1) бере участь у формуванні та здійсненні єдиної державної політики в сфері виконання кримінальних покарань;
2) забезпечує виконання кримінальних покарань і здійснення контролю за виконанням вироків, постанов, ухвал суду;
3) організовує роботу із забезпечення безпеки та правопорядку в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання в. справах про злочини, вчинені в цих органах і установах, здійснення оперативно-розшукової діяльності;
4) організовує застосування передбачених законом засобів виправлення та перевиховання засуджених; здійснює інші повноваження, що належать до його компетенції.
До компетенції Міністерства юстиції України в сфері представництва інтересів держави Україна, Президента України, Кабінету Міністрів України в судах України та закордонних юрисдикційних органах належать:
1) організація та безпосереднє представлення інтересів Президента України й Кабінету Міністрів України під час розгляду справ судами України;
2) захист прав та інтересів держави Україна, Президента України й Кабінету Міністрів України в закордонних юрисдикційних органах, у тому числі за їхніми позовами (скаргами, зверненнями);
3) координація діяльності заінтересованих органів і організацій, юридичних та фізичних осіб, яких залучають для захисту прав та інтересів держави Україна, Президента України й Кабінету Міністрів України в закордонних юрисдикційних органах;
4) погодження пропозицій Міністерства закордонних справ України щодо шляхів забезпечення імунітету України в справах, порушених за позовами до неї в закордонних юрисдикційних органах, а також щодо визначення відповідального органу за захист прав та інтересів України в закордонних юрисдикційних органах, коли відповідальним органом не є Міністерство юстиції України;
5) залучення юридичних радників, у тому числі іноземних, у випадках, коли відповідальним органом за здійснення захисту прав та інтересів України в закордонних юрисдикційних органах не є Міністерство юстиції України;
6) узагальнення інформації про пред'явлення в закордонних юрисдикційних органах позовів до України та про хід розгляду в закордонних юрисдикційних органах позовів до України;
7) підготовка разом із Міністерством закордонних справ України спільного висновку про наявність порушень міжнародного права в ухвалених судовими або арбітражними органами іноземної держави рішеннях проти України;
8) участь у розробленні відповідних заходів до іноземної держави, її майна в разі тривалого порушення норм і принципів міжнародного права щодо України тощо.
Організацію виконання функцій Міністерства юстиції України в сфері представництва інтересів держави в Європейському Суді з прав людини здійснює Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Положення про Уповноваженого в справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини затверджує Кабінет Міністрів України.
До компетенції органів юстиції в сфері діяльності нотаріату належать:
- організація роботи нотаріату, забезпечення державного контролю за здійсненням нотаріальної діяльності;
- прийняття рішень про відкриття, ліквідацію та організацію матеріально-технічного забезпечення державних нотаріальних контор і державних нотаріальних архівів, перевірка їх діяльності та її вдосконалення;
- забезпечення контролю за законністю вчинення нотаріальних дій нотаріусами;
- видання та анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, організація реєстрації приватної нотаріальної діяльності;
- затвердження зразків і описів спеціальних бланків нотаріальних документів, гербових печаток державних і приватних нотаріусів та встановлення порядку їх виготовлення й постачання;
- організація контролю за використанням спеціальних бланків нотаріальних документів;
- ведення відповідних державних реєстрів тощо.
До компетенції органів юстиції України в сфері державних органів реєстрації актів цивільного стану належать:
- забезпечення реєстрації актів цивільного стану;
- безпосереднє керівництво та контроль за діяльністю державних органів реєстрації актів цивільного стану;
- здійснення підготовки та засвідчення документів, оформлених державними органами реєстрації актів цивільного стану України для їх використання за кордоном;
- забезпечення виготовлення бланків свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану та контроль за їх використанням;
- матеріально-технічне забезпечення державних органів реєстрації актів цивільного стану.
Одним із важливих напрямів діяльності органів юстиції є діяльність, спрямована на виконання рішень (вироків), постанов судових органів. При цьому органи юстиції організовують заходи щодо своєчасного, повного й неупередженого примусового виконання рішень судових органів.
До компетенції органів юстиції в сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) належать:
- організація своєчасного, повного й неупередженого примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб);
- керівництво та контроль за діяльністю органів державної виконавчої служби;
- фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби;
- здійснення нормативно-методичного забезпечення діяльності органів державної виконавчої служби, в тому числі надання роз'яснень і рекомендацій щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом;
- узагальнення статистичної звітності про роботу органів державної виконавчої служби.
Виконання покладених завдань у цьому плані виявляється в здійсненні добору кадрів, методичному керівництві діяльністю державних виконавців, підвищенні їхнього професійного рівня, фінансовому й матеріально-технічному забезпеченні органів державної виконавчої служби, розгляді скарг на дії державних виконавців. Органи юстиції організовують виконання законів і здійснюють керівництво відділами державної виконавчої служби, координують і контролюють їх діяльність; організовують професійну підготовку й атестацію державних виконавців; заохочують їх за успіхи в роботі та накладають стягнення за порушення трудової дисципліни.
Відповідно до виконуваних функцій до діяльності органів юстиції:
- залучаються вчені та спеціалісти;
- утворюються в разі потреби комісії та експертні групи, залучаються на договірній основі фахівців для підготовки проектів актів законодавства, здійснення їх експертизи та надання консультацій;
- вони одержують в установленому порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи й матеріали, а від органів статистики — статистичні дані для виконання своїх завдань;
- перевіряють в центральних і місцевих органах виконавчої влади, установах та організаціях додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, стан організації нормотворчої діяльності, вносити пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та притягнення до відповідальності винних посадових осіб.
Відповідно органи юстиції мають право:
- скасовувати рішення про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, установ та організацій;
- залучати до перевірок з питань організаційного забезпечення діяльності та діловодства судів (крім Верховного Суду України та господарських судів) голів і заступників голів інших судів або суддів, які перебувають у резерві на ці посади;
- разом з відповідними центральними органами виконавчої влади контролювати цільове використання державних коштів, виділених на реалізацію прийнятих програм, проектів, заходів, а також міжнародних програм.
4. Суб’єкти нормотворення та органи юстиції під час здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів: розподіл завдань і функцій
Новаторством законодавства правової України після проголошення незалежності стало запровадження з 1 січня 1993 року своєрідної "цензури" нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю (суб’єкти нормотворення), які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Функцію державної реєстрації нормативно-правових актів, яка в сукупності охоплює проведення правової експертизи на відповідність їх Конституції та законодавству України, прийняття рішення про власне державну реєстрацію, присвоєння реєстраційного номера та занесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", покладено на органи юстиції.
Очевидно, в ідеалі державна реєстрація нормативно-правового акта в правовій державі мала б зводитися до присвоєння поданому до реєструючого органу акту реєстраційного номера, тобто обліку нормативно-правових актів центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю. Це за умови, що суб’єкти нормотворення розробляли б нормативно-правовий акт виключно на виконання та відповідно до чинного законодавства, дотримувалися встановленого порядку подання актів на державну реєстрацію і усвідомлювали всю відповідальність здійснюваної ними діяльності. Адже за кожним нормативно-правовим актом, особливо відомчим, оскільки він є останнім правовстановлюючим документом у ланці регламентування законодавством тих чи інших правовідносин, стоять суб’єкти, для яких цей акт – безпосереднє керівництво до дії.
Це в ідеалі. Сьогодення ж свідчить про те, що нормотворення в Україні ще далеке від ідеалу, і хоча якість нормативно-правових актів, які подаються на державну реєстрацію, з часом покращується, питання щодо доцільності державної реєстрації нормативно-правових актів, і особливо проведення їх правової експертизи, є риторичним.
Крім того, більш як десятирічний досвід органів юстиції у здійсненні цієї функції дає змогу вирізнити окремі проблеми, що із завзятою впертістю виникають при проведенні безпосередньо правової експертизи та прийнятті рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта, а також під час здійснення контролю за дотриманням міністерствами та іншими органами виконавчої влади законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Питання в тому, у кого на сьогодні є бажання їх вирішувати, і у можливості їх вирішення в принципі.
Без упередження можна стверджувати, що пункт 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями), який наводить перелік підстав для відмови в державній реєстрації нормативно-правових актів, дає можливість органам юстиції відмовити в державній реєстрації кожного другого акта, що подається на державну реєстрацію, принаймні на підставі підпункту "б" цього пункту (акт видано з порушенням чинного законодавства, зокрема порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов’язки; виходить за межі компетенції органу, що його видав; не відповідає вимогам законодавства про мови; суперечить установленому порядку ведення діловодства).
Врахвуючи кількість актів, що подано на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України лише протягом 10 місяців 2004 року (1438), кількісний показник відмов у державній реєстрації за вищезазначених обставин був би досить значним, проте на сьогодні він становить всього близько 5% (67 актів) від загальної кількості актів, поданих за цей період на державну реєстрацію.
