Основні положення державницької теорії місцевого самоврядування були розроблені німецькими вченими Рудольфом Гнейстом і Лоренцем Штейном у ХІХ ст. Згідно з цією теорією, місцеве самоврядування є однією з форм організації державної влади на місцях, головною відмінністю якої є активне залучення до вирішення локальних питань місцевого населення. При централізованому державному управлінні, побудованому на принципі ієрархії, державні чиновники позбавлені ініціативи і самостійності. Вони не залежать від місцевого населення, якому не підконтрольні. Передача деяких повноважень державного управління до компетенції місцевих громад з точки зору державницької теорії необхідна для того, щоб забезпечити більш ефективне прийняття рішень на місцевому рівні.
До речі, державницька теорія місцевого самоврядування використовується зараз у багатьох країнах світу, зокрема в усіх країнах англосаксонської системи права. Так, у Канаді, відповідно до основних законів країни – Акта про Британську Північну Америку 1867 р. і Акта про Конституцію 1982 р., органи місцевого самоврядування підпорядковані провінційним (на півночі – територіальним) органам влади, що встановлюють і змінюють кордони територіальних одиниць, розробляють основи політики, у рамках якої діють муніципалітети.[7]
Відповідно до цієї теорії самоврядування — це одна з форм організації місцевого державного управління. Усі повноваження в галузі місцевого самоврядування надані державою, мають джерелом державну владу. Проте на відміну від центрального управління місцеве самоврядування здійснюється не урядовими чиновниками, а за допомогою місцевих мешканців, що зацікавлені у результаті місцевого управління.
Отож, не можна стверджувати, що місцеві питання, які самостійно вирішуються органами місцевого самоврядування, мають іншу природу, ніж державні питання. Передача деяких завдань державного управління у відання місцевих спільнот з погляду державної теорії зумовлена тим, щоб забезпечити більш ефективне вирішення даних питань на місцевому рівні. [3, с. 80]
Проте Л. Штейн і Р. Гнейст у знаходженні відмінних ознак місцевого самоврядування розходилися, що стало підставою для формування двох основних напрямків у межах загальної державницької теорії самоврядування — політичного (Гнейст) і юридичного (Штейн).
Рудольф Гнейст думав, що одна лише виборність органів прокуратури та посадових осіб місцевого самоврядування ще не гарантує реальність місцевого самоврядування, його самостійність. Залежність будь-якого чиновника, на думку Гнейста, зумовлена тим, що служба для нього — джерело засобів існування. Він мусить служити чужим інтересам в силу свого економічного становища. Тому Гнейст пов'язував місцеве самоврядування з системою почесних і безоплатних посад. Гнейст і його прихильники бачили підстави самостійності органів самоврядування в особливостях порядку їхнього формування, заміщення окремих місцевих посад.
Гнейст вважав, спираючись на досвід англійського місцевого самоврядування, що самоврядування на місцях здійснюється почесними людьми із середи місцевого населення на безоплатній основі. Однак його погляди не отримали широкої підтримки.
Переважна більшість вчених підтримували позицію Лоренца Штейна, який бачив підстави самостійності органів місцевого самоврядування в тому, що вони є не безпосередніми органами держави, а органами місцевої спільноти, на які держава покладає здійснення певних завдань державного управління.
Л. Штейн вважав, що специфіка місцевого самоврядування в тому, що самоврядні територіальні колективи є особливими суб'єктами права, особливими юридичними особами, що вступають з державою у юридичні відносини. Саме ця обставина відрізняє органи місцевого самоврядування від державних органів, що діють від імені та в інтересах держави, не маючи будь-яких інших, відмінних від державних, власних інтересів. Тому між державою та її органами немислимі юридичні відносини.
Державна теорія місцевого самоврядування мала своїх прибічників у дореволюційній Росії, яка здійснила XIX століття земську і міську реформи.
Недоліком цієї теорії є те, що місцеві органи управління все одно перебувають під впливом державних інтересів і виконують свою функцію – виконання державно-владних повноважень відповідно до місцевих умов. Практичне застосування цієї теорії у Франції призвело до сумних наслідків. До того ж, така система державного управління веде до надмірного зростання чиновного апарату і відповідного збільшення видатків на його утримання. Проте цю теорію можна вважати основою сучасної концепції місцевого управління і самоврядування в тому сенсі, що влада місцевих органів походить від держави. [7]
4. Інші теорії
4.1 Радянська теорія
Так звана “радянська” концепція базується на тому, що місцеві ради є органами єдиної державної влади, що відповідають за приведення в життя на своїй території актів центральних органів. Головне завдання місцевих рад в соціалістичній державі, таким чином, зводиться до того, щоб забезпечити виконання основних державних функцій на кожній ділянці території країни.
Такий підхід отримав відображення зокрема в конституції Куби, де місцеві асамблеї характеризуються як вищі органи державної влади на місцях, що здійснюють в межах кола своїх повноважень державні функції у відповідних територіальних одиницях (ст. 101,102).
Радянська модель також характеризується ієрархічною підпорядкованістю ланок влади. Принципи розподілу влад, стримань і притиваг заперечуються - всі інші органи держави вважаються похідними від рад та підзвітними їм (відповідні норми закріплені в ст. 3 конституції КНР). Ця модель існувала в Радянському Союзі (де в законодавстві поняття “місцевого самоврядування” взагалі не існувало), продовжує діяти в Китаї, Кубі, КНДР і В’єтнамі. [6]
4.2 Теорія муніципального соціалізму
Наприкінці 19 - на початку 20 ст.ст. набули поширення соціал-реформістські муніципальні концепції, зокрема теорія муніципального соціалізму.
Муніципальний соціалізм являв собою сукупність програмних положень та установок, спрямованих на забезпечення якомога більш повної демократизації місцевого життя. Першою вимогою, що містилася у муніципальних програмах політичних партій, було надання міській та сільській громадам більш широкої автономії. Ще одна вимога полягала у збільшенні представництва населення в органах місцевого самоврядування.
Прибічники теорії муніципального соціалізму сподівалися шляхом поступових реформ, зміни державного та суспільного життя без різких стрибків і потрясінь перебудувати тодішнє життя на нових началах.
Тобто її ідеологи виходили з можливості соціалістичної еволюції буржуазного місцевого самоврядування як одного із шляхів без революційної трансформації сучасного суспільства у соціалістичне.. Створення на місцях оплотів демократії, здатних протистояти центральним органам, розширення прав місцевого самоврядування в політичній сфері тлумачилося прихильниками муніципального соціалізму як корінна зміна влади в суспільстві. Її ідеологами виступали посибілісти у Франції, фабіанці та керівники Незалежної робітничої партії у Великій Британії, бернштейніанці у Німеччині, економісти а меншовики у Росії тощо.
Слід зазначити, що муніципальний соціалізм нічого спільного з соціалізмом у «звичайному» для нас розумінні не має. Тези муніципального соціалізму висувалися насамперед більшістю буржуазних партій. Ця ідеологія знайшла підтримку лише у частини соціал-демократів. Противник цих ідей В.І. Ленін вважав доктрину муніципального соціалізму політично ілюзорною й теоретично помилковою, адже те, що виходить за межі місцевих інтересів, за межі функцій державного управління, тобто все, що стосується основних джерел прибутку пануючих класів та основних засобів забезпечення їх панування, все, що стосується не управління державою, а устрою держави, тим самим виходить зі сфери муніципального соціалізму.[3, с.88-89]
4.3 Теорія дуалізму
Теорія дуалізму являє по суті симбіоз громадської та державницької теорій. Згідно з нею муніципальні органи зберігають автономію у місцевих справах. Однак здійснюючи державно-владні повноваження, вони виходять за межі місцевих інтересів і в даному випадку повинні діяти як інструмент урядової адміністрації. Таким чином обстоюється втручання державних органів у справи місцевого самоврядування у тих випадках, коли цього вимагають загальнонаціональні інтереси.
Дана теорія місцевого самоврядування має значну підтримку в сучасній вітчизняній літературі. Так, М.П. Оріх вважає, що саме синтез громадської та державної теорій самоврядування надасть конституційну можливість «входити в правові ворота, а не трощити муніципальні огорожі, які небезуспішно споруджені на місцях під впливом революційної психології і суверенного бешкетування місцевих рад».
На думку прихильників даної точки зору, синтез державного і громадського у самоврядуванні дуже важливий для суспільства. За допомогою єдності цих двох засад вирішуються найважливіші громадсько-державні завдання: виключається роздвоєння влади, яке веде до політичної нестабільності й послаблення держави та інститутів, які її складають; утворюються можливості для більшої частини людей брати участь в управлінні справами суспільства і держави; ліквідується розрив між суспільством і державою; досягається єдина мета – збереження та зміцнення суспільства та держави за наявності демократичних інститутів.
4.4 Теорія соціального обслуговування
В основі теорії соціального обслуговування робиться наголос на здійснення муніципалітетами одного із своїх основних завдань: пропозиції послуг своїм мешканцям, організації обслуговування населення. Головною метою всієї муніципальної діяльності дана теорія називає добробут мешканців комуни.
Теорія соціального обслуговування тлумачить функції муніципалітетів як один з проявів надкласової природи держави загального добробуту. Німецький вчений З. Баллейс підкреслює, що муніципалітети є передусім природними корпоративними одиницями, а їх автономність випливає не стільки з державної влади, скільки із суверенітету народу, який має поважатися та забезпечуватися державою на практиці. Незважаючи на це, здебільшого в теорії сучасної комунальної політики головний акцент зміщується з питань свободи та невтручання з боку центральних влад у бік таких цінностей, як раціональність, ефективність, економія. Місцеве самоврядування розглядається вже не стільки як загальнодемократична мета, скільки як засіб для вирішення локальних проблем, реалізації інтересів територіальних громад, здійснення на місцях загальнодержавного політичного курсу. [3, с.96-103]
Висновок
Суперечки з питань публічно правової природи місцевого самоврядування і проблем, пов’язаних з місцем місцевого самоврядування в системі організації влади в державі, розпочаті ще у 19 столітті, не вщухли й досі.
Провівши аналіз різних теорій походження місцевого самоврядування, можна звести основні їх відмінності до різниці у поглядах на способи формування місцевих органів та на характер взаємовідносин з центральною владою.
Так, теорія вільних громад , яка спирається на ідею природного права , має своїм центральним положенням те, що громада, як самоврядний територіальний колектив, така ж самостійна, як і сама держава. Державницька ж теорія навпаки має своєю основою ідею створення органів самоврядування, повністю підпорядкованих державі і розуміє самоврядування в якості ланки державної влади, яка не має власних прав і власної компетенції. В деякій мірі об’єднує ці дві теорії громадська теорія, яка стверджує, що органи самоврядування самостійні лише в неполітичній сфері - у сфері господарської і громадської діяльності.
Крім того, виділяють радянську теорію, теорії дуалізму, соціального забезпечення, муніципального соціалізму та інші, які також розглядають систему органів місцевого самоврядування під своїм кутом зору. Кожна з них має свої недоліки та переваги, але, тим не менш, заслуговує право на існування та вивчення.
Список використаної літератури
1. Васильев В.И. Местное самоуправление. Учебное и научно-практическое пособие.– М., 1999. – 486 с.
2. Кравченко В. В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні: Основи муніципального права: навч. посіб. / В. В. Кравченко, М. В. Пітцик. – К.: Арарат-центр, 2001. – 176 с.
3. Муніципальне право України: Підручник/ Кол. Авт..; За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
4. Чихладзе Л.Т. Историко-теоретические аспекты развития местного самоуправления и местного управления в государствах Европы// Право и политика. – 2006. - № 12. – с.19-27
5. Яцунська О.О. Світовий досвід місцевого самоврядування та перспективи його інституціонально-системного втілення в Україні: Автореф.дис…канд. юрид. наук. – Одеса, 2001. – 20 с.
6. #"#">http://www.chat.ru/~kuraguga
Страницы: 1, 2
