Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення умисного злочину
Реферат на тему:
Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення умисного злочину
Право на необхідну оборону надає лише суспільно небезпечне посягання, що виявляється в активних діях особи. Необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом (напр., знищення майна його власником).
Правомірність дій, якими об‘єктивно заподіюється шкода, проти яких не допускається необхідна оборона, може зумовлюватися:
1) реалізацією особою прав, які належать їй чи надані законом, у тому числі, і вчинення дій за наявності обставин, що виключають їх суспільну небезпечність чи протиправність, зокрема, не допускається необхідна оборона проти дій особи, які вчиняються нею в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця;
2) виконання особою професійних чи службових функцій із дотриманням умов їх правомірності, напр., проти дій працівників міліції, якими проводиться обшук, вилучаються знаряддя вчинення злочину, затримання правопорушників тощо.
На практиці може мати місце вчинення захисних дій за наявності помилки особи щодо наявності, дійсності і реальності самого суспільно небезпечного посягання:
1) особою правомірна поведінка іншої особи у певних конкретних умовах розцінюється як суспільно небезпечне посягання (уявна оборона);
2) при фактичному припиненні суспільно небезпечного посягання особа вважає, що посягання триває (запізніла).
Пленум ВС в своїй постанові від 29.06.91 №4 “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань” роз‘яснив, що дії, вчинені в стані мнимої оборони, тобто коли особа, яка захищається, щиро помиляється щодо реальності посягання, повинні розглядатися як вчинені в стані необхідної оборони, а якщо при цьому були перевищені межі захисту, допустимого в умовах відповідного реального посягання, особа має нести відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або , залежно від обставин справи, - за необережний злочин.
Під перевищення меж необхідної оборони, згідно з ч.4 ст.15 розуміється завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Ознаками перевищення між необхідної оборони є:
1) наявність стану необхідної оборони;
2) явна, очевидна невідповідність захисних дій характеру і ступеню суспільної небезпеки посягання;
3) явна, очевидна невідповідність захисних дій обстановці вчинення посягання і захисних дій. Відповідальність за заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони, відповідно до ч.4 ст.15, настає лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Чинний КК передбачає два таких випадках – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст.104) та вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст.97). Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони меншої за розміром шкоди здоров‘ю (середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень) кримінальної відповідальності не тягне, але не звільняє від обов‘язку відшкодувати заподіяної шкоди на підставі ст.444 ЦК. На практиці може мати місце так звана провокація необхідної оборони, точніше, провокація суспільно небезпечного посягання для надання зовнішньої правомірності заподіяння начебто в стані необхідної оборони шкоди особі, спровокованої на таке посягання. Дії особи, яка завдала шкоду іншій особі, спровокованій нею на суспільно небезпечне посягання, мають кваліфікуватися як умисний злочин у залежності від наслідків та спрямованості її умислу.
Крайня необхідність
Ст.16 КК передбачено: “не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода”. Таке заподіяння шкоди має оцінюватись як правомірне, воно у більшості випадків буде суспільно корисним. Одна з найголовніших умов правомірності – заподіяна шкода повинна бути менш значною, ніж відвернена. Умови правомірності заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності:
1) наявність небезпеки заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом;
2) неможливість усунення наявної небезпеки без заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються правом;
3) заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена, тобто не повинні бути перевищені межі крайньої необхідності.
Небезпека інтересам, що охороняються законом, може бути створена:
1) природними явищами (повінню, землетрусом, іншим стихійним лихом);
2) будь-якими діями (бездіяльністю) людей, в тому числі і попередніми діями (бездіяльністю) особи, яка знаходиться в стані крайньої необхідності (не має значення наявність/відсутність вини осіб, дії яких створили загрозу; може буди створене правомірними і неправомірними, необережними і невинними діями людей);
3) технічними факторами: поламкою технічних пристроїв, порушенням режиму роботи технічних, автоматизованих та інших систем, аваріями;
4) фізіологічним (біологічним) станом інших людей: надання термінової медичної допомоги особі, яка знаходиться в небезпечному для життя стані внаслідок аварії, різкого загострення хвороби;
5) поведінкою тварин: напад розлюченого бугая, собаки, втеча диких тварин з зоопарку, епідемії, епізоотії, епіфітототії тощо.
Колізія обов‘язків (необхідність вибору особою з двох чи більше об‘єктів того, заподіяння шкоди якому відвернути при неможливості її відвернення одночасно від усіх об‘єктів).
Вчинення особою дій по відверненню загрози заподіяння шкоди одному з інтересів, які охороняються, зумовлює заподіяння шкоди іншому інтересу внаслідок дії факторів, якими загроза створена. Загроза заподіяння шкоди для визнання дій особи як вчинених у стані крайньої необхідності має бути наявною, існуючою реально, а не лише в уяві особи. Оцінювати наслідки відверненої і заподіяної шкоди необхідно з урахуванням як пріоритетності цінностей, так і їх кількісного виразу.
Свідоме позбавлення життя певної особи для врятування життя однієї чи кількох інших осіб ні за яких умов не може визнаватися вчиненим у стані крайньої необхідності.
Відмінності крайньої необхідності та необхідної оборони:
1) джерелом небезпеки при необхідній обороні є лише суспільно небезпечне посягання, що вчиняється фізичною особою, а за крайньої необхідності – будь-які фактори;
2) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна лише особі, яка вчинила посягання, а за крайньої необхідності – третім особам;
3) при виникненні стану необхідної оборони заподіяння шкоди не є обов‘язковим, за крайньої необхідності – обов‘язковим;
4) шкода, заподіяна в стані необхідної оборони може бути різною, перевищувати можливу шкоду, але межі оборони не повинні бути перевищені, за крайньої необхідності – заподіяна шкода має бути меншою;
5) згідно ст.444 ЦК шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, не підлягає відшкодуванню, якщо не були перевищені межі необхідної оборони, а шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності згідно зі ст.445 ЦК повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла, враховуючи обставини суд може покласти обов‘язок відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, що заподіяла шкоду, повністю або частково.
Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види)
Стадії вчинення злочину – це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності.
Поняття стадії вчинення злочину стосується лише умисних злочинів, оскільки означає певний етап реалізації умислу на вчинення конкретного злочинного діяння, причому вид умислу – прямий. Не можна застосовувати поняття стадії вчинення злочину до необережних злочинів, діянь, вчинених з непрямим умислом і щодо виявлення наміру вчинити злочин (крім погрози та усного чи письмового заклику до вчинення злочину).
Поняття стадії вчинення злочину пов‘язується зі ступенем реалізації злочинного наміру. Із об‘єктивної сторони стадія вчинення злочину виражає співвідношення фактично вчиненого діяння з передбаченою кримінальним законом специфічною конструкцією складу того злочину, який мала намір вчинити особа (як правило, з елементами його об‘єктивної сторони).
Отже, процес злочинної діяльності на досягнення певного результату можна представити як окремі етапи, кожен з яких має свої об‘єктивні та суб‘єктивні ознаки і впливає на кримінально-правову оцінку діяльності особи, що дає можливість визначити, вчинила особа закінчений чи незакінчений злочин. Ст.17 визначає дві стадії вчинення злочину: готування до злочину (ч.1) та замах на злочин (ч.2). В особливій частині кримінального закону передбачена відповідальність за закінчені злочини. У зв‘язку з цим теорія кримінального права виділяє ще й третю стадію – стадію закінченого злочину. Специфічність кожної із стадій вчинення злочину має відображатись у формулі кваліфікації: у випадку попередньої злочинної діяльності – з посиланням на відповідну частину ст.17 КК, у випадку вчинення закінченого злочину – без такого посилання.
