Існують об'єктивні та суб'єктивні причини, що зумовлюють існування латентної злочинності: до об’єктивних належать: середовище й обставини, в яких здійснюються злочини. Приміром, специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення передбачають підвищену прихованість, що породжує труднощі їх виявлення, специфічні недоліки у звітності та контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів, здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речових доказів; віддаленість від населених пунктів або людних місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях тощо.
До суб’єктивних належать: наявність у суспільстві професійної і особливо організованої злочинності, суб’єкти (учасники) яких ретельно маскують свою злочинну поведінку, злочинну діяльність, максимально додають їм видимості правомірних, небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботі правоохоронних органів, низький стан правосвідомості значних верств населення, ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про вчинені злочини, порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку, слабка матеріально-технічна база реєстраційних служб правоохоронної системи, недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних органів та ін.
Фактори, які впливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб класифікувати, якщо взяти за основу вивчення поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин. Головними їх учасниками є суб’єкт злочину, потерпілий, особи, що причетні до злочину, і державні органи кримінального переслідування та правосуддя. Саме від цих учасників залежить, чи буде виявлено злочин і покарано злочинця.
Фактори природної латентності злочинів, що пов’язані з поведінкою злочинця, мають різноманітний і різноплановий характер. Необхідно враховувати, що ретельне маскування, винахідливість і конспірація злочинів, що зчиняються, є важливими факторами латентності, що набагато ускладнює розкриття і розслідування злочинів. Важливою складовою латентності злочинів, що безпосередньо пов’язана з якостями особи злочинця, є вмілий вибір злочинцем жертви. Об’єктом злочинного посягання в таких випадках стають особи, які незаінтересовані в оприлюдненні факту вчиненого злочину. Злочинець враховує, що для такої жертви завдана їй шкода буде незначною порівняно з тим, що вона опиниться в центрі уваги правоохоронних органів.
На латентності окремих злочинів істотно позначається психологічний тиск на потерпілих з боку злочинця: умовляння, підкуп, шантаж, погрози, залякування. При вчиненні тяжких злочинів або настанні тяжких наслідків злочинці можуть застосовувати матеріальні стимули. Факт неповідомлення жертвою злочину у правоохоронні органи про злочинне посягання на її права й інтереси, а також про заподіяння їй матеріальної чи іншої шкоди у кримінологічній літературі дістав назву латентної віктимності.
Мотивами, що утримують потерпілих від заяви про вчинений злочин, можуть бути небажання оприлюднення інтимного боку життя, страх, відсутність віри у професіоналізм правоохоронних органів і їх здатність розкрити злочин, бажання уникнути зайвих проблем тощо. Іноді характер вчиненого злочину обумовлює причетність до нього потерпілого, який за несприятливого вирішення справи опиняється в ролі жертви. До таких злочинів належать, зокрема, шахрайство і хабарництво. Причетність потерпілого до вчиненого злочину в таких випадках є основною причиною їх латентності.
Одним з важливих факторів латентності злочинів, який безпосередньо стосується поведінки свідків, осіб, причетних до злочинів, а також потерпілих, є відсутність дієвого механізму забезпечення безпеки осіб, які сприяють розкриттю злочинів і здійсненню правосуддя. Незахищеність цих осіб від протиправного впливу, який може здійснюватись у вигляді підкупу, умовляння, погроз, шантажу, тимчасової ізоляції й навіть фізичного усунення, спонукає їх ухилятися від виконання громадянського обов’язку.
До факторів об’єктивного характеру, що сприяють латентності злочинів, належать також незадовільна матеріально-технічна забезпеченість як оперативно-розшукових підрозділів, так і правоохоронних органів взагалі. На ефективність їх діяльності істотно впливає недостатність спеціальних технічних засобів, автомототранспорту, сучасних засобів інформаційного забезпечення, криміналістичної техніки.
На особливу увагу заслуговує штучна латентність, що зумовлюється як недоліками у реєстрації, обліку і статистичній звітності, так і суттєвими прорахунками й недоліками в діяльності правоохоронних органів, а також зловживанням і халатністю з боку посадових осіб, на яких покладено функції розкриття й розслідування злочинів.
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
3.1 Соціологічні методи дослідження латентної злочинності
Для виявлення рівня латентності злочинності та окремих видів злочинів розроблені та використовуються загальні та спеціальні методи.
До загальних методів належать: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності, у тому числі виявлення осіб, які потерпіли від злочинів, про що повідомляли до правоохоронних органів, але не отримали передбаченого законом реагування; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів (фахівців); вивчення документів правоохоронних органів, матеріалів фінансово-ревізійного контролю, обліків медичних закладів та ін.
До спеціальних методів, які застосовуються прокурорами та науковцями, належить аналіз діяльності правоохоронних органів щодо реагування на інформацію про злочини, іх розслідування, судовий розгляд справ про них тощо. Ряд цікавих методів виявлення та визначення рівня латентності злочинів запропонував та використав у своєму дослідженні В.Ф. Оболонцев. З їх використанням було встановлено, що в Україні у 1999 р., коли за даними офіційної статистики злочинність скоротилася на 3%, латентними залишилися понад 168 тис., тобто 30% від кількості зареєстрованих.
Ще одна класифікація методів дослідження латентної злочинності є спосіб розроблення, а саме соціологією та кримінологією.
До першої групи належать : спостереження, опитування, соціометрична методика та техніка, аналіз експертних оцінок, контент-аналіз матеріалів преси, співставлення аналізу статистичних показників тощо.
Спостереження – найбільш поширений метод збору кримінологічної інформації шляхом безпосереднього сприйняття та реєстрації значущих явищ, процесів та подій. Це, зокрема, статистична реєстрація злочинності, реєстрація окремих злочинів тощо. Найбільш доступним видом спостереження вважається безпосереднє спостереження. Під час його здійснення дослідник особисто вивчає ситуацію, але участі в будь-яких подіях не приймає. Такий вид дослідження дещо звужує можливості дослідження об’єкта в повній мірі, що не завжди задовольняє інтереси дослідника. Більш цінний матеріал, з позицій зв’язку з явищем, надає так зване «ввімкнене» спостереження. Під час його здійснення дослідник інкогніто «включається» в колектив, який піддається дослідженню, і як безпосередній учасник одержує можливість систематично спостерігати та навіть впливати на різноманітні ситуації, що виникають.
Опитування – звернення із запитаннями до особи, яка опитує, до соби, яка оптується (до респондента). Опитування є одним із найбільш поширених методів збору кримінологічних даних. На достовірність опитування спливають: предмет опитування, процедура проведення та бажання респондента відповідати на запитання. Існують такі види опитування: бесіда, інтерв’ю, анкетування.
Бесіда – природний акт людського спілкування. Потреба проведення наукового дослідження перетворює бесіду з огляду на мету – вивчення рівня латентності злочину. У штучну, попередньо обмірковану процедуру. Штучний характер бесіди має бути відомим лише досліднику. А не опитуваній особі, інакше щирість відомостей останньої буде сумнівною. Для респондента бесіда повинна носити характер вільної розмови, завдяки чому у нього виникає почуття довіри до особи, яка провадить опитування. Як правило, цей вид опитування провадиться згідно з попередньо складеним планом, в якому передбачаються можливі відповіді респондента. Відповіді можуть фіксуватися схематично, скорочено та за допомогою магнітофону.
Інтерв’ю – найбільш швидкоплинне та запрограмоване опитування. Під час якого ускладнюється можливість встановлення надійного психологічного контакту між респондентом та описуючою особою. Психологічна установка опитуваного під час інтерв’ювання пов’язується зі змістом відповідей, а не з їх мотивами, які залишаються недостатньо з’ясованими або взагалі не розкритими. З огляду на специфіку проведення, цей вид опитування може бути запроваджений лише суб’єктами здійснення наукової або науково-технічної діяльності.
Анкетування – вид опитування, який виконується суб’єктами наукової та науково-технічної діяльності. Він ґрунтується на опосередкованій взаємодії особи, яка опитує, з особою – респондентом. Під час анкетування респондент самостійно заповнює бланк з переліком запитань (анкету). Анкетування провадиться з питань, які цікавлять дослідника та які є відомими респонденту. Респондентами можуть бути : особи, які вчинили злочини. Та їх родичі і знайомі, особи – експерти (науковці, судді, слідчі, оперативні працівники), а також інші особи, яких на розсуд дослідника, доцільно опитати.
3.2 Спеціально-юридичні методи дослідження латентної злочинності
Спеціально-юридичні (оперативно-слідчі) методи дослідження латентної злочинності охоплюють сукупність методів, які застосовуються головним чином в оперативній, слідчій та наглядовій діяльності правоохоронних органів, а саме методи: огляд віктимізації, аналіз динамічних статистичних рядів відповідних видів злочинів у порівнянні з даними про активізацію роботи органів боротьби зі злочинністю у період спостереження, кримінологічний експеримент тощо.
Реалізація зазначених та інших заходів, безсумнівно, сприятиме достовірності, повноті та надійності даних про обсяг латентної злочинності.
ВИСНОВКИ
В ході опрацьованих матеріалів з теми курсової роботи можна зробити висновок, що латентна злочинність визначається як частка злочинності, що становить сукупність злочинів різних видів, які вчинені, але з різних причин не стали предметом передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуального провадження та притягнення винних у їхньому вчиненні до відповідальності.
Латентна та інша (нелатентна) злочинність пов’язані між собою і впливають одна на одну. Зростання та посилення небезпечності загальної злочинності через її організованість, професіоналізм, тиск на потерпілих та співробітників правоохоронних органів. Корупційне розкладання останніх тощо супроводжується намаганням злочинців уникнути викриття, тобто збільшення частки латентних злочинів. Цьому намаганню у вигляді «супротиву» може сприяти й підвищення активності у боротьбі зі злочинністю за принципом «дія викликає протидію». З іншого боку латентна злочинність, суттєво викривлює уявлення про реальний стан злочинності. Послаблює результативність боротьби з нею, спричиняє безперешкодне відтворення останньої. Злочинність, що залишається поза реагуванням правоохоронної системи, негативно впливає на соціально-психологічний клімат у суспільстві. Вона породжує недовіру громадян до здатності державної влади забезпечити їхню безпеку від злочинних проявів.
У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.
Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності: низький; середній, високий.
Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації та облікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів, до обов'язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.
Фактори, які впливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб класифікувати, якщо взяти за основу вивчення поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин. Головними їх учасниками є суб’єкт злочину, потерпілий, особи, що причетні до злочину, і державні органи кримінального переслідування та правосуддя. Саме від цих учасників залежить, чи буде виявлено злочин і покарано злочинця.
Для виявлення латентної злочинності використовують загальні та спеціальні методи.
Опрацювавши питання латентної злочинності у курсовій роботі можна зробити висновок про те, що зниження латентної злочинності в межах допустимого є актуальною проблемою в країні. Держава, що неспроможна реагувати на «невидиму» злочинність, стає беззахисною перед нею. А тому слід вживати всіляких заходів щодо зниження цього явища. Виявлення латентної злочинності – завдання складне, але все ж його можна вирішити. Як би вміло не був підготовлений і замаскований злочин, з якими б бережностями не вчинений, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю не зникає, бо будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту, в момент і після його вчинення. Всі ці вчинки пов’язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та інші інформаційні наслідки (відбитки), за якими і можна встановити саму злочинну подію. При виявленні латентних злочинів обов’язково повинні братися до уваги їх специфіка, форма зовнішнього прояву, конкретні способи, місце і час їх вчинення, морально-психологічна характеристика можливої винної особи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закалюк А. Курс сучасної української кримінології / Закалюк А. – К. : «Видавничий дім», 2007. – С. 177.
2. Александров Ю. Кримінологія / Александров Ю., Гель А., Семаков Г. – К. : МАУП., 2002. – С. 56.
3. Головкін Б. Латентний вимір корисливої злочинності в Україні / Головкін Б. // Юридична думка. – 2009.- № 6. – С. 110.
4. Даньшина І. Кримінологія / Даньшина І. – Х.: «Право», 2003, С. 44-45.
5. Іванов Ю. Кримінологія / Іванов Ю., Джужа О. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.
6. Босхолов С. Основы уголовной политики: конституционный, криминологический, уголовно-правовой и нформацеонный аспекты / Босхолов С. – М., 1999. – С. 21.
7. Кудрявцев Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования / Кудрявцев Н. – М., 1994. – С. 164.
8. Джужа О. Кримінологія / Джужа О. – К.: «Атіка», 2010. – С. 67.
9. Гель А. Кримінологія / Гель А., Семаков Г. – К. : МАУП., 2002. – С. 57.
10. Ільченко С. Кримінологічне дослідження стану латентної контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, іх аналогів та прекурсорів / Ільченко С., Ємець Б.// Кримінальне право України. – 2006. - № 7. – С. 19.
11. Губанова О. Латентність згвалтування: рівень та основні фактори детермінації / Губанова О. // Збірник наукових праць. – 2007. - № 36. – С. 454.
12. Кримінальний кодекс України. – К.: Велес, 2008. – С. 51.
13. Хохряков Г. Кримінологія / Хохряков Г., Кудрявцев В. – М. : Юрист, 1999. – С.409.
14. Рущенко І. Соціологія злочинності / Рущенко І. – Х. : Нац. Ун-т внутр. Справ, 2001. – С. 280 – 281.
15. Оболнцев В. Латентна злочинність : проблеми теорії та практики попередження / Оболнцев В. – Х. : СПД ФО Вапнярчук , 2005. – С. 56.
16. Колодяжний М. Вимагання. Поєднане з насильством: деякі питання летентності / Колодяжний М. // Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні: матер. VI міжвуз. Наук. Студ. Конф. З кримінології (м. Харків, 27 листопада 2007 р.). – Х.: Нац. Юрид. Акад. України імені Ярослава Мудрого . – С. 16 – 17.
17. Базирук І. Латентність та злочинність у сфері незаконного переміщення предметів через митний кордон України / Базирук І. // Право України. – 2009. - № 7. – С. 130-134.
18. Панкратов В. Методологія і методика кримінологічних досліджень / Панкратов В. – М.: Юридична література, 1972. – С. 102.
19. Голін В. Кримінологія / Голін В. – Х.: «Право», 2009. – С.26 – 28.
