Зрозуміло, що в правовій дійсності зазначені методи у чистому вигляді не зустрічаються. Будь-який правовий режим — це їх сполучення і модифікація. Однак у будь-якому з варіантів один з двох розглянутих методів відіграє провідну роль, виступає юридичним стрижнем, справляє вирішальний вплив на формування і характер правового режиму.
Найбільш реально первинні методи виражені в адміністративному праві (централізоване регулювання) і цивільному праві (децентралізоване регулювання). Саме ця обставина надає вказаним галузям значення провідних або профілюючих з юридичної точки зору.
Регулювання відносин у сфері державного управління здійснюється за допомогою адміністративно-правового методу. Під цим методом слід розуміти сукупність прийомів (способів, засобів), впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, на відносини в сфері державного управління, за допомогою яких встановлюється юридично владне і юридично підвладне становище суб'єктів у правовідносинах.
Відносини, що виникають під впливом адміністративно-правового методу регулювання, характеризуються, як правило, нерівністю сторін і мають назву "владовідносини", або "відносини влади і підпорядкування".
Дана теза потребує деяких уточнень. У юридичному розумінні зміст формули "влада-підпорядкування" означає, що одна сторона управлінських відносин юридично владна, а друга — юридично підвладна. Таким чином, владо-відносини не передбачають (і не виключають) організаційної підпорядкованості між суб'єктами. Вони можуть бути абсолютно незалежними один від одного. Однак рішення одного з них є обов'язковими для виконання другим, тобто вирішення усіх питань, що виникають між ними, здійснюється на засадах одностороннього волевиявлення суб'єкта, воля якого є похідною від волі держави.
Аналіз прийомів (способів, засобів) впливу, які містить у собі адміністративно-правовий метод регулювання, показує, що їх зміст складається з трьох компонентів: приписів, заборон, дозволів.
Приписи — покладення прямого юридичного зобов'язання чинити ті чи інші дії в умовах, які передбачені нормою.
Так, п. 11 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації містить таку норму: у разі відсутності голови державної адміністрації його обов'язки виконує перший заступник голови державної адміністрації, а у разі відсутності останнього — один із заступників голови.
Стаття 9 Закону "Про надзвичайний стан" приписує: при оголошенні через засоби масової інформації Указу Президента України про введення надзвичайного стану народні депутати України зобов'язані прибути на засідання Верховної Ради України без спеціального виклику і в найкоротший строк. Органи державної влади зобов'язані сприяти негайному прибуттю народних депутатів на засідання Верховної Ради України.
Заборони — це також фактично приписи, але іншого характеру, а саме: покладення прямих юридичних обов'язків не чинити тих чи інших дій в умовах, передбачених правовою нормою.
Так, ст. 8 Закону "Про правовий статус іноземців" визначає, що вони не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.
Дозволи — юридичний дозвіл чинити в умовах, передбачених нормою, ті чи інші дії, або утриматися від їх вчинення за своїм бажанням.
Так, Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади містить дозвіл міністерствам одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади і самоврядування документи, матеріали, статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань.
Приписи, заборони і дозволи використовуються для регулювання суспільних відносин не тільки адміністративним і цивільним правом, а й іншими правовими галузями. Відрізняються вони між собою лише за ступенем або питомою вагою практичного використання того чи іншого регулятивного прийому. Дослідження даного питання свідчать, що для одних галузей найбільш притаманні риси, властиві цивільно-правовому методу, для інших — адміністративно-правовому. Через це будь-які спроби сконцентрувати особливі риси, властиві, наприклад, для регулювання виключно земельних, фінансових, природоохоронних, трудових, митних та інших відносин, неодмінно вели до визнання наявності одного з двох методів.
2. Адміністративно-правові норми
Поняття і структура адміністративно-правової норми. Адміністративне право, як і будь-яка інша галузь права, складається з комплексу юридичних норм і може бути представлене як їх організована сукупність. Юридична норма — це правило поведінки, встановлене державою і обов'язкове для всіх суб'єктів права, яким воно адресоване. За допомогою юридичних норм регулюються (встановлюються, змінюються, припиняються) правові відносини, тобто вони виступають регулятивним засобом щодо предмета тієї чи іншої галузі права. Норми концентрують у собі державно-владні веління, за невиконання яких передбачене застосування заходів впливу. Таким чином, головне призначення юридичних норм полягає в тому, щоб забезпечити детальне, точне і визначене нормативне регулювання суспільних відносин.
На підставі цих теоретичних положень адміністративно-правовою наукою сформульовано визначення адміністративно-правової норми.
Адміністративно-правова норма — це обов'язкове правило поведінки, яке встановлене і охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.
Провідною соціальною метою адміністративно-правових норм є організація управлінських відносин. Поряд з нею є конкретні або локальні цілі, це зокрема такі:
• інформаційні — досягненням яких забезпечується необхідний зв'язок суб'єкта і об'єкта управління. Норма ніби "говорить", що потрібно від учасників управлінських відносин і тим самим інформує їх про належну і можливу поведінку;
• охоронні — спрямовані на забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні. Через їх реалізацію забезпечується чіткість роботи виконавчо-розпорядчих органів, охорона суспільних відносин, честі, гідності, свобод громадян;
• заохочувальні — забезпечується творча активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їх ініціативи і самостійності у розв'язанні завдань державного управління;
• соціально-моральні — забезпечується формування у громадян, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування відповідної правосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку, громадської безпеки, правил співіснування.
Функціями адміністративно-правових норм є:
• забезпечення ефективної діяльності органів державного управління;
Поняття адміністративного права.
• забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров'я особи;
• охорона системи суспільних відносин матеріальної і нематеріальної сфер;
• виховна;
• взаємодії з нормами інших галузей права;
• взаємодії з неправовими соціальними нормами (мораль, звичаї, корпоративні норми).
Цілі норм та їхні функції тісно між собою пов'язані. Кожна ціль породжує відокремлену функцію системи адміністративно-правових норм, у той же час однією функцією можуть забезпечуватися відразу кілька конкретних цілей. Функції відображають складний механізм життєдіяльності норм у системі державно-управлінських відносин. Як регулятори даної групи суспільних відносин адміністративно-правові норми забезпечують функціонування системи державного управління як у цілому, так і окремих її ланок; визначають той чи інший варіант належної поведінки усіх осіб та організацій; забезпечують і підтримують режим законності і державної дисципліни у суспільних відносинах, що виникають у процесі державно-управлінської діяльності.
Адміністративно-правова норма визначає також права і обов'язки учасників відносин, що регулюються нею, передбачає наслідки, які настають у результаті невиконання або неналежного виконання приписів норми. Такою складністю і багатофункціональністю пояснюється наявність у норм адміністративного права певної структури.
Структура адміністративно-правової норми — це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв'язку, вза-ємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми.
Структура адміністративно-правової норми, як правило, традиційна і складається з трьох компонентів: гіпотези,
диспозиції і санкції. Разом з тим, норми адміністративного права можуть містити разом із санкцією і заохочення.
Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися даною нормою. Вона може бути абсолютно визначеною (досягши 16 років, громадянин зобов'язаний одержати паспорт) або відносно визначеною, тобто містити елементи адміністративного розсуду (містити вказівки на можливість її застосування за розсудом правозас-тосовника). Такі гіпотези, як правило, містять формулювання: може бути, у разі необхідності, за доцільністю, у певних випадках тощо (військовозобов'язаний, який без поважних причин не з'явився за викликом військкомату, може бути притягнутий до адміністративної відповідальності; у необхідних випадках працівник міліції може перевірити документи, організувати медичний огляд водіїв транспортних засобів; батьки неповнолітніх правопорушників, які без поважних причин не з'явилися за викликом у міліцію, можуть бути піддані примусовому приводу).
Диспозиція — це саме правило поведінки, яке сформульовано у вигляді приписів, заборон, дозволень (16-річно-му громадянину необхідно здійснити низку дій, щоб одержати паспорт; призовник зобов'язаний особисто з'явитися до військкомату).
У нормах адміністративної відповідальності диспозиція часто формулюється у вигляді вказівок або опису діяння, яке тягне за собою накладення стягнення. З караності діяння випливає висновок, що воно забороняється.
Санкція вказує на вплив, який застосовується державою у випадку порушення тих чи інших правил, передбачених нормою, тобто це конкретний захід дисциплінарного або адміністративного примусу
Види адміністративно-правових норм. У зв'язку з тим, що адміністративно-правові норми різняться за своєю регулюючою спрямованістю, своїм юридичним змістом, їх класифікують за видами.
1. За спрямованістю змісту:
а) такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів.
б) такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності,
в) такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права і обов'язки державних службовців.
г) такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні
д) такі, що регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями
є) норми, що встановлюють права і обов'язки громадян у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави
2. За адресами або суб'єктами:
• адресовані органам державно-виконавчої влади;
• адресовані іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;
• адресовані державним службовцям;
• адресовані державним підприємствам, закладам, організаціям;
• адресовані недержавним об'єднанням, підприємствам, закладам;
• адресовані громадянам.
3. За формою припису:
зобов'язуючі (приписні) — ці норми зобов'язують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому на роботу організація зобов'язана видати наказ; у разі одержання скарги громадянина орган управління зобов'язаний розглянути її в певний термін; для здійснення певних видів діяльності підприємства зобов'язані одержати ліцензію; підприємства, заклади, організації зобов'язані подавати податковим органам звіти за встановленою формою тощо;
