Можна дійти висновку, що в ЦК України передбачено дві моделі спадкового договору подружжя. Згідно з першою після смерті одного з подружжя його частка переходить до набувача за спадковим договором. За таких обставин майно в подальшому належатиме на праві спальної часткової власності другому з подружжя та набувачеві за договором.
У ЦК України передбачена друга модель. У спадковому договорі може бути передбачено, що в разі смерті одного з подружжя майно переходить до другого з подружжя і лише після смерті останнього – до набувача за договором. Таким чином, після смерті першого з подружжя належна йому частка переходить не до набувача, а до другого з подружжя, який стає одноособовим власником майна. При цьому спадщина не відкривається з усіма наслідками щодо цього. Після смерті другого з подружжя все майно переходить до набувача за спадковим договором[19;57].
Розділ 3. Процесуальний порядок реалізації права на спадкування
Необхідною умовою здійснення спадкоємцями своїх прав є чітке законодавче регулювання процедури їх реалізації. Реалізація спадкових прав охоплює кілька етапів: а) відкриття спадщини; б) прийняття спадщини; в) поділ спадщини; г) оформлення свідоцтва про право на спадщину[23;287].
3.1 Місце відкриття спадщини
Відкриття спадщини називається виникнення спадкових правовідносин. Юридичними фактами або підставами, що призводять до відкриття спадщини, є смерть фізичної особи або оголошення її померлою [ч.1 ст.1220 ЦК України].
Відкриття спадщини завжди має важливе правове значення. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим – день набуття законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. У разі оголошення померлою безвісно відсутньої особи за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цієї особи день його вірогідної смерті [ст. 46 ЦК України].
Залежно від часу відкриття спадщини визначаються:склад спадщини(спадкової маси); строки прийняття або відмови від спадщини; строки подання претензій кредиторів; момент виникнення у спадкоємців права власності на спадкове майно; строк для видачі свідоцтва на спадщину; законодавство, яким слід керуватися.
Факт відкриття спадщини і час смерті підтверджується свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця, які видаються відповідно до Закону України “Про реєстрацію актів громадянського стану ” та Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р.
Місце відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, за відсутності нерухомого майна – місце знаходження основної частини рухомого майна [ст.1221 ЦК України].
За змістом норми абзацу пункту 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, то вибір колізійної прив’язки залежить від того, чи був укладений відповідний договір про правову допомогу між Україною та іншою державою [4].
За наявності такого договору відносини зі спадкування визначаються за законом країни, де спадкоємець мав останнє постійне місце проживання. Виняток із цього положення стосується нерухомого майна, умови і порядок успадкування якого завжди визначаються законом тієї держави, на території якої воно знаходиться.
Правильне визначення місця відкриття спадщини має важливе значення для вирішення низки “процедурних” питань. По-перше, важливість правильного встановлення місця відкриття спадщини зумовлюється тим, що в цьому місці відбувається оформлення спадкової справи, визначається та нотаріальна контора, до якої мають звернутися спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття і яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна та видає свідоцтво на право на спадщину [статті 1269, 1296, 1297 ЦК України].
По-друге, місце відкриття спадщини має велике значення і для кредиторів спадкодавця. За цим місцем визначається територіальна підсудність у спадкових спорах за позовом кредиторів до прийняття спадщини спадкоємцями. Відповідно до пункту 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус за місцем відкриття спадщини у строк (шість місяців), встановлений статтею 1281 Цивільного кодексу України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця[4].
Під місцем відкриття спадщини розуміється територія міста, села, селища, тобто певного населеного пункту, де спадкодавець мав останнє (постійне) проживання. Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 14 років, або громадян, котрі перебувають під опікою, зазвичай визнається місце проживання їхніх законних представників – батьків, усиновлювачів, опікунів.
Якщо місце проживання померлого невідоме, доказом місця відкриття спадщини буде документ про місцезнаходження належного йому майна (нерухомого, аза його відсутності - рухомого).
Документами, що підтверджують місце відкриття спадщини, можуть виступати: свідоцтво органів РАЦС про смерть, якщо останнє постійне місце проживання і місце смерті спадкодавця збігаються, довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів (місцевої адміністрації) або з місця роботи померлого про постійне місце його проживання, а також запис у будинковій книзі. Якщо місце проживання померлого не відоме, доказом місця відкриття спадщини буде документ про місцезнаходження належного йому майна (нерухомого, а за його відсутності – рухомого). За відсутності вищезазначених документів місце відкриття спадщини підтверджується рішенням суду про його встановлення, що набрало законної сили.
Час відкриття спадщини. Важливе значення має встановлення часу відкриття спадщини. На момент відкриття спадщини встановлюється коло спадкоємців, які закликаються до спадкування, визначається, яке майно належить спадкодавцю і має перейти до його спадкоємців, з дня відкриття спадщини обчислюється встановлений законом строк для й прийняття тощо.
Часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця, вказаний у свідоцтві про смерть, яке видається органами ЗАГСу. Коли факт смерті встановлюється у судовому порядку, часом відкриття спадщини є дата смерті спадкодавця, зазначена в рішенні суду.
Якщо спадщина відкривається внаслідок оголошення громадянина померлим,часом відкриття спадщини вважається день, коли набрало законної силирішення суду про оголошення громадянина померлим.
У разі оголошення померлим громадянина, який пропав без вісті з обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд згідно з ч.3 ст.і 21 ЦК, У країни може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі. За даних умов часом відкриття спадщини буде вважатися цей день [9;87].
Отже, відповідно до думки Євтушекно І., спадщина - це майно, яке переходить у порядку спадкування. Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно.
До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкоємцем договорів[12].
У спадщину входять також право на одноразову виплату спадкодавцем заробітну плату, пенсію, майнові права авторів літературних, художніх творів, творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, винаходів[10;22].
Як уже було зазначено, до складу спадкового майна входять і майнові обов’язки спадкодавця. Коли за життя спадкодавець мав борги, то вони також переходять після його смерті до спадкоємців,але спадкоємці відповідають за боргами спадкодавця тільки в межах дійсної вартості майна, яке вони отримали у спадщину. При цьому дійсна вартість спадщини визначається на момент її відкриття, а не на момент пред’явлення до спадкоємця вимог кредиторами.
Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:
- особисті немайнові права (ім’я, вчене звання, державні нагороди тощо);
- право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
- право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
- право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
- права та обов’язки як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов’язані з особою померлого і у зв’язку з цим зобов’язання не може бути виконане іншою особою.
Відносно деяких категорій майна діють спеціальні правила. Наприклад, відповідно до Закону України “Про державні нагороди України ” від 16 березня 2000 р. нагороди (ордени, медалі,іменна вогнепальна зброя) після смерті нагородженого за наявності спадкоємців залишаються в сім’ї померлого.
3.2 Прийняття та поділ спадщини спадкоємцями
На думку Ярового Ярослава, інститут прийняття спадщини існує для забезпечення реалізації спадкоємцем своєї волі, спрямованої на те, щоб стати наступником спадкодавця в його правах та обов’язках. Саме у відношенні тих осіб, які вже реалізували своє право на прийняття спадщини, вступили у спадкові відносини, повною мірою застосовується термін «спадкоємець».
Прийняття спадщини відноситься до числа суб’єктивних прав спадкоємця, а не до його обов’язків, адже згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Лише у разі визнання спадщини від умерлим майном і переходу її у власність територіальної громади, остання не має право відмовитись від прийняття такого майна.
Прийняття спадщини завжди є актом індивідуальним, тобто таким, що здійснюється самим спадкоємцем або його законними представниками особисто, і породжує права і обов’язки виключно у самого спадкоємця. Спадкоємець не може прийняти спадщину від імені іншої особи[23] .
Прийняття спадщини є правочином, тобто актом, що здійснюється у певній формі. Існує два способи прийняття спадщини: 1) шляхом спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем; 2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини.
Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого для її прийняття строку він не здійснив відмову від неї. Іншими словами, в даному випадку закон встановлює правову презумпцію прийняття спадщини тією особою, яка постійно проживала в одному житловому приміщенні разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Спростувати таку презумпцію спадкодавець може шляхом звернення до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини.
Оформлюючи своє право на спадщину, такий спадкоємець зобов’язаний підтвердити факт постійного проживання разом із спадкодавцем. Доказами можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавець проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживає разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують той факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Другим способом прийняття спадщини є подання заяви про її прийняття до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Цей спосіб застосовується спадкоємцями, які не мають права прийняття спадщини «автоматично», тобто не проживали із спадкодавцем на час прийняття спадщини. Водночас подання заяви до нотаріуса може бути додатковим доказом прийняття спадщини і тими спадкоємцями, які формально мають право на її прийняття[19;12].
