Поняття та методи криміналістики
Вступ
Криміналістика серед інших суспільних наук і, зокрема, юридичних, порівняно молода наука. Відлік її життя починається приблизно з другої половини минулого століття. Злочинність як явище завжди цікавила не тільки фахівців різних напрямків, але і всіх людей. Людство жило і живе в страху перед злочинністю і стільки, скільки воно існує, шукало і шукає методи і засоби боротьби з нею. Не можна сказати, що вчені не приділяли увагу дослідженню злочинності.
Роздуми про те, що ж це за феномен, хто такі злочинці, чому вони роблять злочини, можна знайти в працях багатьох світових вчених: філософів, істориків, правознавців з найдавніших часів. До них приєднувалися і вчені інших спеціальностей. Більше всього, мабуть, таким аналізом займалися медики, особливо психіатри, і психологи.
Кожен учений бачив проблему злочинності і злочинця відповідно своїй спеціальності і створював «свою» теорію про неї, про її причини, про людей, що робили злочини.
Поступово складалася картина злочинності. Її осмисленню допомагали і письменники, у здобутках яких були присутні тема злочинності і міркування про причини цього явища, а також про осіб, що роблять злочини. Характерно, що хоча усі: і вчені, і письменники, і практики — сищики, судді, прокурори, адвокати, поліцейські — вважали (і вважають) злочинність злом, у художній літературі можна зустріти чимало шляхетних злочинців, хоча і здійснюючих злочини, але виправдуються авторами і відповідно читачами, які співчувають цим шляхетним злочинцям.
Питання методології криміналістики цікаві в даний час саме тому, що ті положення, що були пов'язані з «прив'язкою» усіх проблем до марксистсько-ленінської методології, застаріли, і диктування колишніх твердих схем криміналістики перетерплює значні зміни. Однак необхідно також робити знижку на історико-матеріалістичних позиціях, використовувати для аналізу злочинності як складного негативного соціального явища також і діалектичний метод.
Вищевказані положення підштовхують до вибору теми курсової роботи, як одного з найважливіших питань теорії криміналістики.
Можна сказати, що дана курсова робота пишеться у перехідний період, коли зруйнувалися державні, громадські й суспільні структури, унаслідок чого в роботі викладаються маючи місце раніше і ще збережені подекуди форми і методи попереджувальної роботи державних органів і громадськості. Однак зміна соціальних відносин з неминучістю викликає спочатку параліч старої системи (або недостатню її ефективність) і поступове зародження нових форм і методів профілактики злочинності в міру стабілізації суспільних відносин. Сьогодні це зародження не лише на рівні побажань, але і реальності.
Глава 1. Поняття і значення криміналістики
1.1 Предмет, система та завдання криміналістики
Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.
Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналістику пов’язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.
Криміналістика є самостійною галуззю наукового знання, яка має власний предмет і методи дослідження. Криміналістику можна розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальний курс і як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.
Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосується злочину) вперше вживається наприкінці ХІХ ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною щодо кримiнального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.
Зародження криміналістики пов’язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці — розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності. Історично криміналістика постала з надр кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов’язана з теорією доказів. Цим визначається її призначення, коло закономірностей, що входять до її предмета.
Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.
Питання про предмет криміналістики тривалий час залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х рр.), що пов’язано зі складністю об’єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності). У 1967 р. Р. С. Бєлкін сформулював нове визначення предмета криміналiстики, яке стало панівним. Ця дефініція враховувала цілий ряд закономірностей, охоплювала головний зміст кримiналістики. У криміналістиці розглядають двоєдиний об’єкт пізнання — злочинну діяльність, злочинну поведінку і діяльність щодо їх розкриття, розслідування, встановлення істини у справі.
Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.
Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.
Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій:
1) виявлення доказів — їх відшукання;
2) фіксація доказів, їх закріплення;
3) вилучення доказів — дії, які забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;
4) збереження доказів.
Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичних даних, які є змістом доказів.
Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв’язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.
Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування, встановлення істини. Воно здійснюється протягом усього процесу доказування.
Система криміналістики — це її складові розділи (частини), що перебувають у тісних взаємозв’язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:
1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.
2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.
3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред’явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.
4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються щодо розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування та запобігання окремим видам злочинів. Змістом криміналістичної методики є загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).
Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю. Загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінально караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу.
Специфічними завданнями криміналістики є:
1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;
2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;
3) удосконалення тактичних і методичних основ досудового й судового слідства, основ судової експертизи;
4) удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів;
5) вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбі зі злочинністю.
1.2 Природа криміналістики
Криміналістика посідає певне місце серед інших наук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення системи пануючих ідей).
За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:
1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єкти пізнання належать до сфери правових явищ;
2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслiдування та судового розгляду;
