Порівняльний аналіз особливостей судових систем Ізраїлю й Німеччини
Міністерство освіти і науки України
Ужгородський національний університет
Юридичний факультет
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ СУДОВИХ СИСТЕМ ІЗРАЇЛЮ Й НІМЕЧЧИНИ
Ужгород 2010
ЗМІСТ
Розділ і. Мирові суди Ізраїлю
Розділ іі. Центральні суди Ізраїлю
Розділ ііі. Ізраїльські спеціалізовані суди
Розділ iv. Аналіз особливостей судової системи Німеччини
Список використаних джерел та літератури
РОЗДІЛ І. МИРОВІ СУДИ ІЗРАЇЛЮ
Серед ізраїльських правознавців відсутня єдина думка про чисельність судових інстанцій в Ізраїлі, проте більшість з них поділяють суди на два основних види: звичайні цивільні та спеціалізовані суди. Діяльність перших регламентується законами, прийнятими законодавчою владою. Вони діють на постійній основі, а при ухваленні рішення їх компетенція не обмежується. Спеціалізовані ж суди утворюються на основі спеціальних законів і для розгляду певного кола справ, вони схожі з звичайними цивільними судами своєю постійністю.
Звичайні цивільні суди бувають трьох рівнів. Вони відрізняються один від одного об'ємом своїх повноважень.
Мирові суди: до їхньої компетенції входить розгляд правопорушень і кримінальних справ невеликої суспільної небезпеки, термін покарання за скоєння яких не перевищує 7 років позбавлення волі або штраф, сума якого визначається судом. Вони займаються справами, пов'язаними з володінням землею, нерухомістю, об'єктами на зразок ділянок, каналів та ін., А також правом їх користування, незалежно від вартості землі та її приналежності. Крім того, в компетенцію цих судів входить розгляд цивільних позовів, наприклад, про компенсацію шкоди, оренди, позики і т.д. Мирові суди формуються рішенням міністра юстиції. Кількість суддів залежить від чисельності населення міста, в якому вони утворюються. В одному суді може розглядатися більше одноєї справи, але лише в різних залах суду. Залежно від важливості справи, суддя мирового суду має право збільшити склад суддів. Суддею мирового суду може бути будь-який випускник національного або іноземного юридичного вузу з обов'язковою практикою в області юриспруденції не менше 2 років і наявністю дозволу на такого роду діяльність.
РОЗДІЛ ІІ. ЦЕНТРАЛЬНІ СУДИ ІЗРАЇЛЮ
Центральні суди: компетенції цих судів регламентуються Законом "Про суди" 1957 р. Вони займаються будь-яким цивільними або кримінальними справами, розгляд яких не входить до компетенції мирових судів. Серед справ, які проходять через центральні суди, можна відзначити наступні:
- Кримінальні справи, покарання за вчинення яких передбачає термін від 3 років до довічного ув'язнення або штраф розміром понад 600 тис. шекелів. Серед таких злочинів, наприклад, вбивство, розбійний напад, згвалтування, торгівля наркотиками тощо;
- Справи, пов'язані з землею, яка є приватною власністю, розгляд яких не входить в компетенцію мирових судів. Треба відзначити, що питання про землю є досить актуальним і центральним у суперечці між арабами і євреями;
- Апеляції на рішення мирових судів, так як центральні суди вправі скасувати або змінити такі рішення;
- Справи, пов'язані з виборами, у тому числі скарги громадян на міністра внутрішніх справ як посадову особу, що відповідає за вибори;
- Цивільні справи, пов'язані зі спадкуванням, піклуванням, опікунством і т.д.
Хоча закон передбачає розгляд справ у центральному суді з одним суддею, пункт 15 Закону "Про суди" 1957 визначає коло справ, розгляд яких вимагає присутності не менше 3 суддів. Серед таких справ:
- Злочини, за вчинення яких передбачається покарання терміном більше 10 років, довічне ув'язнення або вища міра;
- Справи, подані на апеляцію після рішення спеціальних або мирових судів;
- Справи, які розглядаються судом у складі 3 суддів за вказівкою голови центрального суду або виконуючого його обов'язки. Центральні суди утворюються рішенням міністра юстиції, який визначає місця їхнього утворення, а також число суддів, що розглядають справи в даних судах. У цих судах може працювати будь-який суддя, який пропрацював не менше 4 років у мирових судах. Закон перераховує певні вимоги до кандидатів на посаду судді, серед них, наприклад те, що кандидат повинен бути зареєстрований в якості адвоката і займатися адвокатською діяльністю або мати стаж роботи в якості викладача в юридичному вузі. Оскаржувати рішення центрального суду можна тільки у Верховному суді в двох випадках: за згодою голови Верховного суду або одного з його суддів, або у випадку якщо рішення центрального суду містить положення про можливість апеляції.[1]
Вищий суд Ізраїлю є органом першої інстанції, він діє на основі спеціального закону і формується парламентом країни (Кнесетом). Законом визначається також обсяг повноважень суду та його склад. Він включає 14 суддів, які обирають, у свою чергу, голову суду. Для розгляду справ необхідна присутність не менше трьох суддів, при цьому голова суду має право збільшити склад засідають до 5 або 6, в залежності від складності справи, що розглядається.
Необхідно підкреслити що назва Вищого суду змінюється в залежності від виду справ, які він розглядає. Так, якщо суд розглядає апеляцію, він носить назву Апеляційного суду, а якщо об'єктом його розгляду є скарги громадян на державні органи, то він називається Вищим судом юстиції. Останній діє на основі Закону "Про суди" 1957 р. і положення "Про суди" 1940 р. Крім того, в Ізраїлі досі діють регламенти Вищого суду від 1937 р., які регулюють внутрішній розпорядок суду. Ст. 7 (а) Закону "Про суди" 1957 закріплює повноваження Вищого суду юстиції. Вищий суд займається справами, розгляд яких не входить до компетенції інших судів.
Членом Вищого суду може бути будь-який суддя, стаж роботи якого не менше 5 років, а також зареєстрований адвокат зі стажем роботи не менше 10 років, 5 з яких він пропрацював у суді. Крім того, викладачі права і будь-який працівник органів правосуддя можуть стати членами Вищої суду на підставі спеціального розпорядження міністра юстиції.
РОЗДІЛ ІІІ. ІЗРАЇЛЬСЬКІ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СУДИ
Спеціалізовані суди утворюються на підставі спеціального закону та для розгляду певних справ. Наявність цих судів відображає специфіку ізраїльського суспільства, де існують різні релігійні та етнічні течії, визнані державою.
Серед спеціалізованих судів можна виділити наступні:
- Релігійні суди, які підпорядковуються міністерству у справах релігії і бувають двох рівнів: первинні спеціалізовані суди та апеляційні суди, які розглядають спірні скарги на рішення перших. Їх діяльність регламентується нормами релігійного права. У євреїв суди називаються Божими судами, у мусульман - шаріатськими, а у кожного з християнських течій є свій церковний суд. До 1964 р. справи друзів (своєрідна мусульманська течія) вирішувалися в мусульманських шаріатських судах, а після визнання їх окремими вони утворили свої шаріатські суди. До компетенції релігійних судів входить вирішення питань у галузі сімейного права. Треба підкреслити, що закон надає громадянам право вибору суду для вирішення своїх справ;
- Військові суди, які поділяються на суди для військовослужбовців та надзвичайні суди. Весь персонал перших складається з офіцерів з юридичною освітою. Вони розглядають справи, вчинені військовослужбовцями, такі як відхилення від військової служби або порушення військового статуту. Серед такого роду судів є спеціальний для вищих чинів армії, морські суди, які формуються тільки під час війни. Надзвичайні суди утворюються під час надзвичайного стану і розглядають справи, які стосуються державної безпеки. Ці суди наділені такими ж повноваженнями, як мирові і центральні суди. Військові суди відрізняються тим, що вони відносяться до міністерства оборони, а не до міністерства юстиції;
РОЗДІЛ IV. АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ СУДОВОЇ СИСТЕМИ НІМЕЧЧИНИ
Німеччина — одна з небагатьох країн Європи, яка, виходячи з філософського погляду про поділ державної влади на три складові гілки, конституційно проголосила суди як судову владу (ст. 92 Основного закону ФНР). Судова система Німеччини – унікальна тим, що вона побудована за територіально-галузевим принципом і являє собою автономні, з внутрішньо ієрархічними рівнями судової піраміди. Конституційною основою такої організації є ст. 95 Основного закону ФРН, яка зафіксувала галузеву юрисдикцію вершини судових організацій, які здійснюють ці функції. Згідно з частиною першою зазначеної статті в федерації засновуються: Федеральна судова палата, Федеральний адміністративний, Федеральний фінансовий, Федеральний трудовий, Федеральний соціальний суди як вищі судові інстанції. Кожна з пірамід має ієрархічні структури різних рівнів і поєднує суди земель (складові частини країни) та Федерації. Однак треба зауважити спочатку, що самостійність ієрархічних організацій галузевих судів не є перешкодою однаковості в правозастосуванні. Про це потурбувався мудрий німецький законодавець, який у частині третій тієї ж ст. 95 указав на те, що для забезпечення єдності правосуддя створюється з'єднаний сенат для зазначених судів. Це не стільки структурна установа, скільки процедурне зібрання керівників вищих галузевих судів і суддів цих судів, які займаються правовою проблемою на рівні своєї галузевої юрисдикції. Слід звернути увагу ще на одну концептуальну ознаку судоустрою - територіальна організація судової системи у багатьох випадках не співпадає з адміністративно-територіальним поділом держави, особливо в галузях спеціальної юрисдикції. Більше того німці географічно поділили розташування центрів галузевих юрисдикцій судової системи країни. Наприклад, Федеральний конституційний і Федеральний верховний суд — у Карлсруе, Федеральний суд з трудових справ і Федеральний суд з соціальних справ — у Касселі, Федеральний адміністративний суд — у Берліні, Федеральний фінансовий суд — у Мюнхені[2].
Основна кількість справ розглядається в судах звичайної (загальної) юрисдикції, які становлять різноманітну систему цивільної і кримінальної юрисдикції. Можна сказати, що ця система складається з чотирьох рівнів судів і усередині себе ще має розгалуженість. До того ж блок судів цивільної юрисдикції не збігається з блоком судів кримінальної юрисдикції, що значно відрізняє організацію судів звичайної юрисдикції в Німеччині від організації судів загальної юрисдикції в Україні, коли розгляд майже всіх судових справ акумульований в одних судах.
У позовній юрисдикції з цивільних справ існує два види судів першої інстанції: дільничні суди (їх в об'єднаній Німеччині 551) і земельні суди (лангерихти — їх 94). Судочинство у дільничних судах здійснюється суддею-професіоналом одноособово, а з деяких питань судової компетенції рішення також може приймати рехтспфлегер — це чиновник Міністерства юстиції, який працює у суді і може приймати рішення у справах так званої добровільної (позапозовної юрисдикції). Цю процедуру німецькі вчені йменують ще "превентивним правосуддям". Особливість цієї частини судочинства полягає в тому, що законодавство Німеччини не передбачає права апеляційного оскарження прийнятого рішення до суду вищого рівня.
До добровільної юрисдикції віднесені питання опіки і піклування, спадщини, ведення реєстрів (торговельного, об'єднань, майнових прав подружжя), конкурсного впровадження. Поряд з питанням добровольної юрисдикції в цій судовій ланці здійснюється судочинство у питаннях виконання судових рішень і у питаннях, для яких законодавець визначив спрощений порядок розгляду справ про стягнення заборгованості.
Страницы: 1, 2
