Державні службовці мають право:
а) користуватися правами та свободами, що гарантуються громадянам України Конституцією й законами України;
б) брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
в) одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
г) на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
г) вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
д) на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
е) безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
є) на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;
ж) вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
з) на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
и) на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
і) захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та в судовому порядку.
Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.
Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:
а) визнані у встановленому порядку недієздатними;
б) мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
в) у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;
г) в інших випадках, встановлених законами України. Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися ще такі заходи дисциплінарного впливу, як:
— попередження про неповну службову відповідність;
— затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу чи у призначенні на вищу посаду.
Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (Головдержслужба) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Вона забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою.
У своїй діяльності Головдержслужба керується статтями Конституції України та законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також своїм Положенням. У межах своїх повноважень Головдержслужба організовує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх виконанням:
а) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції;
б) розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.
Основні завдання Головдержслужби:
— забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів державної політики у сфері державної служби в центральних і місцевих органах державної виконавчої влади, в місцевих радах і їхніх органах;
— забезпечення функціонального управління держанною службою;
— розроблення поточних, довготермінових прогнозів і планів потреби центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад і їхніх органів у кадрах;
— розроблення заходів щодо підвищення ефективності та державної служби в центральних і місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих радах і їхніх органах;
— координація і контроль за їх виконанням;
— здійснення методичного керівництва проведенням конкурсного добору державних службовців у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих радах та їхніх органах;
— організація навчання та професійної підготовки державних службовців тощо.
Головдержслужба відповідно до покладених на неї завдань:
а) розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних акті» з питані, державної служби;
б) провадить аналіз фактичної о складу державних службовців і готує пропозиції держав органам щодо підвищення ефективності їх роботи;
в) веде комп'ютерний облік даних про державних службовців;
г) готує за поданням міністерств та інших органів центральної виконавчої влади проекти рішень про заохочення і нагородження державних службовців першої і другої категорій, вносить пропозиції відносно застосування дисциплінарних стягнень до державних службовців цих категорій;
ґ) погоджує пропозиції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо призначення осіб па посади державних службовців першої і другої категорій з присвоєнням їм рангів з метою визначення відповідності їх вимогам Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 p.;
д) визначає напрями спеціалізації державних службовців для навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації, контролює проведення цієї роботи;
е) погоджує державне замовлення на підготовку спеціалістів для державної служби;
є) здійснює контроль за навчанням, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації державних службовців, у тому числі за межами України, готує відповідні пропозиції;
ж) надає організаційно-методичну допомогу центральним і місцевим органам державної виконавчої влади та місцевим радам та їхнім органам у розробленні нормативних актів щодо професійно-кваліфікаційних вимог до державних службовців;
з) бере участь у підготовці для розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій про віднесення існуючих посад державних службовців, не перерахованих у ст. 25 Закону України «Про державну службу», а також нових посад державних службовців до відповідних категорій;
и) дає роз'яснення з питань, що входять до її компетенції;
і) у разі потреби бере участь у перевірці фактів порушення етики поведінки державними службовцями тощо.
Під час виконання покладених на Головдержслужбу функцій вона взаємодіє з іншими центральними та місцевими орга-нами державної виконавчої влади України, органами Автономної Республіки Крим, місцевими радами та їхніми органами, а також з відповідними органами інших країн.
Головдержслужба має право:
— здійснювати контроль за виконанням Закону України «Про державну службу», інших актів законодавства з питань державної служби, вносити в установленому порядку пропозиції відносно скасування прийнятих центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їхніми органами рішень з питань державної служби, якщо вони суперечать чинному законодавству;
— одержувати у разі потреби безплатно передбачені державною статистичною звітністю дані й інші необхідні матеріали від центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад та їх органів;
— створювати (за погодженням з відповідними керівниками) групи з учених, працівників центральних і місцевих органів для підготовки нормативних та інших матеріалів з питань державної служби.
Головдержслужба у межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази, організовує та контролює їх виконання. У разі потреби видає разом з іншими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їхніми органами спільні рішення. Її рішення з питань державної служби, видані у межах її повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими радами та їхніми органами.
Начальник і заступники Головдержслужби призначаються на посади та звільняються з посад у порядку, передбаченому чинним законодавством. Начальник розподіляє обов'язки між своїми заступниками, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Головдержслужбу завдань і здійснення нею функцій, встановлює ступінь відповідальності своїх заступників і керівників підрозділів.
Для погодженого вирішення питань, що входять до компетенції Головдержслужби, обговорення найважливіших напрямів її поточної та перспективної діяльності в Головному управлінні Кабінетом Міністрів України офіційно затверджується колегія у складі начальника (голова колегії), заступників начальника за посадою, а також інших керівних працівників Головного управління. Рішення колегії запроваджуються у життя, як правило, наказами Головного управління.
Начальник Головдержслужби, його заступники, а також інші відповідальні працівники за дорученням керівництва Головдержслужби, мають право брати участь у засіданнях колегій, інших засіданнях центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад і їхніх органів, вивчати їхні звіти, статистичні та інші матеріали з питань, що входять до компетенції Головного управління.
Гранична чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату Головдержслужби затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Головдержслужба є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку і бланки із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.
Таким чином, діяльність кожного окремо взятого державного органу проявляється в реальному житті через діяльність його повноважних представників, що іменуються державними службовцями. Підвищення ефективності роботи державних службовців сприяє підвищенню ефективності всієї державної служби і кожного державного органу зокрема.
3. Поняття, предмет і метод адміністративного права України
Адміністративне право, подібно до інших складових національної правової системи України, слід розглядати як:
а) галузь права;
б) галузь законодавства;
в) юридичну науку;
г) навчальну дисципліну.
Як галузь українського права (законодавства) адміністративне право України являє собою систему адміністративних правових норм, інститутів та нормативно-правових актів, що регулюють і охороняють особливе коло суспільних відносин у сфері державного управління. Як галузь права воно може бути розглянуто в об'єктивному й суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні адміністративне право України характеризується сукупністю адміністративних правових норм, інститутів і нормативно-правових актів, що утворюють його внутрішню та зовнішню форми. Внутрішня форма адміністративного права включає внутрішню побудову — систему адміністративного права. Зовнішня форма характеризується джерелами, що являють собою спосіб зовнішнього виразу змісту адміністративно-правових норм та інститутів.
За суб'єктивним розумінням адміністративне право України — це сукупність закріплених нормами об'єктивного права можливостей людини і громадянина, що реалізуються у сфері державного управління.
Адміністративне право України має свій предмет і метод правового регулювання.
Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі:
