Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:
1. Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права.
Україна як повноправний член світової співдружності визнає і гарантує права і свободи особи притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів треба додати і Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина ратифіковану 17 липня 1997 р. Верховною Радою України.
Права та свободи людини і громадянина, оголошені у згаданих документах і закріплені в Конституції України, перебувають, таким чином, під міжнародно-правовим захистом.
2. Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження.
Цей принцип означає, що всі люди визнаються вільними, вони володіють правами й свободами від народження.
3.Принцип рівноправності прав і свобод осіб.
Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини й громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Він проголошує рівність усіх перед законом і судом.
Права й свободи людини та громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії тощо.
Рівність прав і свобод людини і громадянина проголошується Конституцією України безпосередньо діючою, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність
4.Принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина.
Він полягає у тому, що не повинно бути прав без обов’язків, як не повинно бути і обов’язків без прав. Лише в процесі реалізації обов’язків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу, здійснення прав породжує ті чи інші обов’язки. Так, згідно зі ст. 51 Конституції України, кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.
Конституції України проголошує, що кожний громадянин має право відповідно до закону користуватися об’єктами права власності народу, а також те, що кожний зобов’язаний не завдавати шкоди природі.
5.Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що , по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
При реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов’язків усіма суб’єктами права в сфері правотворчості і правореалізації.
По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповноваженням громадські організації зобов’язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи і обов’язки громадян. Норми поточного галузевого законодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов’язки громадян при їх конкретизації і розвитку, якщо це прямо не передбачено Конституцією.
По-друге, органи всіх гілок державної влади зобов’язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебічної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов’язків.
По-третє, кожний державний орган може і має в межах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити і застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріорітет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, виконання ними своїх основних обов’язків.
Виконання визначених вимог (обов’язків) створює режим конституційної законності, і умовах якого будь-яка конституційна норма про основне право, свободу або обов’язок діє реально і безпосередньо. Тільки в такому режимі може формуватись правова держава.
2.2 Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні
Сьогодні проблеми побудови правової держави в Україні особливо тісно пов’язані із конституційно-правовими інститутами та розвитком конституційної галузі права. Обумовлено це економічними, політичними, соціальними процесами, намаганням вступити до європейського співтовариства. З 1996 року діє Основний Закон держави – Конституція, в якій закладені основні базові засади формування правової держави. На даний час вони повинні реалізовуватись для того, щоб забезпечити поступальний прогресивний розвиток українського суспільства. В деякій мірі це стає можливим через введення в дію з 01 січня 2006 року змін до Конституції України, що передбачили формування в нашій країні парламентсько-президентської держави.
Треба зазначити, що на сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін «правова держава». При цьому одні автори виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала і правовою державою, а інші — з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.[6]
Згідно зі ст. 1 Конституції нашої держави Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проте це лише загальні конституційні засади. Таку державу необхідно ще побудувати.
Правовою є така суверенна держава, яка функціонує в громадянському суспільстві і в якій юридичними засобами реально забезпечено захист основних прав і свобод людини та громадянина. Вона ґрунтується на певних принципах, найважливішими з яких є верховенство права, поділ влади, реальність прав і свобод людини та громадянина, законність, наявність у громадян високої правової культури.
Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто створення і функціонування державних органів та громадських організацій, ставлення до них. а також стосунки між окремими громадянами.
У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму; забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян; відображати суспільні відносини, які склалися у нашій країні. Досвід засвідчив, що взаємозв'язок держави і права може діставати вияв або у верховенстві держави над правом (у такому разі держава стає тоталітарною), або у пріоритетності права щодо держави (відображенням цього є демократична держава).
Нині більшість вчених-правознавців вважають, що формування правової держави у нашій країні буде складним і тривалим процесом, який зумовлює необхідність кардинального реформування економічної, політичної, правової та інших систем суспільства.
Доводиться констатувати, що поки що у нашій державі не досягнуто панування принципу верховенства права. Зокрема, приймаються нестабільні та недосконалі закони, видаються підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать вимогам законів.
Відповідно до принципу поділу влади остання має бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з гілок влади повинна бути незалежною, що має виключати можливість узурпації влади якоюсь особою чи окремим органом. Проте нині в Україні спостерігається протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади.
Важливим принципом правової держави є принцип законності, який означає, що державою керує закон, усе здійснюється згідно з законом, ніхто не підноситься над ним. Закон сам панує, виражаючи загальну волю. Наслідком реалізації цього принципу стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність та вжиття у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей і може призвести до соціальних конфліктів.
Одним з основних принципів права, що визначає поняття і зміст правової держави, є високий рівень правової культури громадян.
Правова культура характеризує повагу до права, знання змісту його норм і вміння реалізовувати їх. Соціологічні дослідження, що проводяться в окремих регіонах України свідчать, що рівень правової культури громадян нашої держави ще далекий від бажаного. А це безпосередньо впливає на стан злочинності, який поки що є незадовільним.
Низький рівень правової культури громадян нашої держави — це наслідок недоліків у системі правового виховання молоді.
Крім зазначених вище принципів правової держави, існують й інші, які до деякої міри характеризують її сутність, зокрема такі, як взаємовідповідальність особи і держави; високозначуща роль у суспільстві та державному житті судових органів; наявність чинної конституції. Для функціонування правової держави необхідні усі ці принципи. Всі вони досліджуються в рамках саме конституційного права України.
Коли ж Україна стане правовою державою? Фахівці (правознавці і політологи) вважають, що за сприятливих обставин це може статися не раніше ніж через 40—45 років.[7]
Треба наголосити на тому, що основою створення і функціонування правової держави є громадянське суспільство, тобто об'єднання вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну участь у політичному житті.
Між державою і суспільством має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства. Бо якщо держава повністю узурпує суспільство, вона знищує людину як вільну особистість. Не держава визначає громадянське суспільство, а останнє створює і контролює державу. Саме у такий спосіб забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави.
Для побудови громадянського суспільства в Україні необхідно забезпечити компроміс між різними політичними партіями, спрямувати зусилля політиків та економістів на об'єднання суспільства для пошуку шляхів виходу з економічної кризи, вирішити проблему міжнаціональних (у нашій державі проживають 14 млн. громадян інших національностей) і міжконфесійних відносин, енергійніше проводити реформування національного законодавства з урахуванням вимог міжнародного права.
На жаль, сьогодні Україна продовжує перебувати в економічній кризі, яка пов'язана з кризою духовності. Низький рівень правосвідомості, неврахування менталітету українського народу — це те, що перешкоджає здійсненню у нашій державі перетворень. Водночас великої актуальності набуває питання про підвищення ефективності дії законів. Без цього здійснення економічних та інших реформ, формування правової держави є досить проблематичним.
Висновки
Проведений в цій роботі аналіз дає підстави стверджувати, що у системі національного права України провідною галуззю є конституційне право України. Цій галузі притаманні риси, характерні для всієї системи права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо. Їй властиві також і специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших підрозділів національного права України. Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності. Це — кваліфікаційні ознаки галузі конституційного права, які в сукупності дають змогу виділити дану галузь права як таку, відокремити її від інших підрозділів системи права, визначити її "обличчя".
Основним визначальним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Саме через розвиток ефективних механізмів здійснення влади та захисту прав і свобод людини здійснюється формування правової держави.
На жаль, сьогодні не всі проблеми правової держави в Україні розроблені теоретично, а крім того більшість з теоретичних розробок в галузі побудови правової держави і громадянського суспільства є лише тезами, які жодного разу не втілювалися у життя. Все це дає подальший стимул для розвитку інститутів конституційного права.
1. Конституція України. – К., “Юрінком”, 1996.
2. Білий П. Правова держава і правова культура: взаємозв’язок та результативність // Право України. – 2002. - № 12. С. 75.
3. Богуцький П. Поняття правової держави та методологічний підхід до проблем її формування // Право України. – 2001. - № 4.
4. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // Право України. – 2004. - №1.
5. Гавриленко Г. Правова держава і правова культура // Право України. – 2002. - № 1. С. 28.
6. Димитров Ю. Правова держава: перспектива чи сьогоднішній день? // Право України. – 2002. - № 5.
7. Задоянчук О. Громадянське суспільство як проблема культури // Людина і політика. – 1999. - №1.
8. Конституційне право України. / За ред. В.Ф. Погорілка. – К., “Наукова думка”. – 2003 р., - 316 с.
9. Конституційне право. / Під ред. В.В. Молдаван, В.Ф. Мелащенка. – К., “Юмана”, - 2002р., - 294 с.
10. Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової держави // Право України. – 2002. - №8.
11. Основи держави і права України. / За ред. Настюка М.І. – Львів, 2001.
12. Основи конституційного права України. / За ред В.В. Копейчикова. – К., Юрінком. 2003 р.
13. Полешко А. Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку // Право України. – 2002. - № 12. С. 90.
14. Рабінович П.М. Основи права. – К., 2001 р.
15. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посібник. 2-е вид. К., 1999 р.
16. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001.
17. Теория государства и права / Под редакцией М.М.Рассолова, В.О.Лучина, Б.С.Эбзеева. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.
18. Хропанюк В.Н. Теорія держави й права. – Харків, 2002 р.
[1] Конституційне право України. / За ред. В. Ф. Погорілка. – К., “Наукова думка”. – 2003 р., С. - 31
[2] Хропанюк В. Н. Теорія держави й права. – Харків, 2002 р., С. - 172
[3] Конституційне право. / Під ред. В. В. Молдаван, В. Ф. Мелащенка. – К., “Юмана”, - 2002р., С. - 72
[4] Основи конституційного права України. / За ред В. В. Копейчикова. – К., Юрінком. 2003 р., С. - 114
[5] Полешко А. Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку // Право України. – 2002. - № 12., С. - 90.
[6] Гавриленко Г. Правова держава і правова культура // Право України. – 2002. - № 1. С. - 28.
[7] Димитров Ю. Правова держава: перспектива чи сьогоднішній день? // Право України. – 2002. - № 5. С. - 12.
