Модель адміністративного судочинства Австрії
МОДЕЛЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА АВСТРІЇ
Клименко Андрій Олексійович
МП - 110
Адміністративне правопорушення (проступок) – це дія, що становить порушення суб’єктом адміністративних правовідносин (посадовою особою, представником влади) положень законодавства. А отже, відповідальність посадовців перед громадянами (суспільством) та особою, правила поведінки чиновників (посадових осіб) мають бути відображені в Адміністративному кодексі, який повинен містити норми стосовно адміністративної відповідальності за вчинення протиправних дій адміністрацією.
У цьому ж Адміністративному кодексі має бути прописане провадження у справі про адміністративне правопорушення (адміністративні процедури, адміністративні стягнення тощо). Тим самим буде дотримано принцип єдності матеріальних і процесуальних норм, правильно підмічений В. Авер’яновим. “Чергова концептуальна позиція нової адміністративно-правової доктрини, – каже він, – пов’язана із запереченням проти поширених спроб поділити єдину галузь адміністративного права на “матеріальне” (або власне адміністративне право) і “процесуальне” право.
Уявляється, що подібні спроби є наслідком безпідставної, на наш погляд, аналогії з галузями цивільного і кримінального права. Тут, як відомо, масиви процесуальних норм набули значення самостійних галузей права, котрі співіснують поряд з власне матеріальними галузями” . Якщо в цивільному і кримінальному праві, за загальним правилом, їх процесуальні частини обмежуються регулюванням деліктних відносин, то в адміністративному праві регулювання таких відносин становить далеко не переважну частку сфери дії процесуальних норм.
Натомість процесуально-правова форма – це необхідна умова належного функціонування будь-яких адміністративних правовідносин,а не тільки – за аналогією з цивільним і кримінальним правом – у чітко визначених межах, відповідно цивільного і кримінального процесів (судочинства). Таким чином, Адміністративний кодекс має містити кодифікацію норм, які регулюють діяльність владних органів і посадових осіб та їх відповідальність. Він має включати норми щодо адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення норм законодавства (дисциплінарна, матеріальна тощо) та відмежовуватись від кримінальної відповідальності. Адміністративні правопорушення – це правопорушення, які вчиняє особа, наділена владними повноваженнями у сфері юрисдикційно-управлінської діяльності органу, у якому вона перебуває на державній службі.
Адміністративна відповідальність – це відповідальність посадової особи державного органу або органу місцевого самоврядування за вчинення адміністративного правопорушення. Відповідно, особа, стосовно якої здійснено протиправні дії, регламентовані Адміністративним кодексом (посадові правопорушення), може звернутись до керівництва посадової особи, яка вчинила посадовий (адміністративний) проступок, або до органів прокуратури, адміністративного суду чи загального суду з позовом. Таким чином, громадянин відповідно до Кодексу про адміністративне судочинство, зможуть ефективно захищати власні права і права суспільства від свавілля або бездіяльності окремих службовців та бюрократичного апарату держави.
Австрія має один з найдавніших і найстабільніших адміністративно-правових режимів у Європі; його було започатковано ще в ХІХ столітті. В адміністративному кодексі виписані процедури розгляду спорів органами як на рівні окремих суб'єктів федерацій (земель), так і на федеральному рівні. Апеляції на рішення цих початкових інстанцій слід подавати до адміністративних трибуналів — або незалежних, або таких, що функціонують як вищий підрозділ органу. Предметом провадження в цих трибуналах може бути перегляд рішення суду першої інстанції, винесеного на підставі фактів, а також скарги на недотримання законів або процедур. Існує однорівневий адміністративний суд, який розглядає апеляції на рішення адміністративних трибуналів. Австрійське законодавство дозволяє звертатися до цього суду лише після закінчення розгляду апеляції на рівні адміністративних трибуналів (тобто якщо вичерпані засоби адміністративно-правового захисту).
Після закінчення першої світової війни молода Австрійська республіка одна з небагатьох європейських держав зробила законодавчу спробу створення правового судового інституту щодо захисту прав громадян від чиновницького свавілля державних управлінців. Якщо в той час положення конституційних проектів урядів незалежної української держави щодо запровадження інституту адміністративної юрисдикції залишались добрими побажаннями у зв’язку з встановленням «радянської влади»,[1] де права особи і громадянина лише декларувалися в Конституції та нормативних актах СРСР, але фактично людина була безправна перед бюрократичним механізмом державних структур. Доволі часто правоохоронні органи заміняли державні інституції. Вони виконували карально-репресивні функції, ламаючи своїми діями долі людей і навіть цілих народів. У свою чергу державні органи заміняли структури місцевого самоврядування, що призвело до безвідповідального ставлення широких верств населення до громадської власності, до захисту своїх законних, конституційних прав.[2] У колишньому (радянському) суспільстві
України, як і країн СНД, все було одержавлено і головне значення надавалося штрафній (каральній) відповідальності. Нерідки ми були ситуації, коли громадянин, чиї права були порушені протиправними діями працівників державних організацій і підприємств, замість відшкодування шкоди і збитків одержував повідомлення про те, що на винних накладено дисциплінарні стягнення.[3]На той час демократичні погляди австрійських державників – реформаторів дістали нормативне відображення у Федеральному конституційному законі Австрійської республіки ( Конституція Австрії) від 10 листопада 1920 року.
Цій судовій установі присвячено 9 статей ( 129 – 136 ) шостого розділу Конституції Австрії, що стали ґрунтовною конституційною базою для прийняття відповідного закону, який безпосередньо регулює порядок створення і діяльності Адміністративного суду ( нім. Verwaltungsgerichtshof) (Шостий розділ. Гарантії дотримання Конституції і законності управління. Забезпечення законності всього державного управління покладається на Адміністративний суд (ст.129). Адміністративний суд виносить ухвали по скаргах, в яких вказується на a) протиправність вирішень органів управління; b) протиправність безпосереднього виконання службового наказу або здійснення примусової дії відносно певної особи або з) порушення органами управління обов'язків по ухваленню рішень (ст.130) )[4], а також процедуру звернень до нього. Шлях до прийняття такого закону був не легкий – 12 жовтня 1945р. затверджено закон « Про організацію, компетенцію і провадження в адміністративному суді », який значно перероблено 1964р. і нині діючу редакцію вже під назвою Закон « Про адміністративний суд » ( нім. Verwaltungsgerichtshofgesetz ) було прийнято 1965р. зі змінами у 1984р.[5] А в Україні, на жаль, правові основи, закладені в законодавство за часів Радянського Союзу, і досі домінують у правових системах. Вони суперечать не лише правовим нормам цивілізованого світу, а й самій логіці соціального та економічного розвитку нормального демократичного суспільства. Особливо актуальним це питання є для сучасного адміністративного права. Різноманітні адміністративно-правові норми, які регламентують організацію діяльності у різних сферах суспільного життя, містяться в численних, прийнятих у різний час нормативних актах. Увесь цей нормативний матеріал потребує певної систематизації. Під систематизацією розуміють впорядкування й удосконалення чинного законодавства та іншого нормативно-правового матеріалу шляхом його оброблення й викладення за певною системою у вигляді збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених (зібраних) кодифікованих актів. На відміну від норм деяких галузей права, об’єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількох комплексних (кодифікованих) актах неможливо з об’єктивних причин. Адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин. Його норми містяться в численних актах різної юридичної сили. Крім того, нормотворчість в управлінській сфері характеризується високим рівнем динамічності, частим виникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу й обмежує можливість його кодифікації. Законодавчі акти постійно доповнюються та уточнюються. Так, Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» з 1984 р. зазнав стільки змін, що один їхній перелік складає декілька сторінок, а запропоновані редакції КУАП являють собою доопрацьовані версії попереднього кодексу. Інструкції, положення, накази, листи, постанови деталізують дії чиновників. Для контролю та нагляду за державними структурами створюються подібні підрозділи внутрішньої безпеки.[6]
У Австрії, на відміну від Німеччини, де існує трирівнева ієрархія адміністративних судів, діє лише один загальнодержавний Адміністративний суд. Ця установа належить до спеціалізованих судів. Втім, у 1988р. в кожній федеральній землі були утворені незалежні суди спеціальної юрисдикції («незалежні адміністративні суди» ), завданням яких крім усього іншого був перегляд рішень адміністративних органів, що накладають адміністративні покарання. Ці установи розпочали свою роботу в 1991р. і забезпечують правовий захист від рішень адміністративних органів. Подавці апеляцій мають спрямовувати їх спершу до незалежної адміністративної ради, якщо справа входить до їх компетенції.
СКЛАД І ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Члени Адміністративного суду є професійними суддями, і на них поширюються всі вимоги і гарантії, що й на судів звичайної юрисдикції, але з деякими особливостями. Крім того, що кандидати на посади суддів Адміністративного суду повинні мати закінчену освіту в галузі державно – правових наук, необхідно ще не менш десяти років займати таку посаду, зайняття якої потребує наявності зазначеної освіти.
Є особливості й у підході до формування загального складу Адміністративного суду. Чисельність його не є постійною, вона може коригуватись, але при цьому не менш ніж третина складу суду повинна мати право допуску до суддівської служби, ще не менш четверті складу суддів повинна бути залучена зі спеціальних установ у землях, де вони займалися професійною діяльністю у сфері управління.
Судді цього суду не можуть займатись іншою діяльністю, крім суддівської ( що є загальною вимогою для всіх країн Європи ), однак австрійське законодавство передбачає і деякі особливі умови, які, наприклад, відсутні у законодавстві України. Згідно з положенням абз. 5 ст. Конституції, Президентом або Віцепрезидентом Адміністративного суду не може бути призначена особа, яка в останні чотири роки перед зайняттям посади судді цього суду була членом Федерального уряду чи уряду землі або будь – якого загального представницького органу.
Для суддів даного суду встановлений віковий ценз перебування на посаді – 65 років. Але слід зазначити більш гуманістичний підхід у цьому питанні австрійських законодавців, ніж в Україні. У Конституції України чітко зафіксовано, що умовою відставки судді є досягнення ним 65 років, отже його можна звільнити хоч у день ювілею. А от у Конституції Австрії зазначено, що суддя Адміністративного суду йде у відставку 31 грудня того року,коли йому виповнилось 65 років.[7]
