1) дружина має проживати з малолітньою дитиною;
2) чоловік повинен мати можливість надавати дружині матеріальну допомогу.
Звичайно, поняття "нужденність жінки, яка виховує дитину до трьох років", відрізняється від поняття просто "нужденність". Під час вагітності жінка, як правило, працює певний час і зберігає за собою право на відпустку по вагітності та в зв'язку з народженням дитини, яка оплачується в повному розмірі. У вагітної жінки, та жінки, яка народила дитину, виникає багато додаткових специфічних витрат: на придбання ліків, медичну допомогу, на спеціальний одяг, на особливе харчування, придбання речей, пов'язаних з народженням дитини тощо. Тому поняття "нужденність" у даному випадку набуває особливого специфічного змісту. У СК України усунута і гендерна нерівність: право на аліменти надано й чоловіку, який проживає разом з дитиною віком до трьох років, незалежно від того, чи він працює, та "незалежно від його матеріального становища", а якщо дитина має вади фізичного чи психічного розвитку, то право на аліменти зберігається за ним упродовж шести років, за умови, що дружина може надавати матеріальну допомогу. У законі підкреслюється, що жінка (чоловік) має право на отримання аліментів у такому разі, коли батьком дитини є її чоловік (дружина). Презумпція батьківства (материнства) може бути спростована: можливе судове оспорювання батьківства (материнства) чоловіком (дружиною) і встановлення батьківства (материнства) іншої особи. На нашу думку, покладання обов'язку на одного з подружжя утримувати іншого з подружжя "незалежно від його матеріального становища" не є доцільним. Стягнення аліментів на користь особи, яка не потребує матеріальної допомоги, суперечить поняттю і змісту аліментних зобов'язань. І не зрозуміло, якими критеріями буде керуватися суд, визначаючи розмір аліментів на користь особи, яка матеріально забезпечена і не потребує допомоги.
Б. Утримання того з подружжя, з яким проживає дитина-інвалід. Якщо один із подружжя, в тому числі працездатна особа, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання незалежно від свого матеріального становища за умови, що другий з подружжя може надавати таку матеріальну допомогу. Зазначимо, що в цьому разі право на утримання не обумовлено: а) непрацездатністю позивача; б) нужденністю позивача. Воно не обмежено в часі. На практиці, як правило, той із подружжя, хто доглядає дитину-інваліда, не працює або працює неповний робочий час, що не може не позначитися на його матеріальному становищі та можливості отримання доходів. Розмір аліментів тому з подружжя, з яким проживає дитина-інвалід, визначається за рішенням суду або у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя, або у твердій сумі без врахування можливості одержання аліментів від батьків, повнолітніх дочки або сина.
В. Утримання осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. У СК України з'явився зовсім новий інститут, який передбачає право на утримання чоловіка та дружини, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу (ст. 91). До речі, такий інститут російському законодавству невідомий. Умовами набуття утримання є :
а) проживання однією сім'єю, тобто особи мають проживати спільно та бути пов'язаними спільним побутом;
б) проживання однією сім'єю протягом тривалого часу. Законодавець не дає прямої відповіді на питання, що необхідно розуміти під поняттям "тривалий час". Зрозуміло, що це поняття є оціночним, і суд у кожній конкретній справі має обґрунтовувати своє рішення щодо тривалості спільного проживання. В будь-якому разі час спільного проживання повинен бути не меншим десяти років, які згадуються в ст. 76 СК як умова отримання аліментів протягом п'яти років після розірвання шлюбу і досягнення пенсійного віку;
в) непрацездатність позивача настала саме під час спільного проживання;
г) позивач потребує матеріальної допомоги;
д) відповідач за своїм матеріальним становищем має можливість таку допомогу надавати.
Ідея законодавця зрозуміла: він намагається надати певні гарантії і матеріально підтримати тих осіб, які створюють по суті сім'ю, але в силу певних обставин не бажають (або не мають можливості) зареєструвати належним чином свої сімейні відносини. Наведені новели вимагають досить обережного ставлення до них на практиці, оскільки якщо питання щодо аліментування таких осіб не буде погоджено сторонами добровільно, то доказовою базою для суду стануть, перш за все, показання свідків, що не може не обумовити появу безпідставних позовів, судову тяганину та виникнення спорів, які важко розв'язати. Нагадаємо, що ЦК УРСР позбавляє сторони можливості посилатися на показання свідків при порушенні простої письмової форми угоди. У даному ж випадку саме показанням свідків належатиме головна роль.
2. Аліментні зобов'язання колишнього з подружжя
1. Право непрацездатного з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, на отримання аліментів зберігається за певних обставин і після розірвання шлюбу.
Статистика вперто переконує в актуальності питання щодо утримання непрацездатного з подружжя після розірвання шлюбу. Проблему щодо утримання колишнього з подружжя можна розв'язати наступними шляхами:
а) перерозподілити майно подружжя таким чином, щоб непрацездатний із колишнього подружжя був забезпечений;
б) надати йому достатніх засобів до існування за рахунок коштів соціального забезпечення;
в) зобов'язати іншого з колишнього подружжя утримувати непрацездатного з подружжя, шляхом періодичних виплат на утримання.
Звичайно, найбільш прийнятним розв'язанням проблеми є створення в країні такої системи соціального забезпечення, яка б дозволяла будь-якій особі по досягненню віку непрацездатності належно існувати. Але, на жаль, докорінні економічні зміни в нашій державі обумовили суттєвий розрив між середнім рівнем пенсій, допомог та прожитковим мінімумом, затвердженим урядом. Держава не має можливості виконати належним чином свої зобов'язання перед громадянами в соціальній сфері. Щодо поділу майна подружжя, то цей шлях допомагає досягти позитивних результатів лише у певних випадках. Тому саме аліменти набувають все більшого значення як джерело існування цієї категорії громадян. Водночас поняття "колишнє подружжя" посідає особливе становище серед суб'єктів аліментних зобов'язань. Колишнє подружжя не пов'язане між собою ані сімейними стосунками, ані родинними. Після розірвання шлюбу вони є сторонніми особами. Чи є за таких обставин вмотивованим покладання на одного з них обов'язку щодо утримання іншого? Шлюб - це довічний союз. Важко уявити собі ситуацію, коли майбутнє подружжя при укладанні шлюбу визначає строк дії такого союзу. Якщо ж подружнє життя в силу певних обставин стає неможливим, законодавець надає подружжю можливість розірвати шлюб. При укладанні шлюбу подружжя беруть на себе зобов'язання надавати в житті підтримку один одному, і не лише духовну, а й матеріальну. Як правило, незалежно від розміру доходу чоловіка та дружини вони користуються рівними правами і в майновій сфері. Якщо подружжя тривалий час перебувало в шлюбі, було б несправедливим залишати без засобів до існування того з подружжя (як правило, більш соціальне незахищеною є жінка), хто. своє життя присвятив домашньому господарству, вихованню дітей, пожертвував можливістю набути освіту, кваліфікацію заради службової кар'єри іншого з подружжя, і як наслідок - заробив незначну за розміром пенсію.
2. Право на отримання аліментів у судовому порядку може бути збережено за одним з подружжя і після розірвання шлюбу за наявності обставин, які дають йому можливість отримувати аліменти й у шлюбі. По-перше, законодавець визначає коло осіб, які мають право вимагати отримання аліментів у судовому порядку від другого з колишнього подружжя. До їх числа віднесені колишні з подружжя:
а) які є непрацездатними (тобто укладали шлюб, будучи непрацездатними чи стали непрацездатними під час перебування у шлюбі);
б) які стали непрацездатним протягом року після розірвання шлюбу;
в) які стали інвалідами після спливу одного року після розірвання шлюбу, якщо інвалідність настала внаслідок протиправної поведінки колишнього з подружжя під час шлюбу;
г) яким на момент розірвання шлюбу залишилося не більше як п'ять років до досягнення встановленого законом пенсійного віку. По досягненні пенсійного віку ці особи мають право на утримання за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менше десяти років;
д) з якими проживають діти віком до трьох років (а якщо діти мають вади фізичного чи психічного характеру - до шести років);
є) колишня дружина в період вагітності;
ж) той з подружжя, з яким проживають діти-інваліди.
По-друге, колишній з подружжя має право вимагати сплати аліментів у судовому порядку, якщо він потребує матеріальної допомоги.
Ця умова не поширюється: на вагітну дружину, на того з подружжя, хто проживає з малолітньою дитиною віком до трьох років (а якщо дитина за медичними показаннями потребує догляду - до шести років), а також на того з подружжя, який проживає з дитиною-інвалідом. По-третє, обов'язок сплачувати аліменти може бути покладено на одного з колишнього подружжя лише в тому разі, якщо він має можливість надавати матеріальну допомогу. Колишній з подружжя може вважатися таким, що здатний надавати допомогу, якщо у нього після сплати аліментів іншому з колишнього подружжя, а також іншим особам, яких він за законом повинен утримувати (непрацездатні батьки, непрацездатні, неповнолітні діти та ін.), залишаться кошти, необхідні для його існування.
3. Спеціальний випадок стягнення аліментів з одного із колишнього подружжя, передбачений п. 4. ст. 76 СК. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, коли він є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік (дружина) може надавати матеріальну допомогу. Унікальність обставин, які дають, можливість колишньому чоловіку (дружині) вимагати утримання протягом трьох років після розірвання шлюбу полягає в тому, що:
1) право на допомогу надається працездатній особі;
2) право на утримання не залежить від строку перебування у шлюбі;
3) право на утримання не залежить від наявності дітей;
4) потребу в матеріальній допомозі законодавець пов'язує як із причинами об'єктивного характеру (хвороба, піклування про інших членів сім'ї), так і з причинами суб'єктивного характеру (ведення домашнього господарства, виховання дитини), тобто із звичайними домашніми турботами, з якими не може не бути пов'язаний шлюб. Виходячи із диспозиції статті, позивач, посилаючись на те, що він не набув освіти, бо, скажімо, вів в сільській місцевості домашнє господарство, може вимагати так званої соціальної реабілітації, і суд має задовольнити його позов щодо стягнення аліментів. Водночас колишній чоловік (дружина), якщо вів домашнє господарство, виховував дітей, піклувався про інших членів сім'ї та закінчив, наприклад, заочно педагогічний інститут, права на аліменти не набуде, оскільки має освіту. А враховуючи середню заробітну плату педагогічних працівників, такій особі буде важко довести, що саме домашні турботи перешкодили обійняти "відповідну посаду", яка б її забезпечила.
За згаданих обставин ми не виключаємо, що бажання отримати аліменти буде спонукати певні категорії працездатних громадян укладати шлюби із забезпеченими партнерами, щоб потім, спекулюючи на матеріальних труднощах, на законних підставах вимагати від одного з колишнього подружжя утримання.
