Вступ

В умовах існуючої конкуренції між суб'єктами господарювання інформація стає цінним об'єктом, оскільки володіння інформацією в ринковій економіці необхідне для конкурентноспроможної господарської діяльності. Саме тому, інформація що містить у собі комерційну таємницю, стає об’єктом протиправних посягань з боку конкурентної розвідки.

Перехід до ринкових відносин неминуче призводить до посилення конкуренції між суб'єктами господарювання. Рівень конкурентноздатності в чималому ступені залежить від уміння суб'єкта господарювання захистити свою комерційну інформацію від її неправомірного використання. У підвищенні конкурентноздатності суб'єктів господарювання важливу роль грає комерційна таємниця та її захист.

Питання охорони права суб'єктів господарювання на комерційну таємницю, захисту від конкурентної розвідки, стають все більш важливими унаслідок загострення форм конкурентної боротьби, що часто призводить до неправомірного використання відомостей, що складають комерційну таємницю, з метою нанесення шкоди конкуренту.

Захист від конкурентної розвідки, тобто іншими словами комерційна таємниця суб'єктів господарювання та її охорона набувають пріоритетного значення через посилення економічної конкуренції в умовах розвитку ринкових відносин в Україні. Розвиток економічної конкуренції, необхідність досягнення переваги на ринку ставлять перед суб'єктами господарювання завдання захисту комерційної таємниці за допомогою правових засобів.

Перехід України до ринкових відносин, розвиток підприємництва і конкурентних відносин викликають необхідність правового захисту інформації, розголошення якої може завдати збитків суб'єктам господарювання. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою комерційна таємниця захищається законодавством як цінний товар, то в Україні дотепер відсутній повноцінний правовий механізм захисту інформації, що складає комерційну таємницю.

Чинне законодавство не передбачає спеціальних заходів захисту від конкурентної розвідки, не визначає конкретного механізму реалізації прав володарів комерційної таємниці. Недоліки чинного законодавства створюють труднощі та проблеми для суб’єктів господарювання, що володіють комерційною таємницею, обмежують можливості реалізації та захисту їх права на таку інформацію.

Неналежний рівень правового регулювання відносин, пов'язаних з комерційною таємницею суб'єктів господарювання, сприяє поширенню комерційного шпигунства, безперешкодному використанню окремими особами незаконно отриманих наукомістких технологій, програмних продуктів та іншої інформації, що відноситься до комерційної таємниці.

Проблеми комерційної таємниці досліджувалися, в основному, ученими-економістами, що спеціалізуються в сфері економічної або інформаційної безпеки підприємств. Серед досить відомих теоретичні розробки спеціалістів у галузі захисту інформації Е.Я.Соловйова, В.А.Рубанова, В.М.Чаплигіна, А.А.Чернявського та ін.

В останні роки стали з'являтися публікації, що аналізують поняття комерційної таємниці, окремі правові способи захисту від несанкціонованого розголошення, пропозиції по удосконалюванню законодавства в цій сфері. Зокрема, до окремих проблем комерційної таємниці звертались вчені-юристи О.А.Городов, Н.С.Гуляєва, С.Е.Жилінський, С.А.Кузьміна, В.Н.Лопатін, С.А.Паращук, О.А.Підопригора, О.О.Підопригора та ін. Однак багато правових аспектів комерційної таємниці залишилися поза полем зору вчених-юристів.

Метою дослідження є розгляд теоретичних і практичних питань правового регулювання відносин щодо захисту комерційної таємної інформації.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією права інтелектуальної власності суб’єкта господарювання на комерційну таємницю та його захистом від конкурентної розвідки.

Предметом дослідження є право суб’єкта господарювання на захист від конкурентної розвідки.

1. Огляд законодавства України з питань комерційної таємниці

Важливим етапом у розвитку законодавства про комерційну таємницю стало введення в дію Господарського кодексу і нового Цивільного кодексу України. Вперше в законодавстві України на рівні кодифікованих законів визначені основні положення про комерційну таємницю, а саме: ст.162 ГК передбачає правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці, а глава 46 ЦК встановлює право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, зокрема, поняття комерційної таємниці, майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, охорону комерційної таємниці органами державної влади, а також строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

Інші закони, що передбачають положення про комерційну таємницю (джерела інституту комерційної таємниці), можуть бути класифіковані на кілька груп.

Перша група включає закони, які містять положення про інформацію або окремі її види, що застосовні до комерційної таємниці як виду інформації або відокремлюють її від інших видів інформації. У цю групу законів слід включити закони України „Про інформацію”, „Про науково-технічну інформацію”, „Про захист інформації в автоматизованих системах” , „Про державну таємницю” тощо.

Друга група включає кодифіковані й інші закони, що містять загальні положення про комерційну таємницю, її захист і відповідальність за порушення, застосовувані незалежно від сфери діяльності суб'єктів господарювання. До їхнього числа слід насамперед віднести Господарський кодекс і Цивільний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс, а також закони „Про захист від недобросовісної конкуренції” , „Про природні монополії” , „Про господарські товариства”, „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” тощо [4, с. 66].

Так, ч. 4 ст. 25 Господарського кодексу України встановлює, що держава забезпечує захист комерційної таємниці суб’єктів господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Ст. 36 ГК надає поняття комерційної таємниці та визначає неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею; ст. 162 ГК визначає правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 60 ГК України мають бути опубліковані відомості про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Цивільний кодекс України дає визначення поняття «комерційна таємниця», а також передбачає майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю тощо. Крім того, ЦК вказує коло таких відомостей, які юридична особа зобов'язана повідомляти відповідним органам або зобов'язана доводити до загального відома. Так, ч. 5 ст. 152 ЦК України передбачає обов'язок АТ, яке проводить відкриту підписку на акції, щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Кодекс України про адміністративні правопорушення і Кримінальний кодекс України містять положення щодо адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення законодавства про комерційну таємницю.

У ст.23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вказано, що з дня прийняття господарським судом ухвали про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю [3, с. 54].

Третя група включає спеціальні закони, що регулюють окремі сфери господарської й іншої діяльності, та містять деякі положення про комерційну таємницю. Це, зокрема, закони України „Про страхування”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про режим іноземного інвестування”, „Про угоди про розподіл продукції”, „Про наукову і науково-технічну діяльність”, „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” тощо.

Вони можуть бути поділені за предметом регулювання на закони, що регулюють: біржову діяльність; страхування; діяльність митних органів; постачання товарів; обіг цінних паперів; зовнішньоекономічну й інвестиційну діяльність; енергетику, зв'язок, транспорт, будівництво тощо.

Зокрема, у сфері біржової діяльності брокерам забороняється розголошувати комерційні таємниці щодо здійснюваних за їх участю біржових операцій клієнтів (ст. 16 Закону України „Про товарну біржу”).

У сфері обігу цінних паперів ст. 14 Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” установлює, що порядок обміну інформацією на умовах гарантованої конфіденційності між учасниками Національної депозитарної системи і формування стандартизованих процедур здійснення ними операцій із цінними паперами, випущеними в бездокументарній формі, та знерухомленими цінними паперами встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку згідно з вимогами міжнародних стандартів і на базі використання міжнародних систем нумерації цінних паперів. Учасники Національної депозитарної системи гарантують конфіденційність інформації щодо рахунків у цінних паперах та обігу цінних паперів. Усі їх працівники зобов'язані додержуватися вимог конфіденційності інформації щодо рахунків у цінних паперах та обігу цінних паперів [5, с. 11].

Крім законів, у систему законодавства України про комерційну таємницю також включаються інші нормативно-правові акти, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України „Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” від 09.08.1993 р. № 611.

Слід зазначити, що положення цих нормативно-правових актів як у межах кожної з зазначених груп, так і в цілому багато в чому не погоджені, носять фрагментарний, розрізнений характер, у цілому комплексно не регулюють відносини, пов'язані з комерційною таємницею суб'єктів господарювання.

Більш того, незважаючи на численність нормативно-правових актів, у яких згадується комерційна таємниця або містяться окремі положення про неї, зазначені норми мають в основному відсильний або декларативний характер, містять окремі суперечливі положення, що утрудняє їхню практичну реалізацію. У цих актах не встановлений механізм реалізації захисту права суб'єктів господарювання на комерційну таємницю. Усе сказане підтверджує необхідність прийняття єдиного спеціального нормативно-правового акта – Закону «Про комерційну таємницю».

2. Захист комерційної таємниці в Україні

Неправомірне збирання, розголошення і використання комерційної таємниці є правопорушенням, що традиційно визначається в навчальній літературі як суспільно шкідливе (або суспільно небезпечне) протиправне і винне діяння деліктоздатного суб'єкта, що тягне юридичну відповідальність або винне протиправне діяння, що здійснюється деліктоздатною особою.

Для визначення неправомірного збирання, розголошення і використання комерційної таємниці як виду недобросовісної конкуренції слід проаналізувати склад цього правопорушення.

Юридичний склад правопорушення в навчальній літературі визначають як сукупність необхідних і достатніх з погляду чинного законодавства умов або елементів (та їхніх ознак) об'єктивного і суб'єктивного характеру для кваліфікації протиправного діяння як правопорушення [5, с. 13].

Страницы: 1, 2

В соцсетях