Для вирішення питання про тотожність або відмінність користуються ідентифікуючими об'єктами. Наприклад, для того, щоб вирішити питання, чи залишені сліди ніг, виявлені на місці злочину, вилученим у обвинуваченого взуттям (чи є воно тим самим), необхідно дослідити самі сліди або їх копії (зліпки). За допомогою зліпка вирішується дане питання. Взуття – це ідентифікований об'єкт, а слід взуття (зліпок) – це ідентифікуючий об'єкт [15, 30].
Ідентифікуючі об'єкти поділяються на дві групи. Перша група – це об'єкти, що за припущенням слідчого відображають ознаки ідентифікованого об'єкта. Наприклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь злому тощо, які виявлені на місці події.
Друга група – це об'єкти, походження яких від певного об'єкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі об'єкти називаються зразками. Залежно від характеру даної ідентифікації й властивостей інших ідентифікуючих об'єктів до зразків пред'являються ті або інші вимоги. Загальною і найважливішою вимогою є безсумнівність походження зразків. Зразки, у свою чергу, поділяються на основні та додаткові, або експериментальні.
1.3 Загальна методика ідентифікації
Суттєвим питанням теорії криміналістичної ідентифікації є загальна методика ідентифікації, яка розглядає головні риси та основні прийоми встановлення тотожності, що властиві будь-якому виду ідентифікації.
Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадається на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну. Ці дві стадії взаємозалежні.
Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об'єкта або ідентифікуючих об'єктів, походження яких безсумнівне, після цього вивчаються інші ідентифікуючі об'єкти. Процес встановлення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, аналізу ознак об'єктів ідентифікації.
Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх порівняння. Ця частина роботи – порівняльне дослідження – є найважливішою в ідентифікації. Таке дослідження тісно пов'язане з безпосереднім аналізом, оскільки порівняння, відділене від аналізу, не може забезпечити детального зіставлення властивостей і ознак порівнюваних об'єктів.
Порівняння здійснюється за допомогою зіставлення ознак ідентифікованого об'єкта з ознаками ідентифікуючого або ознак тільки ідентифікуючих об'єктів. Цей останній випадок означає:
а) відсутній ідентифікований об'єкт (два машинописних тексти);
б) порівняння з ознаками ідентифікованого об'єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).
Кожний із об'єктів має множинність ознак, однак при порівнянні використовуються не всі ознаки. Ідентифікаційними ознаками називаються ознаки, які слугують для порівняння.
Способи порівняльного дослідження:
1) спосіб зіставлення зводиться до розміщення порівняльних відображень в одне поле зору або на можливо більш близьку відстань одне від одного з тим, аби порівнювані об'єкти знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак.
З метою створення найкращих умов для зіставлення часто використовуються різноманітні оптичні прилади. Широко застосовуються фотографічні прийоми порівняння. При зіставленні іноді роблять допоміжні побудови;
2) спосіб накладення відображень полягає в накладанні одного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим, щоб при суміщенні виявити як збіжні ознаки, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спеціальні прозорі відображення на плівці, склі (негатив – позитив);
3) спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні двох відображень, при якому частина одного з них може розглядатися як продовження іншого. Частіше за все два фотозображення розрізаються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень [15, 33].
Синтетична стадія. Якщо основним завданням аналітичної стадії було встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді – подібність.
У результаті порівняння може бути встановлений збіг низки ознак і розбіжність інших. Залежно від виду дослідження експерт пояснює це даними конкретної науки, але завжди і в усіх випадках необхідно:
при поясненні відмінностей враховувати:
а) зміни властивостей об'єктів ідентифікації;
б) зміни умов прояву властивостей;
в) зміни матеріально-фіксованого відображення;
при поясненні збігу враховувати:
а) стійкість ознак;
б) наскільки часто ознака трапляється в об'єктах ідентифікації (чим більш рідкісною є ознака, тим вона цінніша);
в) конкретні умови відображення об'єктів ідентифікації.
Істотне значення для наукового пояснення й збігу і відмінностей в ознаках має вивчення умов і механізму утворення ознак.
Висновок про тотожність, відмінність або групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен будуватися на даних дослідження і бути обґрунтованим. Цей висновок повинен бути результатом глибокої оцінки збігу і відмінності в ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв'язку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об'єкта. Для висновку про наявність тотожності необхідним є збіг комплексу ознак, неповторних у даному сполученні та ні в якому іншому об'єкті. Для тотожності необхідним є збіг саме комплексу ознак, окремі ознаки можуть бути у багатьох об'єктів. Таким чином, для індивідуальної ідентифікації (встановлення конкретної тотожності) необхідним є збіг комплексу загальних і окремих ознак. Критерієм для вирішення питання про достатність даного комплексу для висновку про тотожність є практика, наукові положення [15, 34].
Для висновку про групову належність (групову ідентифікацію) необхідним є збіг всіх істотних ознак даної групи (роду, виду, системи, сорту, марки тощо), тобто таких ознак, за відсутності однієї з яких виключається належність об'єкта до групи.
Результат ідентифікації може бути виражений:
а) у позитивній формі – тотожність установлена;
б) у негативній формі – установлена відмінність;
в) у категоричній формі – інше вирішення даного питання за переконанням експерта неможливе;
г) у ймовірній (передбачуваній) формі – існує велика можливість даного рішення, інше рішення хоча і малоймовірне, але можливе, припустиме.
Наукова достовірність визначається в результаті вирішення таких основних питань:
а) чи необхідні спеціальні знання для вирішення питання про тотожність і якщо так, то чи була призначена судова експертиза, чи достатньо кваліфікований експерт;
б) чи були надані експерту необхідні об'єкти; чи мали вони потрібні властивості;
в) у яких умовах провадилася ідентифікація;
г) чи є науковими метод і засоби, які застосовувалися при порівняльному дослідженні;
ґ) наскільки обґрунтований збіг комплексу ознак; чим мотивуються відмінності;
д) чи немає логічних суперечностей.
Розділ 2. Поняття і значення криміналістичної габітології (габітоскопії) як галузі криміналістичної індентифікації
2.1 Поняття і значення криміналістичної габітології
Криміналістична габітологія (лат. crimen – злочин + habitus – зовнішній вигляд людини, її будова тіла + гр. logos – вчення) – це галузь криміналістичної техніки, що ґрунтується на засадах анатомії, антропології, біології й охоплює систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини, а також сукупність методів і науково-технічних засобів, що забезпечують збирання, дослідження і використання відповідних ознак для ототожнення особи.
Отже, серед криміналістів нині є загальновизнаним, що габітологія вивчає сліди – ознаки зовнішньої будови людини та їх використання в процесі досудового та судового слідства. Однозначного підходу щодо використання терміна "габітологія" не існує. Криміналісти застосовують також термін "габітоскопія".
Криміналістична габітоскопія (лат. crimen – злочин + habitus – зовнішній вигляд людини, її будова тіла + гр. scopeo – розглядати) – це криміналістичне вчення про ознаки зовнішнього вигляду людини, їх матеріальних та ідеальних відображень, про методику використання цих ознак при встановленні фактів, що мають значення для провадження досудового слідства в кримінальних справах про злочини та їх попередження. Як бачимо, габітоскопія вивчає криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності, є галуззю криміналістичної техніки, що охоплює вивчення, систематизацію, оцінку ознак зовнішності з метою застосування прийомів і методів ідентифікації особи.
Що стосується історичного аспекту проблеми, то, наприклад, на початку 90‑х років минулого століття в підручнику з криміналістики був передбачений спеціальний розділ "Криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності". Ототожнення особи за ознаками зовнішності можливе тільки тому, що кожна людина наділена від природи неповторною сукупністю ознак зовнішності, і ці ознаки притаманні тільки цій людині на відповідному етапі її розвитку. Зміни в зовнішності людини можуть трапитися з різних причин, у тому числі умисно [26, 100].
Людина наділена даними, що забезпечують її життєдіяльність. їх можна класифікувати за трьома видами: фізичні, біологічні, соціальні. Це означає, що людині притаманні відповідно три види слідів. Отже, на місці події людина (злочинець, потерпілий, свідок) залишає сліди, які мають інформацію про неї.
1. Фізичні дані характеризують будову тіла людини.
2. Біологічні дані характеризують функціональну діяльність людини як біологічного механізму в соціальному середовищі.
3. Соціальні дані характеризують людину як суб'єкта правовідносин, суспільних відносин.
Фізичні дані людини, у свою чергу, є двох видів: зовнішні (анатомічні) і внутрішні (структурні). Зовнішні (анатомічні) дані характеризують будову тіла людини (голови, обличчя, рук, ніг, зубів, шкіряних покривів та ін.). Внутрішні (структурні) дані характеризують зовнішню будову тканин, органів, різних виділень людського організму.
Біологічні дані людини є трьох видів: динамічні, голосові й мовні. Динамічні дані означають рухові навички, що проявляються під час руху людини, в індивідуальній каліграфії, при жестикуляції, у голосі, манері поведінки. Голос – дані людини, джерело звукових слідів. Завдяки голосу можна формувати індивідуальні комплекси ознак – ідентифікувати людину за голосом, звуковою мовою. Мова – дані людини, що є засобом спілкування з іншими. Криміналістами досліджується усна і письмова мова.
Соціальні дані людини характеризують її як особу. Усі соціальні дані можна об'єднати в окремі класи: персонографічні, психофізіологічні, психічні, світосприймальні, виробничо-ділові, морально-побутові.
Персонографічні дані – прізвище, ім'я, по батькові, стать, дата народження, місце народження, національність тощо.
Психофізіологічні дані характеризують:
1) стан людини – веселість, збудливість, пригніченість;
2) тип нервової діяльності людини – сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік;
3) фізичні вади людини – глухота, сліпота, різні каліцтва.
Психічні дані є сталими душевними якостями індивіда, що набуваються в процесі життєдіяльності, виховання та самовиховання – відчуття, сприймання, увага, пам'ять, почуття, мовлення, уява, мислення, воля. Система психічних даних може впливати на темперамент та характер людини, її психічні якості: енергійність, рішучість, запальність, мужність, сміливість, працьовитість тощо.
