– при поверненні дитини, позбавленої батьківського піклування, від опікуна у разі відсутності у неї житла житлове приміщення надається їй позачергово. До надання їй житлового приміщення для постійного проживання дитина повинна бути влаштована у гуртожиток або забезпечена іншим упорядкованим житлом;
– квартири, у яких мешкають тільки неповнолітні, позбавлені батьківського піклування, можуть бути передані їм у власність;
– приватизоване житлове приміщення може бути передане опікуном (піклувальником) з дозволу органу опіки і піклування в оренду на підставі відповідного договору [13, 267].
Опікуни (піклувальники) несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання опікунських обов'язків відповідно до закону.
2.4 Згода дитини на приживання у сім'ї патронатного вихователя та плата за виховання дитини
Згідно ст. 253 СК на передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити [3].
У статті 253 СК конкретизована норма частини другої статті 12 Конвенції про права дитини та частини першої статті 171 СК, за якою дитина має право на те, щоби бути вислуха-ною посадовими особами з питань, які стосуються її особисто.
Якщо дитина відповідно до віку та розумового розвитку усвідомлює факт її передання у сім'ю патронатного вихователя, вона має дати на це згоду.
Відповідно до ст. 171 СК:
1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси [3].
Конвенція про права дитини у статті 12 зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятися належна увага згідно з її віком та зрілістю.
Стаття 12 Конвенції про права дитини звучить:
1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
2. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 р.) суд надає дитині можливість висловити свою думку і приділяє цій думці належну увагу.
За статтею 69 КпШС при вирішенні спору між батьками про місце проживання дитини суд повинен був з'ясувати у дитини, якій виповнилося десять років, при кому з батьків вона бажає залишитися. Якщо дитина була молодшою, заслуховувати її думку було необов'язково.
За статтею 104 КпШС на усиновлення вимагалася згода дитини, яка також досягла десятирічного віку. Отже, усиновлення дев'ятирічної дитини могло відбутися навіть у разі її заперечення.
З моменту набрання чинності для України Конвенції про права дитини ці норми мали би вважатися нечинними [10, 348].
Дитина має бути вислухана при розгляді будь-якого питання, що стосується не лише її особисто, а й всієї сім'ї. Вона має бути вислухана судом і при розгляді справ про розірвання шлюбу між батьками, про поділ майна як за власною ініціативою, так і за ініціативою одного із батьків.
У частині другій статті 171 СК перечисленні категорії спорів між батьками щодо дитини, при розгляді яких має бути вислухана її думка. Ними є спори про виховання дитини, визначення (зміна) місця її проживання, про позбавлення батьківських прав, про поновлення батьківських прав, а також спори щодо управління майном дитини.
На вимогу одного з батьків або самої дитини вона має бути вислухана й при розгляді інших спорів, які стосуються її інтересів.
Необхідність згоди дитини на усиновлення передбачена статтею 218 СК. За ініціативою суду, заявника або самої дитини вона може бути вислухана і при розгляді заяви про усиновлення. Думка дитини має бути вислухана батьками при вчиненні ними дій щодо управління її майном (стаття 174 СК).
Вислухати (заслухати) дитину та врахувати її думку – це різні речі. Сімейний кодекс зобов'язує посадову особу вислухати дитину. Із права дитини на повагу випливає висновок про те, що думка дитини має бути вислухана з повагою і врахована настільки, наскільки це відповідає її найвищим інтересам.
За ст. 254 СК за виховання дитини патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки та піклування [3].
Договір про патронат – це відплатний сімейний договір. Плата за виконання патронатним вихователем своїх обов'язків за договором має бути, як правило, щомісячною.
Розмір плати має визначитися у договорі з урахуванням віку, стану здоров'я дитини та інших обставин, які мають істотне значення. Однак плата за виховання, обслуговування дитини, тобто за виконану роботу та надані послуги, і кошти на утримання дитини – це різні речі.
2.5 Припинення договору про патронат
Згідно ст. 256 СК:
1. Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
До призначення дитині нового вихователя або передання дитини іншій особі, навчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину.
2. Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором [3].
Таким чином, у разі досягнення дитиною повноліття договір про патронат припиняється у зв'язку із досягненням своєї мети, тобто в зв'язку з його виконанням. Договір про патронат припиняється у разі появи матері, батька і повернення їм дитини.
Договір буде припинений у разі смерті патронатного вихователя. Оскільки цей договір нерозривно пов'язаний з конкретною особою, він має особистий характер, тому правонаступництво тут неможливе.
Якщо патронатним вихователем була записана у договорі лише дружина, а фактично обов'язки здійснювалися не лише нею, а й її чоловіком, смерть дружини не є підставою для припинення договору. Однак чоловікові доведеться зініціювати внесення до тексту договору відповідних змін, інакше він може зіткнутися з цілою низкою проблем [10, 479].
У частині першій статті 256 СК передбачена можливість відмови від договору вихователя або дитини, якій виповнилося чотирнадцять років, без зазначення наявних для цього причин. Отже, небажання когось із них – достатня підстава для припинення договору.
Незалежно від кого надійшла відмова, умови договору мають виконуватися до влаштування дитини.
Серед тих, кому надано право односторонньо відмовитися від договору, немає органу опіки та піклування. І це не випадково: дитина, взята у сім'ю, не може знову отримати статус позбавленої батьківського піклування.
У частині другій статті 256 СК сторонам надано право розірвати договір за взаємною згодою. Договір про патронат може бути розірваний за позовом органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконання вихователем своїх обов'язків.
Орган опіки та піклування має право вимагати розірвання договору, якщо вихователь несумлінно ставиться до виконання своїх обов'язків або якщо у його сім'ї хтось захворів на тяжку інфекційну хворобу і це становить небезпеку для здоров'я дитини.
За позовом органу опіки та піклування договір може бути розірвано і тоді, коли між дитиною та вихователем склалися такі стосунки, які виключають можливість спільного проживання та належного виховання дитини.
3. Забезпечення реалізації прав дитини
За ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
З цією метою держава вживає заходів щодо:
– зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;
– забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;
– боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистої питної води;
– створення безпечних і здорових умов праці;
– надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;
– забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам;
– розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я;
– пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством [6].
Кожна дитина з моменту народження має право на ім'я та громадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини визначаються сімейним законодавством, реєстрацію актів цивільного стану, а підстави і порядок набуття та зміни громадянства визначаються Законом України «Про громадянство України», іншими нормативно-правовими актами (ст. 7).
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку (ст. 8).
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і психічному розвитку, соціальному, духовному та моральному благополуччю [6].
Діти мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення.
