Поняття та ознаки судової влади. Суд і правосуддя
Поняття та ознаки судової влади.
Суд і правосуддя
План
1. Поняття судової влади і її співвідношення з іншими гілками влади
2. Основні ознаки (риси) судової влади
3. Суд як орган судової влади та його ознаки
4. Поняття та ознаки правосуддя
1. Поняття судової влади і її співвідношення з іншими гілками влади
Ідея поділу влади і виділення судової влади в самостійну гілку влади, що знайшла своє втілення в законодавстві України лише наприкінці XX століття, виникла у юристів, політиків, державних діячів, вчених ще за давніх часі. Зокрема в свій час ще великі мислителі античності (Арістотель, Платон) вказували на необхідність виділення судової влади в самостійну і незалежну гілку влади та доводили існування відносно самостійних елементів держави, що виконують визначені функції.
У класичному вигляді теорія поділу влади була розроблена мислителями кінця XVII - початку XVIII ст. Нині саме вона одержала втілення в конституційному законодавстві і державному будівництві практично всіх країн світу.
Біля джерел теорії поділу влади (у класичному розумінні цього вчення) стояв, безумовно, Джон Локк. Однак у своїх працях, неодноразово звертаючись до питання про суд, Дж. Локк все ж не виділяв судову владу в самостійну, незалежну гілку державної влади. На його думку у державі повинні були функціонувати законодавча, виконавча та федеративна гілки влади (1690р.) У своєму розумінні теорії поділу влади він зупинявся лише на характері взаємин законодавчої влади із судами, вважаючи, що законодавець зобов’язаний визначити права підданих за допомогою проголошуваних постійних законів, на сторожі яких і повинні стояти уповноважені на те судді.
Найбільш істотні аспекти доктрини поділу влади й обґрунтування ролі судової влади серед інших галузей влади містяться в працях французьких політичних мислителів Ш.Л. Монтеск’є і Ж.-Ж. Руссо.
У своєму основному творі “Про дух законів” (1748р.) Монтеск’є робить основний висновок: “У кожній державі є три роди влади: влада законодавча, влада виконавча і та що відає питаннями цивільного права”. Ця влада карає за злочини і вирішує спори при зіткненні приватних осіб, її можна назвати судовою владою. Виділення даної влади в самостійну гілку державної влади являє собою істотний внесок Ш.Л. Монтеск’є в розвиток теорії поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, завдяки чому ця доктрина знайшла стрункість і завершеність. За своїм призначенням судова влада є регулюючою, вона необхідна для того, щоб утримувати від крайностей законодавчу і виконавчу.
На відміну від Ш.Л. Монтеск’є, що розглядав судову владу як засіб стримування законодавчої і виконавчої влади від крайностей, Ж.Ж.Руссо у своїй основній праці “Про суспільний договір...” (1762 р.) значно повніше представляв спектр їх взаємин. Зокрема, Руссо одним із перших визначив функціональну роль суду як гаранта недоторканності свободи людини. Він писав про право арештованого на оскарження в суд застосованого до нього арешту, про повноваження суду перевірити обґрунтованість обмеження свободи людини.
У цілому можна сказати, що Руссо критично розвив погляди Локка і Монтеск’є. У результаті була створена основа стрункої теорії поділу влади в сучасній державі. Праці цих трьох великих мислителів у сукупності складають концепцію поділу влади, названу класичною.
Теорія поділу влади одержала реальне втілення в багатьох країнах світу. У її основі лежить загальнодемократична концепція, що у тій чи іншій мірі може використовуватися в країнах з різним державним устроєм.
Необхідно звернути увагу на ту обставину, що, акцентуючи увагу необхідності поділу державної влади на складові частини (гілки), що виключає узурпацію влади в одних руках (одному державному органі), варто враховувати, що ці галузі належать одному дереву – державі, і тому неправильними є думки про абсолютизацію окремих гілок влади. Кожна з гілок влади характеризує, а точніше, уособлює певну, визначену сферу владних повноважень. Визнання наявності трьох гілок влади — це визнання правомірності, необхідності спеціалізації влади стосовно до провідних напрямків державного будівництва. Коли мова заходить про поділ влади, необхідно говорити про самостійність окремих гілок влади, але ніяк не про їхню автономність.
Принцип поділу влади передбачає створення в механізмі держави такого механізму стримувань і противаг, при якому кожна з гілок влади, свободо діючи відносною самостійністю, має можливість контролювати і впливати на діяльність інших гілок влади. Однак при цьому варто пам’ятати, що забезпечення інтересів держави досягається не відособленістю гілок влади, не їхнім протистоянням, і тим більше не їхньою відкритою конфронтацією, а тісним взаємним співробітництвом, точним виконанням кожною своїх функцій. Тому в сучасній державі говорять не стільки про поділ влади, скільки про досягнення балансу між різними гілками влади, який полягає в тому, що, з одного боку, не можна допускати узурпацію влади, з іншого, – послаблення єдиної влади держави в цілому.
Взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на основі вже згадуваного вище ”механізму стримувань і противаг”, що на практиці виглядає в такий спосіб.
Органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них нормативно-правову базу. Вона охоплює організацію судової системи і визначає порядок діяльності судів (процесуальне право). Крім того, орган законодавчої влади (Верховна Рада України) разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи — призначенні суддів. Але, будучи призначені на посаду органами законодавчої влади, судді їм не підлеглі, і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків і інших судових рішень. Разом з тим, бюджет судів приймає Верховна Рада України.
У свою чергу, судді Конституційного Суду України наглядають за конституційністю законів, прийнятих Верховною Радою, що згодом можуть застосовуватися при розгляді справи.
Що ж стосується взаємин з органами виконавчої влади, то суд може скасовувати такі, що суперечать Конституції і законам акти органів державного управління; незаконні рішення адміністрацій підприємств, установ і організацій, розглядати скарги громадян на незаконні дії органів державного управління. Зокрема в Україні діють адміністративні суди, які розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами в сфері державного управління і місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), тобто вирішують питання законності дій і розпоряджень органів виконавчої влади на місцях і органів місцевого самоврядування.
У той же час, виконавча гілка влади має можливість впливати на судову владу. Так, суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, узгодженим з головою відповідного вищого спеціалізованого суду (ч.1 ст. 19 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”). Міністерство юстиції, що належить до органів виконавчої влади і підпорядковане Кабінету Міністрів України, здійснює організацію виконання судових рішень за допомогою державної виконавчої служби.
В Україні судова влада перебуває в процесі реформування, однак вона вже має достатню самостійність і незалежність в механізмі держави, зайняла міцні позиції серед інших гілок влади. Такому становищу судової влади в Україні на сучасному етапі її розвитку багато в чому сприяло прийняття Верховною Радою України Конституції України (у якій глава VIII закріплює правові основи організації правосуддя, а глава XII — Конституційного Суду України), а також цілого ряду законодавчих актів, що стосуються реорганізації судоустрою, статусу суддів, незалежності судової влади, приведення її у відповідність до європейських стандартів. До них, зокрема, належать Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010р., “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 р. з відповідними змінами та ряд інших.
Підводячи підсумок викладеному й аналізуючи положення названих законодавчих актів, можна дати наступне визначення поняттю “судова влада”.
Судова влада – це самостійна і незалежна гілка державної влади, що створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою і громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян у їхніх взаємовідносинах з органами виконавчої влади і посадовими особами; контролю за дотриманням прав громадян при розслідуванні злочинів і проведенні оперативно-розшукової діяльності; встановлення найбільш значимих юридичних фактів.
Судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя. Судочинство здійснюється Конституційним судом і судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
2. Основні ознаки (риси) судової влади
Судова влада, будучи самостійною і незалежною гілкою державної влади, володіє цілим рядом ознак, що розкривають її суть, дозволяють відмежувати її від інших гілок державної влади.
До основних ознак судової влади належать:
1. Судова влада здійснюється винятково спеціальними державними органами — судами. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст. 124 Конституції України). Для успішного здійснення судової влади закон наділяє суди всіма необхідними і достатніми повноваженнями. Судові рішення ухвалюються судами від імені України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Особливе становище судів у державному механізмі визначається завданнями, які стоять перед ними, характером діяльності, яка стосується прав і свобод громадян, прав та законних інтересів підприємств, установ, організацій, держави в цілому. Саме тому вимоги, що пред’являються до кандидатів на посаду судді, надзвичайно високі — вони повинні мати вищу юридичну освіту, бути компетентними в питаннях юриспруденції і мати достатній досвід практичної роботи. Судді виконують свої функції на професійній основі.
Склад суду формується строго на законних підставах. Законно утворений склад суду — обов’язкова умова винесення правового рішення.
2. Судова влада в Україні належить судам, що становлять єдину судову систему. Судова система України, відповідно до положень Конституції України і Закону України “Про судоустрій і статус суддів” представлена судами загальної юрисдикції і Конституційним Судом України. Судову владу повноважні здійснювати тільки суди, що входять до судової системи України. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається.
3. Суди є правозастосовчими органами. Розгляд судом справи означає, що суд застосовує норми матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного й ін.) до конкретних правовідносин, що були предметом розгляду в судовому засіданні і виносить на їх підставі мотивоване рішення (вирок). В той же час у випадку прийняття Конституційним Судом рішення щодо неконституційності закону, він втрачає юридичну силу, що дає підстави говорити про “негативну” правотворчість суду.
4. Судова влада здійснюється на основі і у відповідності з вимогами процесуального закону. Саме процесуальний закон детально регламентує процедуру розгляду справ у суді, гарантуючи дотримання прав і законних інтересів всіх учасників судового розгляду, недопущення порушень закону і суб’єктивізму. Порушення процесуальних норм є підставою для скасування рішень суду.
5. Участь представників народу в здійсненні правосуддя. Ця ознака є важливою рисою судової влади. Відповідно до положень, закріплених в ст. 124 Конституції України і ст. 5 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їх громадянським обов’язком.
Страницы: 1, 2
