3) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (ч.6 ст.40 КЗпП).
Також КЗпП містить норму, яка встановлює право батьків чи осіб, що їх замінюють на розірвання трудового договору з неповнолітнім на їх вимогу. Тобто, якщо продовження чинності такого договору шкодить здоров’ю неповнолітнього чи порушує його законні інтереси, то батьки, усиновителі, піклувальники чи відповідні органи, що здійснюють нагляд за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання договору.
1.3 Здійснення контролю за охороною праці неповнолітніх
Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:
Державний комітет України по нагляду за охороною праці;
Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;
Органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;
Органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України[2].
Законом України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. передбачено, що здійснення соціального захисту серед неповнолітніх покладається на Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.
Служби у справах неповнолітніх створюються відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Їх головними завданнями є розроблення і здійснення самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форми власності, громадськими організаціями заходів щодо забезпечення прав, свобод, законних інтересів неповнолітніх, контроль за виконанням цих заходів; координація зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх; здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю неповнолітніх на підприємствах, в установах та організаціях тощо.
Служби у справах неповнолітніх мають право: приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Постановою Кабінету Міністрів України №2136 від 25 листопада 1999р. були затверджені типові положення про служби у справах неповнолітніх. Саме ці комісії, згідно ст.198 КЗпП, уповноважені надавати згоду на звільнення неповнолітніх працівників.
Крім того, відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. передбачено створення комісій у справах неповнолітніх при виконкомах міських рад (крім міст районного значення), які також виступають суб’єктами надання згоди на звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника.
Контроль за додержанням законодавства про охорону праці неповнолітніх здійснюють також ті державні органи та службові особи, на яких це покладено законодавством: органи прокуратури, комітети неповнолітніх при виконкомах міських рад, комітет по нагляду за охороною праці, державні інспекції праці, місцеві державні адміністрації тощо.
Крім державного нагляду за додержанням законодавства про охорону праці. Існує також громадський контроль. Його здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.
Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створення відповідних умов праці, забезпечення спецодягом, спецвзуттям та іншими належними предметами. У разі загрози життю чи здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати припинення робіт в цілому на період, необхідний для усунення відповідної загрози. Також вони мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві. У випадку, коли на підприємстві відсутні професійні спілки, громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.
За порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються до сплати штрафу у порядку, встановленому законом [6]. Розмір такого штрафу не може перевищувати 5 відсотків місячного фонду заробітної плати відповідної особи. У випадку не сплати штрафу, на суму штрафу нараховується пеня розміром два відсотки за кожен день прострочення.
Застосування штрафних санкцій до посадових осіб та працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене в місячний строк у судовому порядку. Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників зараховуються до Державного бюджету України [6].
ІІ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ОПЛАТИ ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ
2.1 Робочий час та час відпочинку неповнолітніх
Під робочим часом розуміється певний період часу, встановлений законодавством чи угодою сторін, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену в трудовому договорі. Тривалість робочого часу обчислюється кількістю відпрацьованих годин протягом робочого дня чи тижня. Під робочим днем мається на увазі тривалість роботи працівника у межах доби відповідно до встановленого графіка чи розпорядку. Робочий тиждень визначається кількістю відпрацьованих годин в межах одного тижня.
Розрізняють 5 та 6-денний робочий тиждень. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня [2]. Але існують випадки, коли на деяких підприємствах, установах чи організаціях, у зв’язку з характером їх виробництва, застосування п’ятиденного робочого тижня не є доцільним, тоді встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.
Робочий час можна класифікувати на основний ( час, який повинен відпрацювати працівник, відповідно до закону чи договору ) та неосновний ( відхилення від основного робочого часу. що має законодавче закріплення ). До першого виду відносять: нормальний, скорочений, неповний робочий час. А до неосновного – надурочні роботи, тривалість робочого часу у святкові та вихідні дні.
Найчастіше застосовується нормальний робочий час. Його тривалість визначена у ст.50 КЗпП: “нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень”, зокрема, при 5-денному робочому тижні по 8 годин на день, а при 6-денному не більше 7 годин на день.
При вивченні робочого часу неповнолітніх, ми будемо розглядати поняття скороченого робочого часу, оскільки вони належать до категорії працівників, що мають певні пільги у порівнянні з іншими.
Законодавством чітко встановлено межі робочого часу неповнолітніх. Для осіб у віці від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень. Тобто не більше 7 годин на день при 5-денному робочому тижню і 6 годин при 6-денному. Працівники віком 15-16 років, а також учні 14-15 років, що працюють під час канікул, можуть працювати по 24 години на тиждень. Тривалість робочого дня для таких осіб не може перевищувати 4 години на день при 6-денному робочому тижню і дорівнювати 5 годинам при 5-денному. Дещо іншим є робочий час для неповнолітніх, які працюють протягом навчального року. Тривалість їх робочого часу не повинна перевищувати половини відповідних максимальних норм скороченого робочого часу. Тобто, якщо працівнику 17 років і він працює під час навчання, то тривалість його робочого часу має бути не більшою 18 годин на тиждень ( максимально допустима для його віку 36 годин, відповідно половина – 18 годин ).
Неповнолітніх працівників забороняється залучати до нічних, понаднормових робіт і до робіт у вихідні дні, а також до чергувань встановлених у деяких організаціях за розпорядженням роботодавця до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові дні для підтримки порядку й оперативного рішення виникаючих невідкладних питань, що не відносяться до виробничої діяльності даної організації. Крім цього, для таких осіб забороняється вводити підсумований облік робочого часу за тривалий звітний період (за сезон, навігацію, за рік). Заборона поширюється, зокрема, на працівників вагонів-ресторанів і працівників суднових ресторанів морського і річкового транспорту, барів, працівників рухомої торговельної мережі й ін.
Норми виробітку для неповнолітніх встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих працюючих пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років. Наприклад, якщо дорослий робітник за 8-ми годинний робочий день повинний зробити 80 деталей, то для підлітка від 16 до 18 років норма виробітку, перелічена на 7 годин , буде дорівнює 70-ти деталям. У такому ж порядку здійснюється нормування праці учнів і школярів, що працюють на виробництві в період канікул або у вільне від навчання час. Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватися знижені норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом [2].
Оскільки робочий час неповнолітніх регулюється трудовим законодавством, то, відповідно, час відпочинку також врегульований та закріплений нормами трудового права. Отже, під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник не виконує свої трудові обов’язки, визначені законодавством чи договором, а використовує його на власний розсуд. Розрізняють наступні види часу відпочинку: щоденний відпочинок, перерви на протязі робочого дня, вихідні та святкові дні, відпустки.
Як і будь-які працівники, неповнолітні мають право на всі вище перераховані види відпочинку. Під часом відпочинку протягом дня мається на увазі перерва на обід. Законодавством чітко не встановлена її тривалість, але вказано, що вона не повинна перевищувати двох годин, і як правило надається через чотири години після початку роботи. Тобто, власник, через правила внутрішнього розпорядку, на свій розсуд встановлює її тривалість, і початок. Крім цього, цей час працівник, в тому числі і неповнолітній, може використати за власним бажанням.
Щоденним відпочинком неповнолітніх є той час, який вони проводять після робочого часу. Якщо особа у віці 17 років працює з 10.00 годин до 17.00 годин ( при п’ятиденному робочому тижню ), то щоденним його відпочинком буде час після 17.00 годин.
Щотижневим відпочинком, осіб, що не досягли 18 років є вільні від роботи дні. При п’ятиденному робочому тижню надаються два вихідні дні, а при шестиденному – один. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день встановлюється законодавством чи графіком роботи, і надається, як правило, разом з загальним вихідним днем, тобто, це або субота, або понеділок. Якщо такий вихідний день випадає в один день із святковим днем, то вихідний день переноситься на наступний день, що йде після святкового. Святковими днями є:
