Новий порядок оскарження постанови про порушення кримінальної справи
У січні 2007 року (з 18.01.) набрали чинності зміни до Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), які визначають порядок оскарження постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи.
Ще в ході “малої судової реформи” з червня 2001 року у процесуальне законодавство були внесені положення, що передбачали судовий порядок оскарження усіх дій слідчого чи прокурора (частини 5, 6 ст. 234 та частини 2, 3 ст. 236 КПК України)..
Проте такі скарги розглядалися судом першої інстанції лише на стадіях попереднього розгляду справи або при розгляді її по суті, тобто після того, як досудове слідство було закінчене, обвинувальний висновок складено і справа після перевірки прокурором надійшла до суду. Конституційний Суд України 30.01.2003 р. розглянув справу за поданням Верховного Суду України щодо конституційності окремих положень КПК України, які стосувалися оскарження рішень і дій органів дізнання, слідчого і прокурора. У мотивувальній частині свого рішення Конституційний Суд зазначив, що положення ч. 6 ст. 234 та ч. 3 ст. 236 КПК України, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи, обмежують право людини на судовий захист. Далі суд вказав, що такі скарги повинні розглядатися судом у порядку кримінального судочинства. При цьому суд, розглядаючи такі скарги на стадії досудового слідства, перевіряє наявність приводів і підстав для винесення зазначених постанов і не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті, оскільки це буде порушенням конституційних засад правосуддя.
Таким чином з 2003 р. громадяни отримали право оскаржувати до суду постанови про порушення кримінальної справи на стадії досудового слідства, проте спеціального порядку розгляду таких скарг судом не існувало. І лише останніми змінами до КПК України шляхом його доповнення статтями 2367 і 236 8, така процедура була встановлена. Особливості даного порядку полягають у наступному:
- постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи оскаржується до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову;
- оскаржувати можна постанови про порушення кримінальної справи як щодо конкретної особи так і за фактом вчинення злочину;
- скарга може бути подана до суду особою, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисником чи законним представником;
- скарга на постанову про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисником чи законним представником з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи;
- скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення справи розглядається суддею одноособово не пізніше п'яти днів з дня її надходження до суду;
- про відкриття провадження за скаргою суддя протягом доби від дня надходження скарги до суду виносить постанову. У даній постанові суддя вирішує питання про доцільність зупинення слідчих дій у справі на час розгляду скарги;
- обов'язок доведення правомірності порушення справи покладається на прокурора, неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи;
- розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті, тобто питання чи мало місце діяння у якому обвинувачується особа, чи має це діяння склад злочину, чи винна особа у вчиненні злочину і чи підлягає вона покаранню;
- за результатами розгляду скарги, залежно від того, чи були при порушенні справи додержані вимоги статей 94, 97, 98 КПК України суддя своєю мотивованою постановою може залишити скаргу без задоволення або задовольнити скаргу, скасувати постанову про порушення справи і винести постанову про відмову в порушенні справи;
- набрання законної сили постановою судді про скасування постанови про порушення справи тягне за собою скасування запобіжних заходів, повернення вилучених речей та поновлення прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження;
- у разі скасування постанови про порушення справи та відмови у порушенні справи подані до суду документи, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи зберігаються в матеріалах провадження по скарзі у суді;
- на постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.
Підсумовуючи слід зазначити, що із набранням чинності вищевказаних доповнень до кримінально-процесуального законодавства почав діяти повноцінний механізм судового контролю за діями і рішеннями органів і посадових осіб, які провадять досудове слідство уже на стадії порушення кримінальної справи. При належному його застосуванні, вирішальне значення у чому має об`єктивність і неупередженість суддів, громадяни отримали додаткові гарантії захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності. З іншого боку, застосування даного механізму при дотриманні цих засадничих принципів правосуддя, не призведе до порушення прав потерпілих від злочинів.
Проблеми оскарження постанов про порушення кримінальної справи
Рішенням Конституційного Суду України від 30.06.2009р. № 16–рп/2009 у справі № 1-17/2009 (далі – Рішення) визнані неконституційними окремі положення ст. 236-8 Кримінально-процесуального Кодексу України. Тим самим втратили чинність положення: «у разі неподання без поважних причин до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, у встановлений суддею строк суддя вправі визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення справи”; неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи”; “якщо він з’явився у судове засідання”; “ і виносить постанову про відмову в порушенні справи”. Зазначене Рішення, яке змушені виконувати учасники процесу оскарження постанов про порушення кримінальної справи, не підлягало широкому, всебічному обговоренню та оцінці. Мабуть, це пов’язане з тим, що прикладів оскарження зазначених документів не так вже й багато.
Рішення не відповідає ст. 6, 13 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) і ст. 3 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльність держави. Практична, безпосередня участь у судах під час розгляду скарг громадян на постанови про порушення кримінальної справи переконливо свідчить про численні, систематичні порушення прав скаржників органами досудового слідства та прокуратурою. Зараз можна стверджувати: Рішення КСУ стало підставою для ще тривалішого розгляду скарг, який виходить за межі розумних строків (це порушує ст. 6 Конвенції та ст. 236-8 КПКУ), для численних перенесень засідань судів і, як наслідок, для тривалих моральних, психологічних страждань громадян, їхньої невизначеності та додаткових матеріальних витрат, а також для свавілля органів досудового розслідування та прокуратури. Суди перестали бути ефективним способом захисту (порушено ст. 13 Конвенції).
Зміни до КПКУ, якими користуються слідчі
Перш за все зазначимо, що доповнення КПКУ ст. 236-7 і 236-8 мало на меті практичну реалізацію ст. 3 Конституції та міжнародних зобов’язань України щодо гарантування прав людини, у тому числі судовий нагляд за законністю порушення кримінальної справи. Стаття 236-7 КПКУ передбачила право оскарження постанов про порушення кримінальної справи, винесених органом дізнання, слідчим і прокурором. На жаль, всупереч ст. 3, 21, 55 Конституції вона не передбачає оскарження постанов, які виносяться судом на підставі ст. 4, 27 КПКУ. Мають місце й інші недоліки закону.
Після доповнення КПКУ ст. 236-7, 236-8 слідчі миттєво навчилися обмежувати право громадян на оскарження. Так, справи все частіше стали порушувати «за фактом», а не стосовно особи, яку допитують як свідка. За цих обставин важко довести, що порушення справи суттєво, «достатньо» впливає на права та інтереси особи, а тому суд має прийняти скаргу. Є й інший спосіб позбавити права на оскарження постанови: закінчуючи розслідування справи, слідчі після ознайомлення особи з постановою про порушення кримінальної справи стосовно неї та постановою про пред’явлення їй обвинувачення негайно, без будь-якої перерви ознайомлюють обвинуваченого з постановою про закінчення досудового слідства.
Щоб скласти чи надрукувати та здати до суду скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, потрібен час. Згідно зі ст. 236-7 КПКУ скарга громадянина повинна мати «достатнє обґрунтування порушення прав та законних інтересів». Тож залежно від складності постанови слідчого, її обсягу й обґрунтованості для складання скарги громадянину та захиснику потрібно до двох діб, а то й більше часу. Таким чином, зазначеними діями слідчий позбавляє обвинуваченого можливості скласти та подати скаргу.
Відповідно до ст. 236-7 КПКУ суд приймає до розгляду скаргу «до моменту закінчення досудового слідства». Отже, ознайомлюючи громадянина з постановою про закінчення досудового слідства саме в день винесення постанови про порушення справи щодо нього, його позбавляють права на оскарження. Очевидно, що ці дії слідчого мають розцінюватися як порушення права на захист. Проте, незважаючи на скарги прокурору та акцентування на них в суді, зазначені дії не оцінюють як порушення права на захист, і слідчий та прокурор не несуть відповідальності.
Рішення КСУ все ускладнило
Відповідно до ст. 236-8 КПКУ суд зобов’язаний розглянути скаргу не «пізніше п’яти днів з дня її надходження до суду». Системний аналіз статей КПКУ, які передбачають обчислення строків та їх поновлення, дозволяє дійти висновку: поновлення п’ятиденного строку не передбачене законом. Отже, розгляд судом скарги на постанову пізніше п’яти днів з дня її надходження до суду має вважатися достатнім для скасування постанови суду першої інстанції апеляційним судом, бо документ складено поза процесуальними строками.
Дотримання п’ятиденного строку можливе лише за умови отримання судом не пізніше встановленого ним строку матеріалів,, на підставі яких було прийняте рішення про порушення справи, і участі в судовому засіданні прокурора.
Якщо раніше, до Рішення КСУ, у разі неподання матеріалів, на підставі яких було прийняте рішення про порушення справи, суддя мав право визнати відсутність цих матеріалів і, як наслідок, скасувати постанову про порушення справи, то зараз він позбавлений цього права. Не отримавши матеріали, суддя змушений переносити розгляд скарги на іншу дату, внаслідок чого порушується передбачений п’ятиденний строк. Перенесення справи на іншу дату має місце і тоді, коли прокурор не з’явився на засідання суду. Якщо після цього суддя «пішов у відпустку» чи «захворів», скарга буде розглянута не раніше як через 60 днів після її реєстрації в суді.
Не дотримуються суди і передбаченої ст. 236-8 КПКУ вимоги щодо витребування «матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи». У більшості випадків суду надають матеріали кримінальної справи в повному обсязі. Вони можуть складати кілька томів обсягом 300 аркушів кожний. Усупереч закону суди їх приймають. При цьому порушується право особи на захист, бо суд не має права видати для ознайомлення томи кримінальної справи і водночас має надати для ознайомлення «матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, які повинні бути прошиті та пронумеровані із зазначенням посади та прізвища особи, яка склала опис».
Подання тому або томів необхідно розцінювати як порушення чітко визначеної законом процедури. Тому постанова суду має бути скасована. Подання тому або томів є психологічним впливом, тиском на суддю з боку органу досудового слідства та прокурора: подивись, мовляв, скільки доказів вже отримано, скільки ми на нього «накопали»! Професійний, відповідальний суддя не повинен приймати томи. І навпаки, повинен виносити ухвали про вирішення питання про порушення кримінальної справи за розголошення таємниці слідства. Але нерідко томи кримінальної справи лежать не лише на столах у суді першої інстанції, але і в апеляційному суді. Тож порушення закону стало скоріше нормою, ніж винятком.
Якщо до Рішення КСУ від 30 червня 2009 р. відсутність прокурора не позбавляла суд права за наявності матеріалів, отриманих від слідчого, розглянути скаргу, то зараз він не має цього права. Водночас відомо: жоден орган дізнання чи слідчий не винесе постанову, якщо її текст не погоджений із прокурором. Крім того, відповідно до ст. 100 КПКУ копія винесеної постанови не пізніше доби реєструється в прокуратурі. Тож, якщо прокурор не згідний з постановою, він має право негайно, тобто наступного дня, скасувати її. Відсутність постанови прокурора про скасування постанови про порушення кримінальної справи свідчить лише про одне: прокурор згідний з постановою про порушення і підтримує її.
Отже, оцінка прокурором постанови відома. Тому представник прокуратури в суді виконує лише формальну роль. Це зрозуміло всім учасникам процесу. Тому перенесення справи на іншу дату за відсутності прокурора є помилковим.
Висновок
З огляду на викладене, можна констатувати: суди першої інстанції стали заручниками волі інших осіб – органу дізнання, слідчого та прокурора. Невиконання останніми закону й ухвали суду про надання матеріалів, неявка до суду не були і, очевидно, ніколи не будуть підставами для притягнення до відповідальності. Втрачено судовий контроль за досудовим слідством. Через це право громадян на оскарження постанов про порушення кримінальної справи стало декларативним.
Страницы: 1, 2
