Зазначене викликає необхідність установлення певного співвідношення між власною відповідальністю підприємницьких товариств та додатковою відповідальністю за їх зобов'язаннями з боку їх учасників. Одним із прикладів цього є норми про субсидіарну відповідальність у межах невнесеної частини вкладу до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та неоплаченої частини акцій учасника акціонерного товариства (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК). Очевидно, застосування аналогічного механізму допустиме й щодо учасників тих непідприємницьких товариств, які здійснюють систематичну господарську діяльність (споживчі кооперативи). Тільки якщо стосовно вищевказаних підприємницьких товариств виразна залежність обсягу майнових і управлінських прав їх учасників зумовлює належність існування наведеного правила, то щодо тих непідприємницьких організацій, учасники котрих також мають виразний майновий інтерес, не забезпечений, проте, аналогічним механізмом визначення обсягу організаційно-управлінських повноважень, можливість запровадження субсидіарної відповідальності у межах невнесеної частини обов'язкового майнового внеску хоча і може розглядатися, але не як необхідність, а лиш як питання можливості й доцільності (ч. 2 ст. 27 Закону “Про кооперацію”).
Принципова допустимість проведення такого роду паралелей спирається на можливість одержання членом споживчого кооперативу майнової вигоди від діяльності кооперативу.
Правило про певну форму субсидіарної відповідальності учасників непідприємницьких юридичних осіб залежно від різних обставин, що підлягають урахуванню, можна викласти або у імперативній, або у диспозитивній нормі. Імперативний характер указаного припису доцільно поширити винятково на той обсяг можливого стягнення на майно учасника, що дорівнює розміру несплаченої ним частини обов'язкового внеску до майнових фондів юридичної особи. При цьому слід враховувати, що у такого роду випадках йдеться не про субсидіарну відповідальність учасника у її власному розумінні, а про особливий правовий механізм примусового виконання в натурі майнового обов'язку учасника саме перед відповідною юридичною особою-основним боржником.
Специфіка означеного механізму відповідальності визначається тим, що він є не засобом захисту прав указаної юридичної особи, а заходом, спрямованим на захист прав та інтересів її кредиторів. З огляду на вказане учасник юридичної особи постає своєрідним поручителем за неї перед третіми особами — у розмірі, що визначається обсягом невиконаного майнового обов'язку щодо здійснення внесків до майна юридичної особи, в якій він бере участь.
Розкриваючи нюанси відповідальності та особливості підприємницьких та непідприємницьких юридичних осіб, я намагався показати, що різниця між ними полягає не тільки в меті їх діяльності, а й у виді відповідальності. Хоча, в принципі, різниця в цьому плані є штучно створена законодавцем, виходячи саме з мети їх діяльності.[19, c50-53]
VІI. Поділ юридичних осіб залежно від виду установчих документів
ЦК залежно від виду установчих документів поділяє юридичні особи на:
- юридичні особи, установчим документом яких є статут;
- юридичні особи, установчим документом яких є засновницький договір;
-юридичні особи, установчим документом яких є установчий акт;
-юридичні особи, установчим документом яких є одноособова заява (меморандум).
Загалом ЦК регулює те, які установчі документи відносяться до різних організаційно-правових форм юридичних осіб.
Статут — обов'язкова умова визнання організації юридичною особою. Водночас, як вже можна було здогадатись, у ряді випадків закон передбачає й інші установчі документи, які також можуть визначати характер організації даної юридичної особи. Таким документом може бути установчий договір. Важливість установчих документів полягає в тому, що всі, хто приймає участь у діяльності організації — засновники, керівники, працівники, повинні знати, що собою представляє відповідне утворення, чим воно буде займатися, хто і як ним буде управляти тощо. Це також важливо і для тих, хто вступає чи наміряється вступити в правові стосунки з даною організацією.
Так, установчими документами для всіх видів товариств є затверджений учасниками статут або засновницький договір, укладений учасниками. ЦК чітко визначає, що установчим документом для товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, виробничих кооперативів, благодійних та релігійних організацій, є статут, а для повного, командитного товариства, товариства з додатковою відповідальністю- засновницький договір. Якщо командитне товариство створюється одним учасником, то засновницьким договором є одноособова заява, що містить ті ж відомості, що і засновницький договір. До речі, якщо з командитного товариства вибувають всі учасники крім одного, то засновницький договір переоформлюється в одноособову заяву, що підписується єдиним учасником товариства.
Установчий акт є установчим документом для установ. Установчий акт може бути як індивідуальним, так і спільним в залежності від кількості осіб, що її створюють. Стаття 83 ЦК визначає, що установчий акт може міститися навіть у заповіті.
Установчий акт може бути скасований засновником відповідної установи до її створення. [2,c.3-5]
VIІI.Класифікація юридичних осіб за організаційними ознаками
За організаційними ознаками юридичні особи поділяються на прості і складні.
Простими юридичними особами вважаються ті, що утворилися на власності фізичних осіб, власності фізичних і юридичних осіб, власності держави, коли власник майна відокремлює його частку для створення юридичної особи.
Складними юридичними особами є ті, що виникають при об’єднанні декількох юридичних осіб(об’єднання споживчої кооперації, об’єднання об’єднань фізичних осіб).
Господарський кодекс визначає, що об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Крім того, стаття 119 Господарського кодексу визнає об’єднання громадян юридичною особою.
Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання, що відрізняються за тим, за чиєю ініціативою вони створені.
Врешті, керуючись все тим же Господарським кодексом, додам, що господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
Кодексом також визначаються органи управління господарських об’єднань, майнові відносини підприємств в складі об’єднання, правовий статус учасника та ін. Але детально зупинятись я на цьому не буду. Загалом же ж тема об’єднань юридичних осіб є цікавою, але можливо, вона надто добре розкрита законодавцем...
IX. Поділ юридичних осіб залежно від економічної залежності
Залежно від наявності економічної залежності юридичні особи поділяються на головну і залежну юридичну особу.
Як я вже згадував, Україна знаходиться в умовах швидкого економічного розвитку, в межах якого роль юридичної особи значно зростає. В таких умовах з’являється більша їх кількість, з’являються навіть їх мережі. В таких випадках і виникає субординація, економічна залежність одних юридичних осіб від інших.
Відносини підпорядкування юридичних осіб регулюються цивільним законодавством України. Прикладом є норма ч.1 ст.118 ЦК, фактично визначає те, які юридичні особи є головними, а які – залежними:
“Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства”.
Слід відмітити, що помилковою є думка щодо того, що відносини підпорядкування можуть виникати лише на підставі договору.
В Україні, як і в багатьох інших країнах регулюється правове становище економічно самостійних юридичних осіб, що отримали назву афілійованих.
Господарський кодекс окреслює поняття дочірнього підприємства, яке здається мені близьким до поняття залежного підприємства в цивільному праві. А саме, відповідно до Господарського кодексу підприємство визнається дочірнім у випадках існування залежності від іншого підприємства. Випадки такої залежності встановлюються ст. 126 цього кодексу, у якій визначено, що група суб'єктів господарювання-юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні, є асоційованими підприємствами. Наприклад, асоційованими підприємствами можна вважати господарське товариство, яке виступило співзасновником іншого господарського товариства і володіє певною часткою у його статутному фонді.
Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством. Наприклад, така залежність виникає у разі володіння одним господарським товариством часткою у статутному фонді іншого господарського товариства, яка становить 25 відсотків акцій. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді іншого (дочірнього) підприємства (наприклад, у випадку володіння контрольним пакетом акцій). Контрольним пакетом акцій, як правило, визнається 51 відсоток акцій у статутному фонді. Як бачимо, поняття дочірнього підприємства згідно з Господарським кодексом є близьким за своїм значенням до визначення залежного господарського товариства, яке містить Цивільний кодекс.[16,c.125-130]
X. Поділ юридичних осіб за правовим режимом
За правовим режимом юридичні особи поділяються на юридичних осіб- власників майна та юридичних осіб-невласників майна.
Юридичні особи-власники майна-це фактично всі приватні юридичні особи.
Що ж до невласників майна, то до них відносяться комунальні установи, казенні підприємства, державні акціонерні товариства. Коротше кажучи, невласники майна-це юридичні особи публічного права. Вони не є суб’ктами права власності, а отже не стають власниками майна, яке передається їм засновниками. Очевидним є те, що інститут юридичної особи публічного права - невласника майна пов’язана з тим, що комунальна власність є не просто матеріальною цінністю, а матеріальною цінністю, що має слугувати інтересам супільства і використовуватись для задоволення потреб і суспільства, і держави.
Все ж, є деяка суперечність норм ЦК, що стосується вище зазначеного. Так, ст.329 ЦК визначає, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом. Ця норма здається мені дещо суперечливою, зважаючи не тільки на те, що цивільне право-приватне право, а й на те, що вона суперечить ст.81 ЦК. В ст.81 вказано:
“Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.”
Чому ж ст.321 є однією з норм-регуляторів правового статусу юридичної особи публічного права?[24-c.118]
ВИСНОВОК
Я сподіваюсь, я ґрунтовно розкрив тему своєї курсової роботи. Не буду приховувати, тема видалася мені досить складною. Але я сподіваюсь, я допустив небагато помилок.
Як я вже казав, на мою думку, є недоліки класифікації юридичних осіб, і я хотів би на них наголосити.
Я хотів би ще раз наголосити на потребі детальнішої регуляції діяльності акціонерних товариств хоча б тому, що це чи не найбільш поширений вид господарських товариств. Можливо, слід прийняти окремий закон, що регулював би питання діяльності саме акціонерних товариств...
Можливо, я не правий, але мені здається, що в ЦК деталізована лише частина видів юридичних осіб, в той час як деякі їх види залишились взагалі без уваги. Прикладом є непідприємницькі та підприємницькі юридичні особи. В кодексі лише надане розмежування підприємницьких в непідприємницьких юридичних осіб без розкриття їх характерних особливостей.
В цивільному кодексі немає поняття приватного підприємства, незважаючи на те, що, на мою думку більшість підприємств є такими за своєю суттю. Фактично, приватні підприємства змушені зареєструватись у формі господарського товариства чи виробничого кооперативу, що є не зовсім доцільним з огляду саме на суть поняття ”приватне підприємство”.
Нагадаю про суперечності норм Цивільного кодексу, про які я розповідав з приводу невідповідності відносин, що регулюються ЦК предмету цивільно-правового регулювання.
Хотів би відмітити, що вже нечинні нормативно-правові акти я використовував лише з метою того, щоб навести приклад того, як регулювались цивільно-правові відносини раніше і які зміни відбулися.
Більше того, я майже завжди використовував ці порівняння для того, щоб показати позитив змін.
Список використаної літератури
1. Блащук Т. Особливості правового статусу юридичної особи з одним учасником//Підприємництво,господарство і право -2005-№12-с.3-6 ;
2. Блащук Т. Організаційно-правові форми юридичних осіб в сучасному цивільному праві//Підприємництво,господарство і право -2005-№8-с.3-5 ;
3. Винар Л. Організаційно-правові форми юридичних осіб, заснованих державою//Підприємництво,господарство і право-2005-№8-с.6-10;
4. Вішик О. Правове станови ще дочірніх підприємств // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 1.-С. 3-7.
5. Господарський кодекс України//ВВР,2003,№18,№19-20,№21-22,ст.144;
6. Закон України”Про власність” //ВВР,1991,№20,ст.249;
7. Закон України”Про кооперацію” //ВВР,2004,№5,ст.35;
8. Закон України”Про підприємництво” //ВВР,2003,№18,№19-20,№21- 22,ст.144;
9. Зуб И. К проблеме видов юридических лиц//Предпринимательство, хозяйство и право-2000-№10-с.44-47;
10.Кипов В. Количество участников: 2 + 0 = 3!// Юридическая практика. - 2003. - № 2 (264). - С. 12.
11.Конституція України//ВВР,1996,№30,ст.141;
12.Кочергина С. Организационно-правовая форма юридических лиц: генезис доктрин и подходов//Підприємництво,господарство і право-2003-№1-с.36- 40;
13.Кочергина С. Организационно-правовые формы коммерческих юридических лиц:исторические аспекты //Підприємництво,господарство і право-2002-№9-с.36-40;
14.Лист Вищого господарського суду”Зауваження до Господарського кодексу”// “Урядовий кур’єр”,09.09.2001,№01-2.2/279
15. .Лист Вищого господарського суду “Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій”//” Урядовий кур’єр”,31.05.2002, №012.2/279;
16.Медведєва Л.,Гончарова Н. Зміни в законодавстві щодо організаційно-правових форм юридичних осіб//Право України-№4-с.125-130;
17.Поліщук О.Ю. Новий підхід до класифікації юридичних осіб за новим цивільним кодексом//Економіка,фінанси,право-2003-№11-с.18-19;
18.Постанова президії Верховного Суду України”Щодо вирішення спорів, що виникають у сфері регулювання діяльності акціонерних товариств” від 03.03.2004. №15,”Судова практика№3-4”,2005;
19.Примак В. Питання розвитку приватного права//Юридична Україна-2005-№3-с.50-53;
20.Селіванова І. Про співіснування систем юридичних осіб в аспекті нових Цивільного та Господарського кодексів//Юридична Україна-2004-№10-с.10;
21.Труфанова Л.М. Юридичні особи в сучасному українському цивільному праві:теорія і практика//Держава і право-№13-К.,2001-с.219-224;
22.Цивільний кодекс України//ВВР,2003,№40-44,ст.356;
23.Цивільний кодекс Української РСР//втратив чинність на підставі Кодексу №435-IV від 16.01.2003, ВВР,2003,№40-44;
24.Цивільне право України:Підручник:У 2т./за заг. редакцією В.І.Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького.- К.: Юрінком Інтер, 2004.-т.1-480с.
Размещено на
