Поняття, зміст і види правовідносин

3. ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН


Виникаючі й існуючі в житті правові відносини вкрай різноманітні і можуть бути класифіковані, в залежності від підстав, на різні види. Класифікація правових відносин здійснюється за різними критеріями.

«В залежності від урегульованості законодавством вони можуть бути врегульовані законом (нормативним актом) і не врегульовані — природні правовідносини.

Правовідносини за галузями права (поділяються на конституційні, адміністративні, цивільно-правові, фінансово-правові, трудові, земельні, екологічні, кримінально-правові тощо». [8, с. 518]

«Цивільні правові відносини – це майнові й особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнововідособленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, що виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу». [38, с. 53] Прикладом таких відносин може бути ст. 435 ЦК України: «на підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатною особою (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна), наприклад, будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувача». [21, с. 16]

У розподілі правовідносин по галузевій приналежності велике значення має розмежування матеріально-правових і процесуальних правовідносин. «Матеріально-правові відносини виникають на основі норм матеріального права. Їхній зміст – права й обов'язки, що складають предмет інтересів суб'єктів права, тобто істота юридичної справи: цивільно-правові, державно-правові, адміністративно-правові й інші матеріально-правові відносини. Процесуальні правовідносини виникають на базі процесуальних норм і вторинні від матеріально-правових відносин. Вони передбачають процедуру здійснення прав і обов'язків суб'єктів, порядок вирішення юридичної справи; цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні й інші процесуальні правовідносини». [10, с. 625]

Особливість процесуальних правовідносин ще й у тім, що вони взагалі не можуть виникнути й існувати без процесуальних правових норм. Якщо матеріально-правові відносини співвіднести із соціальною дійсністю і юридичними нормами, то схема тут буде така: суспільні відносини – норма права – матеріально-правове відношення. Норма права як би «накладається» на існуючі вже суспільні відносини, в результаті чого з'являються правовідносини. Суспільні відносини в цьому випадку виникають і існують незалежно від юридичної норми, а стикаючись з нею, знаходять правове фарбування, стають правовідносинами. Інша справа – процесуальні правовідносини. Їх немає в природі доти, поки не з'являється юридична процесуальна норма. Вона породжує такі правовідносини, а з її скасуванням вони також припиняють своє існування.

Так, наприклад, «цивільні процесуальні правовідносини – це суспільні відношення, які регулюються нормами цивільного процесуального права». [39, с. 60]

«Кримінально-процесуальні правовідносини визначають як урегульовані нормами кримінально-процесуального права відносини, що виникають, розвиваються, змінюються і припиняються у сфері кримінального судочинства». [40, с. 25]

Професор В.В. Копєйчиков додатково виділяє також наступні види правових відносин: за волевиявленням сторін:

«а) договірні, для виникнення яких необхідне виявлення (згода) як уповноваженої так і зобов'язаної сторони (наприклад, договір найму);

б) управлінські, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони (наприклад, накладення адміністративного стягнення.За кількістю суб'єктів, які приймають участь в правовідносинах, їх можна поділити на прості (два суб'єкти) і складні, коли існує три і більше суб'єктів». [7, с. 329]

«Останнім часом стали відрізняти комплексні правовідносини — у підприємницькому праві, в яких поєднуються засади публічного і приватного права (горизонтально-вертикальні право-відносини)». [10, с. 643]

«За змістом суспільних відносин правовідносини можуть мати характер політичних, економічних, моральних, релігійних, міжнародних відносин.

Відносно змісту поведінки суб'єктів вони можуть бути активні (виконання обов'язків) ї пасивні (утримання від певних фактичних фізичних дій)». [13, с. 364]

«З погляду функціонального призначення правовідносини можуть бути регулятивні (статичні — закріплюючі і динамічні — розвиваючі) і охоронні (соціальні цінності)». [2, с. 383]

«Регулятивні правовідносини — це правомірна поведінка суб'єктів, тобто поведінка, що виникає на основі норм права і суворо до них відповідна». [8, с. 220] Такі правовідносини і складають суть правопорядку, їх переважна більшість, у їх існуванні і розвитку зацікавлено суспільство. «Регулятивні норми, які вміщують у гіпотезі вказівку на юридичні факти, також породжують у всіх адресатів однакові правосуб'єктні можливості, які гарантуються державою. Можливість мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки являє собою право особливого роду, елемент загальнорегулятивних правовідносин». [3, с. 82] Прикладом таких правовідносин є здійснення угод, подання заяви про зарахування зайво сплачених сум податку тощо.

«Охоронні правовідносини виникають з факту неправомірної поведінки суб'єкта як реакція держави на таку поведінку, тобто відновлення порушення права (кримінальні, адміністративні правовідносини). Мета правоохоронних правовідносин — захист існуючого в суспільстві нормального порядку відносин, покарання правопорушника». [9, с. 403] Цілком охоронною галуззю є кримінальне право, але охоронні відносини виникають і на основі розпоряджень інших галузей права, включаючи конституційне право. Якщо, наприклад, Конституційний Суд визнає неконституційним який-небудь нормативний акт, і він утрачає силу, то відбувається це в рамках саме охоронних правовідносин.

«В залежності від терміну тривалості виділяють короткочасні правовідносини, які завершуються виконанням учасниками своїх прав і обов'язків, і продовжуючі, які не завершуються виконанням одних прав і обов'язків (наприклад, трудові правовідносини після укладення трудового договору).

За характером відносин, які можуть регулюватись національною системою права і нормами міжнародного права, поділяються на внутрішні правовідносини і міжнародні правовідносини». [14, с. 618]

Якщо виходити із залежності від ступеня конкретизації (індивідуалізації) суб'єктів правовідносини можуть бути абсолютними і відносними.

«Абсолютні правовідносини визначає лише одна сторона — носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані не заважати здійсненню ним своїх прав. Наприклад, відносини власності —точно визначений власник, а всі інші зобов'язані не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов'язані з реалізацією політичних свобод (свободою слова, зборів, друку, преси) — недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини авторства — ніхто не може використовувати або поширювати результати інтелектуальної, творчої діяльності без згоди автора та ін. У відносних правовідносинах точно визначені права й обов'язки всіх учасників — як уповноважених, так і зобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент також будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договорів, із заподіяння шкоди)». [26, с. 405]

«За характером дій зобов'язаного суб'єкта: активні (суб'єкт зобов'язаний вчинити певні дії) і пасивні (суб'єкт має утриматись від певних дій)». [1, с. 119]

Ю.І. Гревцов вважає, що «конструкція абсолютних і загальних правовідносин не відповідає такому ознаку правовідносин, як взаємодія суб'єктів, а введення в юридичну науку концепцій абсолютних і загальнорегулятивних правовідносин сьогодні починає ґрунтовно перешкоджати більш глибокому пізнанню проблеми здійснення права». [32, с. 67]

«За кількістю суб'єктів правовідносини поділяються на прості (між двома суб'єктами) і складні (між двома і більше суб'єктами). Види правовідносин за суб'єктами: між суб'єктами федерації (у федеративній державі); громадянами держави; громадянином і державою; юридичною особою суб'єктом приватного права і державним органом; державними органами; органом держави і службовими особами; у рамках яких вони зобов'язані виконувати розпорядження керівника даного органу». [5, с. 385]

«Правовідносини за розподілом прав та обов'язків між суб'єктами вирізняють: односторонні та двосторонні. Типовим прикладом односторонніх правовідносин є договір дарування, згідно з яким у однієї сторони є лише суб'єктивне право (вимагати передачі подарованої машини, будівлі тощо), а у іншої – лише обов'язок (передати подарунок). Характерною ознакою двосторонніх правовідносин є наявність у кожної із двох сторін, що беруть участь у правовідносинах взаємних прав та обов'яків. Прикладом в даному випадку є будь-яка цивільно-правова угода». [9, с. 455]

«За складом правовідносини бувають прості, що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслідків, і складні, що являють собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків». [10, с. 684] Так, для виникнення пенсійних відносин необхідна сукупність таких юридичних фактів: досягнення особою обумовленого законом віку, наявність у неї трудового стажу, рішення відповідного органу про призначення пенсії.

Отже, класифікувавши правовідносини за різними критеріями, можна зробити висновок, що вони є унікальним правовим явищем, яке всебічно і всеохоплююче регулює суспільне життя. Автори по різному поділяють правовідносини на види, проте їх класифікації практично збігаються. Тому значник суперечностей під час дослідження видів правовідносин виявлено не було.



ВИСНОВКИ


Досліждення різних точок зору таких авторів як професор В.В. Лазарєв, М.Н. Марченко, В.В. Копєйчиков, О.Ф. Скакун, М.С. Кельман та багатьох інших дали змогу узагальнити поняття правовідносин, прослідкувати розбіжності у формулюванні визначення цього поняття і виявити причину неспівпадіння поглядів.

Тому, на основі проаналізованого матеріалу можна дати таке визначення: правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних обов'язків та мають суб'єктивні права. Це конкретна форма буття права. Правовідносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правовідносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень. Держава встановлює санкції за порушення тих чи інших правовідносин, за матеріальну шкоду, за порушення юридичних обов'язків, за факти правопорушень.

За допомогою чіткого уявлення про поняття саме правових відносин, не складною задачею стає відокремлення іх від суспільних і встановлення моменту, коли саме суспільні відносини набувають юридичних ознак.

Були визначені основні ознаки правовідносин: 1) це суспільні відносини; 2) існують у нерозривному зв'язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення; 3) учасники правовідносин пов'язані взаємними юридичними правами й обов'язками, що виникають у суб'єктів права при настанні певних юридичних фактів; 4) для правовідносин властива визначеність, індивідуалізованість; 5) несуть вольовий характер; 6) охороняються державою.

В роботі була розглянута структура правовідносин. До неї входять такі елементи: суб'єкти (фізичні і юридичні особи), об'єкти (матеріальні або духовні), зміст (юридичні права і обов'язки). Основною характеристикою суб’єктів права є їх правосуб'єктність, тобто передбачена нормами права здатність бути учасниками правовідносин. Вона складається з двох елементів: правоздатність і дієздатність. Зміст правовідносин має двоїстий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст. Об'єкт правовідносин – це те реальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Юридичний зміст правовідносин – це можливість певних дій управомоченої особи, а також необхідність певних дій або необхідність утриматися від певних дій зобов'язаної особи, а фактичний зміст – самі дії, у яких реалізуються права й обов'язки.

Суб'єктивне право – це передбачена для управомоченої особи з метою задоволення її інтересів міра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб.

Юридичний обов'язок є запропонована зобов'язаній особі і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якій вона повинна слідувати в інтересах управомоченої особи.

Суб'єктивне право і юридичний обов'язок – це парні і рівноелементні категорії, що у рамках конкретних правовідносин строго відповідають один одному.

Причиною виникнення правовідносин є юридичний факт, тобто конкретна життєва обставина, із настанням якої норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Встановивши і систематизувавши поняття, ознаки, структуру, причини виникнення правовідносин, логічним доповненням є класифікація на види за галузями права (конституційні, цивільно-правові, адміністративні, кримінальні, трудові, сімейні та ін.), за змістом (регулятивні, охоронні), за ступенем індивідуалізації (відносні, абсолютні), за характером обов'язку (активного і пасивного типу), за методом правового регулювання (договірні і управлінські), за терміном тривалості (короткочасні і довготривалі) тощо.

Правовідносини мають державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридично об'єктивує і закріплює ці відносини в системі діючих законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів.

Саме тому питання правовідносин не втрачає своєї актуальності, вимагає спостереження і контролю. Від якості правового регулювання залежить рівень нашого життя, захисту прав і свобод, порядку в суспільстві.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1. Волинка К.Г. Теорія держави і права: навч. посіб. / К.Г. Волинка - К.: МАУП, 2003.- 240 с

2. Кельман М.С. Загальна теорія держави та права: підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. – 3-е вид, стереотипне. – Л.: Новий Світ-2000, 2009. - 584 с.

3. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. пос. / П.М. Рабінович. - 6-е вид. - X.: Консум, 2002. - 160 с.

4. Теорія держави і права: підручник / за ред. С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2005 - 448 с.

5. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів 3-14 юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. - 432 с.

6. Хахулина К.С. Теория государства и права в схемах и определениях: учебное пособие / К.С. Хахулина, В.А. Малыга, И.В. Стадник. – Донецьк: Норд-Пресс, 2006. – 342 с.

7. Загальна теорія держави і права: підр. для студентів / за ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 498 с.

8. Теория права и государства: учебник / под ред. В.В. Лазарева.- 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Право и закон, 2001.- 583 с.

9. Теорія держави і права : підручник : академічний курс / О.В. Зайчук, А.П. Заєць, В.С. Журавський та ін. ; за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко . - 2-е вид., перероб. і доповн. ─ К. : Юрінком Інтер, 2008 . ─ 688 с.

10. Скакун.О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підручник / О.Ф. Скакун . ─ Х. : Еспада, 2006 . ─ 776 с.

11. Теорія держави і права : навч. посібник / Р.А. Ромашов, Н.М. Пархоменко, С.М. Легуша, Г.Н. Муртазаєва ; за заг. ред. Р.А. Ромашова, Н.М. Пархоменко. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К. : КНТ, 2007 . - 216 с.

12. Балинська О.М. Проблеми теорії держави і права: навч.-метод. посіб. / О.М. Балинська, Т.З. Гарасимів. Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. – Л.: ЛьвДУВС, 2008. – 320c.

13. Лазарев В.В. Теория государства и права: учебник для вузов / В.В. Лазарев В.В., С.В. Липень. - М.: Спарк, 1998.- 498 с.

14. Теория государства и права: курс лекций / под. ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – 2-е изд. – М.: Юристъ, 2001 – 776 ст.

15. Україна. Конституція 1996. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв.1996 р.-К.: Преса України, 1997.-54 ст.

16. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами// Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 2004.- №№ 11-12. - С. 41

17. Общая теория государства и права: академический курс в 2-х томах / под ред. М.Н. Марченко. - М.: Зерцало, 1998.- 426 с.

18. Правознавство: навч. пос. / за ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 480c.

19. Земельный кодекс Украины.- Х.: ТОВ «Одиссей», 2002. - 248 с.

20. Гражданское право Украины: учебник для вызов системы МВД Украины в 2-х частях. Часть 1 / А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др.; под ред. проф. А.А. Пушкина, доц. В.М. Самойленко.- Х.: Ун-т внутр. дел; Основа, 1996. - 526 с.

21. Гражданский кодекс Украины (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2004 года).- Х.: ООО «Одиссей». 2004. - 324 с.

22. Гражданский Кодекс Украины (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 апреля 1998 года).-Х.: ООО «Одиссей», 1998.-ст.9. – С. 5.

23. Всеобщая декларация прав человека: Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов.- М.: Юрид. лит, 1990.- 341 с.

24. Кикоть Г.В. Правовідносини в аспекті визначення поняття права: загальна характеристика // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2004. – Вип. 15. – С. 382-390

25. Раянов Ф.М. Проблемы теории государства и права (Юриспруденции): учебный курс \ Ф.М. Раянов.- М.: Право и государство, 2003. - 304 с.

26. Теория государства и права: учебник для юридических вузов и факультетов / под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова.- М.: Издательская группа НОРМА-АНФРА, 1998. – 485 с.

27. Кодекс Украины об административных правонарушениях: научно-практический комментарий. - 3-е изд. - Х.: ООО «Одиссей», 2002, - 269 с.

28. Кримінальний кодекс України.- К.: Парламентське вид-во, 2001. – 356 с.

29. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: уч. пособие для высших учебных заведений / под ред. Профессора В.Г. Стрекозова.- М.: Дабахов. Ткачев, Димов, 1995.- 436 с.

30. Семейный кодекс Украины. - Х.: ООО «Одиссей», 2003. - 248 с.

31. Філософський енциклопедичний словник. М., 1983. – 724 с.

32. Харитонов Е.О. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: учеб.пособие /Е. О. Харитонов, Н.А, Саниахметова: - К.: А.С.К., 2002. - 502 с.

33. Цивільне право України: Академічний курс: підручник у двох томах / за заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина.- К.: Концерн Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003.- 403 с.

34. Працівники як суб’єкти трудових правовідносин при вирішенні колективного трудового спору. С. Запара. Право України, 2004, № 5. - С. 25

35. Кикоть Г.В. Юридичні факти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії // Право України. – 2005. – № 7. – С. 109 - 112.

36. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій: навч. посібник для юрид. фак. вузів / В.О. Котюк. - К.: Вен турі, 1996.- 249с.

37. Уголовное право Украины. Общая часть: учебник для студентов юрид. Вузов и фак. / М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов и др.; под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация.- 2-е изд., перераб. и доп. – Х.: Право, 1998.- 367 с.

38. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів.- К.: Вентурі., 1997. - 234 с.

39. Гражданский процесс: учебник / под ред. В.В. Комарова - Х.: ООО «Одиссей», 2001. - 321 с.

40. Кримінальний процес України: підручник / за ред. Є.Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер, 2004. – 347 с.

41. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. Л., 1981, - 456 с.


Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты