Організаційно-правові форми малого бізнесу. Контракти
Тема: Організаційно-правові форми малого бізнесу. Контракти
План
Вступ
Розділ 1. Організаційно-правові форми малого бізнесу
1.1 Фізична особа-підприємець
1.2 Малі підприємства, як основний інструмент підприємницької діяльності
Розділ 2. Поняття, види і умови дійсності контрактів
2.1 Співвідношення поняття правочину і договору
2.2 Види договорів (контрактів)
2.3 Зміст зовнішньоторговельного контракту
2.3.1 Обов'язкові умови зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу
2.3.2 Додаткові (можливі) умови зовнішньоторговельного контракту
2.4 Типові помилки при складанні зовнішньоторговельного контракту
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Слово "Бізнес" в повсякденному житті можна почути, так само часто, як "гроші, робота, сім'я". Так що ж насправді ховається під цим словом? Одне з найпоширеніших визначень бізнесу говорить нам з вами, що "бізнес" - це будь-яка діяльність, направлена на отримання прибутку шляхом надання іншим необхідних товарів і послуг. Важливою частиною структури бізнесу, є "малий бізнес".
Підприємство малого бізнесу - це незалежно керована, не домінуюча в області своєї діяльності фірма, що відповідає певним стандартам розмірів в плані кількості працівників і річного об'єму надходжень. Існує і інше визначення більш адаптоване до українських умов: "малий бізнес" – це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законами, державними органами або іншими представницькими організаціями критеріях.
Світовий досвід і практика переконують, що важливим елементом ринкової економіки є існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств. При цьому мале підприємництво розглядається не тільки, як доповнення до великого виробництва, а як самостійна форма функціонування і розвитку сучасних продуктивних сил - гнучка життєздатна, ефективна, прогресивна.
Особливе значення малого бізнесу проступає в структурній перебудові економіки, прискоренні научно-технічного процесу, формуванні нового соціального шару.
Мале підприємництво – один з провідних секторів, який визначає темпи економічного зростання, стан зайнятості населення, структуру і якість валового національного продукту.
Спершу трохи статистики. В Україні розвиток малого підприємництва почався ще в умовах соціалістичної економіки і свого найбільшого розмаху досяг в період ринкової трансформації. Так, за період з 1991 до 2001 роки загальна кількість підприємств які можна віднести до сфери малого підприємництва, виросла у декілька разів. У цьому секторі економіки працює більше 12% загальної кількості працівників, він формує біля 8% валового внутрішнього продукту країни.
У Євросоюзі більше половини загального обороту прибутку і доданій вартості дають якраз підприємства малого і середнього бізнесу, яких там налічується близько 20 мільйонів. У країнах блоку більше 70 % населення зайняті в невеликих компаніях малого бізнесу, з чисельністю персоналу, що не перевищує 250 чоловік. Найбільш популярний бізнес за кордоном на європейському континенті - у сфері торгівлі, харчової промисловості, будівництва, саме в них створюється максимальна кількість малих підприємств.
Успішна діяльність середнього і малого бізнесу гарантує стабільність розвитку економіки ЄС, її ефективність. Вона стимулює розвиток здорової конкуренції, буквально примушує крупні компанії покращувати своє виробництво, упроваджувати нові технології. Актуальність теми. Особливо актуальна проблема впровадження на ринок малих підприємств в світлі останніх змін в економіці наший країни. В умовах виходу з економічної кризи не можна не згадати про підтримку малого бізнесу. Поява великого числа фірм приведе до появи нових робочих місць, малим підприємством легше управляти в умовах нестабільного курсу національної валюти. Все це принесе реальні гроші до бюджету не тільки центру, але і регіонів, що важливо. Об'єктом дослідження даного звіту є суспільні відносини, які виникають в зв'язку з створенням малих підприємств, а також виконанням зобов’язань по укладеним контрактам.
Предметом роботи є чинне законодавство України, арбітражна практика по вирішенню спорів, які виникають між сторонами при здійсненні підприємницької діяльності.
Розділ 1. Організаційно правові форми малого бізнесу
1.1 Фізична особа-підприємець
Як правило, підприємець-початківець стоїть перед вибором організаційно-правової форми майбутньої діяльності - чи стати приватним підприємцем або створити юридичну особу, і якщо юридичну особу - то яку? Часто таке найважливіше рішення ухвалюється навмання, без серйозного вибору і без розуміння його наслідків.
Зрозуміло, що неможливо дати універсальну пораду з такого вибору - найбільш відповідний крок повинен зробити сам майбутній підприємець.
Для вибору організаційно-правової форми підприємництва треба мати уявлення про всі форми і вибрати оптимальний варіант.
Фізична особа - це, простіше кажучи, людина. А людина може бути громадянином України, іноземним громадянином і взагалі не мати громадянства жодної з країн (бути особою без громадянства).
Громадянин має право займатися підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи з моменту його державної реєстрації як приватного підприємця. До цього виду діяльності застосовуються правила, які регулюють діяльність комерційних організацій, якщо інше не витікає із закону, інших правових актів або сутності правовідносин.
Підприємницька діяльність громадян, яка здійснюється без створення юридичної особи, регулюється правилами і нормами Цивільного кодексу України. Фізичні особи, так само як і організації, мають право займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, які не заборонені законом і здійснювати від свого імені будь-які операції, дозволені законом, а також використовувати найману працю.
Відмінні особливості підприємницької діяльності без створення юридичної особи від інших організаційно-правових форм власності:
· відносна проста і коротка процедура реєстрації;
· відсутність Статутного Капіталу;
· не потрібна юридична адреса (державна реєстрація ПП здійснюється по місцю постійного проживання);
· ПП не зобов'язані (але мають право) відкривати поточні рахунки в банках;
· спрощена форма обліку господарських операцій і звільнення від ряду податків, якими обкладаються юридичні особи
· спрощена система оподаткування.
Не дивлячись на зовнішню простоту організації і оформлення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, приватний підприємець є повноважним суб'єктом господарювання. Він має право укладати з іншими юридичними і фізичними особами договори цивільно-правового характеру, тобто виступати в якості не тільки виконавця, але і замовника робіт і послуг.
На відміну від фізичних осіб, які не займаються підприємницькою діяльністю, відповідальність приватних підприємців по прийнятих зобов'язаннях наступає незалежно від обставин. Як і юридичні особи, вони звільняються від відповідальності тільки в тому випадку, якщо невиконання зобов'язань мало місце під впливом непереборної сили (форс-мажорних обставин), до яких не відносяться порушення зобов'язань іншими суб'єктами господарювання, недолік фінансових або матеріальних ресурсів.
В цьому сенсі засновники ЗАТ або ТОВ знаходяться в набагато сприятливіших умовах. Засновники несуть майнову відповідальність по зобов'язаннях товариства тільки в межах своїх внесків в статутній капітал, тоді як приватний підприємець відповідає по прийнятих зобов'язаннях всім своїм майном.
1.2 Малі підприємства, як основний інструмент підприємницької діяльності
Інструментом підприємницької діяльності є перш за все підприємство. З правової точки зору, під підприємством розуміється самостійний господарський суб'єкт з правами юридичної особи, який на основі використання закріпленого за ним майна проводить і реалізує продукцію, виконує роботи і надає послуги.
"Правова форма" на відміну від самого підприємства як самостійної, майново відособленої господарської одиниці - це комплекс правових норм, які визначають відносини учасників підприємства із навколишнім світом. В правовій практиці західних країн не існує самого поняття "підприємство". Закон там має справу тільки з "товариством" ("компанією"), тобто з об'єднанням осіб, пов'язаних одним з визнаних видів договору. Таким чином, не можна змішувати поняття підприємства з його правовою формою.
У світовій практиці використовуються різні організаційно-правові форми підприємств, які визначаються національним законодавством окремих країн. Закони додають їм статус юридичної особи, яка володіє відособленим майном і відповідає по своїх зобов'язаннях цим майном, має самостійний баланс, виступає в цивільному обороті, в суді, господарському і третейському судах від свого імені.
За чинним українським законодавством, на теперішній час існують наступні організаційно-правові форми підприємств:
- державне підприємство;
- приватне підприємство (індивідуальне);
- товариство, в т.ч.
з повною відповідальністю (повне товариство);
із змішаною відповідальністю (змішане товариство);
з обмеженою відповідальністю (обмежене товариство);
- акціонерне товариство, в т.ч.
- відкритого типу;
- закритого типу.
Тепер детальніше зупинимося на характеристиці організаційно-правових форм підприємствмалого бізнесу.
Індивідуальне підприємство - підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і суто його праці.
Сімейне підприємство – це підприємство, засноване на власності і праці членів однієї сім'ї, які проживають разом.
Приватне підприємство - підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили.
Колективне підприємство - підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, громадської і релігійної організації.
Корпорація - це фірма, яка має форму юридичної особи, де відповідальність кожного власника обмежена його внеском в дане підприємство. Корпорація - суспільство, засноване на паях. Купуючи цінні папери (акції і облігації), індивіди (домогосподарства) становляться власниками корпорації. Через ринок цінних паперів можливе швидке залучення фінансових коштів величезного числа людей. Утримувачі акцій отримують частину доходу (дивіденд) і ризикують тільки тією сумою, яку вони заплатили при покупці акцій (облігацій). Кредитори пред'являють позов до корпорації в цілому, але не до акціонерів як приватних осіб (право обмеженої відповідальності).
Спільне підприємство – це підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). В числі засновників спільного підприємства можуть бути як юридичні особи, так і громадяни України або інших держав.
Відповідно до об'ємів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності), підприємство може бути віднесено до категорії малих підприємств (МП). До МП відносяться такі підприємства:
