Німеччина в Новітній період: об’єднання держави
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Юридичний факультет
Реферат
на тему:
“Німеччина в Новітній період: об’єднання держави”
Студентки 9 групи
ІІ курсу магістратури
Київ-2010
План
Вступ
І. Проголошення Федеративної Республіки Німеччини та Німецької демократичної республіки.
ІІ. Об'єднання Німеччини
ІІІ. Переговори СРСР та ФРН про об’єднання Німеччини
Висновок
Список літератури
Вступ
Обєднання Німеччини — приєднання НДР і Західного Берліну до ФРН (зразка до 1990). Відбулося 3 жовтня 1990 року.
Після перших багатопартійних виборів 1990 року основу для об'єднання Німеччини заклав Договір про остаточне врегулювання стосовно Німеччини ([1]) (його також називоють договором «Два плюс чотири», за країнами, які його підписали: НДР і ФРН плюс Великобританія, Франція, СРСР, США).
3 жовтня 1990 р., згідно з «Альянсом», за який проголосувала більшість населення Східної Німеччини, німецькі землі було обєднано в єдину Федеративну Державу Німеччину.
І. Проголошення Федеративної Республіки Німеччини та Німецької демократичної республіки
Підготовка до загарбницької війни, ідея створення ІІІ рейху і завоювання світового панування супроводжувалися побудовою надзвичайно сильної армії. У 1934 році Гітлер отримав повноваження головнокомандувача Німецької імперії. З метою концентрації військової влади Гітлер ліквідував у 1938 році військове міністерство і створив свій особистий Штаб верховного командування збройних сил. Верховому головнокомандувачу були підпорядковані головнокомандувачі сухопутних, військово-повітряних і військово-морських сил зі своїми штабами.
У 1938 році до Німеччини була приєднана Австрія, а потім значна частина Чехословаччини. У вересні 1939 року гітлерівці захопили Польщу, у 1940 році капітулювала Франція. У 1941 році гітлерівські війська вторгаються на територію Радянського Союзу. У 1945 році СРСР та його союзники, передусім Сполучені Штати і Великобританія, завершили військовий розгром нацистської Німеччини.
Наприкінці
війни союзники СРСР, США і Англія – повинні були виробити узгоджену політику щодо
Німеччини. Першою спробою стала Кримська (Ялтинська) конференція
глав урядів трьох держав у лютому 1945 року, де було вирішено питання про тимчасову
окупацію Німеччини. Більш докладно і конкретно ця проблема вирішувалася на Потсдамській
конференції (17 липня – 2 серпня 1945 року) глав урядів СРСР (Й. В. Сталін), США
(Г. Трумен) і Великобританії (У. Черчіль, з 27 липня – К. Еттлі).
З метою перетворення післявоєнної Німеччини на демократичну, миролюбну, державу
союзники вважали необхідним вжити ряд заходів у трьох основних напрямках: денацифікація,
демілітаризація і демократзація. Для цього слід було розпустити німецькі збройні
сили і ліквідувати генеральний штаб німецької армії; арештувати і віддати до суду
військових злочинців, провести чистку державного апарату від військових злочинців,
ліквідувати військово-промисловий потенціал Німеччини, відновити демократичні інститути
і місцеве самоврядування тощо.
До
створення самостійного центрального німецького уряду в Німеччині вводився тимчасовий
окупаційний режим. Територія країни була розділена на 4 зони: радянську, американську,
англійську і французьку. Відповідно до цього Берлін також було розділено на 4 сектори.
Управління окупованою країною було засереджене в Союзній контрольній раді. Для підготовки
мирного врегулювання “німецького питання” відповідно до Потсдамської угоди була
створена Рада міністрів закордонних справ великих держав.
Однак на практиці потсдамські рішення виконувалися неякісно, а іноді просто порушувалися. Так, у грудні 1946 року було введене сепаратне управління американською і англійською зонами, внаслідок чого утворилася Бізонія зі своїми спільними органами: Економічною радою, Радою земель, Адміністративною радою. У 1948 році після приєднання до Бізонії французької окупаційної зони з’явилася Тризонія. Так було порушено ідею Потсдамських угод про єдину демократичну Німеччину.
Фактичний розкол Німеччини на західну і східну частини зробив можливим роздільне конституційне оформлення цих частин.
У липні 1948 року відбулася конференція представників США, Англія, Франції, Бельгії, Голландії, Люксембургу. На ній були розроблені рекомендації про створення західнонімецької держави. Слідом за цим конференція прем’єр-міністрів західнонімецьких земель створила Комітет експертів, який повинен був розробити проект конституції нової держави.
У травні 1949 року проект конституції ФРН був готовий. Його прийняла Парламентська рада, яка складалася з представників земель і схвалили 3 військових губернатори. Після цього нова конституція, яка отримала назву Боннської (від назви столиці ФРН м. Бонн), була прийнята ландтагами західнонімецьких земель. Проти проекту нової конституції виступив лише ландтаг Баварії.
Перед цим Англія, Франція і США розробили і проголосили Окупаційний статут, який закріплював верховну владу Англії, Франції і США у ФРН.
Статут зберігав режим військової окупації, надавав окупаційним державам право контролю за додержанням Конституції ФРН і конституцій західнонімецьких земель. Двадцять першого вересня 1949 року було проголошено утворення сепаратної західнонімецької держави – Федеративної Республіки Німеччини.
За своїм змістом Конституція ФРН – буржуазно-демократичний документ. Враховуючи ситуацію, автори Конституції включили до неї статтю 14: “Власність зобов’язує. Користування нею повинно одночасно служити загальному благу”. Примусове відчуження власності можливе лише відповідно до закону на основі справедливого відшкодування.
Основний закон проголошує Федеративну Республіку Німеччини “демократичною і соціальною федеративною державою” (ст. 20).
Конституція 1949 року дає широкий перелік прав людини і громадянина.
Майже одночасно з утворенням ФРН (21 вересня 1949 року) відбулося проголошення Німецької Демократичної Республіки (7 жовтня 1949 року).
Східна Німеччина, яка складала радянську зону окупації, після закінчення війни підпала під управління радянської військової адміністрації. Під її проводом відбулися вибори в органи місцевого самоврядування, розпочалися соціалістичні перетворення в промисловості, була проведена аграрна реформа.
За ініціативою соціалістичної єдиної партії Німеччини, яка утворилася на сході шляхом злиття комуністичних та соціал-демократичних партійних організацій, було проведено декілька Німецьких народних конгресів.
Перший такий конгрес відбувався в грудні 1947 року, другий – у березні 1948 року. Останній обрав Німецьку народну раду і поручив їй розробити проект Конституції. У травні 1949 року зібрався третій Німецький народний конгрес, який затвердив Конституцію НДР.
Стаття 1 Конституції зазначала, що “Німеччина є неділимою демократичною республікою; вона складається з німецьких земель”. Ця ж стаття встановлює єдине німецьке громадянство. Вищим органом влади Республіки є Народна Палата, яка складається із депутатів німецького народу, що обираються на 4 роки шляхом загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні на підставі пропорційної виборчої системи.
Уряд республіки складається із прем`єр-міністра і міністрів. Найбільш багаточисельна фракція Народної Палати висуває прем`єр-міністра, який формує уряд. Міністри повинні бути депутатами Народної Палати. Прем`єр- міністр і міністри відповідальні перед Народною Палатою.
Президент Республіки вибирається на спільному засіданні Народної Палати і Палати земель строком на 4 роки.
Уряд СРСР надав уряду НДР функції управління, які виконувала радянська військова адміністрація. Почалося будівництво соціалізму на німецькій землі, а Конституція НДР 1968 року констатувала перемогу соціалістичних виробничих відносин.
Криза соціалістичної моделі призвела в 1983 році до важливих революційних подій, що викликали глибокі суспільно-економічні і політичні зміни. Демонстрації, втеча громадян НДР до ФРН супроводжувалися вимогами демократії, ліквідації монополії компартії на владу.
Перемога на виборах християнських демократів підштовхнула навесні 1990 року масовий громадянський рух до об’єднання країни.
Пропонувалися різні шляхи об’єднання Німеччини: від поступового зростання ФРН і НДР у нову німецьку державу з новою конституцією до простого входження НДР до складу ФРН відповідно до статті 23 Конституції ФРН. Перемогу здобув другий варіант[1].
ІІ. Об'єднання Німеччини
Об'єднання Німеччини — державно-правове возз'єднання Західної і Східної Німеччини, створених внаслідок виникнення Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) і Німецької Демократичної Республіки (НДР), розв'язання «німецького питання», яке було ключовим питанням післявоєнної європейської політики.
Демократичні зміни в Радянському Союзі, що почалися у зв'язку з перебудовою в 1985 p., принципи «нового мислення» і нові підходи до світової і європейської політики, а також загальна криза світової соціалістичної системи і труднощі, викликані банкрутством адміністративно-командної системи, обумовили в НДР наростання найгострішої суспільно-політичної кризи.
Під тиском подій і народного невдоволення (1989) уряд НДР пішов у відставку одночасно з відставкою керівництва СЄПН, яка з лютого 1990 р. стала називатися Партією демократичного соціалізму (ПДС), внаслідок чого почалися інтенсивні переговори нового уряду з урядом ФРН з питання об'єднання Німеччини.
Умови приєднання НДР до ФРН були викладені в державних договорах між німецькими державами (травень і серпень 1990 р.) і остаточно закріплені в Договорі про остаточне урегулювання щодо Німеччини, який був підписаний міністрами закордонних справ США, Великобританії, СРСР, Франції, НДР і ФРН у Москві 12 вересня 1990 р.
За цим договором об'єднана Німеччина включає територію НДР, ФРН і всього Берліна, визначені кількість Збройних сил Німеччини та терміни виведення іноземних військ з її території. Договір припинив дію прав і відповідальності держав-переможниць відносно Німеччини і Берліна. З жовтня 1990 р. вищий орган державної влади НДР, Народна палата, ухвалила рішення про приєднання до ФРН[2].
У статті 1 встановлювалися кордони об'єднаної Німеччини, які складалися з кордонів НДР та ФРН, й підтверджувався остаточний характер цих кордонів. Об'єднана Німеччина відмовилася від будь-яких територіальних претензій.
У статті 2 уряди НДР та ФРН підтвердили свої виключно мирні наміри. У статті 3 проголошувалась відмова від виробництва, володіння та застосування ядерної, хімічної та біологічної зброї. Згідно статті 4 радянські війська мають бути виведені з Німеччини до 31 серпня 1994 p. Згідно статті 5, протягом цього строку на території колишньої НДР та Берліну перебуватимуть лише німецькі формування територіальної оборони, не включені до структури НАТО.
Страницы: 1, 2
