Третій етап (1998-2001 рр.) розпочався з вересня 1998 р. запровадженням трирічної Програми розширеного фінансування (EFF), якою передбачено надання позики загальною сумою 2,226 млрд.дол. Головна її мета - сприяння макроекономічній стабілізації в Україні і виходу на позитивну економічну динаміку, забезпечення протягом 2001-2005 рр. щорічних темпів зростання реального ВВП на рівні не менше 4-5%. На 1 січня 2001 р. у рамках цієї програми отримано понад 1 млрд. дол., які пішли на поповнення валютних резервів НБУ. За період співпраці з МВФ наша держава отримала від нього кредитів на загальну суму 3,5 млрд. дол.
Невиправданою є і порівняно висока (45%) частка використання запозичених коштів для підтримки національної валюти (3,5 млрд. дол.). Це надто висока ціна для національної економіки, яка засвідчує недостатню ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України у попередній період. Стабільність гривні повинна забезпечуватися іншими (внутрішніми) монетарними інструментами. У цьому переконує досвід роботи НБУ у 2000 р., коли відносна, у т.ч. валютна, стабільність гривні забезпечувалася за відсутності кредитів МВФ при одночасних виплатах кредиторам за зовнішнім державним боргом.
Празька (2000 р.) сесія МВФ та СБ визначила зміну пріоритетів міжнародних фінансових інституцій стосовно країн з перехідною економікою, у т.ч. України. Відповідно на перший план вийшли питання економічної ефективності співробітництва та якості використання країнами-позичальниками отриманих кредитів.
Такі кредити певною мірою сприяли стабілізації фінансової ситуації в Україні та виведенню її економіки з кризового стану. Але рівень цього впливу не варто переоцінювати. Тим більше, що одержані кредити використовувалися Урядом та НБУ далеко не завжди з належною ефективністю.
Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома макроекономічними показниками, серед яких обсяг державного боргу, співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний потенціал економіки, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними резервами НБУ.
Загальний державний борг України з 1992 р. поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками, у т.ч. дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом (у першу чергу - стосовно запозичень, отриманих під державні гарантії), несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 р. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 р. стабілізувало ситуацію. Торік загальна сума державного боргу зменшилася на 1,160 млрд. дол., а зовнішнього - на 2,113 млрд. дол. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишилися. Це може у перспективі призвести до дальшого зростання державного боргу.
На кінець 2000 р. державний борг України досяг 14,148 млрд. дол., у т.ч. зовнішній - 10,324 млрд. дол., тобто понад 70% від загальної заборгованості. Заборгованість перед міжнародними фінансовими інституціями складає майже 4,288 млрд. дол., тобто 30,3% у загальному обсязі боргу і 41,5% - у зовнішньому.
Залишаючись досить високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (наприклад, Маастріхтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60 % від ВВП.
Недостатній рівень розвитку української економіки зобов'язує критично підходити до цих співвідношень навіть на фоні їх загальносвітової прийнятності.
У зв'язку з цим у минулорічному Посланні Президента України до Верховної Ради було обґрунтовано лінію, спрямовану на забезпечення поетапного зниження реального боргового тягаря шляхом реструктуризації та здешевлення вартості обслуговування зовнішніх та внутрішніх запозичень, ефективного управління державним боргом.Управління державним зовнішнім боргом.
Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рівень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу в загальній заборгованості держави (70%). Залежно від ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що у свою чергу вимагає від Уряду та НБУ вжиття ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку.
Це можливо лише за належної ліквідності державних цінних паперів та високого рівня їх капіталізації. Міністерство фінансів та Національний банк повинні узгодити свої зусилля у проведенні боргової та монетарної політики. Така координація повинна поширюватися на всі етапи розробки та реалізації цієї політики паралельно з удосконаленням інфраструктури ринку, розвитком вторинного ринку державних цінних паперів, інформаційним забезпеченням і головне - прозорістю дій обох зазначених установ на фінансовому ринку.
У системі управління платоспроможністю держави за умов фінансової кризи важливу роль відіграє лімітування зовнішнього запозичення. Цей механізм теж має бути повністю прозорим - від стадії розгляду доцільності запозичення до остаточного погашення боргу.
Зміцнення платоспроможності України лежить у площині загального прискорення соціально-економічного розвитку, ефективнішого використання власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової трансформації економіки, а також її детінізації. Зміцненню фінансових позицій Української держави мають також слугувати легалізація та повернення в Україну вивезених коштів, удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, її геостратегічна диверсифікація, поліпшення умов міжнародної торгівлі.
Україна вжила ряд заходів, спрямованих на просування економічних реформ, зокрема на виконання зобов'язань, прийнятих щодо впровадження Програми поширеного фінансування (ППФ), підписаної із МВФ 4 вересня 1998 року. Такі заходи включають дії, мета яких полягає у вирішенні питань, пов'язаних із основними напрямками комерційної та податкової політики. Як це відображається у зобов'язаннях України щодо ППФ, українські органи влади продемонстрували зростаюче розуміння проблем, з якими зіткнулася країна, та вжили значних заходів для покращення економічної політики. Зокрема, вони досягли успіху у зменшенні бюджетного дефіциту, що постійно підривав зусилля, спрямовані на підтримку стабільності та мобілізації ресурсів, необхідних для розвитку. Уряд почав впроваджувати реформи у сфері податків, витрат та державного адміністрування. Вони мали допомогти підтримати стійкий фінансовий баланс у майбутньому. Договір України, укладений наприкінці 1998 року із кредиторами щодо перегляду строків погашення боргу, допоможе поліпшити рух державних грошових коштів.
«Україна може протриматись без коштів Міжнародного валютного фонду, проте йдеться не про режим виживання, а про перехід України у режим зростання економіки, що потребує структурних реформ в економіці» - вважає керівник групи радників прем'єр-міністра України Валерій Литвицький. На його думку : «Гнучкість з боку МВФ може бути виявлена у питаннях, пов'язаних з подальшою лібералізацією зовнішньоторгівельної діяльності (зокрема, йдеться про скасування експортного мита на соняшник і шкіру худоби), якщо українською стороною будуть запропоновані компенсуючі заходи. Ці питання не віднесено до архівних і я сподіваюсь, що рішення будуть знайдені в результаті певних компромісів.»
«МВФ готовий демонструвати певну гнучкість у питаннях співробітництва з урядом України. За умови досягнення Україною прогресу за певними напрямками співробітництва з МВФ чергова місія фонду, що прибуде до Києва у другій половині червня, може підготувати угоду щодо відновлення програми розширеного фінансування EFF» - вважає директор Другого європейського департаменту Міжнародного валютного фонду Джон Одлінг-Смі. На його думку: «За деякими питаннями, які обговорювалися з представниками фонду, українському уряду необхідно буде прийняти конкретні рішення. Сподіваюсь, що рішення України співпадатимуть із загальними рекомендаціями Міжнародного валютного фонду».
Уряд підтримуватиме грошово-кредитну політику Національного банку, спрямовану на розширення монетизації економіки, здешевлення кредитних ресурсів, збереження динаміки обмінного курсу, яка забезпечуватиме фінансову стабільність. Водночас разом з Національним банком вживатимуться заходи щодо поліпшення фінансового стану суб'єктів господарювання.
Ключові завдання Уряду:
задоволення потреб реального сектору економіки в кредитних ресурсах;
забезпечення цінової стабільності;
протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Головні дії Уряду, спрямовані на виконання ключових завдань:
2002-2004 роки
· поступове зниження рівня інфляції з метою забезпечення передбачуваності фінансової політики, посилення економічної активності;
· подальша лібералізація валютного ринку;
· накопичення золотовалютних резервів для забезпечення протидії негативному впливу кризових явищ на зовнішніх фінансових ринках;
· розвиток небанківських фінансових інститутів та запровадження стандартів нагляду за діяльністю суб’єктів ринку фінансових послуг;
· запровадження єдиної інтегрованої бази даних банківського нагляду;
· створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників;
· запровадження Національної системи масових електронних платежів у сфері торгівлі та послуг;
· створення ефективної системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно до міжнародних стандартів.
Очікувані результати:
· збільшення обсягів спрямування кредитних ресурсів у реальний сектор економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та активізація ділової активності;
· створення конкуренції на ринку фінансових послуг, забезпечення доступності кредитних ресурсів для малого бізнесу;
· забезпечення економічно обґрунтованого валютного курсу;
· зниження інфляційних очікувань суб’єктів господарювання і населення;
· запобігання тіньовим потокам капіталу, насамперед одержаного злочинним шляхом.
Уряд будуватиме подальші відносини з міжнародними фінансовими організаціями виходячи з національних інтересів України з метою переважного залучення фінансових ресурсів цих організацій для підтримки впровадження інноваційної моделі розвитку української економіки, а також забезпечення макроекономічної стабільності та збалансованості бюджету.
Ключові завдання Уряду:
· переорієнтація напрямів залучення коштів МФО на користь здійснення інвестицій у розвиток високотехнологічних виробництв та галузей, які передбачатимуть залучення передових технологій та кращого управлінського досвіду;
· залучення коштів МФО для розв’язання найгостріших соціальних проблем та подолання бідності в Україні з урахуванням обмеження зростання державного зовнішнього боргу;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25
