та визначає судові округи; здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
6. Передбачається, що координаційним органом з питань зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у цих сферах, є Рада національної безпеки України на чолі з Президентом України.
7. До складу Ради національної безпеки України входять за посадою Прем'єр-міністр України, Міністр закордонних справ України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр юстиції України, Голова Служби безпеки України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, а також інші посадові особи, визначені Президентом України. У засіданнях Ради національної безпеки України можуть брати участь голови палат Національних Зборів України.
8. Унаслідок переходу до двопалатної побудови парламенту імпічмент набуватиме класичного вигляду, коли рішення про звинувачення Президента України ухвалюється нижньою палатою, а рішення про усунення його з поста – Сенатом [15].
Висновок
Інститут Президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України. Глава держави – це особа, яка формально посідає вище місце у структурі державних інститутів і одночасно здійснює функцію представництва глави держави.
Слід зазначити, що з часу впровадження в Україні посади Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади.. Пізнішими змінами до Конституції України він визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади. Цей статус було підтверджено Конституційним Договором 1995 року. Конституційно – правовий статус глави держави – це встановлена нормами конституції сукупність його функцій, повноважень і форм відповідальності.
В Україні згідно зі ст. 103 Конституції України Президент обирається на п’ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.
Загальну систему функцій Президента України становлять: забезпечення єдності держави, представництво держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова функція, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю.
Функція глави держави реалізується через його повноваження. Глава держави формально наділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади та зовнішньо - політичної діяльності. Формальна й особливо реальна наявність у глави держави тих чи інших повноважень визначається передусім формою державного правління.
Відповідно до п.28 ст.106 Конституції, глава української держави «створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби», які входять до складу президентського апарату. Отже, апарат Президента України – це сукупність консультативно-дорадчих та інших допоміжних органів і служб, створених при главі держави, куди входить і Адміністрація Президента України.
Ознайомившись з Основним законом України, низькою нормативних актів, таких як Закон України “ Про вибори президента України”, проект Закону України “ Про внесення змін до Конституції України” необхідно зробити певні висновки:
1. Однією із необхідних умов законного проведення виборів є право звернення до ЦВК зі скаргами, що стосуються підготовки і проведення виборів Президента у час голосування і наступного дня виборчого процесу;
2. Необмежений строк щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів виборчого процесу;
3. Необхідність реформування конституційних повноважень президента у формуванні і подальшому нагляді щодо здійснення обов’язків цих органів.
Список використаних джерел
Нормативно-правові акти:
1) Конституція України від 28 червня 1996 № 2222-4//ВВР, с. 47.
2) Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р№ 2222- 4 ВР
3) Закон України “Про Президента Української РСР” від 5 липня 1991р. N 1295-12 ВР
4) Закон України “ Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 грудня 1998 року N 183/98-ВР
5) Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України.
Основна література:
6) Агафонов С. Історичний розвиток інституту глави держави в Україні // Право Укр. – 2001.- №7.- С. 102-104.
7) За ред. С.В. Дорожжиної: Навчальний посібник - К.: Знання, 2006р. –350 С.
8) Погорілка В. //Конституційне право України: Підручник / За ред. - К.: Наукова думка. 2003. – С. 486-495.
9) Кравченко В.// Конституційне право України: Навчальний посібник – Видавництво, – К.: Акта, 2009. – с.608
10)Олеськів І. Реформування в України інститут президентства // Юридична Укр. - 2006. - №3. – с.53
11) Футей Б.// Конституція від П: попередній аналіз // Ю.В. У. – 2009. - №19.- с. 38
12) Фрицький О.// Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003 р. –с. 536
13) Шляхтун П.// Конституційне право України: Підручник. – Укр. КНТ, 2008р. – с.529
14) Чушеко В. // Конституційне право України: Підручник: Видавничий Дім, 2007 р.- с. 495
