Доводиться констатувати, що на практиці звертання до моральних норм і уявлень зустрічається рідко. У зв'язку з цим, наприклад, не можна не зазначити, що під час проведення страйків шахтарями робиться акцент, як правило, на економічних чинниках і ніхто не звертає увагу на моральну оцінку страйків, зокрема на те, що вони підривають добробут усього суспільства. А було б корисно перевести спір у площину обговорення справедливості розподілу ресурсів і моральної оцінки вимог страйкарів на тлі рівня життя іншого населення.
Конфліктна ситуація може регулюватися і релігійними нормами, особливо нормами тих релігій, де подібно до мусульманства релігійні правила поширюються крім чисто церковних відносин на досить широку сферу суспільного життя (шлюб, сім'я, навчання тощо). Проте конфлікт може відзначатися й міжрелігійним характером. При цьому його регулювання значно утруднюється і додержання лише релігійних норм явно недостатньо. Під час розв'язання міжнародних конфліктів робиться ставка на політичні норми, які передбачають додержання усних домовленостей між керівниками держав, норм переговорного процесу, проведення зустрічей глав держав, взаємні поступки й інші акції, у тому числі ті, що не оформляються в юридичному (міжнародному - правовому) порядку.
У США і багатьох інших державах з метою запобігання конфліктам прийнято включати до договорів, то укладаються між фірмами, а також приватними особами, спеціальні параграфи, які регламентують поведінку сторін у разі виникнення спорів. Наприклад, Американська асоціація суддів рекомендує при розбіжності поглядів у ході підготовки будь-якого ділового контракту здійснювати письмовий обмін думками, залучати до врегулювання спору помічників або консультантів, розбивати переговори на декілька етапів, призначати арбітра заздалегідь, на випадок невдалих переговорів передбачати судовий або інший порядок розгляду спору. Особливу роль у регулюванні конфліктів відіграють норми права. І це цілком зрозуміло, якщо виходити з сутності та функціонального призначення останніх. Право, яке регламентує функціонування всіх основних сфер суспільного життя на засадах загальної волі та правоутворюючого інтересу, є могутнім фактором запобігання соціальним конфліктам. В цьому дістає вияв дія такої найважливішої його функції, як здійснення соціального контролю, спрямованого на підпорядкування поведінки індивідів соціальним очікуванням і вимогам. Правові норми, що виникають на основі врахування досвіду розв'язання конфліктних ситуацій, містять найбільш розумні засоби вирішення типових соціальних конфліктів, які максимально відповідають інтересам усіх учасників правового спілкування. Система правових норм, яка визначає правила поведінки у різноманітних сферах суспільного життя, підказує, а часто і прямо пропонує людям безконфліктний спосіб такої поведінки.[5;83]
Право вже самим фактом свого існування рятує суспільство від конфліктогенної ситуації свавілля та насильства, якій притаманна „боротьба всіх проти всіх”, та підказує людям найбільш прийнятні для всіх (тобто найбільш безконфліктні) моделі поведінки. В цьому і дістає вияв функція права як системи норм, спрямованих на запобігання соціальним конфліктам. Право володіє достатньо ефективними засобами та процедурами, необхідними для регулювання та розв'язання конфліктів. Саме йому належить ключова роль у системі вироблених з цією метою суспільством соціальних інститутів. Для вирішення зазначених вище завдань необхідно юридизувати соціальний конфлікт - перевести його у правову площину, трансформувати у правовий спір, тобто у юридичний конфлікт. Таким чином здійснюється перехід від неправової (і такої, яку безпосередньо не можна вирішити правовими засобами) ситуації конфлікту до правової, від невизначеного, хаотичного, неформалізованого і, по суті, силового конфлікту до юридично визначеного, формалізованого, упорядкованого і, як наслідок, до спору учасників конфлікту про право. Юридизація конфлікту, трансформація останнього у спір про право дозволяють підключати до його розв'язання правові механізми (законодавчі норми, інституційні та процесуальні форми вирішення спору, правові засоби забезпечення реалізації прийнятих рішень). Переведення конфлікту у правову площину відкриває можливості для пошуку таких способів його розв'язання, які дозволяють зберегти доводи кожної з сторін у тій мірі, в якій інтерес однієї сторони не зачіпає інтереси іншої. У правовій державі право як форма вираження загальної волі та правоутворюючого інтересу не придушує інтерес тієї чи іншої сторони конфлікту та волю його носія, не уніфіковує різні інтереси. Воно зберігає їх різноманіття у тих межах, в яких ці інтереси мають правомірний характер. Правова норма (і право в цілому), як і будь-яка інша соціальна норма, впливає на поведінку людей через декілька каналів. По-перше, вона здійснює інформаційний вплив, тобто пропонує індивіду (соціальній групі) варіанти поведінки, що схвалюються державою, попереджає про наслідки того або іншого вчинку.
По-друге, ця норма декларує цінності, визнані суспільством і державою (нерідко з урахуванням цього говорять про „виховний вплив” права).
По-третє, правова норма має силу примусу щодо тих, хто ігнорує її вимоги. Через зазначені канали право впливає на причини і передумови виникнення конфлікту, на його розвиток і розв’язання, на наслідки конфлікту, включаючи долю його учасників. Найменшого впливу з боку права зазнають об'єктивні причини конфлікту. Можливий лише вплив на мотивацію поведінки його учасників. А оскільки ця мотивація тісно пов’язана з морально-психологічним кліматом у суспільстві, рівнем загальної та правової культури його членів, правові норми можуть хоч й опосередковано, але позитивно впливати не тільки на можливість виникнення конфліктів, а й на характер майбутнього протистояння сторін.
Значно більше можливостей для правового регулювання конфліктів виникає на такому етапі їх розвитку, як конфліктна ситуація, що передує власне конфлікту і має певні ознаки. До останніх можна віднести специфічне поєднання життєвої ситуації, в якій опиняються сторони майбутнього конфлікту, і самих цих сторін (тобто людей з певними інтересами), шо об'єктивно створює підґрунтя для реального протиборства між соціальними суб’єктами, а також відчуття безпосередньої загрози якимось важливим суспільним інтересам. На цьому етапі особливого значення набуває якість нормативно-правових актів, зокрема відповідність їх положень соціальним реаліям. Врахування або неврахування законодавцем економічних, політичних, соціальних, екологічних і демографічних наслідків прийняття того чи іншого закону має велике значення для підтримання стабільності в суспільстві, нормального регулювання суспільних відносин. Якщо закони приймаються для задоволення інтересів лише окремих соціальних груп чи верств, це веде до розвитку суспільної ситуації у напрямку конфлікту.[6;85]
У розв’язанні конфліктів особлива роль відводиться правозастосовчій діяльності держави, зокрема застосуванню нею процесуальних норм права, які у загальних рисах показують, як саме треба вирішувати той або інший конфлікт. На цьому етапі конфлікт вже починає набувати ознак юридичного конфлікту об’єктивно (вчинено злочин, ведеться слідство) або йому доцільно як найшвидше надати такої юридичної форми для запобігання настанню більш тяжких наслідків (довготривалі побутові конфлікти). При цьому більшість конфліктів можна розв’язати законним шляхом, наприклад, завдяки зверненню до суду. Досить ефективні третейські суди, коли арбітра обирають самі учасники конфлікту. Але проблема полягає в тому, що у багатьох випадках конфліктуючі сторони намагаються уникнути суду або втручання посередників, віддаючи перевагу самостійному вирішенню конфлікту.
Судочинство - це специфічна й ефективна форма розв’язання конфліктів, вироблена багатовіковою людською практикою. Вона має багато переваг, до яких можна віднести розгляд конфлікту незалежним від іншої влади органом, який за своїм призначення та становищем повинен бути незацікавленим у наслідках розгляду справи; наявність чітко розробленої процедури встановлення та перевірки фактичних обставин і прийняття рішення; нормативну основу діяльності суддів, які керуються законом та внутрішнім переконанням; обов’язковість прийнятих рішень для виконання як сторонами конфлікту, так й іншими юридичними і фізичними особами. Зрозуміло, що не всі соціальні конфлікти становлять об'єкт правового регулювання. Іноді юридизація конфлікту не може дати бажаного результату або є неможливою. Бувають ситуації, коли гострота соціальних суперечностей є настільки сильною, що суспільство не здатне вирішувати найбільш принципові конфлікти правовими засобами. Для їх розв'язання можуть знадобитися значні якісні зміни в системі суспільних відносин, тобто соціальна революція, під час якої відбувається злам старої системи права, як такої, що не забезпечила вирішення найбільш значущих для суспільства проблем.
Навіть короткий огляд основних положень, пов'язаних з цим питанням, свідчить про необхідність здійснення його подальшого дослідження, а також внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства.
(Що не забороняє Закон, те забороняє зробити сором).
Мораль (лат. mores) - інститут суспільної свідомості, що викопує функцію регулювання поведінки людей, основні правила людського співжиття, які базуються на переконаннях, совісті, традиціях та існують у вигляді принципів, понять, уявлень, суджень людей про добро, зло, честь, гідність, благородність, справедливість. Мораль формується у процесі розвитку цивілізації і виступає у формі загальнолюдських цінностей, загальноприйнятих принципів, настанов і рекомендацій, а нерідко у вигляді заповідей, афористичних висловів, мудрості, кодексів честі чи поведінки, підкріплюваних силою наочних прикладів, звичаїв, традицій.
Норми моралі набувають ідейного обгрунтування і подаються у вигляді загальноприйнятих настанов, за якими людина має поводитися за різних обставин. Виконання цих настанов забезпечується вихованням почуття обов'язку, совісті, формами духовного впливу. Підтримання належної моралі суспільства - одне з найважливіших завдань держави, її політичних і громадських об’єднань, справа честі політичної й інтелектуальної еліти. Про актуальність цієї проблеми все частіше згадують як політичні діячі, так і представники творчої інтелігенції. На необхідність підвищення моральності та зміцнення етичних засад у суспільстві звертається увага в указах Президента, рішеннях законодавчої та виконавчої влади.
Проблемі моральних засад правосуддя приділялася певна увага українськими та російськими вченими. Але наявні публікації не вичерпують усю складну проблему, а скоріше падають фундаментальну базу для її подальшого дослідження.
І потрібно визначити особливості системи моральних засад правосуддя та їх роль у розвитку окремих процесуальних інститутів. Моральність у кримінальному процесі, як і в суспільстві в цілому, має декілька рівнів: моральна свідомість (уявлення про добро і зло, істину, свободу і справедливість, моральні ідеали і принципи); моральність норм права, моральні відносини (моральні обов’язки і стосунки), моральна діяльність. Моральна свідомість безумовно бажана риса судді, слідчого, дізнавача, прокурора, захисника, інших учасників процесу. Законодавчі акти вимагають відповідних моральних якостей від усіх учасників процесу і пов'язують саме з ними можливість перебування їх на відповідних посадах і виконання процесуальних функцій. Визнаючи необхідність гуманного ставлення до людей і підсудних, вбачаючи в кожній людині позитивні якості, Ф. У промові у справі робітників фабрики, яких звинувачували в бунті та безпорядках, образнo і красно мовив: „Натовп - будова, обличчя - цегла. Із одних і тих самих цеглин розбудовується і храм богові, і тюрма - житло знедолених... Та зруйнуйте тюрму і цеглини, що залишились цілими від руйнування, можуть піти на храмобудування, не відображаючи огидних рис їх минулого призначення”. У формуванні системи моральних засад правосуддя та моральної свідомості учасників процесу певну роль відіграють перлини народної мудрості та досвіду, викладені у прислів'ях, а також відомі судження видатних людей та афоризми. В юридичних прислів’ях часто знаходять відображення повчальні думки щодо окремих аспектів права та правосвідомості, судоустрою, встановлення істини та судочинства. Наприклад, „Правда ясніша від сонця, та і її зі свічкою шукають”; „Бережи порядок і порядок збереже тебе”. Юридичні прислів’я виявляють здатність народу осмислювати та влучно оцінювати й узагальнювати найтиповіші сторони правового життя, стають конденсатором багатовікового життєвого досвіду відносин людей. Вони є зернятами народної мудрості, надбанням культури, органічною складовою моралі. Як регулятори людської поведінки прислів'я нерідко відіграють роль неписаного права. Доречними є деякі думки класиків: „Морально тільки те, що збігається з вашим почуттям краси і з ідеалом, в якому ви її втілюєте” (Ф. Достоєвський); „Мудра людина не робить іншим того, що не бажає, щоб робили їй (Коифуцій); „Коли справедливість зникає, то не залишається нічого, що могло б надати цінність життю людей” (І. Кант); „Справедливість без сили - одна неміч, сила без справедливості – тиранічна” (Б. Паскаль); „Краще виправдати десять винних, аніж обвинуватити одного невинуватого” (Катерина II).
