5) за характером нормативного спрямування цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні цивільні правовідносини. В основу регулятивних правовідносин покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання майнових та особистих немайнових відносин їх учасників,тобто це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин і особистих немайнових відносин. Тобто, за допомогою регулятивних відносин здійснюється рівномірна діяльність громадян і організацій. Охоронні цивільні правовідносини виникають внаслідок порушення цивільних прав одного із суб'єктів цих відносин і спрямовані їх відновлення.
3. Елементи цивільного правовідношення
3.1 Суб'єкти цивільного правовідношення
Суб'єктами правовідносин є особи, персонально і майново відокремлені, що наділені правами і обов'язками у правовідносинах. Слово "особи" вживається у широкому значенні для позначення будь-яких суб'єктів права. Учасниками цивільних відносин є фізичні, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦКУ).
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ст. 24 ЦКУ). Фізичними особами вважаються не тільки громадяни України, але іноземні громадяни і особи без громадянства.
Передумовою вступу суб'єкта права як учасника цивільних правовідносин є його цивільна правосуб'єктність, тобто наявність цивільної правоздатності та дієздатності.
Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов'язки, яку мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється зі смертю. Щоправда, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язані з досягненням фізичною особою відповідного віку. Варто зауважити, що правоздатність є лише основою для правоволодіння, вона ще не означає фактичну наявність в особи передбачених законом прав і обов'язків. Тобто, правоздатність реалізується за наявності певного юридичного факту, з яким пов'язується виникнення суб'єктивного права, яке до цього носило абстрактний характер.
Дієздатність, як і правоздатність, - це юридична категорія, але на відміну від першої, вона не є природними правами людини, а наданими їй в силу закону. Зміст дієздатності включає в себе наступні елементи: здатність особи своїми діями набувати цивільні права та створювати для себе цивільні обов'язки; здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки; здатність нести відповідальність за цивільні правопорушення.
Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільна дієздатність як і правоздатність є невідчужуваною. Обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб залежить від їх віку та психічного здоров'я. Виходячи з цього цивільне законодавство України розрізняє наступні види дієздатності: повну цивільну дієздатність, неповну цивільну дієздатність, часткову цивільну дієздатність, обмежену цивільну дієздатність, або визнає фізичну особу недієздатною.
Повна дієздатність настає з досягненням фізичною особою повноліття.
Неповну цивільну дієздатність мають фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи).
Часткова цивільна дієздатність характерна для осіб віком до чотирнадцяти років (малолітні), які мають право вчиняти дрібні побутові правочини.
Обмежена цивільна дієздатність встановлюється судом щодо фізичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров'я, що суттєво впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або керувати ними). Правовими наслідками зазначеного рішення є те, що над фізичною особою, яка обмежена у дієздатності, встановлюється піклування. Обмежено дієздатна фізична особа самостійно, без згоди піклувальника може вчиняти лише дрібні побутові правочини.
Громадянин, який внаслідок хронічного, стійкого, психічного розладу здоров'я не здатний усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, у зв'язкку з чим над ним встановлюється опіка, що призводить до втрати ним можливості вчиняти будь-який правочин.
Отже, кожен із видів дієздатності включає в себе різний обсяг цивільних прав і обов'язків.
Правовою формою об'єднання фізичних осіб для участі в цивільному обороті є юридична особа.
Юридичною особою згідно з законом є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 ЦКУ).
Як будь-який суб'єкт цивільних правовідносин юридична особа наділена правоздатністю та дієздатністю, тобто здатністю мати цивільні права та обов'язки та набувати їх для себе своїми діями. З моменту введення в дію нового ЦКУ юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині – тобто юридичні особи наділені загальною правоздатністю.
Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (дня її державної реєстрації), і припиняється з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи.
Цивільні права і обов'язки юридична особа набуває та здійснює через свої органи. За обсягом цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи збігаються у часі.
Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Дані суб'єкти цивільних правовідносин здійснюють свої права та обов'язки через відповідні органи. Що стосується опосередкованої форми участі держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільно-правових відносинах, то вона забезпечується можливістю зазначених суб'єктів створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права.
Специфіка прояву участі у цивільних правовідносинах держави полягає у тому, що, з однієї сторони, держава є владним суб'єктом публічних відносин, а з іншої – вона виступає учасником цивільних правовідносин на засадах диспозитивності.
Тому прийнято розрізняти події за ступенем визначеності волі суб'єктів на абсолютні , що не залежать від будь-якої волі та відносні, - об'єктивно пов'язані з чиєюсь волею, виявлення якої слугує причиною настання подій.
3.2 Об'єкти цивільного правовідношення
Проблеми об'єктів цивільних прав займають одне з центральних місць у теорії та практиці цивільного права. Тут все піддається сумніву починаючи з того, чи потрібна взагалі така категорія як об'єкт правовідносини, і закінчуючи питанням, що ж слід розуміти під об'єктом правовідносин.
Категорія "об'єкт" використовується в цивільному праві в декількох термінологічних комбінаціях. Це і "об'єкти цивільних прав", і "об'єкти суб'єктивних прав", і "об'єкти правового регулювання", і, нарешті, "об'єкт цивільних правовідносин". Питання про співвідношення даних категорій є складним і неоднозначно вирішуються у цивілістиці. Найбільші труднощі полягають у розумінні того, як в дійсності співвідносяться поняття "об'єкти цивільних прав" і "об'єкти цивільних правовідносин". Сенчіщев В.І. ототожнює поняття об'єкта цивільних прав та об'єкта цивільних правовідносин: "Зміст понять "об'єкт цивільних прав" і "об'єкт цивільних правовідносин", якщо не є тотожним, то, принаймні, не повинні суперечити одне одному, оскільки те, що не є об'єктом цивільних прав, очевидно, не може стати об'єктом цивільних правовідносин, і навпаки".[16] В.А. Лапач займає протилежну позицію. 2Лапач займає протилежну позицію.[17]
Вважаємо, що найбільш правильним був би підхід, за яким об'єкт цивільних правовідносин і об'єкт цивільних прав єдині. Очевидно, що говорячи про об'єкт цивільних прав, ми маємо на увазі саме об'єкт цивільних прав. Суб'єктивні цивільні права, виникають і реалізуються в рамках правовідносини, поза ним вони просто не існують – до моменту виникнення правовідносини можна говорити лише про правосуб'єктность, але ні в якому разі не про суб'єктивні цивільні права.
Тепер необхідно перейти до питання про те, що ж являє собою загальне поняття об'єкта цивільних правовідносин.
З питання про поняття об'єкта правовідносини в юридичній науці викристалізувалися, в основному, дві точки зору. Відповідно до першої з них, об'єктом правовідносин є те, з приводу чого суб'єкти прав вступають в правовідносини, або те, з приводу чого правовідносини встановлюються. Згідно з другою – під об'єктом слід розуміти те, на що правовідносини спрямовані.
В.А. Тархов називає об'єктом правовідносин те благо, з приводу якого суб'єкти вступають в правовідносини, те, на що спрямовано правовідносини. Аргументуючи це тим, що суперечка про те, "з приводу" чи "на що", носить скоріше граматичний, формальний характер, ніж юридичний. Автор вважає, що по суті правильно і те, і інше.[18]
Моя власна позиція, що об'єктом цивільних правовідносин є те, на що спямовані, а не з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Адже, цивільні правовідносини можуть виникати, наприклад, із заподіяння шкоди.
Так,В науково-практичному коментарі ст. 177 ЦКУ зазначається, що об'єктами цивільних прав є те, на що спрямовано права й обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин. 4 у науково-практичному коментарі ст. 177 ЦКУ зазначається, що об'єктами цивільних прав є те, на що спрямовано права й обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин.[19]
Отже, існує безліч різноманітних теорій розуміння об'єкту правовідносин: перша – визнає у якості такого предмети матеріального світу (речі); друга – присвоює властивість "об'єкта" фактичному суспільному відношенню, тобто врегульованій правом поведінці, що спрямована на зміну предмета матеріального світу; третя – дуже абстрактно описує "об'єкт" як взагалі будь-яке благо; четверта – взагалі заперечує необхідність самої категорії "об'єкт правовідносин" і виділяє, на противагу загально філософському та спеціально-юридичному розумінню "об'єкта", два інших поняття: "об'єкт інтересу" і "об'єкт правової діяльності", а п'ята – кваліфікує об'єкт правовідносин (об'єкт прав) як об'єкт панування уповноваженої особи, в якості якого можуть виступати в ряді випадків речі або люди, що неприпустимо ні в першому ні, тим більше, в другому випадку.
З наведеного вище можна побачити, що розуміння об'єкта цивільних прав – як предмета матеріального світу, і як певного блага сприймаються (розуміються) як різні поняття. З наведеного вище можна побачити, що розуміння об'єкта цивільних прав – як предмета матеріального світу, і як певного блага сприймаються (розуміються) як різні поняття.
Тоді як в ЦКУ закріплено, що об'єктами цивільних прав є речі, як предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуг, результати інтелектуальної творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст. 177, 179). Тоді як в ЦКУ закріплено, що об'єктами цивільних прав є речі, як предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуг, результати інтелектуальної творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст. 177, 179). Тобто законодавець визначає речі, саме як матеріальне благо. Тобто законодавець визначає речі, саме як матеріальне благо.
Таким чином об'єктом цивільних прав (правовідносин) є матеріальні та нематеріальні блага на які спрямовано права й обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин. Таким чином об'єктом цивільних прав (правовідносин) є матеріальні та нематеріальні блага на які спрямовано права й обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин.
