Сувора закономірність, а може бути трагічна неминучість в тому, що людська природа та соціальне життя все ще далекі від ідеального. Реалістично не мріяти про повне викорінення зла, а прагнути до його обмеження. Втому числі і з допомогою створення правового суспільства, правової держави. Більш того, чи можлива ця ідеальність? Природно ні, бо такою є природа людини.
На даний момент немає альтернативи правовій державі, якщо ми приймаємо загальнолюдську систему цінностей, в основі своєї христянської моралі. Але, щодо загальнолюдської - явне перебільшення, не слід забувати про мусульманські держави, де існує релігійна система права. Тому скажемо так: на даний момент не існує альтернативи в правовій державі, якщо ми приймаємо систему цінностей західної цивілізації.
Тому одним з шляхів формування правової держави, одним із напрямків цієї роботи є розвиток громадянського суспільства, що виступає важливою ланкою між особистістю та державою, в якому реалізується визначна частина прав і свобод людини; затверджується принцип політичного плюралізму.
2.3 Стан забезпечення та захисту прав і свобод людини в Україні в останні роки
Про рівень громадянського суспільства також говорить наявність механізмів правового захисту інтересів громадян.
Про стан забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні можна робити висновки з щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачової. Протягом останнього часу в них підкреслюється про підвищення рівня забезпеченості гарантій громадян України в багатьох сферах суспільства: соціальній, економічній, політичній. Не дивлячись на це ще залишаються не вирішеними питання створення дієвих механізмів захисту прав людини.
Так, наприклад, виходячи з аналізу зазначеної доповіді у 2003 році Кабінетом Міністрів України розпорядженням від 20 листопада 2003 р. N 691-р були затверджені заходи щодо організаційного забезпечення подальшого вдосконалення законодавства з питань захисту прав і свобод людини та приведення його у відповідність з міжнародними стандартами.
В них було передбачено розробити і подати в установленому порядку проекти законів України в тих сферах, де існують проблеми захисту прав громадян, а саме:
1. Про внесення змін до Законів України (зокрема до статей 15 і 24 Закону України “Про оплату праці", Законів України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”,) щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати;
2. Про внесення змін до Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування" щодо підвищення розмірів виплати за деякими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування;
3. Про реабілітацію інвалідів;
4. Про професійний розвиток персоналу на виробництві та у сфері послуг;
5. Про внесення змін до Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” у частині, що стосується використання за кордоном органів померлих громадян України для потреб трансплантації;
6. Про імплементацію та виконання рішень Європейського суду з прав людини.
Було також акцентовано увагу на опрацюванні питань щодо віднесення до переліку захищених статей видатків державного бюджету щорічних видатків на забезпечення продуктами харчування затриманих та заарештованих осіб, будівництво, реконструкцію і ремонт діючих ізоляторів тимчасового тримання, приймальників-розподільників для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту; опрацюванні питань стосовно створення фонду соціального житла для громадян, які потребують відповідного захисту з боку держави.
Велика увага на сьогоднішньому етапі розвитку української держави акцентується на необхідності створення дієвих механізмів соціальних прав громадян, особливо найменш соціально захищених.
Так, у постанові Верховної Ради України від 11 грудня 2003 року “Про стан забезпечення в Україні встановлених чинним законодавством соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту ветеранів праці" було відзначено, що Кабінету Міністрів України, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування не вдалося повною мірою забезпечити державні соціальні, економічні, правові та конституційні гарантії у сфері соціального захисту ветеранів праці. Показники рівня соціальної захищеності цієї верстви населення не відповідали вимогам законодавства, встановленим стандартам рівня життя громадян. Зокрема, середній розмір виплачуваних пенсій залишався низьким і становив лише 52 відсотки прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Більшість пільг, передбачених Законом України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", не реалізовувались.
Недостатнім був і рівень забезпечення ветеранів праці санаторно-курортним лікуванням, безплатним зубопротезуванням. Не до кінця вирішені питання щодо надання ветеранам праці пільг на проїзд в автомобільному транспорті, встановлення телефонів. Потребувала активізації робота по підтриманню здоров’я і сприянню активному довголіттю громадян похилого віку та нагальному розв’язанню проблеми такої категорії ветеранів, як “діти війни”.
Неприпустимою була визнана спроба Кабінету Міністрів України замінити систему пільг на адресну грошову допомогу та порушення окремими представниками виконавчої влади вимог чинного законодавства при розгляді звернень ветеранів праці.
Аналогічна ситуація склалась у 2003, 2004, 2005 роках і з захисту прав інвалідів в Україні, що дає підстави стверджувати про необхідність подальшого вдосконалення існуючої системи соціальних та економічних гарантій в українській державі.
Висновки
Як показав проведений в цій роботі аналіз, гpомадянське суспільство існує і функціонує в діалектично супеpечливій єдності з деpжавою. Пpи демокpатичному pежимі воно взаємодіє з деpжавою, пpи тоталітаpному стоїть у пасивній чи активній опозиції до деpжави.
Сьогодні в Конституції Укpаїни закpіплені пpавові основи для подальшого pозвитку гpомадянського суспільства: пpинцип багатопаpтійності, ствоpення деpжавою однакових умов для діяльності політичних паpтій, інших гpомадських об'єднань, забоpону будь-якій політичній силі пpисвоювати пpаво здійснювати деpжавну владу (ст.3, 15, 36, 37); пpинцип економічної багатоманітності, pівність всіх фоpм власності, невтpучання деpжави у безпосеpедню господаpську діяльність підпpиємств незалежно від фоpм власності, свобода підпpиємництва (ст.13, 15, 42); пpинцип ідеологічного плюpалізму, відокpемлення цеpкви від деpжави, невтpучання деpжави у спpави pелігії; pоздеpжавлення й деідеологізація освіти, науки і культуpи, всієї духовної сфеpи суспільства на основі конституційного гаpантування пpава на свободу думки, совісті і pелігії (ст.15, 34, 35); пpинцип відповідальності деpжави пеpед людиною за свою діяльність (ст.3); пpинцип невідчужуваності та непоpушності пpав і свобод людини (ст.21) та ін.
Сьогодні фахівці бачать кілька сценаріїв розвитку в Україні громадянського суспільства, а саме:
І. Згортання громадянського суспільства і реставрація в якомусь вигляді тоталітарного режиму.
ІІ. Консервація на тривалий час існуючого стану речей і, відповідно, авторитарних методів управління.
ІІІ. Поступовий, еволюційний розвиток і зміцнення громадянського суспільства.
Останній сценарій вчені вважають найвірогіднішим. Хоча й не виключає можливості двох інших.
Поступ громадянського суспільства в українській державі залежить від розв’язання чималої кількості непростих проблем. Одна з них - удосконалення відносин між державою і суспільством, владою і громадянами. За роки незалежності в Україні не вдалося створити умов, за яких більшість громадян відчувала б себе активними суб’єктами політики.
Влада - є однією з фундаментальних засад суспільства. Але до владних структур знахабніло лізе кримінальна і напівкримінальна корумпована буржуазія. Люди, працьовиті, енергійні, високої культури та інтелекту, які переймаються честю і благом країни, залишилися без правової підтримки і належної винагороди за сумлінну працю. У принизливому становищі опинилися інтелігенція, робітники, сільські трудівники. Це негативно позначається на довірі громадян до органів влади.
Головним ресурсом демократичної влади є не нагромадження речей, грошей, земель, а високорозвинене матеріальне і духовне виробництво. Пекуча проблема - формування ефективних соціальних відносин, які б забезпечували економічну свободу особистості і зростання потужного середнього класу - основи громадянського суспільства.
За таких умов роль держави в розвитку громадянського суспільства зростає. Самі його інститути потребують сильної державної влади, яка б створювала правові, політичні, організаційні умови для їх існування, виступила гарантом їх функціонування. Простежується тенденція взаємозближення і взаємопроникнення громадянського суспільства і владних структур: держава невпинно поширює свої повноваження в соціальній сфері, а громадянське суспільство активно впливає на функціонування політичної системи.
Приймаючи до уваги все перераховане вище, можна припустити, що процес формування громадянського суспільства в нашій країні буде тривалим і багато в чому хворобливим. Зі світової практики основні напрямки його розвитку відомі: становлення демократичного механізму політичної влади на основі чіткого поділу її функцій, що виражає інтереси різноманітних шарів населення; створення необхідних умов для переходу до ринкової економіки як основі громадянського суспільства; підпорядкування всіх державних, господарських органів, структур усіх політичних партій закону, забезпечення його верховенства; роздержавлення власності в самих різних формах і утворення різних рівноправних економічних суб'єктів; досягнення необхідного рівня громадянської культури, поступове формування навичок соціально-політичної діяльності в демократичних умовах життя. Без останнього, здається, основна частина населення країни виявиться нездатної сприйняти цінності громадянського суспільства, не зрозуміє необхідності його становлення і розвитку.
Список використаних джерел
1. Конституція України. - Харків: "Фоліо", 2006 р.
2. Кочетков П.М., “Гражданское общество: проблемы и перспективы развития” - Москва: "Атака", 1998. - 97 с.
3. Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення - Київ: Либідь. 2003. - 82 с.
4. Локк Дж, "Два трактата о правлении" - Москва: "Атака". 1988. - 312 с.
5. Лучин В.О. Конституционные ноpмы и пpавоотношения. Учебн. пособие для вузов. - М., Закон и пpаво. ЮHИТИ, 1997 г.
6. Малько А.В., С.А. Комаров, “Теория государства и права", Учебник краткий курс. - М., 2001. - 217 с.
7. Нерсесянц В.С., “Философия права". Учебник для вузов - Москва. Юристь. 1997. - 401 с.
8. Никонов В. От Эйзенхауэра к Никсону. Из истории республиканской партии США. - М.: Юристь. 1984. - 62 с.
9. Новая индустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В.Л. Иноземцева. - М.: Юристь. 1999. - 291 с.
10. Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия. - К., 1993.
11. Омельченко О.А. Идея правового государства: истоки, перспективы, причины. - М.: Юристь. 1994. - 192 с.
12. Основи конституційного пpава Укpаїни / Під ред. Касинюка Л.А. - Х: ТОВ "Одісей", 2004. - 331 с.
13. Погорілко В.Ф. Конституційне пpаво Укpаїни. Підpучник для студентів юpидичних спеціальностей вищих закладів освіти. - К., "Hаукова думка". 2004. - 204 с.
14. Пойченко А.М. Політика: теорія і технології діяльності. - К.: "Вен турі". 2001. - 174 с.
15. Політичні структури та процеси в сучасній Україні / За ред.Ф.М. Рудича. - К.: "Наукова думка. 2003. - 104 с.
16. Політологія: Посібник для вузів за pед. О.В. Бабкіної, В.П. Гоpбатенка. - К.: "Накова думка". 2005. - 227 с.
17. Рабинович П.О., “Основи загальної теорії права та держави", - К.: "Вентурі". 2002. - 188 с.
18. Соловьев А.И., " Три облика государства - три стратегии гражданского общества" - М.: "Атака". 1999. - 217 с.
19. Тодыка Ю. Конституционное пpаво Укpаины: отpасль пpава, наука, учебные дисциплины. Учебное пособие. - Хаpьков: Ин Юре. 1998. - 316 с.
