Опублікування (оприлюднення) – офіційно встановлений спосіб доведення до загального відома прийнятого нормативного акта, який полягає у вміщенні повного та точного його тексту в загальнодоступному офіційному друкованому органі. Аби стати загальнообов’язковими, правові норми мають об’єктивізуватися у загальнодоступних друкованих виданнях. Опублікування вказаних актів – головна передумова набрання чинності та юридична підстава презумпції їх знання. Не можна припустити, що громадяни повністю можуть знати всі положення неопублікованого акта та накладати на них стягнення за порушення невідомих ним правил.
В окремих випадках оприлюднення може здійснюватись іншими шляхами (передача по радіо, розклеювання текстів), але таке має бути обумовлене у цьому нормативно – правовому акті. Опублікування, якщо інше спеціально не встановлене, служить передумовою набрання чинності нормативно – правового акта.
Офіційне оприлюднення є заключною стадією правотворчості.
Суб’єктами правотворчості можуть бути:
- громадяни України;
- державні органи;
- громадські об’єднання ;
- трудові колективи.[12,ст.49]
3. Законодавча техніка
В юридичній літературі щодо характеристики правотворчості існує різноманітна термінологія – "правотворча техніка", "законодавча техніка", "юридична техніка", "нормо проектна техніка", "техніко – юридичне оформлення" тощо. Водночас у багатьох випадках ця термінологія вживається без чіткого визначення змісту кожного поняття, без наявної концепції розвитку законодавства, дотримання плану законодавчої роботи, вдосконалення структури й напрямів нормотворчості.[13,ст.89]
Спробуємо визначити наскільки правомірними є вживання терміна "техніка" по відношенню до правотворчості.
У сучасній лексиці термін "техніка" вживається у декількох значеннях. Одне з них – це сукупність прийомів, навичок, що застосовуються в певній діяльності, певному ремеслі, мистецтві. Інакше кажучи, "техніка" в цьому розумінні – це набір засобів або прийомів, оперування певними властивостями, навичками; професійне вміння, врешті-решт це – майстерність. Правові засоби мають місце у будь – якому законі. Аналітична юриспруденція підказує, що правові засоби можуть бути предметом певних операцій або комбінацій "первісних елементів правової матерії". Відомий російський юрист С.Алексєєв стверджує, що правові засоби як елементи матерії права кожного разу на різноманітних ділянках юридичної догми проявляють себе як позитивні зобов’язання, заборони, дозволи. Більше того, він стверджує, що ні норми права, ні правові відносини, ні елементи юридичної техніки не можна підводити під вказані правові засоби. Тому не можна міркувати про те, що юридична техніка є чимось стороннім, побічним по відношенню до права, до закону. Чим вищим є рівень правового регулювання, тим вищим має технічний рівень творення правових актів.
Нормативно – правовий акт – твір особливого, соціально – правового змісту, який важко порівняти з літературним твором за витонченістю, красою та поетичністю. Але за мудрістю, енциклопедичним відображенням, інформативністю, відповідним прагненням культури, логічністю і лаконічністю та багатьма іншими параметрами, закон ч підзаконний акт можуть мати силу дійсно інтелектуального витвору. Чимало системних законів, попри негаразди із їхнім застосуванням, заслуговують на таку оцінку. За оцінками фахівців Венеціанської комісії юридична техніка, що застосовувалася при створенні Конституції України, визнається як одна із вдалих. Техніка в суб’єктивному сенсі означає мистецтво оздоблення правового матеріалу, в об’єктивному – механізм правотворчості.[12,ст.110]
Юридичну техніку можна визначити як систему юридичних засобів і прийомів створення та систематизації законодавчих актів. Отже, включає два взаємопов’язаних процеси – процес створення правових актів, та – систематизації нормативно – правових актів. До юридичної техніки, зокрема, належать:
- офіційна законодавча термінологія;
- законодавчі конструкції;
- законодавчі презумпції;
- юридичні фікції;
- юридична стилістика;
- засоби офіційного документального оформлення закону.
Вказані та інші засоби і прийоми юридичної правотворчої техніки мають на меті забезпечення, насамперед, точність і визначеність норм права, наукових відносин, правомірних інтересів. По – друге, вони спрямовані на досягнення доступності та ефективності законодавчих актів.
Поряд з поняттям "юридична техніка" широкого вжитку в теорії і практиці набуло поняття "правотворча техніка", зміст якого визначає система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Поняття "правотворча техніка" є спорідненим поняттю "юридична техніка". Воно містить у собі методики роботи над текстами усіх нормативно – правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки нормо творця у статтях юридичних актів, вибір доцільної структури кожного з них, термінологію та мову, способи оформлення змін, повного або часткового скасування, об’єднання нормативно – правових актів тощо. Правотворча техніка, зокрема, забезпечує юридичну досконалість нормативних документів.[13,ст.452]
Особливо слід звернути увагу на широко вживане у науковій літературі поняття "юридична техніка". О.Ющик наводить таке: "у радянській правовій літературі ще у 60-ті роки ХХст. Поняття "юридична техніка" замінюється поняттям "законодавча техніка". Автор одночасно підкреслює, що юридична діяльність зводиться до реалізації державним апаратом законодавчої, адміністративної та правоохоронної функцій. Юридична техніка буде різною для кожного з цих видів юридичної діяльності, оскільки вони передбачають різних конкретних суб’єктів цієї діяльності, особливі її завдання, засоби, продукти тощо. У зв’язку з цим юридична техніка поділяється на техніку нормотворення і нормо застосування, виступаючи як законодавча, адміністративна та правоохоронна техніка, що, в свою чергу, набуває різноманітних, конкретних форм.
Що стосується поняття "нормо проектна техніка", то його слід розглядати як складову законодавчої або правотворчої техніки залежно від контексту його застосування – чи то стосовно законопроектів чи проектів підзаконних актів.
Додержання вимог правотворчої та юридичної техніки, які є системними, заснованих на практиці правотворчості і теоретично обґрунтованих принципів і правил підготовки проектів нормативно – правових актів, - обов’язкова передумова високої якості законів та підзаконних актів, їх повноти та узгодженості. Недооцінка зазначених вимог тягне за собою недоліки і суттєві помилки спочатку у правотворчій, а потім і в юридичній діяльності взагалі.
Правила законодавчої техніки вельми численні і різноманітні. Тут немає єдиного загального рецепту на всі випадки. Застосування цих правил має бути комплексним і може бути позитивним лише за умови врахування усіх можливих обставин, конкретної ситуації, що викликають необхідність розробки і прийняття того чи іншого нормативно – правового акта, специфіки предмета регулювання і сфери його дії. В той же час всі конкретні правила правотворчої техніки об’єднуються загальною основою, наскрізною ідеєю створити найприємніші та найсприятливіші умови для правильного застосування нормативно – правових актів, досягти повноти, точності, доступності, компактності положень.
Правила законодавчої техніки – це система вимог та способів створення найбільш доцільних за формою і досконалих за структурою, змістом та викладом нормативно – правових актів. Вони можуть бути такими:
1. Точність і визначеність юридичної форми: формулювань, речень, словосполучень і окремих термінів нормативно – правового акта. Досягнення найбільшої відповідності між ідеєю, задумом право творця і втіленням цієї ідеї в нормативній формулі – вимога, що безпосередньо впливає із специфіки права як регулятора суспільних відносин. Закон чи інший нормативно – правовий акт містить обов’язків еталон поведінки, модель майбутніх вчинків фізичних та юридичних осіб. У нормативному приписі неприпустимі двозначності або протиріччя. Неточність відтворення норми, розпливчастість і відсутність одноманітності понять і їх ознак може бути причиною неправильного тлумачення і застосування правових норм, що в свою чергу може негативно впливати на долі людей, економічні, соціальні, політичні відносини в суспільстві. Тому визначення термінів повинно відповідати тому змісту, який в нього вкладають літературознавці, вчені – юристи, і має бути уніфікованим по всьому тексту нормативно – правового акта. Так, при формулюванні правових принципів не слід застосовувати широкі оціночні поняття. Якщо ж вони застосовуються, то їх зміст має бути визначений в нормативному значенні. Не припустимо застосування формулювань типу "як правило", "зокрема", "в тому числі", або такі приписи – "активізувати", "підвищити" тощо.
2. Ясність і доступність мови для адресатів акта. Нормативно – правовий акт повинен бути ясним для широких верств населення. Відомо, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (стаття 68 Конституції України). Але знання законодавства повинно базуватися на його зрозумілості.
Неясна мова не дає повного уявлення про права і обов’язки фізичних і юридичних осіб, веде до непотрібної втрати часу на запити і тлумачення, викликає суперечки і помилки.[12,ст.105]
Висновки
В процесі дослідження даної теми я вияснив, що правотворчість – це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства, пов’язана із встановленням, зміною, скасуванням юридичних норм.
Характерні ознаки правотворчості:
1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством і його суб’єктами;
2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;
3) набуває завершення в письмовому акті – документі, який називається нормативно – правовим актом;
4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;
5) має конкретно – цільову і організаційну спрямованість.
Також я з’ясував відмінність правотворчості від законотворчості та правотворення. Правотворчість є важливою складовою частиною правотворення, а законотворчість – складовою частиною правотворчості.
Правотворчість діє за такими принципами:
1)загальні: гуманізм, законність, демократизм, гласність, науковість, системність;
2)спеціальні: оперативність, поєднання динамізму і стабільності, плановість, старанність і скрупульозність підготовки, професіоналізм, техніко – юридична досконалість, урахування місцевого досвіду.
Функціями правотворчості є:
1) функція відновлення правового матеріалу;
2) функція первинного регулювання суспільних відносин;
3) функція заповнення прогалин у праві;
4) функція упорядкування нормативно – правового матеріалу.
Правотворчий процес – система взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розбиті на ряд етапів.
Стадії правотворчого процесу:
1. Передпроектна стадія:
- формування юридичного мотиву;
- правотворча ініціатива.
2. Проектна стадія:
- ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно – правового акта;
- розробка концепції проекту нормативно – правового акту і підготовка його тексту;
- попередній розгляд проекту нормативно – правового акта;
- обговорення проекту нормативно – правового акта і узгодження.
3. Стадія прийняття проекту нормативно – правового акта.
4. Засвідчувальна стадія:
- підписання нормативно – правового акта;
- надання йому реєстраційного коду після включення до Єдиного реєстру нормативних актів України;
5. Інформаційна стадія:
- офіційне опублікування (оприлюднення) нормативно – правового акта.
Суб’єктами правотворчості можуть бути:
- громадяни України;
- державні органи;
- громадські об’єднання ;
- трудові колективи.
Законодавчу (юридичну) техніку можна визначити як систему юридичних засобів і прийомів створення та систематизації законодавчих актів. Отже, включає два взаємопов’язаних процеси – процес створення правових актів, та – систематизації нормативно – правових актів. До юридичної техніки, зокрема, належать:
- офіційна законодавча термінологія;
- законодавчі конструкції;
- законодавчі презумпції;
- юридичні фікції;
- юридична стилістика;
- засоби офіційного документального оформлення закону.
Правила законодавчої техніки – це система вимог та способів створення найбільш доцільних за формою і досконалих за структурою, змістом та викладом нормативно – правових актів. Вони можуть бути такими: точність і визначеність юридичної форми, ясність і доступність мови для адресатів акта.
Список використаних джерел та літератури
1.Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів вузів / Ред. Цвік М.В. – Х.: Право, 2002. – 430с.
2.Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей / Цвік М.В. – Х.: Право, 2009. – 584с.
3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / Калюжний Р.А., Тимченко С.М., Пархоменко Н.М., Легуша С.М. – К.: Вид. ПАЛИВОДА, 2007. – 297с.
4. Основи держави і права: Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак. / Котюк В.О. - К.:ВEHТУРІ, 1995. – 647с.
5.Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. – 5-е вид. зі змінами / Рабінович П.М. – О.: Юридична література, 2002. – 176с.
6.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. / Скакун О.Ф. – Х.: Консум, 2001. – б56с.
7.Теорія держави і права: Навчальний посібник / Волинка К.Г. – К.: МАУП, 2003. – 240с.
8. Теорія держави і права: Навчальний посібник / Коталейчук С.П. – К., КНТ, 2009. – 320с.
9.Теорія держави і права: Навчальний посібник для студентів вузів / Кельман С.М., Мурашин О.Г., Сухицька Н.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 148с.
10. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: навчальний посібник для студентів вузів / Бабкіна О.В., Волинка К.Р. – К.: МАУП, 2004. – 144с.
11. Теорія держави і права / Лисенков С.Л, Колодій А.М. – К.: Юрінком Інтер,2005. – 456с.
12. Правотворчість: теоретичні та логічні засади / Ковальський В.С., Козінцев Т.П. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 192с.
13. Ющик О.І. Теоретичні основи законодавчого процесу: Монографія – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 519с.
