Місце адвокатури в системі правоохоронних органів
Зміст
Вступ
1. Порядок запрошення, призначення, забезпечення обов'язкової участі та усунення захисника від участі у кримінальній справі
2. Порядок оскарження адвокатом-представником судових рішень по цивільній справі, які набули законної сили
3. Процесуально-правові засади участі адвоката-представника у вирішенні господарських спорів судом першої інстанції
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Адвокатура, подібно до всіх соціальних інститутів, не виникає одразу в цілком організованому вигляді, а виникає у житті спочатку у вигляді незначного зародку, який може за сприятливих умов сформуватися і досягти певного розквіту. Зокрема, у стародавніх племенах південної Африки спостерігаються зародки адвокатури.
Побудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура. Адвокатура - це добровільне професійне об'єднання громадян, що здійснює у встановленому законом порядку захист на досудовому слідстві, дізнанні, в суді по кримінальних справах, крім того, здійснююче представництво інтересів позивачів і відповідачів по цивільних справах. Адвокатура є громадською самоврядною організацією, покликаною на основі закону надавати населенню і організаціям юридичну допомогу шляхом консультування з правових питань, складання різного роду документів і ділових паперів.
Адвокатура займає важливе місце в системі правоохоронних органів і організацій. Однак вона не є правоохоронним органом, тому що у адвоката немає повноважень з примусу за дотриманням чиїхось прав, він діє на принципово іншій основі: він захисник. Захист потрібен для того, щоб не допустити слідчих і судових помилок особливого роду: притягнення до кримінальної відповідальності, засудження невинного або засудження винного згідно із законом, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, ніж насправді ним довершений або призначення надміру суворого покарання, а також в інших випадках. Адвокатура — важливий інструмент дійсної демократії.
Саме тому вивчення інституту адвокатури, з'ясування його особливостей та завдань, глибинний аналіз діяльності має актуальне значення для подальшого розвитку цього інституту, а тим самим і для подальшого розвитку нашої країни, для перетворення України в справжню європейську демократичну державу.
В XXІ столітті адвокатура домоглася незалежності й солідарності, перетворившись на силу, яка активно використовується в усьому світі для забезпечення демократичних прав і свобод людини.
Закон визначає, що участь захисника у справі можлива за угодою і за призначенням. Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням або на прохання особи, що підозрюється у вчиненні злочину чи притягається до кримінальної відповідальності. Укладення з адвокатом угоди на здійснення правового захисту є видом цивільно-правових угод. Згідно із такими угодами сторони набувають певних прав і обов'язків. Якщо у справі бере участь захисник за призначенням, а з часом з'являється адвокат за угодою, то останній допускається до участі у справі, замінюючи тим самим адвоката за призначенням.
Замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого й підсудного.
Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол із зазначенням мотивів відмови, а суд вказує про це в протоколі судового засідання. Крім цього, на практиці, як правило, заява про відмову від захисника в судовому засіданні відбираються судом від підсудного у письмовій формі. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу [2, с. 105].
Відмова від захисника по справі, у якій участь такого є обов'язковою, може бути прийнята, але особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд замінюють такого захисника іншим. Заміна захисника іншим захисником може мати місце на будь-якій стадії процесу (ст. 46 КПК). Дізнавач, слідчий, суд чи суддя повинні вияснити мотиви відмови від адвоката, чи вона не обумовлена відсутністю коштів на оплату адвоката або через неявку адвоката на слідство чи в судове засідання. Встановивши вимушеність відмови, вони зобов'язані забезпечити участь захисника по справі.
На практиці виникає питання: чи може адвокат не брати участі у судовому засіданні на певному етапі, коли цього ж підсудного захищає ще хтось з адвокатів. Суди по-різному ставляться до таких ситуацій: в одному випадку не заперечують проти того, щоб такий адвокат за погодженням із підзахисним тимчасово був відсутній; інші - вимагають бути присутніми протягом усього процесу. У зв'язку із цим висловлюється думка, що вимога суду про присутність кожного із захисників протягом всього процесу суперечить процесуальному закону.
З такою думкою слід погодитися з таких міркувань. Згідно із вимогами ст. 46 КПК, підозрюваний, обвинувачений й підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж або іншого захисника в подальших стадіях процесу. Така відмова від захисника є обов'язковою для суду, за винятком лише окремих випадків [4, с. 86].
Отже, підзахисний вправі вирішувати, на якому етапі судового розгляду для його захисту потрібні всі запрошені ним захисники чи хтось із них може якийсь час не брати участі у процесі. Ця ситуація близька до відмови підзахисного тимчасово від допомоги певного адвоката. Хоча, коли принципово підходити до аналізу ситуації, то це швидше «відмова підсудного від послуг лише одного адвоката на деякий проміжок часу». Що стосується процесуального становища адвоката, то він тимчасово зупиняє свої повноваження.
Право підсудного на захист у таких випадках не порушується. Закон виходить із того, що для гарантування права на захист достатньо забезпечити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному захисника, а не захисників. Коли ж підсудний для свого захисту запрошує більше адвокатів, то це його суто суб'єктивне рішення й право, яке дозволяє так вчинити. Отже, саме підсудний у кожний момент судового розгляду справи вправі вирішувати, хто з адвокатів має здійснювати функцію захисту. Головним є тут принцип: щоб у процесі залишався хоч би один захисник.
Закон зобов'язує дізнавача, слідчого, головуючого по справі в судовому засіданні своєчасно роз'яснювати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його право скористатися допомогою професійного захисника. На практиці лише в поодиноких випадках орган слідства добросовісно дотримується цієї норми: просто, зрозуміло роз'яснює право на допомогу захисника, при цьому правдиво роз'яснює, що відсутність у затриманого коштів на оплату роботи адвоката не може бути підставою до відмови забезпечення захисника по справі за призначенням. Частіше якщо і роз'яснюється це право, то в такому формулюванні, що обвинувачений просто не може в тій ситуації усвідомити, як йому краще чинити, а коли слідчий між іншим ще й скептично висловиться щодо ролі адвоката у процесі, то зрозуміло, що особа «добровільно» відмовиться від послуг захисника [3, с. 56].
Якщо ще врахувати психологічний стан підозрюваного, обвинуваченого, стан переживань і моральних потрясінь, викликаних самою подією злочину, арешту, то стає зрозумілим, що формальне роз'яснення слідчим його прав не завжди ним усвідомлюється. Слушно тому в літературі наголошується на важливості дотримання органами слідства вимог ч. 4 ст. 106 КПК щодо вручення затриманому копії протоколу з переліком його процесуальних прав.
Отримавши такий протокол, особа зможе згодом у камері не один раз його прочитати і вникнути в суть цих прав. Адже відомо, що незнання своїх процесуальних прав або нерозуміння їх юридичної суті не сприяє повноцінному захисту від обвинувачення і підозрюваний, обвинувачений перетворюється на безправний «об'єкт дослідження». Хоча є й такі процесуалісти, які навіть пропонують, аби підозрюваним, обвинуваченим роз'яснювати лише окремі права, а такі, як право не визнавати обвинувачення чи право не давати проти себе показання, взагалі з роз'яснення упускати. Тобто фактично пропонується роз'яснювати лише права, які будуть сприяти владі обвинувачення за будь-яку ціну доводити факт вчинення злочину.
Закон містить перелік обставин, що унеможливлюють участь адвоката по справі в якості захисника. Зокрема, відповідно до ст. 61.1 КПК, захисник не може брати участь у справі: якщо він брав участь у даній справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; коли він є родичем особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача. Верховний Суд України у своїй ухвалі від 24 грудня 1996 р. по конкретній справі визнав, що «адвокат не може брати участі у справі як захисник, коли в її розслідуванні чи в судовому розгляді бере участь посадова особа, із якою адвокат перебуває в родинних стосунках». Захисник також не може брати участь у справі, якщо проти нього порушено кримінальну справу; визнано його недієздатним; коли раніше він надавав у даній справі юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги; у випадку зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або права на надання правової допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому законодавчими актами України; у випадку колізії між підзахисними, яких захищає один захисник [5, с. 5].
У ч. 4 ст. 61-1 КПК уперше передбачено як підставу, що виключає участь у справі захисника, якщо він «зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під час судового розгляду справи».
Участь адвоката в цивільному процесі України полягає у здійсненні ним представництва і захисті суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та в сприянні суду у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, прав і обов'язків сторін. Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правові ґрунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі.
При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах та на стадіях цивільного судочинства.
Для ведення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, підтверджене ордером юридичної консультації. Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, крім передачі справи до товариського чи третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні [7, с. 9].
Страницы: 1, 2
