За результатами перевірки контрольно-ревізійна група складає Акт перевірки, який разом з поясненнями керівника, іншої відповідальної посадової особи й документами, що стосуються справи, протягом трьох днів направляється посадовій особі, яка має право накладати штраф.
В акті про правопорушення юридичної особи мають зазначатися номер, дата, місце його складання; посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала акт про правопорушення (в разі надання повноважень за дорученням – реквізити доручення); повну назва юридичної особи, місцезнаходження, код за ЄДРПОУ, банківські реквізити, засоби зв’язку; виклад обставин і суть правопорушення; назва нормативного акта, норми якого було порушено; пояснення особи, щодо якої складено акт про правопорушення (її представника); відомості про повторне вчинення правопорушень особою, щодо якої складено акт про правопорушення; інші відомості, необхідні для вирішення справи про правопорушення.
Екземпляр Акта перевірки під розпис передається учаснику фондового ринку, якого перевіряла ЄДРПОУ.
Стаття 11 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” передбачає відповідальність юридичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів.
Так, ДКЦПФР накладає на юридичних осіб штрафи за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів – у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Застосування цього штрафу є можливим у випадку порушення акціонерним товариством прав акціонера, передбачених законодавством і статутом, якщо товариство не виконує розпоряджень і рішень про усунення порушень прав акціонерів.
Такий штраф накладає Голова ДКЦПФР, член ДКЦПФР чи голова відповідного територіального органу після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення. Рішення про накладення штрафу приймається протягом 10 днів після отримання документів про правопорушення (акт, пояснення тощо) і оформляються постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено штраф, а також банківській установі, в якій відкрито поточний рахунок цієї юридичної особи.
Не зважаючи на те, що накладені ДКЦПФР штрафи стягуються в судовому порядку, їх розмір може слугувати певним “стимулом” для акціонерного товариства дотримуватись правомірної поведінки й “не ображати” акціонерів.
Наказом ДКЦПФР від 9 січня 1997 р. № 2 (в редакції рішення від 13 лютого 2001 р. № 27) були затверджені Правила розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій. Вони визначають порядок і строки розгляду ДКЦПФР та її територіальними органами справ про порушення громадянами, посадовими особами та юридичними особами вимог законодавства на ринку цінних паперів.
Окремими заходами, спрямованими на відновлення прав акціонерів, є відповідальність посадових осіб АТ за адміністративні правопорушення. Так, за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень ДКЦПФР про усунення порушень прав акціонерів тягне за собою накладення на винних громадян чи посадових осіб штрафу в розмірі від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Протоколи про вчинення правопорушення складають посадові особи ДКЦПФР у разі виявлення ними відповідних правопорушень, а адміністративні стягнення накладає сама ДКЦПФР або її територіальні органи. Від імені цих органів право розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати стягнення мають Голова ДКЦПФ, члени ДКЦПФ, голова відповідного територіального органу.
Провадження в таких справах здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому важливим є врахування строків притягнення до адміністративної відповідальності, порядку оскарження рішень про накладення адміністративного штрафу та інше, оскільки всі ці аспекти визначає саме КпАП, а не законодавство про цінні папери.
Стаття 14 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” передбачає застосування кримінальної та майнової відповідальності посадових осіб за порушення законодавства про цінні папери, куди належать і положення про захист прав акціонерів.
Якщо говорити про кримінальне законодавство, то передусім слід брати до уваги розділ XVII Кримінального кодексу України “Злочини у сфері службової діяльності”, який передбачає кримінальну відповідальність службових осіб за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366) тощо.
При цьому службовими особами в розумінні КК України є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.
При цьому, щоправда, слід зауважити, що заходи із застосування кримінальної відповідальності до посадових осіб акціонерного товариства, яке порушує права акціонера, мають більше теоретичний, аніж практичний характер. Притягнути людину до кримінальної відповідальності за порушення законодавства про цінні папери – явище для України поки що екзотичне. Тому захист прав акціонера має здійснюватись комплексно, тобто з використанням усіх можливих засобів. У такому випадку значно збільшуються шанси на досягнення необхідного результату – надійного захисту прав акціонера.[12]
3.3 Перспективне законодавство про депозитарну діяльність: переваги та недоліки
З часу прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” минуло два з половиною роки. Розроблено практично всі нормативно - правові акти щодо регулювання діяльності Національної депозитарної системи, в яких відтворено міжнародний досвід і норми Європейського співтовариства та адаптовано їх з реаліями українського законодавства. Однак, сподівання на будівництво ринком нормально діючої системи обліку прав на ринку цінних паперів, нажаль, не виправдалися. Відсутність достатньої капіталізації учасників ринку та передумов щодо їх консолідації для вирішення стратегічних проблем розбудови в Україні фундаменту фондового ринку постійно супроводжується конфліктами, байдужістю, “гарячими пресовими коментарями” і некомпетентністю. Якби в Україні затягнули б з розбудовою власної платіжної системи важко уявити наслідки цього для фінансової системи і взагалі незалежності країни. При грошовій приватизації відсутність в Україні надійної системи обліку прав за цінними паперами і виконавчої системи щодо угод з цінними паперами може мати не менш фатальні наслідки для безпеки держави. Саме ці причини обумовили необхідність відволіктись від нормотворчості і написати ряд статей. Україна ще й досі знаходиться далеко від головних потоків капіталу. Спроби ринкових перетворень окремих сторін господарської діяльності, нажаль, не призводять до бажаного результату. Відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери та сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів, не дає можливості ефективно управляти господарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартість виробничих ресурсів. Недосконала система обліку прав власності на майно у поєднанні із відсутністю загальнонаціональних ринків основних ресурсів виробництва робить українську продукцію неконкурентною а українські підприємства збитковими. З початку реформи у постсоціалістичних країнах Східної Європи та деяких країнах СНД створення національного фондового ринку відбувалося водночас з розбудовою сучасної моделі його інфраструктури в суворій відповідності до рекомендацій Групи Тридцяти, IOSCO, та вимог міжнародних фінансових організацій. Як відповідь на глобальні тенденції в Україні було прийнято Закони “Про цінні папери та фондову біржу”, ”Про господарські товариства”. Акцент на біржову торгівлю сприймався як знак ринкових перетворень. При цьому фундаментальні передумови існування біржової торгівлі, які створювались в інших країнах десятиріччями, вважалось виникнуть якось собою. Відсутність систем виконання угод і обліку прав власності обумовили появу низки законодавчих (Укази Президента України №247/94, 160/96 тощо) і нормативних документів. Цей поступовий розвиток привів до появи Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та Указу Президента України від 22 червня 1999 року N 703/99 “Про загальні засади функціонування Національного депозитарію України”.
Необхідно визнати, що до сьогоднішнього дня ринкова інфраструктура в Україні формувалась безсистемно та контролювалась різними державними установами за принципом “у семи няньок дитина без ока”. За допомогою різних міжнародних організацій в Україні намагалися “методом прямого впровадження вживити” ринкові інфраструктури. Кожний з цих інфраструктурних елементів, нажаль, не враховував у повній мірі українське законодавство і національні особливості. Україна, як і інші постсоціалістичні країни, стала “експериментальним полігоном” щодо “схрещення” континентального і англосаксонського права. Вважалося, що імплантація ззовні готової системи буде мати користь для країни – реципієнта. Однак “віз і нині там”. Поява цілковито нового фактору на світовому ринку - єдиної платіжної та фондової систем Європи може унеможливити нормальні кореспондентські відносини щодо цінних паперів між фінансовими установами Європи і України та знижує надходження закордонних портфельних інвестицій.
На жаль, впровадження сучасної моделі Національних біржової та депозитарної систем в Україні виявилося неможливим з ряду суб’єктивних та об’єктивних факторів. На відміну від інших країн, в яких причиною розвитку депозитарної діяльності було стрімке зростання операцій на ринках цінних паперів, в Україні розвиток Національної депозитарної системи вимагали результати проведення масової приватизації. Процеси реформування власності в Україні супроводжувались структурною перебудовою економіки і зумовили створення ринку цінних паперів, як складової частини ринкових відносин. Проведення приватизації в Україні, нажаль, здійснювалось майже при повній відсутності законодавства, яке б вирішувало весь комплекс проблем щодо обігу цінних паперів і враховувало бодай частину досвіду інших держав. Держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до “нового управління” – акціонування. Більшість емітентів в Україні використовували емісію фінансових інструментів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення з державної форми власності в приватну зі зміною форми господарювання. Це призвело до обігу великої кількості неліквідних цінних паперів (35 тисяч емісій цінних паперів акціонерних товариств). Шляхом обміну приватизаційних сертифікатів та льготної підписки була сформована велика кількість (30 мільйонів) власників цінних паперів, які за своєю суттю не є власниками і не мають можливості (а інколи бажання) управляти належною їм власністю. В Посланні Президента України до Верховної Ради України щодо стратегії економічної і соціальної політики на 2000 –2004 рр. зазначено: “неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації. Ії здійснення не забезпечило формування відповідального господаря, якій був би зацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні. Не досягнуто оптимальної глибини приватизаційного процесу. Як наслідок, у ході реформування економіки не вдалося забезпечити глибокої структуризації відносин власності, запровадити повноцінні правові та організаційні механізми реалізації переваг приватної власності, всебічного зміцнення позицій національного капіталу”. Зміна форми управління і неможливість власників управляти належною їм власністю призвела до відсутності стимулів для покращання показників роботи цих підприємств а навпаки сприяло спаду виробництва. Це призвело до відсутності будь-якого взаємозв’язку між формою власності і показниками роботи цих підприємств. Президент України визначив необхідність “забезпечити прозорість та поглиблення процесу грошової приватизації. Його основна мета – формування ефективного власника”.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
