Уточненню цих і інших
питань були присвячені чотири федерально-провінційні конференції на вищому
рівні, що пройшли після 1982 р. Дослідженням проблеми і виробленням
компромісних шляхів її рішення займалися також численні парламентські і урядові
комісії. Ця проблема дуже хвороблива. Так канадські аборигени, що знаходяться
під заступництвом і захистом федерального законодавства, вимагають, принаймні,
2/3 території провінції, хоча корінні жителі провінції складають менше 2% її
населення.
Повноваження та обов’язки, форми, функції та ступінь автономії, фінансова
основа органів місцевого самоврядування регулюються серією законодавчих актів і
викладені в загальному муніципальному акті, або акті Про місцеве
самоврядування, актах про міста, сільські муніципалітети тощо, які прийняті
кожною з трьох провінцій і трьох федеральних територій країни. "Залежно
від місцевих традицій, особливостей економічного і соціально-політичного становиша
провінцій такі правові документи істотно відрізняються не лише, кількістю (від
шести в Альберті до одного в Нью-Брансуїку та на Острові принца Едуарда), а й
за змістом.
Вони поділяються на фундаментальні, ті, які визначають загальні принципи дії органів місцевого самоврядування, систем, виборів і т.д., регулюючи певні напрями їх діяльності (підтримка громадського порядку, транспортне обслуговування, охорона навколишнього середовища, організація відпочинку і розваг, профілактичне медичне обслуговування і т.ін.) та підзаконні акти, що регулюють поточну діяльність цих органів - різноманітні рішення, постанови тощо.
Найбільш уніфікованими є фундаментальні документи, що пояснюється спільністю мети і завдань, які стоять перед органами влади на місцях, а також необхідністю забезпечити дотримання основних юридичних стандартів на всій території країни. В решті випадків особливості місцевих умов кожної провінції визначають характер і зміст місцевих законів та зумовлюють широке розмаїття у застосуванні всього арсеналу засобів управління і правового регулювання"[10].
У Канаді федеральний уряд та всі провінції свою діяльність будують на затвердженій системі оцінки результативності. Провінція Онтаріо є лідируючою в цій сфері. Починаючи з 2001 року муніципалітети Онтаріо були залучені до реалізації нової програми оцінки результатів діяльності - першої повномасштабної програми такого виду в Північній Америці. Від муніципалітетів вимагалось надання Міністерству муніципальних справ інформації, щодо результатів діяльності відповідно до нових критеріїв її оцінки, а також звітувати перед платниками податків. Ця програма з оцінки результативності вміщує 35 оціночних критеріїв в дев'яти сферах діяльності муніципалітету з надання послуг. Зазначена програма враховує ефективність та продуктивність муніципальних послуг. Вона відображає: більшість затрат по муніципалітетах[11].
Крім законодавчого регулювання, безпосереднє управління муніципальною діяльністю в кожній провінції здійснює відповідний департамент, зазвичай департамент муніципальних справ. Він є санкціонуючою та рекомендуючою інстанцією щодо муніципальних органів. Департамент зобов’язаний схвалювати проекти фінансових ініціатив муніципалітетів, затверджувати випуск муніципальних лотерей і облігацій, виступає гарантом довгострокових вкладів амортизаційних відрахувань, зроблених у фонди за межами муніципалітету, перевіряє книги бухгалтерської звітності , вимагає пред’явлення відповідних звітів.
На відміну від інших держав з федеративною формою державного устрою, канадські провінції фактично не допускають федеративний уряд до встановлення прямих контактів з муніципальною владою, вважаючи діяльність останніх сферою виключно провінційної юрисдикції. Водночас повністю усунунути федеральний уряд від вирішення проблем місцевого врядування нині провінції вже не мають змоги. В основі цього явиша лежить чимало причини як політичного, так і економічного характеру. Тому за останні 20-30 років було розроблено відносно демократичну процедуру багатостороннього обговорення і вирішення проблем. Основними елементами цієї процедури й механізму вирішення є федерально-провінційні конференції, наради, комітети, комісії, робочі групи, які відрізняються рівнем і складом учасників, рішеннями, що ухвалюються, метою, функціями і компетенцією, а також регулярністю роботи. В цілому їх можна розділити на дві групи: політичну й адміністративну[12].
Організація місцевого самоврядування в Канаді настільки різноманітна і не піддається детальній систематизації, що навіть в межах одного регіону, що утворюється завдяки відносно однаковим природним, економічним і історичним умовам, частенько неможливо уловити загальну закономірність.
У провінції Альберта відсутній єдиний закон, що регламентує діяльність органів місцевого самоврядування. Найбільш важливі повноваження муніципальних органів відповідно до провінційного законодавства зводяться до управління поліцією, пожежною безпекою, публічним транспортом, очищенням сміття і стічних вод, водопостачанням, підтримкою доріг, парковою і розважальними службами. Як бачимо, тут до ведення муніципальних органів віднесено багато повноважень, які в провінціях Атлантичного регіону знаходяться під безпосереднім контролем і управлінням відповідних департаментів.
У Канаді значного поширення набули спеціальні округи. На відміну від розглянутих вище органів місцевого самоврядування, що мають загальну (універсальною) компетенцію, спеціальні округи здійснюють керівництво в конкретних вузьких напрямах: шкільні округи, спеціальні округи по управлінню поліцією, охороною здоров'я, водопостачанням і так далі. Крім того, спеціальні округи не мають самостійних джерел фінансування, і засоби на виконання своїх повноважень отримують у вигляді субсидій від провінційних і муніципальних органів загальної компетенції і, таким чином, потрапляють під суворий адміністративний контроль останніх.
Іноді джерелом фінансування виступають добровільні пожертвування громадян і організацій або ж збори, що стягуються в обслуговуваній зоні. Це дозволяє дещо зменшити тягар контролю, проте не може служити постійним джерелом засобів зважаючи на нерегулярність пожертвувань і непопулярності зборів як таких. Найбільш важливим і поширеним видом спеціальних округів є шкільні округи, які існують в тій або іншій формі в усіх провінціях.
В той же час створення спеціальних округів несе в собі і певні недоліки. Зокрема, їх створення ускладнює систему управління місцевими справами, робить її громіздкішою і менш скоординированной, утрудняє проведення на місцях єдиної, узгодженої політики[13].
Як правило, вибори проводяться на непартійній основі, тобто не допускаються які-небудь партійні платформи або заклики. Члени муніципальних рад обираються завдяки своїм особистим якостям і популярності, як "незалежні", строком на один рік. У деяких провінціях в незначному числі муніципалітетів встановлений дворічний термін повноважень. Такий незначний термін повноважень у виборчій практиці інших держав не дуже часто зустрічається і має як свої плюси, так і мінуси. До достоїнств слід віднести те, що якщо виборці помилилися у своєму виборі, то рік досить скоро закінчується, а якщо не помилилися, то вподобаного радника завжди можна переобрати на черговий термін. До недоліків слід віднести те, що обранець-новачок не устигає як слід вникнути в проблеми свого округу, а йому необхідно вже готуватися до нових виборів.
Члени міських рад найчастіше обираються від певних міських округів. При цьому певний адміністративний район міста виступає одномандатним виборчим округом, хоча досить поширеними є і загальні вибори усіма виборцями цього міста. Вибори рад графства, сільського муніципалітету або сільського округу, за винятком провінцій Онтаріо і Квебек, будуються в основному по однотипній моделі. Провідне місце серед сільських органів займає рада графства, він обирається шляхом прямих виборів; іноді вибори проводяться по багатомандатних округах, коли графство представляє єдиний виборчий округ; іноді - по одномандатних виборчих округах, коли в раду графства обирається по одному членові від конкретного приходу або округу. У провінціях Онтаріо і Квебек прямі вибори членів ради не проводяться. Він формується з виборних представників дрібніших муніципальних органів, що здійснюють свою діяльність на території графства.
У усіх провінціях керівник або старший посадовець ради графства обирається членами ради зі свого складу. На відміну від нього, в міському муніципалітеті мер зазвичай обирається безпосередньо усіма виборцями міста, хоча іноді зустрічаються і вибори мера міською радою (наприклад, в Британській Колумбії). Термін повноважень мера також триває один-два роки. Як правило, він веде засідання ради і мають право вносити на його розгляд свої пропозиції і рекомендації[14].
Муніципальні органи здійснюють діяльність в тих сферах, які можуть бути з великою ефективністю виконані під місцевим контролем. Найбільш важкими і суперечливими в їх діяльності являються дві проблеми: фінансова і землеустрій. Перша з них пов'язана з тим, що муніципальна влада поставлена законодавцем в досить жорсткі матеріальні і тимчасові рамки. На відміну від федерального і провінційних урядів, яким дозволяється мати бюджетний дефіцит, муніципальна влада згідно із законом зобов'язана щорічно балансувати свої бюджети, не допускаючи дефіциту бюджету.
Для формування своїх бюджетів за місцевими органами влади закріплені власні джерела фінансових надходжень : місцеві податки, неподаткові платежі за різного роду послуги (ліцензії, патенти і так далі), субсидії федерального і провінційних урядів. Основний вид місцевих податків - податок на нерухоме майно, земельні ділянки, що знаходяться в особистій власності, житлові будинки, будівлі і споруди, а також використовуване для отримання доходу устаткування. По тій меті, на яку він використовується, цей податок називається шкільним податком.
Основною формою роботи органів місцевого самоврядування є сесії. Періодичність їх скликання зростає в низових одиницях. У вищестоящих одиницях сесії скликаються рідше. У разі потреби можуть скликатися позачергові або надзвичайні сесії на вимогу уповноваженого на те посадовця, певного числа членів показного органу або за ініціативою виконавчого органу. На позачергових сесіях, як правило, розглядаються лише ті питання, з приводу яких депутатів скликали[15].
На рівні міських муніципалітетів існує декілька форм місцевого управління. Найбільш поширеним з них є управління типу "мер-рада". При цій формі муніципальна рада має голову, який здійснює свою діяльність як генеральний керівник і наділяється спеціальними повноваженнями. Цей генеральний керівник (чи мер, як його називають) обирається шляхом прямих виборів і вважається, що він представляє інтереси усіх жителів міста. Інші члени ради можуть представляти інтереси окремих міських адміністративних районів або округів, оскільки обираються, як правило, по одномандатних виборчих округах від цих адміністративних підрозділів.
Іншою формою муніципального управління в Канаді є система "рада-керівник". По цій системі і мер, і нечисленна рада обираються населенням міста і займаються вирішенням політичних питань. Повсякденною адміністративною роботою керує розпорядник, що призначається і контрольований муніципалітетом, "генеральний керівник". Така форма підкреслює відділення політики (виробленням політичних рішень займаються виборні члени ради) від адміністративної діяльності, тобто реалізації рішень, вироблених радою.
Основною особливістю цього типу самоврядування є професійне управління (менеджмент). Розпорядник здійснює наймання і звільнення керівників департаментів, розробку кадрової політики, підготовку пропозицій для ради з бюджету, контроль за наданням послуг і так далі. Розпорядник є поважною особою в міському самоврядуванні. Його значення зростає, оскільки він має право вносити на розгляд ради конкретні пропозиції законодавчого характеру[16].
Федерація канадських муніципалітетів, що представляє більш ніж тисячу муніципальних органів влади, керується у своїй політиці чотирма ключовими принципами, заявленими у Всесвітній декларації про місцеве самоврядування. Це такі принципи:
Принцип Місцевого самоврядування має бути визнано в Конституції чи в основному законодавстві щодо урядових структур країни;
Місцеве самоврядування наділене правом і зобов’язаннями місцевої влади регулювати й керувати суспільними справами за власною відповідальністю та потребами місцевого населення;
Суспільні зобов'язання мають виконуватися базовими одиницям, місцевого самоврядування, що є найближчими для громадян. Вони можуть бути здійснені також територіальними одиницями на проміжному чи регіональному рівнях, відповідно до практики кожної країни.
Місцева влада повинна мати загальне право діяти відповідно до власної ініціативи у будь-якому питанні, що не віднесене виключно до компетенції іншої влади, або не виключене з компетенції місцевого врядування[17].
Отже, очевидним є прагнення канадських муніципалітетів до активізації своєї ролі в процесах державного управління до конституційного визнання, законодавчого затвердження нових принципів взаємовідносин між органами влади різного рівня, прийняття цінностей, закріплених у Всесвітній декларації про місцеве самоврядування, Стамбульській декларації з проблем населених пунктів, Європейській хартії з питань місцевого самоврядування.
Список літератури:
1. Бабіна О О // Критерії оцінки ефективності діяльності органів місцевого самоврядування: світовий досвід та Україна // Стратегічні пріоритети.- 2 (3).- 2007.- 6 - 10 с.
2. Баглай, «Конституционное право зарубежных стран», Норма - Инфра М, Москва, 2000
3. Григорьев В.А. Модели местного самоуправления // Информационно-справочный ресурс законодательно-нормативной базы документов Приднестровской Молдавской Республики // #"#">#"#">#"#_ftnref1" name="_ftn1" title="">[1] Матвієнко А.С. Місцеве самоврядування у зарубіжних країнах: досвід для України // Держава і право. - №42. – 2008. – 190-195 с.
[2] Музика-Стефанчук О.А. Про організацію місцевого самоврядування та управління в зарубіжних країнах // Порівняльно-правові дослідження. Глобалізація і право. - № 2. – 2008. – 106- 110 с.
[3] Мелкумов А.А. Особенности государственно-политического устройства Канады // Вестник Московского университета, серия 12, политические науки. – 2000. – № 3. – С. 103 – 120.
[4] Моргачев В.И. Формы и методы территориального устройства в США и Канаде //отв. редактор Л.И. Евенко. – М.: Наука, 1987. – 143 с.
[5] Козюра І. Законодавче регулювання органів місцевого самоврядування в Канаді // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. - №1. – 2002. – 177–185 с.
[6] Канада. Государственное устройство // Энциклопедия Кольера // #"#_ftnref7" name="_ftn7" title="">[7] Местное самоуправление в канаде // Аналитический вестник № 26 (246) Специальный выпуск. III Байкальский экономический форум. Круглый стол «Проблемы развития местного самоуправления в Российской Федерации». Актуальные проблемы реформы местного самоуправления. Москва, 2004.
[8] Козюра І. Законодавче регулювання органів місцевого самоврядування в Канаді // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. - №1. – 2002. – 177–185 с.
[9] Местное самоуправление в канаде // Аналитический вестник № 26 (246) Специальный выпуск. III Байкальский экономический форум. Круглый стол «Проблемы развития местного самоуправления в Российской Федерации». Актуальные проблемы реформы местного самоуправления. Москва, 2004.
[10] Данилов С.Ю. Местное самоуправление // Економіка. Політика. Ідеологія. - №6. – 1992. – 66-69 с.
[11] Бабіна О О // Критерії оцінки ефективності діяльності органів місцевого самоврядування: світовий досвід та Україна // Стратегічні пріоритети.- 2 (3).- 2007.- 6 - 10
[12] Козюра І. Законодавче регулювання органів місцевого самоврядування в Канаді // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. - №1. – 2002. – 177–185 с.
[13] Баглай, «Конституционное право зарубежных стран», Норма - Инфра М, Москва, 2000
[14] Осавелюк А.М. Канада: Местное управление и самоуправление. М., РАН, 1995.
[15] Местное самоуправление в канаде // Аналитический вестник № 26 (246) Специальный выпуск. III Байкальский экономический форум. Круглый стол «Проблемы развития местного самоуправления в Российской Федерации». Актуальные проблемы реформы местного самоуправления. Москва, 2004.
[16] Григорьев В.А. Модели местного самоуправления // Информационно-справочный ресурс законодательно-нормативной базы документов Приднестровской Молдавской Республики // #"#_ftnref17" name="_ftn17" title="">[17] Козюра І. Законодавче регулювання органів місцевого самоврядування в Канаді // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. - №1. – 2002. – 177–185 с.
Страницы: 1, 2
