Кримінальне право покликане охороняти властивими йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань. Так, у зв'язку з тим, що в ст.3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особистості (див.: розділи II-IV Особливої частини КК).
Конституція вказує, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу (ст.17). Відповідно до цього в КК передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну недоторканність і національну безпеку України як найважливіші об'єкти кримінально-правової охорони (див.: розділ І Особливої частини КК).
Можна навести ще багато положень Конституції, що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише ще одним. Так, у ст.27 Конституції встановлено, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються її межі, вказується, що такі дії особи, яка захищається, є правомірними і не можуть тягнути кримінальної відповідальності (ст.36).
Таким чином, кримінальне право стосовно права конституційного знаходиться в субординаційній залежності і повинне цілком відповідати Основному Закону держави.
2. Кримінальне й адміністративне право. Тісний зв'язок між ними спостерігається в тій частині адміністративного права, що встановлює адміністративну відповідальність за різні правопорушення (так звані адміністративні делікти). У цій своїй частині адміністративне право виконує охоронну функцію, захищаючи від адміністративних правопорушень правопорядок. Однак, кримінальне право охороняє правопорядок від більш небезпечних посягань - злочинів, а адміністративне право - від менш небезпечних правопорушень - адміністративних деліктів. Саме ступінь суспільної небезпеки відрізняє адміністративний делікт від злочину. Наприклад, дрібне хуліганство - це адміністративний делікт, що тягне адміністративне стягнення, хуліганство ж як злочин більш суспільно небезпечне: воно грубо порушує суспільний порядок, норми моральності і тому тягне досить суворе кримінальне покарання за ст.296.
3. Кримінальне і кримінально-процесуальне право. Кримінальне право визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені особам, винним у вчиненні цих злочинів. З метою правильного з'ясування питання про винність особи в здійсненні злочину і правильного застосування до нього покарання встановлена особлива процесуальна процедура, яка виявляється в розслідуванні і розгляді кримінальних справ. Ця процесуальна процедура (кримінальний процес чи кримінальне судочинство) регулюється нормами кримінально-процесуального права, зосередженими в КПК України. Таким чином, зв'язок між кримінальним (матеріальним) правом і кримінально-процесуальним правом виявляється насамперед у тому, що вони співвідносяться між собою як форма і зміст. Кримінально-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосування кримінальне право. Кримінальне право і кримінальні правовідносини реалізуються через право кримінально-процесуальне, через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кримінального права, кримінально-процесуальне право було б безпредметним. З іншого боку, відсутність кримінально-процесуального права позбавило б кримінальне право тієї необхідної процесуальної форми, в якій воно лише і може реалізуватися.
4. Кримінальне і кримінально-виконавче право. Кримінально-виконавче право (його також називають виправно-трудовим правом) являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконання покарань, визначених у вироку суду. Тісний зв'язок кримінально-виконавчого права з кримінальним правом визначається насамперед тим, що воно ґрунтується на нормах кримінального права. Кримінальне право визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. Сам же порядок і умови виконання (відбування) таких покарань регулюється нормами кримінально-виконавчого права, зосередженими у Кримінально-виконавчому кодексі (КВК). Мета покарання, що визначена в ст.50 КК, а саме кара засудженого, його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, знаходять свою подальшу реалізацію в кримінально-виконавчому праві (ст.1 КВК).
5. Кримінальне право і міжнародне право. Зв'язок цих галузей права визначається тим, що деякі інститути регулюється і в міжнародному, і в кримінальному праві. Так, питання чинності кримінального закону в просторі, його поширення на іноземців і осіб без громадянства, питання про відповідальність осіб, які користуються дипломатичною недоторканністю, видача злочинців регулюється як нормами кримінального права, так і міжнародного. Цей зв'язок виявляється і в тому, що деякі норми кримінального права введені у кримінальне законодавство на підставі міжнародних угод, до яких приєдналася Україна. Так, відповідно до Гаазької (1970 р.) і Монреальської (1971 р.) конвенцій про боротьбу з незаконним захопленням повітряних судів у КК встановлена кримінальна відповідальність за викрадення повітряного судна (ст.278). Відповідно до міжнародної конвенції про заборону найманства в КК уведена стаття, що встановлює відповідальність за найманство (ст.447).
Законом України від 29 червня 2004 р. "Про міжнародні договори на території України" закріплено, що узгоджені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. У ст.9 Конституції України зазначено, що діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це означає, що положення міжнародних договорів про боротьбу з окремими видами злочинів обов'язково підлягають імплементації (включенню) у КК, а тому застосовується у випадку вчинення такого злочину не міжнародний договір, а відповідна стаття КК.
6. Наука кримінального права
1. Наука кримінального права являє собою частину юридичної науки, одну з галузей суспільних наук. Її змістом є злагоджена система кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень про злочин і покарання. Науку кримінального права як систему кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень і понять слід відрізняти від кримінального права як системи (сукупності) юридичних норм, галузі права. Кримінальне право як галузь права виступає для науки предметом вивчення. Саме наука кримінального права, вивчаючи кримінальне законодавство, з'ясовуючи його соціальне призначення, характер усіх його інститутів, їх ефективність, виявляє практичне значення кожної норми, прогалини в правовому регулюванні, досліджує проблеми удосконалення кримінально-правових норм. Предметом науки кримінального права є такі соціальні явища як злочин і покарання. Вона розкриває їх соціальний зміст, юридичні ознаки, з'ясовує підстави кримінальної відповідальності, вивчає проблеми складу злочину, розробляє теоретичні основи відповідальності за попередню злочинну діяльність, співучасть у злочині, дає поняття і класифікацію видів множинності злочинів, зокрема, поняття рецидиву злочинів, обставин, що виключають злочинність діяння. Наука кримінального права досліджує поняття покарання, визначає зміст його мети, аналізує окремі види покарань, підстави і порядок їхнього призначення.
Серйозна увага в науці кримінального права приділяється вивченню проблем звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.
Предметом вивчення науки кримінального права є не тільки кримінальне законодавство, але й практика його застосування. Критерієм правильності наукових положень в сфері кримінального права є не тільки правотворча, але й правозастосовча діяльність. Наука кримінального права не може плідно розвиватися без глибокого вивчення практики. У той же час вона впливає на практику шляхом наукової розробки питань правильного застосування норм кримінального закону. Зв'язок науки кримінального права з практикою виявляється в багатьох напрямках. Це, насамперед, участь у комісіях з підготовки проектів законодавчих актів. Велику роль відіграла наука і її представники в створенні нового Кримінального Кодексу України. Ведучі вчені нашої країни були постійними членами робочої групи з підготовки кодексу, що була створена Кабінетом Міністрів України.
Велика увага приділяється в науці вивченню й узагальненню практики по різних питаннях кримінального законодавства, участь у різних нарадах, конференціях і радах (наприклад, Консультативна рада при Верховному Суді України), де разом із практичними працівниками вирішується багато питань, що виникають у правозастосовчій діяльності. Результати наукових узагальнень практики знаходять своє втілення в Науково-практичних Коментарях до КК України, у написанні яких беруть участь як науковці, так і представники практики.
Кримінальне законодавство і практика його застосування вивчаються наукою в їхньому історичному розвитку і зміні. Тому предметом науки кримінального права є історія розвитку кримінального права України, тенденції вдосконалення кримінального закону і практики його застосування.
До кола проблем, досліджуваних наукою кримінального права, належить законодавство, практика його застосування, а також теорія кримінального права інших держав, як ближнього, так і далекого зарубіжжя.
2. Методи науки - це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об'єктивної дійсності, що складають предмет даної науки. Існують різні методи, якими користується наука кримінального права. Серед них можна виділити основні і допоміжні. Однак усі вони знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку, доповнюють один одного.
До основних методів науки кримінального права (як, очевидно, і всієї юриспруденції) відносяться: філософський чи діалектичний метод пізнання; юридичний чи догматичний метод; соціологічний метод; метод системного аналізу; метод порівняльного правознавства чи компаративістський метод, і, нарешті, історичний чи генетичний метод дослідження.
Як допоміжні методи наука кримінального права використовує методи математичного моделювання, психологічного аналізу, експертних оцінок тощо.
Зупинимося коротко на основних методах пізнання, які використовуються в науці кримінального права.
Філософський або діалектичний, метод як загальний метод пізнання застосовується в науці кримінального права для пояснення цілої низки явищ. Діалектичний закон про загальний, універсальний зв'язок явищ дає можливість розглядати кримінальне право не як самостійне, не пов'язане ні з чим явище, а простежити численні його зв'язки з соціальними процесами, сутністю держави, співвідношенням з іншими галузями права і т.д.
Далі, наприклад, діалектичний закон заперечення - дає можливість бачити в знятому явищі елементи як нового, так і старого, що залишилось в ньому і виступає в новій якості.
Такі категорії діалектики, як причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, сутність і явище, зміст і форма, використовуються в науці кримінального права при розгляді питань причинного зв'язку, трактування вини і її форм, стадій вчинення злочину й ін.
Юридичний чи догматичний метод заснований на використанні правил формальної логіки для пізнання права. Він виявляється в формулюванні і розкритті юридичних понять, побудові юридичних конструкцій, з'ясуванні дійсного змісту законів шляхом їхнього тлумачення. Критичний аналіз норм кримінального права за допомогою розроблених прийомів тлумачення складає серцевину даного методу. З його допомогою коментуються кримінальні закони, що надзвичайно важливо для їх однакового застосування. Завдяки цьому методу розроблені вихідні поняття кримінального права, наприклад, поняття складу злочину і ряд інших. Теорія кваліфікації злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину, базується в основному на даному методі.
Соціологічний метод виявляється в дослідженні злочину і покарання як явищ соціальних. Наприклад, питання про соціальні фактори, що впливають на криміналізацію, чи навпаки, декриміналізацію певного діяння, має вирішальне значення для законодавця. Вивчаючи ці соціальні фактори - економічні, політичні, моральні й ін., наука робить висновки про необхідність кримінально-правової заборони, чи її передчасності, чи, навіть, непотрібності взагалі. Так, розвиток ринкових відносин, визнання рівності усіх форм власності й інші фактори вимагають криміналізації певних діянь, що посягають на нормальний розвиток ринкової економіки (наприклад, заняття забороненими видами підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, фінансові зловживання й ін.). Соціологічний метод використовує конкретно-соціологічні дослідження (анкетування, аналіз статистичних даних, інтерв'ювання й ін.) для виявлення соціального змісту конкретних злочинів, їх видів, соціальної характеристики суб'єктів різних злочинів. Соціологічний метод дає можливість судити про ефективність норм кримінального закону, надає істотну допомогу в процесі правотворчості.
Метод системного аналізу припускає вивчення кримінального права і його інститутів як цілісної системи, що складається з кількох підсистем, структурні елементи яких перебувають між собою в тісній єдності. Зокрема, норми кримінального права вивчаються за певною системою: спочатку норми Загальної частини, де сформульовані всі основні положення, що стосуються злочину і покарання, потім норми частини Особливої, в якій визначається відповідальність за окремі види злочинів. Метод системного аналізу вимагає, щоб норми Загальної частини розглядалися на основі норм частини Особливої. У той же час норми Особливої частини не можуть бути засвоєні без положень частини Загальної. Наприклад, зрозуміти норму, викладену в ст.115 про умисне вбивство, неможливо без ст.24, що описує види умислу, а якщо таке вбивство вчинене кількома особами, - без урахування ст. ст.27 і 28, де описуються види співучасників і форми співучасті. Метод системного аналізу застосовується при розкритті такого ключового поняття кримінального права, як склад злочину, який интегративно включає в себе відповідні елементи й ознаки. Даний метод дозволяє виявити протиріччя і прогалини в законодавстві і на цій основі сформулювати пропозиції щодо його зміни або доповнення.
Метод порівняльного правознавства чи компаративістський метод (метод компаративізму), проявляється у вивченні норм кримінального права зарубіжних держав з метою зіставлення, порівняння їх з нормами кримінального права України. Цей метод дає можливість оцінити ті чи інші норми кримінального права країн зарубіжжя на предмет їх використання в нашому законодавстві. Наприклад, на позитивне рішення питання про скасування смертної кари вплинула та обставина, що у всіх країнах Західної Європи і деяких колишніх республіках Союзу РСР (наприклад, Грузія, Молдова) смертну кару було скасовано. За зразком багатьох країн був введений інститут обмеженої осудності й ін.
Історичний чи генетичний метод припускає вивчення норм кримінального права в історичному розвитку. Так, усвідомити генезис поняття злочину можна лише в процесі вивчення як законодавства, що визначає це поняття (наприклад, відповідні статті КК 1922, 1927 і 1960 р. р.), так і трактування його в науці кримінального права. Генетичний метод покликаний з'ясувати проблеми наступності в кримінальному праві. Адже кримінальне право - це система, яка розвивається, яка містить в собі не тільки елементи сьогодення, а й зберігає риси минулого, намічає контури майбутнього. Наприклад, КК 1960 р. містив багато норм, що зберігаються з давнішнього часу (поняття умислу, відповідальність за окремі види вбивств і ін.), і багато в чому визначив контури майбутнього КК України 2001 р. (наприклад, необхідність більшої регламентації інститутів Загальної частини, нової системи Особливої частини й ін.).
3. Наука кримінального права - це фундаментальна наука. Вона є науковим фундаментом для інших наук кримінального циклу - кримінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики й ін. У той же час вона використовує дані цих прикладних наук. Приміром, кримінологія - це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє спеціальні заходи для попередження злочинів. Поняття, розроблені в науці кримінального права (поняття злочину, форми вини, вік особи, з якого вона підлягає відповідальності за окремі види злочинів та ін.) широко використовуються в кримінології. У той же час кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочинності і інші дані запозичаються кримінальним правом.
Наука кримінального права широко використовує дані інших наук. Так, наприклад, при вивченні проблем осудності та неосудності використовуються дані судової психіатрії; при дослідженні вікових особливостей неповнолітніх, які вчинили злочин, - дані педагогіки. При вирішенні питань, пов'язаних з встановленням причинного зв'язку між вчиненим діянням і наслідком, що настав при вбивстві, використовуються, зокрема, дані судової медицини. В останні роки намічається проникнення в науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук як кібернетика, інформатика, наука керування й ін.
4. Основні завдання науки кримінального права полягають у наступному:
а) розробка фундаментальних проблем теорії кримінального права;
б) розробка рекомендацій щодо практики застосування норм нового Кримінального Кодексу;
в) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з метою виявлення їх ефективності;
г) зміцнення тісних зв'язків із правотворчими і практичними органами;
д) подальше удосконалення всієї науково-педагогічної діяльності з метою підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців.
Література
1. Кримінальне право України Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-є вид. перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 480 с.
2. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. - Киев: Вища школа, 2008. С.126-138
3. Голина В.В. Судимість. - Х., 2009.
4. Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. - Харьков, Вища школа, 2009.
5. Тютюгин В.И. Погашение и снятие судимости при назначении дополнительного наказания и освобождении от его отбывания // Сов. юстиция,, №22, Стр. 19-21.
6. Зельдов С.И. Уголовно-правовые последствия судимости. - Орджоникидзе: Изд. - во Северо-Осетинского ун. - та, 2006.
A
